"Коаліціада" завершена. Що далі?

Понедельник, 26 июня 2006, 16:36

Майже тримісячну епопею створення парламентської коаліції в помаранчевому форматі складно описувати в категоріях логіки.

Адже чи не кожного дня відбувались ініційовані тими чи іншими учасниками трійки взаємовиключні події, а чи не кожна заява представників майбутньої коаліції суперечила іншій.

Та все ж скидається на те, що її учасникам вдалося домовитися. Наскільки цей висновок є остаточним, продемонструє цей тиждень, коли в парламенті буде проведено голосування стосовно прем'єра та голови ВР.

Виклики для уряду та коаліції

Водночас постає низка запитань щодо того, що робитиме Юлія Тимошенко, ставши главою українського уряду. Якою буде політика нового уряду в сфері економіки, приватизації, соціальної політики, як чітко будуть виконуватись урядові рішення.

Сьогодні основу діяльності уряду, її стратегічні напрями окреслено в угоді про створення коаліції демократичних сил у Верховній Раді V скликання.

В цьому майже стосторінковому документі прописані засади діяльності коаліції та основні напрями її майбутньої політики. Щоправда, останніми тижнями трійка говорила не стільки про текст документа, скільки переважно про кадрові питання та розподіл посад.

Яким чином відбуватиметься співпраця між парламентом і урядом?

Цей аспект вельми неоднозначний – і навіть не тільки з огляду на "кадровий розпис", адже пост спікера може посісти Порошенко, якого лідерка БЮТ звинувачувала свого часу в корупції та в інших непривабних справах.

У які терміни буде врешті-решт ухвалено закон про Кабінет Міністрів, а відповідне положення міститься в тексті коаліційної угоди? Як відбуватиметься адміністративна реформа?

Виникають і питання стосовно співпраці уряду і президента. Сьогодні глава президентського секретаріату Олег Рибачук зазначає, що цей орган працюватиме з урядом у режимі консультацій з приводу будь-яких проблем, що виникатимуть.

Яким же може бути перелік таких проблем, і яким чином президент після конституційної зміни своїх повноважень зможе впливати на формування політики та її імплементацію, якою буде участь у цьому процесі РНБОУ?

В тексті коаліційної угоди зазначено, що для налагодження взаємодії та співробітництва президента з коаліцією та коаліційним урядом може бути укладено окремий меморандум. Імовірно, що цей процес і стане наступною політичною інтригою.

Також виникають питання і стосовно самої конституційної реформи. Неминучим видається подання щодо конституційності змін, проголосованих у ВР у грудні 2004 року, після затвердження складу Конституційного суду. Тож не виключено, що у сфері розподілу повноважень теж слід очікувати на деякі зміни.

А крім того, існують і питання з приводу взаємин уряду і опозиції.

Вже 23 червня побачила світ заява ПРУ, в якій день створення коаліції називався датою, "коли прагнення народу до єдності, благополуччя і процвітання було в черговий раз принесене в жертву інтересам політиків, що належать до так званого помаранчевого табору".

Оскільки створення коаліції "без Партії регіонів, яка фактично перемогла на минулих виборах, дало чітку відповідь на питання, хто й в ім'я чого відмовився від формату широкої парламентської більшості".

З огляду на це ПРУ обіцяє жорстко контролювати дії влади і заявляє про перехід в опозицію до неї.

Протягом травня-червня на прикладі подій у Феодосії, що вилилися в антинатовські демарші, та розігрування "мовної карти" шляхом проголошення в ряді регіонів російської мови регіональною, можна побачити, що курс на "суверенізацію" регіонів чи то навіть на федералізацію може бути продовжено.

НАЙКРАЩІ СТАТТІ "УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ"

Водночас і КПУ, яка, хоч і втрачає вплив, що унаочнюють результати виборів, теж обіцяє новій владі контрольні випробування на міцність. Фактично, комуністи солідаризуються з ПРУ, стверджуючи, що створення помаранчевої коаліції означає виникнення "реальної передумови до поглиблення територіального розколу країни".

Відтак лідер КПУ Симоненко обіцяє владі в майбутньому загальнонародні референдуми з приводу статусу російської мови в Україні та вступу до НАТО. Звичайно, ці плани потрібно ще здійснити, але готовність нової опозиції до різких кроків за наявності полярного ставлення в суспільстві до заявленої проблематики вже оголошена.

До речі, заяви ПРУ про перехід в опозицію можуть свідчити й про те, що ця політична сила хотіла б узяти участь у розподілі посад.

Адже, згідно з коаліційною угодою, право парламентської опозиції на зайняття посад у Верховній Раді реалізується в тому разі, якщо рішення про її створення буде оголошено головуючим на пленарному засіданні до початку розгляду питання про обрання керівництва парламенту та його комітетів.

Отже, скоро побачимо, чи скористається опозиція цим своїм правом.

Новому уряду доведеться шукати відповіді й на нагальні виклики, пов'язані із загрозою розколу країни. Це стосується й мовної політики.

До речі, в переліку урядових посад, поданому в тексті коаліційної угоди, немає традиційного віце-прем'єра з гуманітарних питань, хоча в угоді окреслено напрями в сфері гуманітарної політики щодо соціальної сфери, модернізації освіти, національно-культурного розвитку тощо.

Задекларовано в угоді і проведення виваженої зовнішньої політики, цілі якої, згідно з текстом коаліційної угоди, – повноправне членство в Європейському Союзі, вступ до СОТ, взаємовигідна співпраця з НАТО, а паралельно з цим – збереження та зміцнення рівноправних та добросусідських відносин з Російською Федерацією та іншими сусідніми країнами.

Особливо складно буде виконувати перше й останнє завдання на тлі фактичного загострення взаємин з РФ та актуальності газового питання, не демонструючи при цьому традиційної багатовекторності, але натомість чітко визначивши національні інтереси країни.

Одним із викликів в енергетичній сфері, на який доведеться шукати відповідь, є питання газових поставок.

"Ми детально розглянемо стосунки з "РосУкрЕнерго", – заявляє Тимошенко в інтерв'ю журналу "Euromoney", розміщеному на її персональному сайті, – Я разом з президентом працюватиму над тим, щоб прибрати всіх посередників між Україною та Росією".

З нею в цьому питанні солідаризується глава президентського секретаріату Рибачук, який заявляє, що Тимошенко з перших днів роботи на посаді прем'єра має зосередитися на розв'язанні газових проблем: "Тимошенко як прем'єр, отримавши повноваження, буде зобов'язана розв'язувати це питання, буде зобов'язана діяти швидко і головне – результативно".

Звісно, цей перелік викликів – лише частка того, чим муситиме опікуватися уряд у своїй діяльності, яку він не зможе здійснювати без реальної та відчутної підтримки ВР.

Неминуча ревізія помилок

Якщо голосування за кандидатуру Тимошенко на посаду прем'єра наступного тижня буде результативним, їй удруге вдасться стати главою уряду України. Нагадаємо, що вперше "інаугурація Юлі" відбулася 4 лютого 2005 року.

Більшість посад у тодішньому уряді відійшли до представників "Нашої України". Те ж саме можна сказати й про губернаторські крісла. Утім, тодішній уряд протягом свого існування так і не спромігся стати єдиною консолідованою командою.

Заяви та дії коаліційних урядовців суперечили одна одній. Саму Тимошенко звинувачували в надмірному популізмі.

Протягом попереднього прем'єрства їй висували звинувачення в ручному керуванні економікою, ініціюванні реприватизації в такий спосіб, що відлякував інвесторів, у загостренні взаємин з Росією, нефаховому розв'язанні нафтових проблем.

Справді, під час урядування ЮВТ в Україні виникло декілька криз, зокрема бензинова, яку було залагоджено фактично після втручання в процес президента, м'ясна...

Сама Тимошенко вказувала, що фактично розчищає "авгієві стайні", що дісталися їй у спадок від уряду Януковича. Зокрема, згадувалося про скасування майже 5 тисяч нормативних актів попереднього уряду, які суперечили чинному законодавству.

Відтак, новому уряду доведеться й у цьому плані проводити "роботу над помилками", щоб у майбутньому унеможливити повторення численних казусів та уникнути суперечностей у заявах і діях урядовців.

Наприклад, доведеться виробляти єдину лінію щодо дій та заяв у площині тієї ж реприватизації. Це слово сьогодні вимовляють з обережністю.

В уже цитованому інтерв'ю "Euromoney" Тимошенко заявила, що майбутній уряд спробує відчинити "всі двері для того, щоб привабити іноземних інвесторів в Україну. Без іноземних інвестицій майбутнє України виглядає похмуро".

Воднораз вона обіцяє продовження процесу приватизації "об'єктів, які знаходяться у державній власності. До них належить "Укртелеком", вугільні шахти та хімічні підприємства".

Заявляється про необхідність здійснення адміністративної реформи з метою скорочення "бюрократії в країні для того, щоб покращити загальний рівень корпоративного управління".

Врешті-решт, попередня прем'єрська риторика Тимошенко зводилася до того, що їй фактично заважають бути дієвим урядовцем та втілювати в життя свою програму "Назустріч людям", причому, як наголошувалося, заважало це робити насамперед корумповане оточення президента Ющенка в особах секретаря РНБОУ Порошенка, першого помічника президента Третьякова, одного з лідерів "НУ" Мартиненка і далі за списком.

Корупційний скандал завершився відставкою фактично всіх його дійових осіб.

Відтак, вибори 2006 року до українського парламенту проходили на тлі суспільного розчарування діями нової влади, а рекламний слоган "Не зрадь Майдан!" викликав у прихильників помаранчевих лише роздратування.

Під час виборчої кампанії "НУ" і БЮТ фактично стали конкурентами, звинувачуючи один одного в усіх негараздах з огляду на те, що високі очікування суспільства так і не справдилися, бандити так і не опинилися в тюрмах і так далі. Все це відбувалося на тлі загострення проблемних взаємин України і Росії, які унаочнювалися в нових газових угодах та в зростанні цін на російський газ для України.

Політика уряду Єханурова в цій галузі теж потрапила під гостру критику Тимошенко, яка вже тоді перебувала у фактичній опозиції до уряду. Відставка Єханурова, ініційована парламентом у лютому, в розпал виборчої кампанії, не в останню чергу відбулася завдяки голосам депутатів парламентської фракції БЮТ.

Прикопана "сокира війни"

Проте сьогодні вибори та виборча риторика, імовірно, повинні на якийсь час залишитися за дужками поточного політичного рівняння. Адже в рамках коаліції прем'єрові конче потрібна парламентська підтримка, підтримка з боку коаліції, не останню роль у якій відіграють колеги з "Нашої України".

Вчорашнім опонентам належить стати союзниками. Що ж, як відомо, в політиці немає ні вічних друзів, ні вічних ворогів...

Сьогодні засади співпраці між ВР і урядом прописано в тому числі й на рівні регламенту коаліції в коаліційній угоді.

Так, керівними органами коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді є загальні збори та рада. У цьому документі сторони намагалися виписати й інструменти коаліційного впливу на формування урядової політики.

Наприклад, у ньому вказується, що до виключних повноважень загальних зборів коаліції належить погодження проектів засад зовнішньої та внутрішньої політики проекту і програми його діяльності на строк повноважень Верховної Ради п'ятого скликання, а також схвалення кандидатур на посади голови Верховної Ради, його першого заступника та заступника, прем'єр-міністра України та членів Кабінету Міністрів.

Коаліціанти швидше за все мали на меті й декого політично працевлаштувати: наприклад, введено посаду координатора коаліції, який організовує її діяльність, головує на засіданнях загальних зборів коаліції та її ради, скликає позачергові і проводить як чергові, так і позачергові засідання коаліції.

Формою роботи ради коаліції є засідання, які можуть відбуватися за участі президента України, голови Верховної Ради, прем'єр-міністра, членів КМУ та інших спеціально запрошених осіб. Рішення ради коаліції приймаються консенсусом, кожна з фракцій-членів коаліції має один голос.

Своєю чергою, рада коаліції здійснює оперативне координування діяльністю коаліції, приймає обов'язкові для виконання всіма суб'єктами коаліції рішення з питань, що віднесені до її компетенції; виробляє спільну позицію суб'єктів коаліції щодо законотворчої діяльності у Верховній Раді або інших питань порядку денного; виробляє та пропонує проект порядку денного засідань ВРУ на основі пропозицій уряду та парламентських комітетів.

Коаліційна рада ухвалює і рішення про узгодження кандидатур на посади голови ВР, його першого заступника і заступника, голів, їх перших заступників і заступників та секретарів комітетів ВРУ, прем'єр-міністра України, членів Кабінету міністрів, інших посадових осіб, які затверджуються чи погоджуються Верховною Радою, та виносить ці питання на розгляд загальних зборів коаліції.

Теоретично, згідно з регламентом, голова ВРУ не має якогось особливого статусу при прийнятті рішень, що їх ухвалює рада коаліції. Та якщо спікером буде обрано Петра Порошенка, він зможе брати участь у засіданнях ради як голова парламенту з правом дорадчого голосу.

Завдання щодо врахування голосу опозиції озвучив президент. Він вказав на необхідність наділення опозиції функціями контролю за урядом, а відтак, саме опозиції мають відійти парламентські комітети зі свободи слова та Рахункова палата, що співзвучно тексту коаліційної угоди.

Щоправда, глава секретаріату застерігає, що новий уряд стикнеться з профіцитом контролерів в особі опозиції та громадськості. Ющенко також намагатиметься вибудовувати діалог у парламенті й за допомогою політичної ради при президенті.

"Я як президент буду співпрацювати як з політичною більшістю парламенту, так і з політичною меншістю парламенту, – заявляє він, – Оскільки наша мета – вийти на формулу порозуміння".

(До слова, у виборчій програмі БЮТ, в "Маніфесті справедливості" фігурують суголосні рядки: "...опозиція одержить право призначати своїх представників на посади голови Рахункової палати (контроль за державними фінансами), Генерального прокурора (контроль за дотриманням прав людини), голів парламентських комітетів (контроль за роботою уряду), ініціювати силами парламентської опозиції референдуми").

В разі приходу Тимошенко до прем'єрства, критики її дій, а згодом і можливої невдачі, вона завжди зможе повернутися до характерної традиційної риторики стосовно того, що їй заважають.

Заважатиме, імовірно, Порошенко, який, вірогідно, стане спікером.

В тому, що саме він є найімовірнішим претендентом на цю посаду, можна вбачати спробу розбудови традиційної системи кадрових противаг, яку вибудовує Ющенко ще з початку свого президентства.

Та наразі Тимошенко зацікавлена в налагодженні конструктивних взаємин із президентом, аби можливі розходження між урядом, ВРУ і президентом не ретранслювалися на поточні складні політичні реалії.

Поки ще відносно далеко до президентських виборів, і сокиру війни між імовірними конкурентами, які опинилися в одному політичному таборі, на якийсь час можна сховати.

Від коаліційної підтримки багато в чому залежатиме, чи буде уряд Тимошенко мати тимчасовий характер і працюватиме лише до наступної кризи, чи вона прийшла всерйоз і надовго.

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства, Український незалежний центр політичних досліджень, для УП

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде