Не словом, а делом разрушают страну
Ще до оприлюднення знакового і, без перебільшення, доленосного для України указу № 911 про дострокове припинення повноважень Верховної Ради та призначення позачергових виборів, Віктор Ющенко і його оточення неодноразово наголошували, що відправка Ради на перевибори – це право, а не обов’язок президента.
Можна було сподіватися, що гарант Конституції зважить на всі "за" і "проти", вдаючись до такого радикального кроку. Законодавець, і це варто відзначити, саме такі випадки і розглядав, закладаючи в Конституцію не обов’язок розпускати парламент, а право. Вірно, сподіваючись, що на найвищій посаді в держав будуть адекватні особи.
Але тепер всі ілюзії щодо нинішнього "гаранта" остаточно розвіялися. Навіть найзапекліші його прихильники повинні врешті-решт зрозуміти, що Ющенко на алтар свого гіпертрофовано "Я" ладен покласти все, навіть Україну.
Президент, з перших кроків свого володарювання, переконливо доводить, що здатен обирати лише ті рішення, які є найбільш згубними для країни. Не варто їх перераховувати, бо вони загальновідомі і багаточисельні.
Зупинимось лише на останньому.
Всім очевидно, що Україна, як і світ, стоять перед глобальними викликами і не має сумніву, що вирішити їх, без втрат, не вдасться. У розвинутих країнах, де при владі адекватні політики, всі зусилля спрямовуються на згуртування суспільства для подолання загроз.
В Україні, де суспільство роз’єднане, а політичні партії, вірніше клани, ведуть війну на тотальне знищення, навіть посередній керівник міг би запропонувати набагато конструктивніше рішення, ніж його прийняв гарант цілісності і безпеки держави. І ці рішення лежать на поверхні.
Що мається на увазі?
Кожен українець, а також світова спільнота зрозуміли б і підтримали, якби Ющенко прийшов у Верховну Раду й запропонував наступні кроки:
По-перше, депутатам припинити взаємні звинувачення та міжкланову боротьбу й ухвалити пакет першочергових законів, серед яких і зміни до держбюджету-2008, і бюджет-2009 (із передбаченими коштами на можливі позачергові вибори, і зміни до закону про вибори народних депутатів, де передбачити, зокрема, норму про відкриті списки.
По-друге, створити коаліцію без будь-якого тиску та ультиматумів.
По-третє, взяти на себе взаємні зобов’язання припинити публічне з’ясування стосунків між різними гілками влади.
По-четверте, гарантувати недоторканість парламенту до січня 2009 року.
По-п"яте, прийти до взаємної згоди, що в разі невиконання першого пункту в повному обсязі, позачергові вибори відбудуться в кінці березня.
Переконаний, що не війна з прем’єр-міністром, а саме запропоновані кроки гарантуватимуть різке зростання рейтингу Віктора Ющенка, яке так турбує його останнім часом. Тільки за це українці, як не злопам’ятні, багато б чого пробачили своєму президенту.
А пробачати що є, ой, як багато. Більше того, і світова спільнота зітхнула б з полегшенням, бо побачила б хоч якісь осмислені кроки української влади.
Хоча, якщо відверто, запропоновані кроки, в ситуації з Ющенком, виглядають утопічно. Бо це можна й необхідно було зробити ще на початку 2005 року.
Саме тоді, на хвилі загальної довіри й поваги, новообраний президент повинен був запросити до себе спікера Литвина, прем’єрку Тимошенко і запропонувати відпрацювати спільну позицію по питаннях загальнодержавного значення, наголосивши, що саме ці три особи несуть персональну відповідальність за все, що відбувається в країні.
Тоді не було б сумнозвісного Меморандуму з відродженням Януковича, взаємних звинувачень у корупції, здачі національних інтересів. Не було б ще багато чого, що так негативно вплинуло на міжнародний авторитет України.
Не було б і хамсько-кагебістських реплік з боку "заклятих" стратегічних партнерів.
Багато чого б ще не було. І це, врешті-решт, повинен зрозуміти сам Ющенко.
Невже серед його оточення немає жодної людини, яка б пояснила, що вина за всі провали і безлад у країні саме на ньому?
Може раптом сталося б диво і Всевишній нарешті просвітив би голову гаранту… Ніколи не пізно виправити ситуацію. Тільки треба цього захотіти.
 |
Йосип Решко, державний службовець, для УП
