Сто перший і наступні

Понедельник, 16 мая 2005, 12:49
Святкування перших ста днів нової влади явно затяглося.

Передостанній із "заходів" цього шоу – прес-конференція президента Ющенка для регіональних ЗМІ – ще тривав, а уряд вже підвищував ціни на пальне через його тотальний брак на заправках. А пан Рибачук визнав, що ми таки не встигаємо в СОТ... А пан Пинзеник зізнався, що бюджет не гумовий... Тож свято самої Тимошенко взагалі було геть зіпсовано – хіба що Юля, як завжди, вміла "через не можу" тримати посмішку...

Але відбитку цих неприємностей на президентові ніхто не побачив. Ані про підвищення цін на пальне, ані взагалі про проблему "картельної змови" російських нафтовиків чи світову кон'юнктуру президент з журналістами не поговорив.

Цього питання, як і багатьох інших, не виявилося в записках, з допомогою яких регіональні журналісти чомусь вирішили поспілкуватися з президентом, - ніби він письменник чи актор на творчому вечері. Поставити ж питання "наживо" більшості з 400 запрошених не вдалося ніби-то через брак часу – хоча вже після офіційного спілкування президент ще довгенько балакав біля столу, а потім відвідував фотовиставку...

Краще більше, ніж краще?

З усього "звіту" президента вдалося почути здебільшого про нові блискучі плани.

В успіху своїх соціальних програм президент сумніву не має. А сумніви стосовно темпів та якості подальшого розвитку економіки країни - мають розвіяти урядові професіонали.

Українське село, з якого вже зроблено місцевий податковий офшор, отримає ще й всіляку державну підтримку – не важливо, якою ціною для кожного з міністрів...

Преференції отримають всі, хто підніматиме авіацію і космос... Наприклад, "Боїнг"...

Громадське мовлення за бюджетний кошт почнеться з наступного року...

Кримські татари, зрікшись наміру створити національну автономію, також отримають економічні та соціальні преференції...

Навіть на викуп акцій в нафтовій та енергетичній сфері, нині розпорошених, для відтворення вертикально інтегрованих структур, мають знайтись гроші...

Щоправда, в той же час, коли Ющенко так легко розставляв ці крапки над "І", один з його професіоналів, міністр фінансів Пинзеник, не бажаючи брати на себе роль фокусника, - заявив в Кабміні, що бюджетний "болівар" не витримає обох: і підвищення пенсій, і зниження податків... Особливо зрозуміло пан Пинзеник пояснив, що малий бізнес, якого позбавили деяких пільг, не такий вже малий.

Але з озвучених планів Ющенка зрозуміло: він знову планує купу преференцій, причому не лише "вітчизняному виробнику". За чий рахунок тоді уряд має наповнювати бюджет й оживлятиме економіку, якщо президент вважає це справою зовсім не складною, і навіть ніби екзаменує команду? Команді, може, так і треба, але хіба не треба пояснити нам, пересічним?

Позики? Емісія? Знову ревальвація? Гра на створенні нових фінансових пірамід, як от просування пенсійного страхування та інших славнозвісних трастів?

Здавалося б, відповідь давно відома: за все заплатять олігархи.

Але чомусь ані з останніх виступів Ющенка, ані з подій навколо "реприватизаційних" скандалів це зовсім не випливає. Навіть навпаки.

Вже сам загадковий список з 29 підприємств, які, як тепер майже домовлено, влада збирається допродати теперішнім власникам, є не так "чорним списком" для олігархів, як "яблуком розбрату" для самої нової влади. Навіть суперечка з приводу того, чи формувати цей список вручну, чи тільки визначатись через спеціальний закон, чи публікувати, чи ні, - достатня ознака торгу, в якому кожен долучений до процесу урядовий лобіст обстоює свою "дійну корову" з олігархічного середовища...

Але слід згадати, що починалося все з розмов про повернення стратегічних об'єктів прямо в держвласність. Річ в тім, що отримувати тіньові доходи від стратегічних об'єктів в України завдяки її так би мовити "законодавчій базі" можна і від приватного володіння об'єктом, і від управління ним як державною власністю. Вся історія становлення української олігархії свідчить, що управління власністю держави є, сказати б, базовим способом, а дешева приватизація і потім всілякі схеми "мінімізації" податків – "вищим пілотажем". Ба навіть ні.

"Вищим пілотажем" є гра на зміні цих форм висмоктування з власності надприбутків. І на те існує парламентське лобі, аби перманентно створювати зміни в правилах цієї гри, щоб процес не завершувався...

В цьому сенсі особливо показово-зворушливою виглядає турбота групи "Приват" про повернення державі контрольного пакету акцій НЗФ, яким "Приват" саме й збирався покерувати...

Але, можливо, найцікавіше те, що вже маючи цей список, президент Ющенко зібрався, озброєний ним, як останнім аргументом, на переговори з великим бізнесом. Про що й поговорив, за власним зізнанням, з Ахметовим.

Нарешті. Ніби з першого ж дня нової влади не було зрозуміло, що переговори ці рано чи пізно відбудуться. Нащо було тягти? Щоб на спроби домовитись з донецьким господарем з боку Юлі накласти суворе табу, і щоб тепер право "першої ночі" повернулося до першої особи.

Маленька, але НЕ переможна

Ющенко не вперше запропонував бізнесові діалог і "простягнуту руку". Пінчук та Ахметов теж ніби щось таке пропонували. Але попервах – не склалося. Мабуть, тоді ще кожен не міг оцінити власні можливості та силу суперника.

Але час сплив, події відбулись. І нині, схоже, йдеться вже про діалог іншого штибу. Про переговори і, мабуть, перемир'я після короткої, але не переможної для влади війни. Чи її імітації...

Радше таки імітації.

Бо робітники НЗФ вже оголосили про намір висловити подяку президентові за збереження заводу у власності пана Пінчука. Їм навіть не заважає той факт, що сам президент зовсім не хоче про це публічно говорити. Особливо з телеканалів самого ж Пінчука. А що тут говорити, коли в ФДМ таки не знайшлося документів на право власності, а в Мінюсту – свідоцтв про суди, які цю власність державі ніби-то повернули, - як вважала була прем"єр Тимошенко?

Між іншим, чи, раптом, не саме ця функція Мінюсту – виконувати судові рішення, в тім числі і в справах великих підприємств - має справжній стосунок до скандалу навколо міністра Зварича, точніше – навколо проблеми його відставки? Адже в такому разі навіть попри роль в цій історії групи "Приват", - держава виявилася роззброєною перед Пінчуком якось не випадково...

Далі. Не виходить і з "Криворіжсталлю" через суди. За неправильну приватизацію – якщо б були докази – можна покарати лише колишніх функціонерів ФДМ. Але, роздаючи свої інтерв'ю, пан Чечетов якось не демонструє з цього приводу хвилювань...І вже зовсім нема чого хвилюватися самим власникам.

Не дуже стурбовані і структури, що приватизовувались як "Укррудпром". Судова заборона на допемісію акцій їх, звісно, дратує. Але загалом... Подання до Конституційного суду щодо неконституційності спеціального закону, - надто вже непереконливий спосіб. Ще невідомо, коли "знекровлений" КС візьметься до самого закону. Потім – шалений скандал в світі викличе саме перегляд законодавчої бази такого типу. Тут вже одним табу на слово "реприватизація" не відбудешся.

І взагалі, варто лише опублікувати відомості про голосування за цей закон на початку 2004 року, себто теперішнім складом парламенту – і буде ой як весело! Пригадаймо, чи була в кучмістів колись повноцінна своя більшість, і чи не за рахунок колишньої опозиції ухвалювалися в тім числі і такі "смачні" кучмістські закони... Тоді ж іще не було президента, який забороняв носити гроші до парламенту...

От з такими "аргументами" Ющенко і збирається на перемовини з олігархами. Не дивно, що він не дуже-то й бажає повідомляти про це пресу.

Тимчасом влада продовжує ганятися з шаленим галасом за Бакаєм, Ківаловим, Щербанем, Боделаном тощо...

Цікаво: чи є в переліку з 29 підприємств ті, що наразі належать Бакаю, Щербаню й іншим? Якщо є – то чому саме про ці об'єкти не повідомляється, коли йдеться про злочини цих підозрюваних та розшукуваних? А як ні – то чому саме вони стали "офірними цапами" серед інших, досі недоторканих?

За 100 днів, замість кожного разу кричати "Я іду шукати, хто не заховався – я не винен", - владі варто було б вже займатися законодавчими ініціативами, які б, нарешті, позакривали дірки як в питаннях власності, так і в питаннях управління держмайном, до якого, до речі, належали колись і ті ж готелі "імені" Бакая, і ті ж спортивні товариства типу "Динамо"...

Але президент іде на переговори з бізнесом без цих законів. А навіть закон про "дооцінку", який розробив уряд, має досить сумну перспективу, якщо в ньому не буде передбачено якихось нових компенсацій олігархам...І взагалі якось так дуже вдало складається в силовиків створювати черговий привід для Шуфрича заблокувати трибуну парламенту (нині арештом Різака) – саме напередодні довгоочікуваного відновлення роботи ВР.

Втім, закон про управління держмайном в першому читанні схвалений, торг – друге читання – там, на "круглому столі" з олігархами, і відбудеться?...

Загалом, до олігархів Ющенку ходити на переговори з цими ідеями просто смішно. Все закінчиться так само, як з російськими нафтотрейдерами, з якими лагідно поговорили, потім полаялися, а потім і ціни підняли.

Не ціни – руки...

Між іншим, якщо ціни на пальне підняли – то, може, автоматично треба й долар та іншу іноземну валюту повернути на попередній рівень? Чи операція з нарощування надприбутків імпортерів продовжується? Чи це вже не під імпортерів іде підгонка цін, а під тих наших власних постачальників пального (зокрема, з НПЗ "Галичина"), про яких так натхненно говорила не так давно прем'єр-міністр?..

Тоді саме час було б знову згадати пана Зварича, точніше – пані Зварич з її трьома мільйонами тон нафти. Чи таки пропустив їх на реекспорт міністр Терьохін, після прогнозів якого щодо цін на бензин, а також відмови підписувати два пункти про ЄЕП, ціни саме й підскочили?

Втім, звісно, якби таку яскраву, як нині, російську "картельну змову" можна було б також юридично довести – воно стало б в пригоді уряду для "реприватизації" НПЗ. Але, по-перше, не з цим Антимонопольним комітетом, а по-друге, не з нинішніми особливо витонченими стосунками з Москвою, де гучні заяви знову переважають справжню здатність здійснювати тиск.

Ну й, врешті, відомо, що на переговори Ющенко йде з формулою: 98% бізнесу в країні відбулось чесно. Залишок – 2% - мабуть, припадає на тих "бандитів", які мали б "сидіти в тюрмах", але владу в особі Луценка задовольняє їхнє сидіння в Росії. Дякувати Богу, його жартівливість не пішла так далеко, щоб провести пряму паралель між Росією та тюрмою.

Але для переговорів Ющенка ця формула саме й означає, що за неможливості довести справжню пропорцію між "бандитами" та "чесними" бізнесменами, - він змушений більшість просто вибачити. Навіть якщо вони й не розкаялися. Хоча коли треба поскаржитися на труднощі, успадковані від минулої влади, називаються такі мільярди, що пропорція виглядає з точністю до навпаки: 2 % чесних..

"Три товстуни"-2

Втім, з настрою президента такого песимізму зовсім не випливає. Навіть навпаки – він ігнорує пропозиції Януковича про зустріч (бо в нього є більш важливий співбесідник?), а про опозицію говорить надто зневажливо. Мовляв, яка опозиція з шахраїв?

Ну, прямо як у Путіна: не чіпайте, хлопці, політику. І ми вас не чіпатимемо? Можливо, це і є пропозиція про перемир'я. Але різниця в тім, що Путін таки захопив одразу самого Ходорковського, а не якогось його голову облради...

Але це – на поверхні. Набагато глибше – те, про що свідчать самі лише роздуми Ющенка щодо долі конституційної реформи. Якби він дійсно був переконаний у повній відсутності справжньої опозиції – яка б йому була різниця, за якою владною системою правити, коли навколо всі свої.

А він справедливо чекає, що опозиція от-от вигулькне, і не лише з вузького кола кучмістських олігархів, і навіть не лише з "перефарбованих", а й із своїх – щойно "економічні реформи" дадуть їм підкачати "жирку".

Якби в президента вистачило часу й натхнення самому почитати і Конституцію, і ухвалені зміни до неї – він, мабуть, знайшов би пункти, через які утворюється олігархічна система. Хоча це не там, де розподіл повноважень найвищих щаблів, на яких всі зациклились...

Але увага Ющенка наразі прикута до іншого: як швидко взяти під контроль своїх і чужих. Власне, про те, що президентові доводиться заздалегідь "замиряти" потенційних опонентів, свідчить той факт, що він проголосив "троїстий союз" на майбутні вибори, - з Тимошенко й Литвином.

Дивна річ, свою власну партію Ющенко почав створювати, за особистим визнанням, через те, що втомився тримати на домовленостях всілякі коаліції. Але тут же заходився компонувати черговий блок. Більше того, він же сам і поспішає його формалізувати. Щоб з цієї вже конфігурації мати картину наступної політичної гри: чи таки треба чіпати Конституцію, чи, може, закон про вибори, чи ще щось...

А вже якими умовами його тепер обкладе принаймні Литвин, і чи не буде це продовження умов від Мороза, що тепер таким тягарем лягли на президента, - не відомо...

Хоча відомо одне: запрошення Литвина до "тріумвірату" є індульгенцією колишньому главі адміністрації Кучми від справи Гонгадзе... Дивно навіть слухати на цьому тлі претензії щодо якогось там Соловкова.

Втім, тут не про саму справу, а про те, що Литвин як член провладного "тріумвірату" одразу виростає в якості "даху" для всіх "упосліджених" кучмістів.

Нащо саме Литвин в цій ролі Ющенкові – також не вдалося спитати в президента, щоб він сам визначив: це від безвиході, чи за заслуги спікера перед революцією. Тому доводиться здогадуватись: пристойний прихисток для загрозливої і насправді не взятої під справжній контроль сили великого тіньового капіталу є потребою для президента.

Саме Ющенкові потрібен якийсь провідник для цієї кучмістської "зграї". А що Литвин виявився, навіть з його минулим, не гіршим варіантом, ніж, наприклад, Кінах, - це вже окрема історія. Хоча, звісно, й не випадковість...

В усякому разі, місце для "прощених" кучмістів в майбутній команді Ющенка вже резервується.

Решта – 2 відсотки зовсім "нерозкаяних"– в тюрми чи в Москву... Журналісти деякі вже дискутують: їхня роль – бути екстрадованими прямо перед виборами в кайданах і привселюдно, чи як?

А от опозиція, за словами Ющенка, насправді ще тільки формується. З кого ж? Гарне питання. Наразі таке враження, що з тих, кого витисне нова "трійця": "кінахівців", УНП, згодом – як не пручається Мороз – і СПУ, що вже збирає до себе цікавих партнерів з "колиски" Марчука-Медведчука...

Одне слово, залишилось Ющенкові домовитись з бізнесом, підписати меморандум про детінізацію – і стане цей документ і нашою "конституцією", і бюджетом, і законом про вибори, і моральним кодексом...

Годі й говорити, що суспільству цікаві всі подробиці і самих цих переговорів, і їхні наслідки, а не жорсткий піар силовиків. Врешті, суспільству таки доведеться дізнатися, хто кому і що в цих переговорах диктує, і чи справді це наслідок боротьби, а не, як підозрюють, просто давня змова. В якій "під ковпаком" знаходиться саме Ющенко.

І це вже не для зайвих тоді моральних оцінок, а для того, аби хоч знати, як довго протримається встановлений соціальний мінімум.

Переступивши поріг 100 днів, президент заявив, що далі все буде "клас": завдання поставлені, команда працює, обіцянки виконуються.

А й правда. Соціологія прекрасна. ЗМІ щасливі, бо вільні. Опозиції як не було, так і немає. Критики влади йде від шахраїв та "безробітних політологів".

Хоча головне досягнення 100 днів – що вони, нарешті, таки минули.

Далі, є сподівання, у влади просто не вистачить сил безперервно "тримати посмішку", і вона заговорить нормальною зрозумілою мовою. І не про прекрасне майбутнє, а про свій проект України. Якого за 100 днів вона так і не виклала.

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде