"Лед (не) тронулся, господа присяжные..." Або гра "косить под дурачка" триває...

Среда, 18 мая 2005, 13:02
Розкривши конверт зі штампом "УРЯДОВА", що надійшов на мою адресу від Центральної виборчої комісії, та ознайомившись зі змістом листа, підписаного головою ЦВК паном Давидовичем, відразу відчув нестримне бажання дати йому відповідь тієї ж самої миті.

Аби її скласти, звісно, довелось заглянути до "конституції для ЦВК", якою служить закон "Про Центральну виборчу комісію" – щоб пересвідчитись, чи справді цей документ що-небудь важить для того, хто підписував адресованого мені листа.

Та коли я сам, перечитуючи цей закон, натрапив на ті його положення, де зазначено (пункт 2 статті 2), що ЦВК "будує свою діяльність на принципах (...) відкритості і публічності", то відразу ж спало на думку – а чому б у саме такому режимі відкритості та публічності мені не спробувати поспілкуватися з паном Давидовичем із приводу його особистих дій як голови ЦВК? Аби моє із паном Давидовичем листування надалі позбулося приватно-втаємниченого характеру.

Так-от: початок оцього листування був такий.

Як відомо, 5 травня громадянин України Микола Мельниченко (в моїй особі) звернувся до ЦВК із заявою про забезпечення реалізації його виборчого права шляхом скасування пункту 2 постанови ЦВК від 26 січня 2002 року № 94.

Цією постановою йому було відмовлено в реєстрації кандидатом у депутати на тій підставі, що буцімто він "подав до ЦВК недостовірні відомості" про місце свого проживання.

Верховний Суд України, до якого Соціалістична партія тоді звернулася, щоб той виправив свавільні дії ЦВК, у цьому питанні "перейшов" повністю на позицію ЦВК. Замість того, щоб захистити незаконно відібране у Миколи Мельниченка право бути кандидатом у депутати, Суд своїм "під копірку" виклав формулювання ЦВК та залишив відмову ЦВК у силі.

Ну, нехай то були часи "бабая-кучми", коли навіть Верховний Суд, а не те що ЦВК – боялися, як модно було казати, "режиму". Тоді суддя Гнатенко, густо почервонівши, зачитував своє рішення, ховаючи очі: совість – така штука, що навіть коли на неї наступаєш, вона все одно проривається поза волею кривдника й "кричить", що вона все-таки є!

Але на те Україна і стала членом Ради Європи та визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини – аби громадяни України могли із кривдниками розквитатися, знайшовши правду (читай – справедливість) аж у Страсбурзі.

Отак і вчинив Мельниченко, над яким позбиткувалися – спочатку ЦВК, а потім вже – Верховний Суд, що в сумі й означало – Україна. Тому-то справу "Мельниченко проти України" Мельниченко виграв, а Україна – програла. Це й засвідчено рішенням Страсбурзького Суду від 19 жовтня 2004 року, тобто ще у часи того ж самого "бабая-кучми".

Той Вищий Європейський Суд не тільки не знайшов "недостовірних даних" у документах "кандидата-в-депутати-Мельниченка" , а постановив – Україна повинна відновити право Мельниченка на кандидатство (що означає автоматично – на депутатство) та ще сплатити йому 5000 євро (із державного бюджету!) за моральну шкоду, завдану тим же ЦВК та самим Верховним Судом України за те, що вони своїми рішеннями порушили не тільки Європейську конвенцію, а й українську Конституцію, які обидві однаково забороняють дискримінацію людини за будь-якими ознаками.

Уявляєте, скільки, приміром, пляшечок йоду, якого сьогодні у хірургічних відділеннях навіть київських лікарень немає, могла б держава Україна закупити на ті 5 000 євро за кошти державного бюджету?!

Та – коли вже "бабайка-кучма" мало не накивав п'ятами, коли вже Верховний Суд України показав, що йому "верховенство права" – "понад усе", і на тому постановив мати третій тур президентських виборів, коли Верховна Рада поміняла кучмівське ЦВК Ківалова на – "неупереджене", "об'єктивне", "компетентне" й "чесне", держава Україна (в особі Мін'юсту) не вгамувалася, і тепер вона (а не Микола) подалась до Страсбурга, апелюючи про перегляд того жовтневого (2004 року) рішення – уже Великою палатою Європейського Суду.

30 березня 2005 року Суд у відповідь – "зась!". Тож відтоді рішення набуло остаточної сили, і як не крути – а виконувати його Україна зобов'язана. І кому, як не ЦВК, це випало робити.

Не стільки тому, що саме ЦВК тоді позбавило Мельниченка його виборчого права, а скільки тому, що за українськими законами – це просто єдиний орган влади, котрий має повноваження і має за обов'язок поновити Мельниченка у правах. Тому-то 5 травня, побачивши, що ЦВК "не чухається" з цього приводу, Мельниченкові довелось нагадати про себе.

Відповідь, як бачимо, не забарилася – її відправлено практично у 5-денний строк. Та от зі змістом є проблеми. Тож дозвольте, шановний пане Давидович, з'ясувати, чим Ви керувалися, складаючи та надсилаючи її мені.

 
 
Починаєте Ви свого листа на бланку ЦВК так: "Розглянувши Ваше звернення в інтересах громадянина Мельниченка Миколи Івановича…, повідомляю…". У мене відразу ж виникло питання: як могло статися, що моє звернення ЦВК розглянула, а мене не було повідомлено про час, день та місце такого "розгляду"?

Отже, зважаючи на те, що у листі пана Давидовича не було вказано дату розгляду поданої мною від імені Мельниченка заяви, що мене як представника заявника запрошено не було, що рішення у формі постанови ЦВК мені надіслано не було, а натомість я отримав лист від її голови - у мене виникла підозра, що самого засідання ЦВК таки й справді могло не бути.

Але тоді у мене вже запитання до пана Давидовича:

1) чому ЦВК, як того вимагає закон, і досі не провела засідання для розгляду поданої мною (в інтересах Мельниченка) заяви – "протягом п'яти днів з дня надходження заяви" (частина 2 ст. 15)?;

2) хіба заява, подана мною, не "стосується виборчого процесу" (частина 2 ст. 15) – того самого, у перебігу якого ЦВК позбавила Мельниченка права бути кандидатом у народні депутати, а відтак – тепер зобов'язана поновити його в правах. Скасувавши своє попереднє рішення "стосовно" того ж самого "виборчого процесу", який для Мельниченка почався тоді, коли й для всіх інших кандидатів у депутати на минулих виборах 2002 року і триває досі, хоча нові парламентські вибори – уже на носі?;

3) хіба подана мною заява не відповідає формальним вимогам, встановленим частиною 6 ст.14 закону? Це питання є стовідсотково риторичним, бо заява містить усі висунуті до неї вимоги; якби було інакше, то відповідно до частини 7 цієї ж статті ("заяви, оформлені без дотримання вимог, встановлених частиною шостою цієї статті, повертаються заявникові з відповідним роз'ясненням) мені її повернули б.

Заяву повернуто не було; відтак – це прямий доказ того, що її оформлено належним чином, тому ЦВК зобов'язана була розглядати її на своєму засіданні;

4) хіба вирішення питання, порушеного Мельниченком у поданій мною заяві, не належить до повноважень очолюваної Вами Комісії?

Це теж питання риторичне, бо: а) до повноважень ЦВК законом віднесено "реєстрацію кандидатів у народні депутати України" (п. 8 ст.19) та "реєстрацію обраних народних депутатів України" (п. 14 ст. 19); б) якби не належало, то відповідно до вимог частини 8 ст. 14 закону очолюваний Вами орган переслав би заяву за належністю – "відповідному органу державної влади";

5) хіба подана мною заява не містить усіх "даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення щодо вирішення по суті питання, порушеного у заяві"?

Погодьтеся – якби це було не так, то відповідно до вимог частини 9 ст. 14 закону ("якщо заява не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення щодо вирішення по суті питання, порушеного у заяві (…), така заява повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями (…)") цю заяву було б повернено мені;

6) Чому Ви у своєму листі-відповіді не послалися на жодне положення закону про ЦВК, яке надавало б Вам особисто (себто – замість ЦВК) право приймати якесь рішення стосовно поданої мною заяви?

Чи не тому, що у законі такого положення просто немає, себто – закон не надав Вам як голові ЦВК повноважень одноосібно приймати рішення стосовно того, що робити із поданими до ЦВК заявами, котрі відповідають усім формальним вимогам, встановленим законом (закон хіба що поклав на Вас зобов'язання – "забезпечити розгляд звернень, що надходять до комісії": п.5 ст. 26).

Зрозуміло, що мова йде про розгляд звернень на засіданні комісії, а не про одноосібний їх розгляд головою ЦВК. А якщо закон не надав Вам таких повноважень, то чи розумієте Ви – як заслужений юрист України з квітня 1998 року (джерело – "Хто є хто в Україні") – що цим Ви вийшли за межі вимог статті 19 Конституції України та усіх інших, наслідкових від неї, положень поточного українського законодавства?

А якщо Ви особисто цими діями вийшли за межі вимог Конституції, то як же бути з тими принципами законності та колегіальності, на яких повинна будуватися робота ЦВК, згідно з вимогами ст.2 закону?

ІІ

Звертаючись до мене, Ви у своєму листі продовжуєте: "(…) повідомляю, що звертаючись до Центральної виборчої комісії, на жаль, Вами не було надано копії офіційного перекладу зазначеного рішення" (мова йде про рішення Європейського Суду в справі Мельниченко проти України – С. Г.). Не надійшло це рішення до Центральної виборчої комісії і в іншому встановленому порядку".

У цьому зв'язку я міг би висловити Вам свою солідарність з приводу Вашого "жалю", якби не кілька професійних застережень.

По-перше, звідки Ви взяли, що саме я повинен надавати ЦВК рішення Європейського Суду у перекладі? Якщо є така вимога і її встановлено українським законом, то чому Ви тоді не послалися на конкретну норму такого закону? Проте, на моє глибоке переконання, Ви достеменно знаєте і чудово розумієте, що такої вимоги в українському законі немає.

Більше того: хіба на людині (громадянинові) лежить обов'язок надавати послуги державі – здійснювати за власний кошт переклад тих документів, які є обов'язковими для застосування у практичній діяльності органів державної влади?

По-друге, Ви висловлюєте "жаль" з приводу того, що до ЦВК мною не було надано "копії офіційного перекладу" рішення Європейського Суду. Ну, тут Ви, пане голово ЦВК як юрист повинні були б знати, що у будь-якій країні Європи, що є членом Ради Європи, не кажучи вже про офіційні інститути самої Ради Європи (включно з Європейським Судом з прав людини), правникам відомо, що "офіційних перекладів" рішень цього Суду не існує в природі і аж ніяк не може існувати!

Адже рішення цього Суду видаються лише офіційними мовами Ради Європи, якими є англійська та французька. І тільки тексти рішень англійською та французькою мовами є автентичними, тобто такими, що мають юридичну силу (валідність).

На додаток можу Вам сказати і таке: мені як представникові заявника у Європейському Суді ніщо не заважало брати участь у справі "Мельниченко проти України", користуючись практикою Суду у вигляді його рішень, опублікованих офіційними мовами Ради Європи, себто – автентичними текстами цих рішень.

А щодо питання про порядок забезпечення "офіційних перекладів" на українську мову міжнародних документів, то хочу поінформувати Вас, що українське законодавство передбачає таку можливість. Проте стосується це виключно таких видів актів права як міжнародні договори. І функцію здійснення таких "офіційних перекладів" міжнародних договорів України наше законодавство покладає на Міністерство закордонних справ...

Тому я хочу Вас врешті-решт запитати: навіщо Ви, пане голово ЦВК, нарікаєте на відсутність у Вас того, чого не існує і не може існувати в природі, використовуючи це як привід для того, щоб не розглядати заяву Мельниченка по суті?

ІІІ

Далі Ви пишете: "З метою об'єктивного і всебічного розгляду Вашого звернення, керуючись передовсім статтями 14, 15, 29 закону (…), Центральна виборча комісія звернулась до Міністерства юстиції України з проханням надати копії відповідних документів".

З цього приводу, пане голово ЦВК, скажіть, будь ласка, таке:

- чому Ви не засвідчили своє бажання "керуватися передовсім" положеннями статті 2 закону, які вимагають, щоб ЦВК керувалася, окрім принципів "незалежності" та "об'єктивності", все-таки і принципами "верховенства права", "законності", "компетентності", "професійності", "колегіальності розгляду і вирішення питань" "обґрунтованості прийнятих рішень"?

- якщо Ви справді "керувалися" статтями 14 і 15, то вони вимагали від Вас, як уже було доведено мною вище, - проведення засідання ЦВК впродовж п'яти днів з дня надходження звернення (тобто – не пізніше 11 травня) і прийняття – колегіально – рішення у вигляді постанови ЦВК, або принаймні – повернення звернення заявникові, якщо б воно не відповідало формальним вимогам (чого Вами зроблено не було через повну відповідність поданої мною заяви таким вимогам);

- яких таких "копій відповідних документів" Вам ще не вистачає для "об'єктивного і всебічного розгляду, що треба звертатися до Міністерства юстиції? Якщо самого рішення Суду – то воно доступне будь-кому по всьому світу, бо поміщене з дня його оприлюднення на офіційній сторінці веб-сайту Суду, тобто з 19 жовтня 2004 року.

Якщо Вам невідома суть цього рішення – то в це важко повірити, адже його зміст ще тоді був озвучений і широко висвітлений засобами масової інформації в Україні. А з врахуванням суспільної значущості справи та її міжнародного резонансу – важко повірити також, що в ЦВК про зміст рішення і досі невідомо. Та й Ви самі, пане голово ЦВК, не так давно його коментували, висловлюючи особисте бачення його виконання.

Якщо ж знов-таки, мова йде про переклад рішення на українську мову – то, на наш погляд, дуже легко можна було б з'ясувати, чи відповідає викладений зміст рішення Суду в поданому до ЦВК зверненні, запросивши саме на засідання ЦВК Уповноваженого української держави з цих питань пані Валерію Лутковську. Яка від самого початку справи і до її завершення, включно зі стадією подання апеляції про перегляд рішення Великою палатою Суду, спілкувалася з Судом. Отже, швидше за все не про "копіїї відповідних документів" від Мін'юсту йдеться....

IV

І врешті-решт – останнє. У кінцевому абзаці свого листа Ви, пане голово ЦВК, зазначаєте: "З огляду на це розгляд Вашого звернення щодо забезпечення реалізації виборчого права Мельниченка М.І. відбудеться після отримання Центральною виборчою комісією всіх необхідних для цього документів, про що Вам буде повідомлено додатково".

У цьому зв'язку мені незрозуміло з вашого листа тільки одне: "про що мені буде повідомлено додатково"?

1) про те, коли "відбудеться розгляд мого звернення щодо забезпечення реалізації виборчого права Мельниченка М.І."? чи
2) про те, що ЦВК "отримала усі необхідні для цього документи"?

Якщо перше, то я ще і ще раз хочу Вам нагадати те, що я сказав вище: установлені українським законом строки і порядок розгляду мого звернення і Ви особисто, і очолювана Вами установа – уже порушили. Тож Вам і виправляти це порушення. Чим швидше – тим краще.

Якщо ж друге, то і тут ще раз почитайте, про що я казав вище: жодних "необхідних для цього документів" і Вам особисто, і очолюваному Вами органові не бракує! Тож – припиніть цю гру.

V. Діагноз

Моя відповідь голові ЦВК була б неповною, якби я обмежився кваліфікацією всього цього тільки з точки зору права. Усе, що пов'язано з особою Мельниченка та "його плівками", ретроспективно – тепер і на довгі роки надалі – впливатиме безпосередньо на моральність суспільства і влади всередині країни та на ставлення до неї ззовні.

Тому виключити з цього процесу самого Мельниченка – це й буде усвідомлена спроба спотворення істини. Виглядає так, що голова ЦВК Давидович усвідомлено вже на новому етапі долучився до створеної раніше політико-правової системи недопущення Мельниченка в Україну.

Згадаймо, що було. І невизнання Кучмою біологічного існування "майора", і кримінальне переслідування його Генеральною прокуратурою Потебенька-Піскуна, і відмова йому в реєстрації з боку "ЦВК Ставнійчук-Рябця", і Мін'юстівська експертиза про "монтаж" ним "своїх плівок", і "невіра" лідерів Соцпартії в наявність української законодавчої бази для надання Мельниченкові депутатства шляхом виконання рішення Європейського Суду.

Так-от, хотілося б знати – навіщо, пане Давидовичу, вдавати, що Вам чогось десь і якось буцімто не вистачає, аби прийняти рішення по Мельниченку, коли Ви самі давно вже визначилися стосовно цього і всупереч професійній та службовій етиці сказали: "Я не бачу підстав реєструвати його народним депутатом на підставі рішення Європейського Суду. Наше законодавство такого не передбачає".

Пораджу Давидовичу, кавалерові "мудрості" V-го ступеня (отриманого, як випливає з указу президента Ющенка, "за захист конституційних прав і свобод громадян") таке: довести свою здатність "захисти конституційне право" у даному випадку одного громадянина України – Миколи Мельниченка, взявши за приклад хоча б поведінку сусідів.

Незважаючи ні на що, Туреччина, яка по-справжньому прагне стати членом Європейського Союзу, устами своїх вищих державних чільників нещодавно заявила миттєво і мудро: ми неодмінно виконаємо рішення Європейського Суду стосовно Оджалана. А всім відомо, що постать лідера курдів Оджалана для Туреччини – це не просто проблема її національної безпеки. Це – передовсім, питання її територіальної цілісності та цілості сучасного турецького суспільства.

Не думаю, що сам Мельниченко та "його плівки" – не те, що такою ж мірою, а бодай на йоту - загрожують територіальній цілісності України чи цілості українського суспільства. Та й те, що часом закидають на адресу "майора" під обгорткою "піклування" про "інтереси національної безпеки України", швидше за все, належить до тривог за приватні інтереси з боку окремих "високих" гравців на українському політичному полі. Тож облишмо плутати грішне з праведним: національні інтереси – з приватними.

І водночас поміркуймо: виходить, що турки уже вміють істину і європейські цінності ставити вище за удавану "нацбезпеку". Тож турки вміють. А українці?...


P.S. "Українська правда" звернулася до прес-служби Центральної виборчої комісії прокоментувати викладене Головатим і готова оприлюднити позицію голови ЦВК Давидовича.



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде
Подпишитесь на наши уведомления!