Почему ошибочная стратегия Ющенко вылезет ему боком

Среда, 15 октября 2008, 13:12

Стратегія президента виглядає нераціональною, нелогічною і незрозумілою для тих, хто спостерігає з-за кордону за політичною кризою, що розгортається останні два місяці.

Такий висновок я зробив після того, як майже тиждень провів у зустрічах з представниками майже 20 інвестиційних компаній, зацікавлених у інвестуванні в Україну, інвестиційними банкірами та експертами з питань міжнародної.

Чи зважився б хто-небудь обрати варіант оголошення позачергових виборів, якби мав так само як Ющенко, протягом останніх двох років, особистий рейтинг менше 10%?

З якого дива хтось зробив би вибір на користь виборів, якщо рейтинг "Нашої України" опустився з 14% до 7% у вересні. Це достатньо негативні чинники, щоб нехтувати ними і обирати ризиковану стратегію проведення виборів, а не досягнення компромісу, особливо в умовах ускладнення світової економічної і фінансової кризи.

Віктор Ющенко достойний жорсткої оцінки за свій вчинок.

У той час, коли у всьому світі уряди закликають до національної єдності перед викликом глобальної економічної та фінансової кризи, що може призвести до депресії гіршої ніж у 1930-тих роках, президент працює на нестабільність, розкол та оголошує вибори, що заважатимуть уряду Тимошенко справлятися з цією глобальною загрозою.

Так само неспроможною була реакція Ющенка на кризу в Грузії, коли він обрав за головну лінію поведінки оголошення війни Тимошенко.

Справді, українська економіка та іноземні інвестиції зростали протягом 2005-2006, коли країна була занурена у політичні кризи та виборчі кампанії.

Це була одна з причин, чому захід сприйняв позачергові вибори 2007 року, хоч навіть указ про їх проведення виглядав неконституційним.

Але сьогодні ситуація зовсім інша. Оголошення виборів у час, коли світова економічна система хитається під ударами кризи, буде засуджена спочатку заходом, а потім і українцями, які відчують на собі її вплив.

Не було жодної потреби вдруге за два роки розпускати парламенти і призначати ще одні позачергові вибори, оскільки оновлена і розширена помаранчева коаліція могла б бути створена у відведені для цього Конституцією 30 днів.

Всі члени фракції БЮТ та Блоку Литвина, а також половина фракції блоку НУНС (34), поставили підписи під оновленою коаліційною угодою.

3 вересня 39 депутатів (з 72) фракції НУНС проголосували за вихід з коаліції. Це невелика перевага у два голоси була здобута після наполегливих прохань і погроз з боку Секретаріату. При цьому п’ять з дев’яти партій, що входять до блоку, не підтримали такий крок.

Скажемо прямо, формуванню нової розширеної коаліції завадив президент та його Секретаріат, під контролем яких опинилися 40-50% депутатів фракції.

В'ячеслав Кириленко, голова фракції і лідер пропрезидентської партії "Наша Україна", став слухняним виконавцем хибної стратегії президента. Таким чином, контролюючи половину фракції НУНС, Ющенко заблокував створення помаранчевої коаліції.

Хоча він увесь час звинувачував Тимошенко у руйнуванні помаранчевої коаліції, більшість українських виборців та захід вважатимуть винним саме його через такий непродуманий крок.

Ющенко двічі зривав роботу уряду Тимошенко: у вересні 2005 та протягом восьми місяців 2008. Його неспроможність працювати з Тимошенко, що вже стала сюжетом для анекдотів, очевидно, є проявом політичної незрілості його як політика, браку впевненості в собі у ситуації співіснування з сильною особистістю.

Метою стратегії президента з оголошення виборів є усунення Тимошенко. Вона його дратує і залишається головною загрозою для його переобрання у січні 2010 році.

За Конституцією, усунути Тимошенко можна шляхом вотуму недовіри з боку ВР, шляхом звільнення новою коаліцією, або вона складає повноваження перед новообраною Радою.

Конституція, що діяла в 1996-2004 року, давала президенту право призначати і звільняти урядовців за власним бажанням.

Ющенко міг би підтримати створення іншої коаліції, а не оголошувати нові вибори. Утім, цього не могло статися, оскільки єдиною можливою альтернативою була б широка коаліція Партії регіонів та блоку НУНС.

Але якби це сталося, то призвело б до розколу в НУНС. Навіть слухняний В’ячеслав Кириленко виключив можливість об’єднання фракції у широку коаліцію з регіоналами.

Дочасні вибори до парламенту видаються Ющенку єдиним шляхом досягнення мети. Дивно, адже 72% громадян України вважають, що він не повинен балотуватися на другий термін.

Згідно цієї стратегії, проющенківські сили здобудуть таку ж частку мандатів як і в 2006 та 2007 роках. І ці сили зможуть створити широку коаліцію з Партією регіонів.

Ющенко в такому разі вимагатиме від широкої коаліції затвердження "технічного" прем’єр-міністра - наприклад, міністра оборони Юрія Єханурова, спікера Арсенія Яценюка, чи главу секретаріату Віктора Балогу. А другою вимогою Ющенка може стати підтримка його кандидатури на президентських виборах 2010 року.

Проте, президентська стратегія має 5 серйозних вад.

По-перше, об’єднання з Партією регіонів та здобуття фінансової підтримки від Ахметова та інших олігархів сходу України коштуватиме Ющенку на виборах багатьох голосів колишніх помаранчевих прихильників на заході тa в центрі України.

В кого Ющенко позичить очі, щоб дивитися у вічі виборцям, після того як об’єднається з Партією регіонів, яка вимагала визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії?

Чи не сам президент атакував Тимошенко за "невизначеність" через те, що вона не солідаризувалася з його позицією, хоча БЮТ чітко висловився за збереження територіальної цілісності Грузії?!

По-друге, така ризикована стратегія має випливати з припущення, що Регіони готові змушувати своїх виборців голосувати за Ющенка, якого вони тривалий час вчили ненавидіти як "американського сатрапа, маріонетку НАТО, антиросійського агента ЦРУ".

Проте якщо виборча машина Партії регіонів справді здатна мобілізувати виборців у Донбасі, та, певною мірою, в Криму, і примусити їх голосувати так, "як накажуть згори" (за переобрання Ющенка), це зовсім не означає, що в решті регіонах вдасться зробити так само. Тому не варто очікувати, що Партія регіонів зможе дати президенту більше 15-20% зі своїх 34%.

По-третє, очевидно, Банкова розраховує на те, що пропрезидентські сили ("Наша Україна", проект Яценюка, Блок Леоніда Черновецького) покажуть на виборах у грудні гарний результат. Проте цей розрахунок ніяк не корелюється з реальним низьким рейтингом НУ та жалюгідним результатом партії на дострокових виборах до Київради.

Якщо ж пропрезидентські сили здобудуть ще менше голосів, ніж зараз, Ющенко втратить вплив на Верховну Раду. Це позбавить його можливості вимагати від Партії регіонів змиритися з його правом визначати кандидатуру прем’єр-міністра та підтримати його на президентських виборах.

По-четверте, непродумана стратегія президента відштовхується від припущення, що всі без винятку пропрезидентські сили приєднаються до майбутньої широкої коаліції. Однак Кириленко зовсім недавно заявив, що цього не буде ніколи.

Все це свідчить лише про одне: українців тримають за дурнів. Після того, як президент жорстко звинуватив БЮТ за бажання створити коаліцію з Регіонами (і на це Ющенко послався у своєму зверненні до народу з приводу розпуску парламенту), стратегія президента переслідує мету створення широкої коаліції.

Це вже просто явна ілюстрація орвелівських "подвійних стандартів".

По-п’яте, президентській стратегії бракує розуміння того, що сьогодні існує лише дві сили, які, більше за інших, можуть розраховувати на зростання електоральної підтримки.

Мова, йде про БЮТ і Партію регіонів. Обидві сили здатні здобути по 35% кожна, що означатиме контроль над майже 80% депутатів. БЮТ і Регіони в такому разі отримають можливість створити коаліції на своїх умовах, взагалі не рахуючись з позицією президента.

БЮТ може об’єднатися з Блоком Литвина та Блоком Юрія Луценка, за умови, що разом вони матимуть близько 30-40 депутатів. І в такому разі три фракції контролюватимуть невелику більшість у 226-230 депутатів.

З іншого боку, Партія регіонів може так само запропонувати коаліцію Блоку Литвина та комуністам, якщо вони разом матимуть ті ж 30-40 голосів. І таким чином створити "антикризову коаліцію-2".

У нинішньому скликанні парламенту Партії регіонів, комуністам та Блоку Литвина не вистачає всього чотирьох депутатів, щоб створити свою коаліцію. Тому, якщо комуністи і Литвин здобудуть такі ж результати, а Регіони покращать свій, вони також можуть розраховувати на більшість у 226-230 депутатів.

Отже, у грі за владу, яка більше нагадує рулетку, незрілий президент не вагається робити розмінною монетою долю і майбутнє країни. Він продовжує реалізовувати свою ризиковану стратегію, незважаючи на те, що виборів українці не хочуть.

Тому варто очікувати, що стратегія, яка веде президента хибним шляхом, остаточно зруйнує його президентство, яке вже до цього було позначене чотирма політичними кризами і трьома виборчими кампаніями.

Ця хибна стратегія підірве сили України, які зараз так необхідні для боротьби з глобальною економічно та фінансовою кризою, що накриває країну мов цунамі.

Разом з тим, тривала політична нестабільність заблокує Україні шлях до НАТО у той час, коли після кризи в Грузії підтримка членства в Альянсі знову піднялася до рівня 30%.

Рішення президента на користь виборів стане останнім цвяхом у домовину його політичної кар’єри. Історія назве президентство Ющенка часом втрачених можливостей, збереження кумівського статусу кво та хибних рішень.

Тарас Кузьо, для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде