Все погіршено до нас. Час покращувати
Пятница, 10 декабря 2004, 12:47
Як і передбачалося, українська напівлигітимно діюча влада, всупереч Карлу Марксу, з політичної кризи почала виводити логічні містки до кризи економічної. Спочатку президент Кучма публічно заявив про те, що дії опозиції можуть вдарити по економіці.
Потім чим далі, тим більше, особливо в східних регіонах зростання економічних негараздів місцева влада і місцева преса почали напряму пов'язувати з діями прихильників Віктора Ющенка.
Дійшло навіть до того, що минулого тижня співробітники Луганського відділення АППБ "Аваль" місцевим пенсіонерам неможливість виплати пенсій і пенсійних дотацій пояснювали тим, що ющенківці не дають Кабміну працювати (хоча пенсійні виплати, як відомо, адмініструє Пенсійний фонд, а його ніхто не блокував).
Що ж, в усіх цих заявах якась краплина істини є. Дійсно, тимчасова політична нестабільність, як правило, негативно впливає на економіку. Однак вона може бути лише каталізатором, але аж ніяк не причиною економічних негараздів. Причини, як правило, лежать глибше, аніж політичні суперечки.
Хто винуватий?
Інфляція наприкінці цього року буде доволі відчутною. Тобто, не менше 1% і в листопаді, і грудні. І за результатами року, інфляція перевищить 10%. Уряд Януковича імовірно, за старою стратегією, буде пояснювати це діями опозиції.
Утім, варто пам'ятати, що інфляційні стимули – а саме розрив між зростанням індексів споживчих цін і цін виробників, попитом і пропозицією, стимули для "відкладення" рентабельності виробників і торгівельних структур – формувалися виконавчою владою протягом усього 2004 р. Причому інфляційна пружина вдарила ще за місяць до виборів: у вересні місячна інфляція склала 1,3%, а у жовтні – 2,2%, становивши інфляційний рекорд за останні три роки.
Темпи зростання ВВП і промислового виробництва будуть поступово падати. Утім, знов-таки, цей процес розпочався ще у вересні 2004 р. Якщо за період з січня по серпень зростання валової доданої вартості порівняно з аналогічним періодом 2003 р. склало 13,6%, то за січень-вересень – вже 13,4%, а вже за січень-жовтень – лише 12,7%. Причому найбільш очевидні причини зниження темпів зростання – це, по-перше, зниженння темпів експорту.
І, по-друге, економічне зростання почалося саме з другої половини 2003 р. Відповідно, порівняння здійснюється з більш високими показниками минулого року. Не слід переоцінювати негативний вплив на економіку страйків, які пройшли протягом останніх тижнів в Україні.
Підраховано, що один день глобального простою підприємств зменшує ВВП на 100-150 млн. грн. Але припиняли роботу далеко не всі підприємства і відволікання людського ресурсу в робочий час не було масовим. А отже, враховуючи час і обсяги простою підприємств, а також прогнозований обсяг ВВП цього року (близько 315 млрд. грн.), страйки можуть сповільнити темпи зростання ВВП максимум лише на 0,1-0,15%.
Набагато більш суттєвою проблемою для економічного зростання цього і наступного року може стати скорочення обсягів кредитування реального сектору економіки банківською системою (тим більше напередодні новорічних свят, коли цілі галузі як раз мають сезонне піднесення обсягу продаж і потребують додаткових обігових коштів).
Чи вплинули на банківський сектор політичні події? Так, і цей вплив був негативний.
До речі, за словами самих банкірів, перші серйозні проблеми спіткали банки саме областей Східної України, керівництво обдержадміністрацій яких зробило дещо невиважені сепаратистські заяви. Чи почалися у системи відчутні проблеми саме під час акцій протесту прихильників Віктора Ющенка?
Ні. Бо за статистикою Нацбанку, падіння загального обсягу депозитів почалося ще в жовтні 2004 р. Тоді загальний обсяг коштів на банківських депозитних рахунках впав на 3 млрд. грн. (на 3,4%). Причому юридичні особи вже тоді зменшили свої депозити на 7,5% (одна з імовірних причин – тиск податкової напередодні виборів із вимогами платити податки за майбутні податкові періоди).
Про валютний ринок годі й казати. Можна легко здогадатися, що найбільше падіння по банківських депозитах в жовтні відбулося саме по гривенних заощадженнях (на 4,1 млрд. грн.). А сам процес падіння готівкового валютного курсу почався ще у вересні. Тоді, вперше за 2004 р. населення купило готівкової валюти більше, ніж продало. А у жовтні негативне сальдо по операціях з готівковою валютою перевищило $1,26 млрд. Причому влада не намагалася навіть шукати причини таких феноменальних негараздів.
Міністр фінансів (чи то екс-міністр фінансів) Микола Азаров пояснив ситуацію дуже просто: "Зростання попиту на долар трапилося абсолютно на пустому місці. Просто захотілося населенню 1 млрд. доларів купити". Тобто народ просто вирішив пожартувати. Що ж відповідь гідна першого віце-прем'єра. Хоча навіть неспеціалісту, навіть людині, яка не має ступеня доктора геолого-мінералогічних наук вже було очевидно, що народ так діє, оскільки боїться і не довіряє. Боїться за власні заощадження і не довіряє економічній політиці уряду, і відповідно, по-перше, національній валюті, по-друге, банківській системі.
Передумови для виникнення проблем із виплатою пенсійних забов'язань було закладено в самій суті системи пенсійних дотацій. Навіть за оцінками керівництва Пенсійного фонду, ПФ самостійно аж ніяк не справлявся з їхньою виплатою. Як зауважував, заступник голови Фонду Олексій Зарудний, для того, щоб розмір пенсій дорівнював прожитковому мінімуму, середня зарплата в країні має складати близько 800 грн. В жовтні, нагадаємо, середня зарплата становила 636,21 грн.
Тому не дивно, що в жовтні у ПФ вже почали виникати касові розриви і Кабмін своєю постановою дозволив ПФ "на договірних засадах" брати позички в держбюджету. Темпи зростання ВВП і обсяги приватизаційних надходжень (тобто основні джерела, з яких держбюджет "підкидав" Пенсійному фонду кошти) зменшуються, а отже пенсійні забов'язання державі буде виконувати все важче.
Що робити?
Що можна зробити в цій ситуації, яка, дійсно, дуже близька до кризової? Передусім, необхідно відновити довіру між населенням і владою, а також між бізнесом і владою. Морально цю довіру можна підкріпити зараз, за великим рахунком, лише змінивши владу. Але потрібно цю довіру зміцнювати і матеріально.
А саме, в цій ситуації держава має якомога більше сприяти розширенню пропозиції товарів, тобто необхідно стимулювати виробника. В першу чергу, за рахунок зниження адміністративного і податкового тиску.
Це, по-перше, зменшить розрив між попитом і пропозицією, тобто прибере одне з основних джерел інфляції. По-друге, стане основою для подальшого зростання доходів населення.
В обмін на ці кроки вже можна домовлятися з бізнесом (саме домовлятися, а не тиснути) і про тимчасовий мораторій на зростання цін (причому мова має йти передусім, про призупинення зростання цін виробників, а не споживчих цін), і про детенізацію економіки (зокрема, про використання менш "апетитних" оптимізаційних зарплатних схем), і про погашення боргів (зарплатних, кредиторських, про це нижче).
Надзвичайно необхідно якнайшвидше відновити повномасштабне кредитування економіки банківським сектором, але попередньо поставивши заслін вимиванню коштів банків через кредити наближеним до банків структурам і вивезенню капіталів за кордон. А також законодавчо посиливши відповідальність боржника перед кредитором і спростивши процедуру банкрутства (зараз, де-факто, боржник має набагато більше прав, аніж кредитор).
У банківській і валютній сфері необхідно усіляко стимулювати населення і юридичних осіб зберігати кошти а) в банківських установах, б) в національній валюті. Передусім, це можна зробити (і, до речі, Нацбанк, вже почав це робити), стимулюючи підвищення ставок по депозитах в гривні. Зараз також важливо НЕ запроваджувати 5%-вий податок на депозити.
Далі, необхідно підвищувати ефективність вертикальних систем держуправління в різних сферах. Передусім, в податковій і пенсійній сферах. Обидві системи є дуже фінансово неефективними і самі споживають дуже багато бюджетних коштів. Не можна наповнювати пенсійну систему новими дотаціями, попередньо не "залатавши" дірки, через які "виливаються" кошти. Зокрема, необхідно завершити розпочату пенсійну реформу, акцентувавши увагу на створенні недержавних пенсійних фондів.
Основні сили зараз доцільніше спрямовувати не на гонитві за химерними півищеннями пенсій, мінімальних і середніх зарплат, прожиткових мінімумів. А на стабільній виплаті зарплат і пенсій і погашенні боргів. Зокрема по зарплатах. На 1 листопада, він складав 736,1 млн. грн.
Це відносно невелика сума, але більша частина її припадає саме на регіони підтримки Віктора Януковича (зокрема, тільки на Донецьку і Луганську області припадає 41,8% обсягу усієї заборгованості, причому 76,6% зарплатної заборгованості в Донецькій області було утворено до 2004 р.). Тобто це і шлях до сердець східного електорату, і до покращення загального фінансового стану підприємств.
Цей стан тим більше слід покращувати за рахунок цілеспрямованої роботи над зменшенням обсягів дебіторської і кредиторської заборгованостей. Їхній загальний обсяг невпинно збільшується (разом вони вже наближаються до 700 млрд. грн.), а держава над цією проблемою фактично не працює.
У середньостроковій і довгостроковій перспективі економічна стратегія має полягати в усілякій підтримці малого і середнього бізнесу, приватизації, створення нових робочих місць саме в недержавній сфері, бізнесі і скорочення кількості осіб, які працюють на державу (як в держорганах, так і на держпідприємствах, в тому числі шахтах).
А вже кошти, які звільнятимуться за рахунок такої оптимізації спрямовувати і на більш ефективні державні капіталовкладення (до речі, необхідно визначити дуже невеликий перелік галузей і держпідприємств, дійсно стратегічних для держави і перспективних для розвитку, і здійснювати капіталовкладення лише в них) і на підвищення зарплат вчителям і лікарям.
Це є далеко неповний перелік кроків, які варто зробити новій владі, для стабілізації ситуації. Але при цьому надзвичайно важливо, щоб усі ці кроки супроводжувалися максимальною прозорістю. Влада повинна на кожному кроці пояснювати громадянам, чому вона вчиняє саме так, а не інакше. Оскільки довіра громадян – це вже 50% успіху.
Як казав відомий польський реформатор Лешек Бальцерович, "без народної довіри, ми б нічого не змогли зробити".
Сергій Кисельов, координатор економічних програм Школи політичної аналітики при НаУКМА,заввідділу "Бизнес-Среда" журналу "Комп&ньон"
Потім чим далі, тим більше, особливо в східних регіонах зростання економічних негараздів місцева влада і місцева преса почали напряму пов'язувати з діями прихильників Віктора Ющенка.
Дійшло навіть до того, що минулого тижня співробітники Луганського відділення АППБ "Аваль" місцевим пенсіонерам неможливість виплати пенсій і пенсійних дотацій пояснювали тим, що ющенківці не дають Кабміну працювати (хоча пенсійні виплати, як відомо, адмініструє Пенсійний фонд, а його ніхто не блокував).
Що ж, в усіх цих заявах якась краплина істини є. Дійсно, тимчасова політична нестабільність, як правило, негативно впливає на економіку. Однак вона може бути лише каталізатором, але аж ніяк не причиною економічних негараздів. Причини, як правило, лежать глибше, аніж політичні суперечки.
Хто винуватий?
Інфляція наприкінці цього року буде доволі відчутною. Тобто, не менше 1% і в листопаді, і грудні. І за результатами року, інфляція перевищить 10%. Уряд Януковича імовірно, за старою стратегією, буде пояснювати це діями опозиції.
Утім, варто пам'ятати, що інфляційні стимули – а саме розрив між зростанням індексів споживчих цін і цін виробників, попитом і пропозицією, стимули для "відкладення" рентабельності виробників і торгівельних структур – формувалися виконавчою владою протягом усього 2004 р. Причому інфляційна пружина вдарила ще за місяць до виборів: у вересні місячна інфляція склала 1,3%, а у жовтні – 2,2%, становивши інфляційний рекорд за останні три роки.
Темпи зростання ВВП і промислового виробництва будуть поступово падати. Утім, знов-таки, цей процес розпочався ще у вересні 2004 р. Якщо за період з січня по серпень зростання валової доданої вартості порівняно з аналогічним періодом 2003 р. склало 13,6%, то за січень-вересень – вже 13,4%, а вже за січень-жовтень – лише 12,7%. Причому найбільш очевидні причини зниження темпів зростання – це, по-перше, зниженння темпів експорту.
І, по-друге, економічне зростання почалося саме з другої половини 2003 р. Відповідно, порівняння здійснюється з більш високими показниками минулого року. Не слід переоцінювати негативний вплив на економіку страйків, які пройшли протягом останніх тижнів в Україні.
Підраховано, що один день глобального простою підприємств зменшує ВВП на 100-150 млн. грн. Але припиняли роботу далеко не всі підприємства і відволікання людського ресурсу в робочий час не було масовим. А отже, враховуючи час і обсяги простою підприємств, а також прогнозований обсяг ВВП цього року (близько 315 млрд. грн.), страйки можуть сповільнити темпи зростання ВВП максимум лише на 0,1-0,15%.
Набагато більш суттєвою проблемою для економічного зростання цього і наступного року може стати скорочення обсягів кредитування реального сектору економіки банківською системою (тим більше напередодні новорічних свят, коли цілі галузі як раз мають сезонне піднесення обсягу продаж і потребують додаткових обігових коштів).
Чи вплинули на банківський сектор політичні події? Так, і цей вплив був негативний.
До речі, за словами самих банкірів, перші серйозні проблеми спіткали банки саме областей Східної України, керівництво обдержадміністрацій яких зробило дещо невиважені сепаратистські заяви. Чи почалися у системи відчутні проблеми саме під час акцій протесту прихильників Віктора Ющенка?
Ні. Бо за статистикою Нацбанку, падіння загального обсягу депозитів почалося ще в жовтні 2004 р. Тоді загальний обсяг коштів на банківських депозитних рахунках впав на 3 млрд. грн. (на 3,4%). Причому юридичні особи вже тоді зменшили свої депозити на 7,5% (одна з імовірних причин – тиск податкової напередодні виборів із вимогами платити податки за майбутні податкові періоди).
Про валютний ринок годі й казати. Можна легко здогадатися, що найбільше падіння по банківських депозитах в жовтні відбулося саме по гривенних заощадженнях (на 4,1 млрд. грн.). А сам процес падіння готівкового валютного курсу почався ще у вересні. Тоді, вперше за 2004 р. населення купило готівкової валюти більше, ніж продало. А у жовтні негативне сальдо по операціях з готівковою валютою перевищило $1,26 млрд. Причому влада не намагалася навіть шукати причини таких феноменальних негараздів.
Міністр фінансів (чи то екс-міністр фінансів) Микола Азаров пояснив ситуацію дуже просто: "Зростання попиту на долар трапилося абсолютно на пустому місці. Просто захотілося населенню 1 млрд. доларів купити". Тобто народ просто вирішив пожартувати. Що ж відповідь гідна першого віце-прем'єра. Хоча навіть неспеціалісту, навіть людині, яка не має ступеня доктора геолого-мінералогічних наук вже було очевидно, що народ так діє, оскільки боїться і не довіряє. Боїться за власні заощадження і не довіряє економічній політиці уряду, і відповідно, по-перше, національній валюті, по-друге, банківській системі.
Передумови для виникнення проблем із виплатою пенсійних забов'язань було закладено в самій суті системи пенсійних дотацій. Навіть за оцінками керівництва Пенсійного фонду, ПФ самостійно аж ніяк не справлявся з їхньою виплатою. Як зауважував, заступник голови Фонду Олексій Зарудний, для того, щоб розмір пенсій дорівнював прожитковому мінімуму, середня зарплата в країні має складати близько 800 грн. В жовтні, нагадаємо, середня зарплата становила 636,21 грн.
Тому не дивно, що в жовтні у ПФ вже почали виникати касові розриви і Кабмін своєю постановою дозволив ПФ "на договірних засадах" брати позички в держбюджету. Темпи зростання ВВП і обсяги приватизаційних надходжень (тобто основні джерела, з яких держбюджет "підкидав" Пенсійному фонду кошти) зменшуються, а отже пенсійні забов'язання державі буде виконувати все важче.
Що робити?
Що можна зробити в цій ситуації, яка, дійсно, дуже близька до кризової? Передусім, необхідно відновити довіру між населенням і владою, а також між бізнесом і владою. Морально цю довіру можна підкріпити зараз, за великим рахунком, лише змінивши владу. Але потрібно цю довіру зміцнювати і матеріально.
А саме, в цій ситуації держава має якомога більше сприяти розширенню пропозиції товарів, тобто необхідно стимулювати виробника. В першу чергу, за рахунок зниження адміністративного і податкового тиску.
Це, по-перше, зменшить розрив між попитом і пропозицією, тобто прибере одне з основних джерел інфляції. По-друге, стане основою для подальшого зростання доходів населення.
В обмін на ці кроки вже можна домовлятися з бізнесом (саме домовлятися, а не тиснути) і про тимчасовий мораторій на зростання цін (причому мова має йти передусім, про призупинення зростання цін виробників, а не споживчих цін), і про детенізацію економіки (зокрема, про використання менш "апетитних" оптимізаційних зарплатних схем), і про погашення боргів (зарплатних, кредиторських, про це нижче).
Надзвичайно необхідно якнайшвидше відновити повномасштабне кредитування економіки банківським сектором, але попередньо поставивши заслін вимиванню коштів банків через кредити наближеним до банків структурам і вивезенню капіталів за кордон. А також законодавчо посиливши відповідальність боржника перед кредитором і спростивши процедуру банкрутства (зараз, де-факто, боржник має набагато більше прав, аніж кредитор).
У банківській і валютній сфері необхідно усіляко стимулювати населення і юридичних осіб зберігати кошти а) в банківських установах, б) в національній валюті. Передусім, це можна зробити (і, до речі, Нацбанк, вже почав це робити), стимулюючи підвищення ставок по депозитах в гривні. Зараз також важливо НЕ запроваджувати 5%-вий податок на депозити.
Далі, необхідно підвищувати ефективність вертикальних систем держуправління в різних сферах. Передусім, в податковій і пенсійній сферах. Обидві системи є дуже фінансово неефективними і самі споживають дуже багато бюджетних коштів. Не можна наповнювати пенсійну систему новими дотаціями, попередньо не "залатавши" дірки, через які "виливаються" кошти. Зокрема, необхідно завершити розпочату пенсійну реформу, акцентувавши увагу на створенні недержавних пенсійних фондів.
Основні сили зараз доцільніше спрямовувати не на гонитві за химерними півищеннями пенсій, мінімальних і середніх зарплат, прожиткових мінімумів. А на стабільній виплаті зарплат і пенсій і погашенні боргів. Зокрема по зарплатах. На 1 листопада, він складав 736,1 млн. грн.
Це відносно невелика сума, але більша частина її припадає саме на регіони підтримки Віктора Януковича (зокрема, тільки на Донецьку і Луганську області припадає 41,8% обсягу усієї заборгованості, причому 76,6% зарплатної заборгованості в Донецькій області було утворено до 2004 р.). Тобто це і шлях до сердець східного електорату, і до покращення загального фінансового стану підприємств.
Цей стан тим більше слід покращувати за рахунок цілеспрямованої роботи над зменшенням обсягів дебіторської і кредиторської заборгованостей. Їхній загальний обсяг невпинно збільшується (разом вони вже наближаються до 700 млрд. грн.), а держава над цією проблемою фактично не працює.
У середньостроковій і довгостроковій перспективі економічна стратегія має полягати в усілякій підтримці малого і середнього бізнесу, приватизації, створення нових робочих місць саме в недержавній сфері, бізнесі і скорочення кількості осіб, які працюють на державу (як в держорганах, так і на держпідприємствах, в тому числі шахтах).
А вже кошти, які звільнятимуться за рахунок такої оптимізації спрямовувати і на більш ефективні державні капіталовкладення (до речі, необхідно визначити дуже невеликий перелік галузей і держпідприємств, дійсно стратегічних для держави і перспективних для розвитку, і здійснювати капіталовкладення лише в них) і на підвищення зарплат вчителям і лікарям.
Це є далеко неповний перелік кроків, які варто зробити новій владі, для стабілізації ситуації. Але при цьому надзвичайно важливо, щоб усі ці кроки супроводжувалися максимальною прозорістю. Влада повинна на кожному кроці пояснювати громадянам, чому вона вчиняє саме так, а не інакше. Оскільки довіра громадян – це вже 50% успіху.
Як казав відомий польський реформатор Лешек Бальцерович, "без народної довіри, ми б нічого не змогли зробити".
Сергій Кисельов, координатор економічних програм Школи політичної аналітики при НаУКМА,заввідділу "Бизнес-Среда" журналу "Комп&ньон"
