Месть гаранта

Суббота, 20 ноября 2004, 00:00
На питання, чи раптом не відбулась вже передача влади Кучмою прем'єру Януковичу, оскільки останній на дебатах дозволив собі говорити про якусь "нову владу", що вже прийшла і не дасть себе вичавити", і хто в разі цієї передачі нині відповідає за дії силовиків, Кучма наголосив: "Я сказав, що буду президентом від А до Я, тому у відповідності до Конституції виконаю всі свої повноваження. Гарант - я".

Себто, не потрібно розвідок та витоків інформації, щоб підтвердити – за свавілля, що коїться перед другим туром виборів, відповідає виключно і особисто сам президент Кучма.

І попри бажання гаранта прикинутись "шлангом" під час тієї ж прес-конференції, ніби він не знає, що коїться по країні хоча б з тими ж відкріпними талонами, - достатньо доказів того, що не лише знає.

Останнім доказом стала відмова підписати закон про особливості застосування закону про вибори президента 21 листопада, що його 236-ма голосами ухвалив парламент.

Кучма назвав цей закон провокацією, і навіть був певною мірою правий. Його спровокували на те, аби він ще відвертіше, прямо на очах спецпредставника президента Буша Річарда Лугара підтвердив особисте керівництво фальшуванням виборів.

І це тоді, коли Буш в своєму листі фактично поклав особисту відповідальність на Кучму за чесність та прозорість виборів, підкріпивши своє прохання, за повідомленням "Вашінгтон Таймз", занесенням зятя Кучми до "чорного списку", які потребують прискіпливої уваги при отриманні візи до США...

Треба думати, опозиція та, врешті, й нова, нехай і ситуативно-передвиборча більшість в парламенті, зіграли цей "жарт" з Кучмою не просто заради задоволення.

Самодискредитація Кучми в очах не лише власного суспільства, яке давно не має з його приводу жодних ілюзій, а в даному випадку – зовнішніх спостерігачів особливо високого рангу, - це обов'язковий елемент фіналу виборчих перегонів в Україні.

Саме міжнародним спостерігачам такого рівня, як от Лугар, та, врешті, й той же Гризлов, - в одному з випадків доведеться майже негайно дати відповідь на питання визнання нового президента України.

Йдеться, зрозуміло, про той випадок, про який заявив Ющенко: коли ЦВК ніби-то оголосить результати виборів, а саме – обрання Януковича - буквально вранці 22 листопада.

От в цьому разі від вражень Лугара, Гризлова та інших, європейських спостерігачів залежатиме, чи президенти Буш і Путін, а вже за ними європейські лідери негайно визнають цю перемогу та привітають Януковича з обранням.

Якби таке сталося, - можна припустити, що подальші оскарження рішення ЦВК у Верховному суді, не кажучи вже про місцеві позови щодо дільниць та округів, - мали б однозначний негативний результат.

Треба додати, що спроба справити добре враження на американців щодо Януковича і заздалегідь підготувати їх до можливості швидко визнати результати другого туру на його користь робив у США посланець "єдиного кандидата" Прутнік. І не лише рекламою свого патрона.

Зокрема, він там активно провадив думку, ментально, так би мовити, зрозумілу американцям через їхню власну виборчу традицію щодо визнання переможця: визнання з боку конкурента.

Прутнік в США, Тигіпко в Києві, а Кучма на останній прес-конференції раптом заговорили про те, що традиція ця дуже була б гарна і для України. Мовляв, щойно побачив конкурент, що програв, - нема чого тягти та судитися. Потисни переможцю руку та починай співпрацювати...

Розрахунок зрозумілий: Буш сам пережив 2000-го року саме судову тяганину з перерахунками, але 2004-го демократи виявилися поступливіші.

Так от влаштувати таку спробу збиралися й в Україні.

Кучма навіть прийняв Пинзеника, якого, до речі, потім похвалив як гарного економіста, що слабкий хіба на практичний досвід.

Приймав він, до речі, й Порошенка, але ним залишився незадоволений...

Втім – була інформація – збирався посадовити Януковича з Ющенком домовлятися.

Як зірвалися ці переговори – мені не відомо. Радше за все, в команді Ющенка зрозуміли, що нема кращого способу за кілька днів до голосування розірвати щойно налагоджену коаліцію та зруйнувати систему контролю за виборами – з відповідними наслідками.

Так чи інакше, але така форма легітимізації результатів обрання президента, як негайне визнання з боку конкурента, - виявилася похованою.

А вже після демонстрації ролі Кучми в підготовці тотальної фальсифікації, треба сподіватися, можна вважати похованим і сценарій миттєвої легалізації обрання Януковича з допомогою міжнародних спостерігачів.

Через це, як видаєтья, і сам сценарій "проголошення" переможця вже 22 листопада майже не має шансів, бо не має сенсу.

Щоправда, проголошення перемоги Януковича 22 листопада може мати на меті інше – провокування заворушень.

Адже Кучма так багато уваги приділив останнім разом загрозі демократії!

- Звідки виходить загроза? – спитали його.
- Від деяких сил опозиції, - сказав Кучма.
- А від влади?
-Та яка ж загроза може біти від влади! – здивувався Кучма...

Складається враження, що постріляти та покидати за грати демонстрантів Кучма на рівні підсвідомості прагне так само, як колись прагнув розпустити парламент.

Але – на відміну від подій 9 березня 2001 року, коли влада ніби-то захищалася від агресивного натовпу, причому – безпосереньо в резиденції президента, - вибори для силового сценарію не є пристойним приводом.

По-перше, невідомо, хто що захищає в особі силовиків, оскільки масові акції протесту – це і є, власне, захист народом свого конституційного права на вибір.

По-друге, кого конкретно треба захищати силовикам: президента, що відходить, чи людину, яку проголошено, але не приведено до легітимної влади?

По-третє, сакраментальне – що далі? Що робити після побиття та арешту "винуватців заворушень"? Або в процесі?

Вводити надзвичайний стан? Під тим приводом, що самі вибори президента є загрозою демократії в Україні?

Але такої норми немає і не може бути в законі про надзвичайний стан, а тим більше – в Конституції...

Між іншим, Кучма, який нині проголошує загрозу демократії, але так і не наважився провести присвячене цьому засідання Ради нацбезпеки до виборів, - сам довів ситуацію до абсурду.

До виборів він просто не спромігся сформулювати, хто, власне, становить загрозу. "Деякі опозиційні сили" – не формулювання для відповідного указу, а лише фігура мови для прес-конференції, в кращому разі – для телезвернення, з яким він саме збирається виступити...

Але нині, коли вибори вже майже відбулися, - знайти правильну назву його маніакальній ідеї просто неможливо.

Тим більше, що коли б він навіть надумав спиратися в пошуку відповідних мотивів на заборонені конституцією форми агресивної пропаганди національного, релігійного і т.і. розбрату, - то єдиним джерелом цих загроз абсолютно доказово є державне та провладне телебачення, державні установи, де складалися тонни друкованої продукції, досі державна "Укрзалізниця" з її спецпотягами тощо.

Чомусь здається, що докази такого плану будуть для парламенту надто однозначними, аби не просто не підтримати введення надзвичайного стану, але й поставити, нарешті, питання про довіру до Генпрокурора та до уряду Януковича.

Незалежно від того, кого проголосить ЦВК наступним президентом без достатньої на те аргументації.

Втім, треба сказати, що Кучма довів до абсурду не лише будь-яку свою аргументацію.

Головний абсурд, що вийшов з-під його руки – це перенесення на всю країну методів одного відомого регіону ще до того, як представник цього регіону став главою держави й прийняв на себе відповідальність за стиль керівництва.

Коли я писала, що не розумію, на якому такому "своєму полі" збирається грати в другому турі Янукович, – я навіть не могла припустити, що він має на увазі зовсім не звичайний кучмів адмінресурс, а безпосередньо антизаконні дії, властиві виключно конкретним людям з конкретною життєвою установкою.

Для яких "чтить" карний кодекс – це себе не поважати.

Вони не просто "наслідили" на кожному своєму кроці в другому турі. Вони наче ті зловісні банди з детективної літератури та кіно: навмисне залишали свою "мітку" всюди, де пройшли.

Тимошенко пожартувала про заводи, що гули, даючи знати, кому належать незаконно. Але якби ж то тільки заводи! Всі держустанови...

Для нормальної прокуратури розслідувати справи, які накидала "команда" одного з кандидатів у президенти на чолі з самим Кучмою – це лише час на процесуальні дії. Шукати просто нема чого – все на поверхні...

Мені вже доводилося писати, що на тлі подій цих виборів плівки Мельниченка як форма доказів для суду – просто дитячий лемент. Єдине корисне з останніх, чомусь, до речі, надто запізніло оприлюдених плівок, - це нагадування про тезу Кучми: переможців не судять.

Але – за умови перемоги!

А зроблено все не для перемоги провладного кандидата, а для того, аби поставити під сумнів її навіть там, де досі вона сумніву ніби не викликала – в східних та південних регіонах.

А все – через ті кляті відкріпні талони. Які на другий тур зробили захищеними, а тому у використанні – надто складними, з надмірною метушнею, що не може не привертати уваги.

Теж "провокація"? Чия? ЦВК?

До речі, про ЦВК. Тут про неї розповідають, що ніби в разі очевидної перемоги Ющенка її члени також можуть (будуть змушені) відмовитись від оприлюдення офіційних результатів та втекти.

Щось на кшталт такого способу пролонгації влади Кучми мені також доводилось писати, хоча я більше жартувала.

Але нині ці жарти здаються недоречними. Навряд в цьому випадку йтиметься й далі про якісь церемонії в міжнародному плані, і санкції наступлять майже автоматично.

Щоправда, на своїй прес-конференції Кучма висловив велику недовіру до санкцій з боку США, але й продемонстрував готовність до них (хоча йшлося тоді лише про Суркіса): мовляв, я й сам не люблю надовго кудись їздити. І взагалі – це економніше...

Ну, коли так, то навіщо тоді взагалі було заводитися з цими виборами і особливо фальсифікаціями? А також кандидатом Януковичем?

Державний переворот і без цього можна вчинити будь-коли...

Але чомусь мені здається, що коли б Кучма наважився в такий простий і брутальний спосіб, як знищення ЦВК, "кинути" не лише Ющенка, а й Януковича, - імпічмент йому наостанок був би забезпечений.

Тим більше, що конституційну реформу не проведено, і прем'єр все ще може перетворитися на в.о. президента...

Не буду більше про сценарії. В Кучми їх вже немає. Немає легітимних ходів, а для нелегітимних немає ані спільників, ані виконавців.

Кандидат Янукович з боку Кучми – це щось на кшталт помсти всій Україні. Пам'ятаєте? "Хочу подивитися на Україну без Кучми!"?

Але кандидатство Януковича за згодою Кучми – це провокація і проти самого Януковича. І помста йому ж. Бо тягне обох разом із країною в прірву.

Путін, до речі, якщо щось станеться, - не допоможе. Хіба що також помститься за приниження, яке тут вже пережив.

Але почуття помсти – поганий радник.

Можливо, Кучма хоча б це зрозуміє наостанок, коли звертатиметься до народу?

Хоча з чим іще він може звернутися до тих, кого всі десять років так ненавидів?



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде