Невиліковні хвороби української енергетики

12 просмотров
Елена Витер, для УП
Четверг, 23 ноября 2006, 14:15

Нещодавно газета "Financial Times" опублікувала інформацію про вимогу Президента Віктора Ющенка розслідувати діяльність компанії "Укргазенерго".

Увага одного з провідних видань світу до цієї теми свідчить про її важливість не лише для України чи українсько-російських стосунків, але і для всієї Європи. Такий інтерес має змусити нас замислитись, наскільки насправді захищені національні інтереси країни.

Енергетична сфера в Україні залишається однією з найбільш вразливих і нестійких до зовнішньополітичних впливів. Відсутність Енергетичної стратегії України як справжнього, а не фіктивного стратегічного документу, велика кількість тіньових схем з відмивання коштів і відсутність чітких правил гри на ринку роблять українську енергетику сферою правління "обраних", де завжди перетасовується одна і та сама колода топ-менеджерів, куди залучено невелику кількість "посвячених" людей, і яка є абсолютним "темним лісом" для пересічного українського громадянина, не кажучи вже про іноземного інвестора.

Цю сферу досі не знають і бояться.

Такий стан української енергетики відкриває спокусливі можливості для спекулювання та маніпуляцій навколо неї у великій політиці.

Сьогодні цим користуються, в першу чергу, не окремі політики і навіть не провідні вітчизняні політичні сили. Найбільшим гравцем на українському енергетичному ринку виступає Росія.

Як будь-яка імперська держава, Росія пов’язує рівень своєї безпеки із безпосереднім та одноосібним контролем за всіма можливими важелями, що дозволяють їй залишатися сильною і непереможною. У ситуації з Україною зрозуміло, на що звертається особлива увага.

Такими важелями є, як мінімум – безумовний контроль за транспортуванням свого газу до Європи через українську територію, як максимум – можливість впливу на розвиток української економіки, через узалежнення від своїх енергетичних ресурсів та інвестицій.

Мабуть, зайвим є твердження, що ця стратегічно важлива для Росії мета є загрозою економічній, а відтак і національній безпеці нашої держави.

Станом на сьогодні, прослідковуються кілька напрямків політики Росії для досягнення своєї мети. Один з них – всіма можливими засобами отримати контроль над транспортуванням газу, тобто над трубопроводами.

Для цього встановлено беззаперечну монополію на транспортування газу по власній території, активно будуються нові проекти типу Північноєвропейського газопроводу, або чиниться шалений тиск на Білорусію з вимогами продати компанію "Бєлтрансгаз", а разом з нею – стратегічну трубу до Європи.

Для формування монополії на транспортування газу вже який рік "обробляється" Україна, якій дуже наполегливо та регулярно пропонують створити газотранспортний консорціум і передати українську ГТС, як мінімум, у спільне управління. Нинішня поведінка "Газпрому" свідчить, що рівень недовіри до українського політикуму доходить до істеричного, а відтак Росія не відступиться від своїх цілей, поки не отримає бажаного.

Другий напрям поведінки – більш витончений, однак стратегічно не менш важливий. Його зміст – отримання контролю над компаніями, які відповідають за постачання газу споживачам.

Сьогодні Росія продає газ лише на кордоні з Європейським Союзом і намагається за всяку ціну отримати доступ до більш ласого шматка – пересічних господарств.

Прибуток від їх регулярної оплати "голубого палива" може подвоїти нинішні доходи "Газпрому". Такі методи часто використовуються Росією у країнах Євросоюзу (наприклад, Німеччина чи Італія), і до цього часу отримали публічну пересторогу та прямий спротив лише у Великобританії.

Разом з тим, такий метод є надзвичайно небезпечним для країни, оскільки садить її на потужний "енергетичний гачок" іноземної держави не лише на загальнонаціональному рівні, але і на місцевому.

Безумовно, це ще одна загроза енергетичній безпеці, яка "дозріває" в середньому протягом трьох-п’яти років. Україна вже пройшла перший етап, запустивши на свій недосконалий енергетичний ринок компанію "Укргазенерго".

Щодо України було застосовано класичну схему, мету і наслідки якої можна було передбачити вже давно. Чужорідне тіло при першій нагоді було вживлене в слабкий і несистемний організм української енергетичної політики, щоб у потрібний момент встановити над ним контроль.

Нещодавно з’явилась інформація про відмову "Укргазенерго" постачати газ 16 найбільшим підприємствам України. Президент ще минулого тижня висловив занепокоєння з цього приводу і доручив Антимонопольному комітету провести відповідне розслідування.

Однак поведінка цієї компанії з відключенням від газу низки заводів не дивує. Це можна назвати першим випробуванням своєї сили і можливостей впливу на внутрішньоенергетичному ринку України.

Такий крок засвідчує продовження лінії РФ на подальшу конфронтацію з Україною, започатковану в січні 2006 року. Логіка політики Росії стосовно України надалі залежить саме від того, як сьогодні реагуватиме українська сторона на таке свавілля.

Ситуацію, що склалась в енергетичній сфері, ускладнює нездатність українських політичних сил правильно виставляти пріоритети національних та власних інтересів.

Коли під загрозою зупинки опиняється більше півтора десятка заводів з тисячами робочих місць, це не можна називати "процесом наведення порядку в сфері платіжної дисципліни", як намагався нещодавно нам розповісти прем’єр.

Прикриваючи дії "Укргазенерго", він тим самим розписується у захисті чужих інтересів на шкоду національній безпеці.

З таким рівнем заміни пріоритетів Україна не зможе претендувати на швидке економічне зростання, а тим більше на замахуватись на євроінтеграційні заяви. Не кажучи вже про короткочасні загрози, перед якими можуть опинитись десятки українських містечок, що "годуються" з місцевих заводів.

Викликає занепокоєння також той факт, що операція "Укргазенерго" розпочалась в умовах, коли урядом керує вигідна для Москви кандидатура. Такий крок може бути свідченням тиску на прем’єра задля задоволення російських інтересів. Ймовірно, сьогодні урядом надано недостатній перелік послуг, після яких обидві сторони вважалися б квитами. Якими можуть бути "форми вдячності" з української сторони – покаже лише час.

Важливо одне – вони не повинні переступати межу національних інтересів. Від такої "подяки" програє не просто Україна – програє кожен з нас.

Олена Вітер,експерт Ради з енергетичної політики



powered by lun.ua
Выше 5%. Что происходило в штабах партий-победительниц
Налог на "трубу". По ком ударят пошлины на дизель и автогаз из России
3 года без ответа. Что происходит в расследовании убийства Павла Шеремета
Дмитрий Разумков о переговорах с Вакарчуком, увольнении Авакова и будущей коалиции
Все публикации