Революція пожирає своїх героїв... якщо ці герої не готові до еволюції

0 просмотров
Виктор Мороз, для УП
Вторник, 21 февраля 2006, 17:41

Наступні парламентські вибори можуть остаточно стерти з вітчизняної політичної карти національно-демократичний рух, залишивши Віктора Ющенка без ідеології, а країну без впливових українських політиків. Ситуація критична, але не безнадійна.

Ще в той прадавній щасливий час, коли Віктор Андрійович Ющенко був вдалим банкіром і, досягши європейського визнання в своїй основній професії, мучився пошуком крутіших вершин, один нині дуже відомий політолог та й взагалі дотепний чоловік передрік нашому герою і сучасному главі держави стати попом Гапоном української націонал-демократії.

Попом Гапоном Ющенко – слава Богу! – не став. А от Іваном Сусаніним цілком може стати, завівши довірливих патріотів у непролазні хащі навколопарламентських манівців. І кинувши їх практично напризволяще.

Нині за всіма найоптимістичнішими соціологічними замірами ні команда Костенка-Плюща, ні Кличка-Пинзеника-Каськіва не потрапляють до майбутнього парламенту. Це якщо для них не трапиться нічого надзвичайно сприятливого.

Ну а НРУ Бориса Тарасюка давно вже наступив Кендзьор і Рух остаточно розчинився й так у цілком аморфній масі "Нашої України".

Нині можна цілком справедливо дорікати, що націонал-демократи – а це, власне, українська інтелігенція – самі винні. Вони не виховали власного харизматичного лідера й упродовж багатьох років обирали менше зло, вимушено підтримуючи зовсім не того, кого їм би в ідеалі хотілося.

За відомим влучним виразом, Україна багато сот років схожа на вершника без голови, котрий скакав колом, приміряючи собі на плечі все, що дорогою потрапить під руки. А до нашого берега, що не припливало...

Ні, варіант із Ющенком видавався надзвичайно вдалим. Знайшлася цілком харизматична постать із власних рядів, котра цілком могла претендувати на звання загальнонаціонального лідера.

Й треба віддати належне: націонал-демократи все віддали для його перемоги на президентських перегонах, відклавши розвиток своїх партійних та ідеологічних брендів.

Врешті, Віктору Андрійовичу не вдалося – та, може, і не дуже хотілося (!) – об’єднати всіх демократів під одні знамена. Він віддав свої симпатії досить ефемерному утворенню без зрозумілої ідеології, визначених ціннісних орієнтирів і досить непопулярним в українському середовищі особам.

Чи були в Ющенка підстави шукати собі нову команду в своїй новій якості? Заради справедливості скажемо, що таки були. Й істотні.

Націонал-демократи являли собою суто гуманітарне середовище, котре сформувалося в результаті жорсткого протистояння за творення основ національної держави.

Саме в цих боях воно загартувалося й висунуло власних лідерів, котрі в силу багатьох причин не змогли еволюціонувати й залишилися у політичних реаліях десятирічної давності, головний лозунг яких красномовно засвідчив цьогорічний передвиборчий слоган: "З Україною в серці!"

Лідери націонал-демократів регулярно програвали всі вибори, але продовжували залишатися лідерами, формуючи у загалу уяву про себе як про політичних невдах.

Відсутність кадрової ротації породила політичний застій. Пожвавлення, котре виникло в зв’язку з обранням українського президента, зовсім зупинило внутрішній розвиток і приспало націонал-демократію.

І Ющенко чомусь вирішив, що націонал-демократи в його оточенні – це вже відпрацьований варіант. Для опозиції вони годилися, а для управління країною слід шукати нову команду.

Отож, в результаті він втратив, по суті, одну й не здобув іншої команди.

Нині його оточення за своєю строкатістю нагадує циганський табір. І, як підсумок, у нього немає не тільки кому чітко, зрозуміло й логічно формулювати завдання, а й відсутні люди, котрі могли б пояснити ті справді фундаментальні речі, які вдалося здійснити за цей короткий проміжок часу його президентства.

Тому навіть Віра Ульянченко змушена братися за цю архіскладну справу, котра під силу лише суперпрофесіоналам, захищаючи в міру своїх скромних сил президента.

Звичайно, все це виглядає надзвичайно непереконливо. Й трохи наївно. І геть непрофесійно.

А між тим, парламентські вибори, що наближаються, можуть суттєво змінити вітчизняний політикум. Оскільки всі соціологічні прогнози невтішні для націонал-демократів, то за них не проголосують навіть ті, хто їм відверто симпатизує.

Силове поле громадської думки прикуте до політичних важковаговиків: ПР,НСНУ й БЮТ. І ментальна ознака посттоталітарного вітчизняного електорату обирати не тих, кого хочеться, але в чиїй перемозі немає певності, а обирати менше зло.

У результаті на заміну інтелектуалам із команд Пинзеника, Костенка, Каськіва прийдуть водії та прораби з ПРУ. І та ж надзвичайна строката публіка з НСНУ, не об’єднана ні спільною ідеологією, ні спільними завданнями, ні усвідомленням національних проблем.

Тому виглядають дивними й слабко мотивованими пророцтва чималої групи аналітиків і експертів, що угода про коаліцію помаранчевої команди нікому не потрібна: ні НСНУ, ні БЮТ.

Великим рахунком, виходячи абсолютно з прагматичних міркувань, вона вкрай потрібна перш за все згаданим суб’єктам виборчого процесу.

Нині наздогнати ПРУ за будь-яких обставин не вдасться. Регіонали реально здобудуть найбільше місць у парламенті.

Звичайно, щоб насолити одне одному, і НСНУ, і БЮТ у перспективі можуть об’єднатися з ПР. Проте, це об’єднання потенціально надзвичайно нетривке, хоча б тому, що переважатимуть там вчорашні непримиренні супротивники.

Та й об’єднавшись із партією Віктора Януковича, і нашоукраїнцям, і бютівцям реально втратити електоральні симпатії своїх прихильників. Навіть найзапекліших.

Альянс із групою Олександра Мороза чи Володимира Литвина цілком можливий, але він, що найшвидше, не забезпечить стабільної більшості в майбутньому парламенті. Та й партнери це, як відомо, не надто надійні.

Поновлення ж помаранчевої команди до виборів, принаймні, створення коаліції, цілком спроможне створити силове поле переможців Майдану й сприятиме потенційно помаранчевому електорату, котрий ще не визначився, віддати свої голоси за "Пору-ПРП" і Блок Костенка-Плюща.

При умові, що їх активно підтримають партнери з команд Юрія Єханурова та Юлії Тимошенко.

Надто довга й уже не зовсім смішна гра з формування коаліції, ставить під сумнів реальність створення до виборів помаранчевого альянсу. Але річ у тім, що необхідність такого альянсу після виборів уже може бути неактуальною.

Революція може остаточно зжерти своїх героїв, перетворивши їх на маріонеток у чужих руках. За умови, що ці герої не зможуть швидко й успішно еволюціонувати, подолавши власні амбіції.

І, без сумніву, подальший розвиток подій знову залежить від Віктора Ющенка. Тільки раніше завжди трохи бракувало його сміливості й рішучості, а зараз постала критична потреба в його мудрості.

Головна ініціатива в об’єднанні має бути за ним. Або він справді стане Іваном Сусаніним української демократії, якому згодом лишатиметься лише сумна роль попа Гапона, або врешті виведе залишки своєї команди з політичних манівців і об’єднає їх загальною метою успішної модернізації суспільства.

Віктор Мороз, журнал "Політика" для УП



powered by lun.ua
Сергей Жадан: Думаю, что Зеленский не на своем месте
11 самых популярных электронных госуслуг для бизнеса
Нашествие слуг народа: кто клонирует партию президента
Черешневая столица Украины: как выращивают сладкую ягоду в Мелитополе
Все публикации