Демократия против тоталитаризма

Вторник, 17 февраля 2009, 14:34

В першому матеріалі автора, обґрунтовано принципову неможливість покращити життя шляхом тоталітаризму. Єдиним ефективним механізмом покращення життя є демократія, основу якої складають знання і навики громадян з управління країною.

Автор не знайшов матеріалів, де було б доведено плідність тоталітаризму. Єдиний аргумент, що використовують на його користь, є така слабкість сьогоднішнього стану демократії в Україні, яка зумовлює неможливість забезпечити з її допомогою порядок і добробут. І це правда.

Але, коли постає вибір: чи йти звичним, але стовідсотково невірним шляхом тоталітаризму, чи стати на важкий і складний шлях створення в Україні ефективної та дійової демократії, автор обирає останнє.

Утім, опанувати тоталітаризмові автор не буде. Найперше, через відсутність доказової теоретичної бази на його користь. Розмова піде про ту базу і методи, на яких базується практика сьогоднішнього тоталітаризму, та підґрунтя для забудови демократії.

Кровавий тоталітаризм, основою якого було позбавлення людей інформації, відходить у минуле. Знищували психологічно і фізично. Це часи Союзу і кучмізму. Саме за намагання донести до людей інформацію, був вбитий і керівник проекту "Українська правда" Георгій Гонгадзе.

Інформація стає доступною безліччю шляхів, в тому числі, її обнародують конкуруючі між собою владні тоталітарні угруповання. І зупинити цей потік можна, тільки втопивши у крові усю країну. Тому тоталітаризм змінив тактику, йому вдалося мімікрувати, зберігши свою суть.

Тоталітаризм неосвіченості. Люди мають інформацію, але не можуть нею скористатися. Наявність однієї інформації нейтралізується іншою, абсолютно протилежного змісту, або безліччю неузгоджених тлумачень одного і того самого повідомлення.

Приклади на кожному кроці. Найперше, це економічна оцінка показників діяльності уряду. Одне і теж одночасно називають як видатним досягненням, так і катастрофою.

Як от ціна на газ і умови його придбання. Опубліковано безліч даних з цього приводу, а в результаті – безпорадність у розумінні процесу та його наслідків.

Відсутність у людей належних знань, призводить до неможливості однозначно оцінити ситуацію. Саме це робить неможливим ефективне управління суспільними процесами з боку громадян.

Адже для прийняття рішень, потрібна не інформацію, а зроблений на її основі і за допомогою знань висновок.

Перефразувавши, скажу так – хто володіє інформацією і знаннями для її опрацювання, той володіє Україною. Ось тут час поставити пряме запитання – в чиїх руках знання?

За рахунок бюджетних (суспільних) коштів утримується наука і освіта. А чи багато у громади знань, необхідних для того, щоб орієнтуватися у тих процесах, що відбуваються в державі?

Складається враження, що більшість з освітніх і наукових установ цілеспрямовано утримуються в абсолютно безпорадному стані з допомогою недофінансування та обмежуючого адміністрування. Деякі, для котрих є все необхідне, працюють на тоталітарні угруповання, котрі здійснюють керування країною.

Сьогодні боротьба за добробут і процвітання полягає саме в боротьбі за загальнонародну доступність знань. Слід зауважити, що дуже важливою є форма їх подання, від якої безпосередньо залежить плідність зусиль з їх опанування широким загалом.

Народ України повинен мати і повсякденно використовувати наукові знання у всіх сферах життя, в економіці, в політиці, в юриспруденції та в інших царинах суспільних взаємовідношень.

Тішать ті нечисленні публікації, де фахово і незаперечно доводяться чи спростовуються посягання на права та інтереси народу. Саме такий підхід спроможний звузити безконтрольність влади, тож він повинен стати повсякденним.

Віра чи знання? Основою тоталітаризму є віра в лідера, сліпа віра, що не потребує раціональної доказовості. Звісно, потім вона змінюється такою ж сліпою ненавистю ошуканих. Але нескінченна зміна лідерів, кожен з яких починає як месія, а закінчує як негідник, дозволяє в цілому утримувати стан керованості сліпим суспільством.

Змінюються лідери і пов’язані з ними владні угруповання, а для людей нічого не міняється. Боротьба між лідерами точиться лише навколо розподілу ресурсів. І їхні цілі, принаймні зрозумілі. Натомість важко зрозуміти мотивацію людей, які теж приймають участь у тій боротьбі, фактично, борються проти себе.

Безперечно, на руку владним пройдисвітам і людська відсутність знань, і звичка жити в умовах диктатури, і облудливі PR-технології, і відверта брехня.

Але ж це тотальна профанація триває так довго, що розумінню не підлягає. Ця стабільність, яку мала б зруйнувати якщо не продумана послідовність раціональних дій, то хоча б безглузда випадковість, напрочуд міцно тримається.

І це дозволяє зробити висновок: володарі та здобувачі "владних крісел" дотримуються між собою негласної домовленості по недопущенню громади до управління суспільними процесами, по недопущенню демократії.

Ознакою появи у їх таборі "білої ворони", може бути тільки одне цілеспрямовані зусилля по поширенню в народі суспільних знань відносно управлінню країною. Поки що, такої "білої ворони" автором не помічено.

Не спрацьовує ні почуття вдячності з боку тих, кого Майдан привів до влади, демократизувати Україну. Не спрацьовує і намагання нових претендентів опанувати владні позиції – вони поводяться так само як і їхні опоненти – "я прийду, я зроблю"...

Стовідсоткове затхле болото тоталітаризму, жодного демократа ні у владі, ні в черзі.

Протиставляючи віру і знання, не можу не відмітити моду на пропагування останнім часом знань, отриманих нераціональним шляхом. Відверто кажучи, мені байдуже, де і як ті знання були отримані: чи в результаті концентрації вселенських розумових потоків, чи на знайденій у кошику для паперів записці.

Але існує єдиний, вивірений століттями спосіб представлення цих знань: раціональний. Ньютон передав нащадкам не малюнок чи опис яблука, що влучило йому в голову, а чітку формулу всесвітнього тяжіння, яка, до речі, легко витримує експериментальну перевірку.

Коли ж нам пропонують керуватися чимось, що не підтверджується об’єктивними чинниками, то, найвірогідніше, маємо справу з звичайнісіньким шахрайством.

Прикро, коли аналізуючи діяння влади, люди оцінюють не ті діянням, а особистості, що владу репрезентують. Такий підхід є вкрай хибним саме через те, що то є шлях, який веде нас до зміни лідера, зберігши саме порочне явище.

Це означатиме, що ми самі себе прирікаємо на повторний перегляд тієї ж п’єси, хоча і у іншому виконанні. Якщо ж будемо зосереджуватися на явищах, то навчимося змушувати існуючу владу вже сьогодні діяти у наших інтересах, навіть всупереч її бажанню.

Як на мене, такий підхід до справи більш практичний. Крім того, я дуже сподіваюся, що тоталітаризм, з його орієнтацією на персоналії, буде здавати свої позиції, а демократія, уособленням якої є механізми суспільної взаємодії, набуватиме сили.

 

Сергій Трегубенко, для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде