Война

Владимир Чемерис, для УП — Вторник, 24 февраля 2009, 17:09

Українська міліція оголосила війну власному народові. І, нажаль, слово "війна" тут зовсім не метафора, яку перший віце-прем'єр Олександр Турчинов використав на недавній колегії Міністерства внутрішніх справ.

Це – справжні бойові дії з гранатами і відірваними руками, так, як це сталося вночі 22 лютого у кримському селищі Мирному. Тоді загін "Беркуту" штурмував оселю, мешканці якої й не підозрювали, що є об'єктом полювання.

Можна скільки завгодно повторювати, що інцидент у Мирному був прикрою помилкою і що громадянин України Хаіров став випадковою жертвою. Але цей випадок, коли міліція незаконно застосовує силу і спецзасоби проти мирних людей, зовсім не єдиний. І зовсім не випадковий, якщо згадати події, які йому передували.

Ми вже говорили, що протягом жовтня – листопада 2008-го року українська міліція, в тому числі її спеціальний підрозділ "Беркут", протиправно і без рішень суду застосовувала силу проти мирних зібрань громадян.

У своїй більшості це були зібрання із соціальними вимогами – проти незаконних (на думку їх учасників) забудов, розподілів земельних ділянок та рейдерських захоплень, проти підвищення комунальних тарифів тощо.

В усіх випадках міліція була на боці державних чиновників та представників великого капіталу. Сотні учасників протестних акцій були затримані і ув'язнені, деякі з них отримали травми (одному з журналістів зламали руку).

Однією з характерних рис цих погромів було те, що представники міліції всупереч закону "Про міліцію" не попереджали учасників акцій про свої вимоги і не вислуховували їх відповіді. "Беркут" налітав несподівано, причому перепадало у першу чергу випадковим перехожим.

Прокуратура стандартно не вбачала у діях міліції злочину, а внутрішнє міліцейське розслідування лише в одному випадку з десятків (тоді, коли зламали руку) знайшло винних і кілька міліціонерів отримали дисциплінарні стягнення.

У грудні представники громадськості винесли питання про дотримання в Україні права на мирні зібрання на розгляд Громадської ради МВС з питань прав людини. Міністр Луценко і його заступник із громадської безпеки Савченко були тоді відсутні.

Громадська рада вирішила створити комісію для розслідування масових порушень громадських прав під час розгонів мітингів і демонстрацій і визначила представників у ній з числа громадських організацій.

З свого боку керівництво МВС проігнорувало цю комісію, так само як ігнорувало будь-які інші ініціативи громадськості протягом міністерської каденції Луценка.

Між тим, на нашу думку, ця комісія мусила б не просто виявити міліцейських посадовців, винних у порушеннях громадянських прав, а й виробити рекомендації щодо дій міліціонерів у випадках гострого соціального протистояння.

6 лютого перший віце-прем'єр Турчинов на колегії МВС звернувся до правоохоронців: "Мы находимся в условиях надвигающейся трагедии, в условиях военных действий… Надвигающийся хаос невозможно остановить без сильной власти. И стержнем этой власти во всех странах является МВД". Його підтримав міністр Луценко, зазначивши, що в умовах кризи громадяни можуть вдаватися до "незаконних" дій.

Вочевидь урядовці не бачать інших відповідей на соціальні виклики, окрім відповіді силової. І установка, видана міністром міліцейським чиновникам, полягає у тому, що об'єктом протистояння для силовиків є саме громадяни, які виходять на вулиці захищати свої права і апріорі мають вдаватися до "незаконних" дій. Про те, що головним завданням міліції є не протистояння громадянам, а забезпечення їхніх прав і свобод, в тому числі і свободи зібрань.

Саме тому міліціонери і називаються "правоохоронцями".

20 лютого міліція провела в Криму навчання, в ході якого імітувала напад "натовпу" на "правоохоронців". Багато хто, зокрема й кримські татари, розцінили ці навчання як демонстрацію сили і своєрідну погрозу українцям, яких економічна криза все частіше виштовхує на вулицю.

І вже дуже швидко намальований міліцейським керівництвом "образ ворога" і безкарність тих "правоохоронців", які застосовували силу проти цього "ворога", спрацювали. 22 лютого "Беркут" залетів у помешкання ні в чому не винної людини.

Справа набула надто широкого резонансу і міністр МВС для того, щоб утриматися в кріслі, почав шукати стрілочників. Напевне, "постраждають" дільничий і черговий ГУ МВС у Криму. А між тим, за існуючим порядком, санкцію на використання спецпідрозділів дає особисто міністр або його заступник з громадської безпеки.

Характерно, що головне звинувачення на адресу кримських "беркутів" з боку міністра полягає в тому, що ті не звернулися до мешканців будинку у селищі Мирному перед тим, як цей будинок штурмувати. Що ж, таке звернення – вимога Закону "Про міліцію". І саме на виконанні цієї вимоги законодавства наполягали представники громадськості за результатами подій осені 2008-го, про які ми говорили вище.

Прикро, що пояснюючи інцидент у Мирному, міністр Луценко почав розігрувати національну карту, продемонструвавши в ефірі одного з телеканалів відео з акції кримських татар. Тобто, показав "образ ворога".

У будь-якій цивілізованій країні після подібного інциденту безпосередні виконавці злочину також були б покарані. Але, окрім того, був би звільнений їх головний начальник – міністр внутрішніх справ. Сьогодні Луценкові треба самому написати заяву про відставку, щоб зберегти залишки порядності.

Інакше Луценко нагадуватиме сумновідомого екс-міністра оборони Кузьмука, який, після того, як ракета, випущена військовими на полігоні під Києвом влучила у житловий будинок у Броварах, спричинивши жертви серед мирних громадян, також знайшов стрілочників. Наступна ракета влучила вже у пасажирський літак над Чорним морем.

Якщо не відбудеться зміна парадигми МВС з війни проти власного народу на захист прав громадян, що неможливо без зміни керівництва МВС, то кримські події з неминучістю повторяться у Києві, Тернополі, Луганську.

Сьогодні українським громадянам, за словами Турчинова, оголошено війну. Але війну цю оголосили не рядові міліціонери, а керівництво МВС і уряду. Вони перетворили українську міліцію у свого роду жандармерію – каральний загін правлячого класу.

Це, звичайно, потрібно міністрові і його заступникам. Але навряд чи такий стан речей імпонує рядовим міліціонерам. Принаймні у приватних розмовах "беркутівці" згадують непрості історії своїх колег, які брали участь у придушенні "України без Кучми" 9 березня 2001-го року і звільнилися після цього з "органів".

Зрештою, "Беркут" - не птахи, а такі ж люди, як і ми. І вони, як і їх рідні, живуть тими ж економічними і соціальними проблемами, що й більшість з нас.

Втім, мабуть, душевні переживання – уділ лише тих міліціонерів, які справді з народом. З народом і тоді, коли треба захистити громадян, і тоді, коли треба виконувати наказ "брати всіх".

Навряд чи такі переживання доступні чиновникам. Не лише чиновникам МВС, а й президентові, прем'єрові і міністру внутрішніх справ, які навіть після очевидних провалів у своїй діяльності та відвертої недовіри громадян, мертвою хваткою тримаються своїх портфелів.

Що ж, якщо війну оголошено, певен, що українські громадяни її виграють.

Але хотілося б, щоб все обійшлося без війни.