Скуті одним ланцюгом

Понедельник, 23 мая 2005, 12:15
Звістка про створення тепер вже "канівської трійці", попри навіть всю сатиру, на яку вона напрошується, - не змогла перебити сенсації попередньої – скандалу, що ніби-то вчинила Ющенкові Тимошенко на нараді з російськими нафтовиками.

Хоча, можливо, саме цей скандал і завершив швиденьке формування "канівської трійці". Версія для друку має звучати так: всі спроби виштовхнути Тимошенко в опозицію виявилися марними.

Але спроби ці були досить активними й небезпечними. Тому і самій Юлі довелося застосувати спеціальних зусиль, щоб їм протистояти. Причому не лише публічними заявами про вірність єдиній "команді Майдану". А й улюбленими її "оперативними методами".

Прочитавши в суботу одразу в двох виданнях з двох незалежних одне від одного джерел історію про те, як посварилися в присутності російських нафтотрейдерів Юлія Володимирівна та Віктор Андрійович, - я чомусь знову одразу пригадала, як ми свого часу двічі "ховали" президента Кучму.

Не торкаючись досить схожої технології, достатньо зауважити, що попит на сенсацію такого штибу вже був сформований заздалегідь. І тоді, і нині... Всі чекали якоїсь "бомби", що нібито дає просте вирішення непростої ситуації.

"Відставка Тимошенко – питання часу". Це – не лише кулуарний шепіт, а й заголовки в ЗМІ. Політологічні роздуми на базі відомих подій. Але головне – на тлі потреби якось спрогнозувати конфігурацію політичних сил перед парламентськими виборами. Бо час же спливає...

Попит і породив "пропозицію". Насправді в обох випадках це лише добре обставлений, в який готові вірити – але не більше ніж короткотерміновий чинник для стимулювання ухвалення потрібних рішень певними гравцями. Простіше кажучи – провокація.

Зокрема, від того, яка саме вже сьогодні затвердиться модель майбутньої виборчої кампанії, чи Тимошенко конкуруватиме з Ющенком, чи йтимуть спільно, - залежить звичайна доля політичних інвестицій. Як саме і навколо кого консолідуватимуться ключові олігархічні сили, яку тактику і стратегію обере так звана опозиція, як розподілятимуть "яйця й кошики" другорядні та третьорядні суб'єкти теперішньої "правлячої коаліції"...

Ця конфігурація, зрозуміло, не байдужа і зовнішнім чинникам.

Але, варто одразу зазначити, головний адресат провокації такого штибу – український виборець, той самий "Майдан", розчарування якого в своїх попередніх обранцях, попри всю класну соціологію, очікується досить скоро.

А відтак, цей "клієнт" з точки зору політтехнології просто таки потребує заздалегідь заготовленої нової пастки, чи то "динамо-машини", в яку має бути переспрямовано енергію нездійсненних сподівань та розчарувань. Аби результат був передбачуваний й незмінно успішний.

Метод отця Брауна

Від історії зі "смертю Кучми" історія зі сваркою Тимошенко і Ющенка все ж помітно відрізняється. Якби це була чиста "інформаційна диверсія", яку не надто підкреслювала прем'єр, - то наслідком її мало би стати враження громадян, що президент в нас – блаженний, а прем'єр – просто схибнулась. Адже лаятись з приводу питань, які в означеній сценарієм обстановці апріорі не вирішуються, а лише компрометують обох, - це повне безглуздя.

Та Юлю можна звинуватити в чому завгодно, але не у відсутності мізків. Тому набагато вірогідніше, що, провокуючи скандал, вона свідомо використала специфіку президентського палацу, аби провести власну спецоперацію.

Отже, якщо вірити викладу подій, що ніби-то розгорталися 19 травня в секретаріаті президента - версію про майже остаточний розкол між президентом та прем'єром України запустила у вжиток саме пані Тимошенко.

Юлі була потрібна роль "незламної жертви", якої їй не надавали голосні суперечки з будь-ким з оточення Ющенка. Публічний же конфлікт з "самим" є апріорі неможливим. Єдиним виходом і стало здійснення сварки в умовах такої "конфіденційності", яка в будь-якому разі забезпечила б гарантовану і повну гласність.

Відомий метод отця Брауна: робити очевидні дурниці, аби вони кидались в око. В нашому випадку – у вухо. А в приміщенні колишньої АП обов'язково є "стіни з вухами і вустами", на які за потреби можна покластися. Більше того, є вже незаперечна закономірність.

Ані "касетний скандал" і справа Гонгадзе, ані історія про "смерть Кучми", ані події "помаранчевої революції", коли з приміщення АП чи з будь-якого іншого місця перебування перших осіб держави здійснювалися різноманітні витоки інформації, наприклад, про підготовку силового штурму "Майдану" (зігравши свою роль в голосуванні за конституційну реформу в пакеті, вони нині багато ким спростовуються) - не примусили стару й нову владу вичистити ці "вуха та вуста" остаточно.

Це може означати лише одне: даний механізм був і залишається штатним знаряддям політичної гри. Зміна резиденції президента його не руйнує, бо йдеться таки не про стіни... Не варто й наголошувати на тому, що всілякі офіційні спростування в цій нехитрій технології грають роль каталізатора суспільної уваги до спростовуваного предмету.

І, знов-таки, це знаряддя - не проти політичних суперників, а проти суспільства як споживача інформації і, за Конституцією, джерела влади.

Як, врешті, й об'єкта маніпуляцій, фальсифікацій тощо...

"Тільки не кидайте мене в терновий кущ..."

Отже, з допомогою не надто складної в наших умовах технології, прем'єр Тимошенко лише закріпила в суспільній думці "аксіому": її відставка – це питання часу. Складові "формули": оточення президента "витискає" її заради безперешкодного дерибану кучмівського спадку, а сам Ющенко взагалі "здав" її російським нафтовим магнатам. З чим сама Юля запекло боролася доостанку.

На цьому тлі підозри, ніби й сама Тимошенко теж намагається взяти дещицю з того спадку, - тьмяніють.

Так, в боротьбі навколо НФЗ Тимошенко, схоже, грала на боці групи "Приват". Так, на прес-конференції щодо бензинової кризи вона хвалилася, що в приймальні в неї чекає купа потенційних імпортерів світлих нафтопродуктів, готових замість російських монополістів скористатися додатковими навіть в порівнянні з попереднім періодом пільгами. Не виключено, що саме ці обставини, а не нервовий зрив, дали Ющенкові всі підстави закинути їй стиль поведінки СДПУ(о).

Але широка громадськість до цього дійде не скоро.

Натомість громадськість, особливо яскраво-помаранчева, без домішків, - починає як останню надію плекати ставку на Юлю як головну фігуру наступних парламентських виборів.

І наразі ніхто не може бути переконаний, що ближчим часом на адресу БЮТ, "Батьківщини" та самої прем'єра не почнуть надходити заклики швидше кидати ту провладну коаліцію, яка її "гнобить", - аби остаточно очолити народний рух за перемогу світлих сподівань народу в 2006 році.

Між іншим, урочистий захід в Каневі з надмірною кількістю вишиванок, які були б більш доречні без чергового використання пам'яті Тараса в політичних цілях, до того ж вже не першої свіжості та успішності, - прагненню специфічного юліного електорату до відокремлення від сумнівної коаліції може й не зашкодити.

Тим часом симптоматично, що лідер СПУ Мороз вже запропонував Юлі бути в наступній владі за оновленої Конституції "канцлером" України. Звісно, в піку президентові Ющенку на тлі процесу виходу Тимошенко з коаліції...

Звісно, Морозу вигідно погратися з "усамостійненням" Тимошенко тільки тому, що вона досі є носієм загрози конституційній реформі. Чому саме зараз стала в нагоді версія про розкол ющенкової коаліції?

Та лише тому, що звернення до КС з приводу перегляду реформи – це питання часу. Не в тому сенсі, що конституційне подання про скасування – невідворотне, а в тому сенсі, що подання може відіграти свою роль лише до вступу реформи в дію.

Так от Мороз нині спокушає Юлю перспективою "канцлерування", аби вона подовше на чіпала подання до КС щодо скасування реформи. Немає сумніву: щойно "година Х" мине – Мороз забуде, кому "обіцяв" цю посаду... Адже його соратники, особливо ті, що не так давно претендували на посади в паливно-енергетичному комплексі, відверто вказують, чим уряд прем'єра-соціаліста був би кращим за нинішній – одразу ж пішов би на поклін до нафтових баронів.

Чи "ведеться" на спокуси Мороза Тимошенко? Звісно ж, ні.

Але шантажувати Ющенка "змовою" з СПУ, перспективою вийти з коаліції та залишити в спокої реформу – було б для неї природньо.

Більшість для прем'єра

Що, власне, в політичному сенсі потрібно Тимошенко?

Очолити виборчий список, який в березні 2006 року приведе її на посаду прем'єр-міністра через отримання своєї парламентської більшості. "Своя" для Юлі більшість – ключове слово за будь-якої версії Конституції.

Відтак, наступне питання: який саме список може очолити Тимошенко, щоб мати саме свою більшість?

Якщо чесно, то наразі жодної такої вірогідності не проглядається. Але є два варіанти списків, які прем'єр просто може очолити, а вже боротися за те, щоб вони стали "своїми", доведеться пізніше.

Перший: розвал теперішньої коаліції і створення свого квазіопозиційного до Ющенка (чи до його оточення) блоку. Шансів зробити його "своїм" в Тимошенко на перший погляд більше, - але зацікавленість в цьому сценарії надто великої кількості потенційних інвесторів суперечить повній незалежності Юліного списку.

Другий варіант: очолення списку коаліції, який досі нібито планується з першим номером – самим президентом.

От на цьому місці, мабуть, буде доречно згадати історію призначення Тимошенко на посаду глави уряду. Пригадуєте, виступивши проти Юлі з якимись "морально-етичними" претензіями, тоді ще не віце-прем'єр з адмінреформи, але тоді вже керівник проекту президентської партії Безсмертний відверто виклав незручність юліного прем'єрства для створення майбутнього виборчого списку владної коаліції, ба навіть створення самої партії Ющенка.

Зараз маємо прямий результат тих суперечностей.

Перший і головний з них – поява абсолютно дебільного проекту (прошу вибачити на слові всіх інтелектуалів, що змушені були долучитися до цього "винаходу") очолення списку Ющенка самим президентом Ющенком.

Виправдання на кшталт "Конституція не забороняє президентові балотуватися в депутати, але він відмовиться від мандату" - лише додатково компрометує винахідників у їхній безпорадності. Мало чого не забороняє Конституція. Вона й вбивати людей прямим текстом не забороняє, хіба що гарантує від імені держави право на життя...І "темників" вона не забороняє, і брехні, і навіть пограбування держави, і третього терміну Кучми, як відомо, ніби не забороняла...Натомість вона забороняє, прямим текстом, сумісництво... І що?

Словом, непристойно це, для Ющенка в першу чергу.

Тож на чолі списку владної коаліції автоматично мав би стати прем'єр-міністр.

І не дарма так дратувався Порошенко, що Юля відібрала в нього можливість "розкрутитися" на цій посаді вже з лютого, аби мірятися рейтингом з самим Ющенком...

Ми не маємо змоги нині оцінювати, чи Порошенко-прем'єр досяг би цього результату і на чолі списку президентського блоку не завалив би його в конкуренції з одразу ж альтернативним Юліним. Не сталося – то не сталося.

Але нині маємо "другий тур" тієї інтриги. І наразі з можливих версій озвучено лише одну: якщо Юля таки піде у відставку з посади прем"єра, на її місце ніби-то стане Кінах... І – що?

Кінах зніме проблему "дублювання" першого номеру виборчого списку Ющенком та сам його й прикрасить? І – виграє в Юлі-опозиціонерки? Чи посилить позиції лідера списку Ющенка?

Отож.

Візьмемо радикальніше: сам же Порошенко-прем'єр. З тим же, що в Кінаха, електоральним результатом...

Нині "канівська трійця" ніби остаточно зафіксувала потребу Ющенка в Тимошенко. Як і потребу Юлі в будь-який спосіб перемагати своїх опонентів всередині правлячої коаліції. Чи це буде очолення списку як таке, чи черговий таємний протокол з Ющенком про прем'єрство після перемоги, чи ще щось – побачимо.

Хоча це залишає питання про те, чи дійсно в такий позірний спосіб збережеться єдиний Майдан як гарантія від маніпуляцій та фальсифікацій. Особливо за наявності в "трійці" ще й Литвина, який не так довго, як спочатку виглядало, пококетував, але врешті не відмовився...

Дивна, між іншим, історія. Свого часу за Кучми спроба увести НПЗ "Галичина" до вертикально інтегрованої структури стала початком кінця пропрезидентської більшості. Наразі ж оточення Литвина мовчки з тією ж процедурою погоджується...

Мабуть, ще й через подібні таємниці лишається відкритим і питання, чи вони вже остаточно скували себе єдиним ланцюгом, і наскільки коротким, чи спектаклі з переходом в опозицію ще триватимуть.

Немає лише питань, що система витоків інформації з ближчого оточення владців працюватиме бездоганно. Тим більше, що скарги Литвина на прослуховування його з боку влади не спинили створення "канівської трійці".

Я вже не кажу про те, що пікантні подробиці кулуарних стосунків вищих посадовців просто вимагають чергового вибуху касетного скандалу з "плівками Мельниченка", наданими українській стороні в повному обсязі славнозвісним Березовським...

Тож скоро має вибухнути, бо всі передумови вже створено. От і подивимось, хто й куди спрямує ще й цей керований вибух...

Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки"

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде