Пора электоральной демократии закончилась в Тернополе?

Среда, 18 марта 2009, 12:03

Точку неповернення пройдено.

Тепер можна донесхочу дискутувати про ті чи інші переваги різних варіацій демократичного устрою щодо авторитарних моделей і навпаки. Можна сперечатися про те, хто з претендентів на посаду глави держави потенційно здатен зробити більше для країни, а хто менше. І, нарешті, можна обурюватися очевидними чи ледь прихованими утисками свободи слова – etc, etc, etc.

Але все це віднині, як то кажуть, "розмови на користь бідних". Як у фінансовому сенсі, так і в сенсі впливу на соціально-політичні процеси.

Бо ці процеси перейшли вже ту межу, яка колись гучно звалася Рубіконом, а тепер зветься Тернополем.

Численні коментатори, які оцінюють вибори до Тернопільської облради, звертають увагу – і цілком справедливо! – на просто-таки парад безумств, як політичних, так і соціально-психологічних, що супроводжував ці вибори.

А горді переможці - "Свобода", "Єдиний центр", Партія регіонів - заявляють про свої наміри продовжувати марш до сяючих владних висот у масштабі всієї країни. Переможені – в особі БЮТ – звинувачують як запеклих опонентів, так і заклятих друзів – мовляв, діє принцип: "Усі проти Юлі!"

Що ж, справді: були і гори бруду, і розчарування виборців, і дивовижні за масштабами помилки певних політиків, і вміле використання адмінресурсу, й активна робота переможців на низах. Не було одного: виборів як таких.

І зовсім не тому, що хтось зловмисний намагався підкласти каку БЮТу чи винищити "Єдиний центр". Ні, виборів не було, тому що жодна політична сила, яка діяла на Тернопільщині, і жодна державна інституція навіть на оці не мала ідеї та потреби провести демократичні вибори задля виявлення волі громадян і формування органів влади на ґрунті закону і цього волевиявлення.

Ось це і є точка неповернення, після якої неможлива повна чи часткова ротація політичних еліт в інституційному полі.

...Сьогодні кожен другий коментатор тим чи іншим робом порівнює вибори на Тернопільщині з п'ятилітньої давнини виборами в Мукачеві. Проте у цих порівняннях немає найважливішого.

Що було головним – для кого щиро, для кого на рівні декларацій, для кого суто демагогічно, - у стратегії і тактиці тодішньої "Нашої України" та її союзників?

Чесні вибори - від початку агітаційної кампанії до підрахунку голосів, із дотриманням усіх належних процедур, що мали забезпечити свідоме та невикривлене волевиявлення громадян. Громадські активісти, виступи у ЗМІ, екзит-поли, сакраментальні "мокрі печатки", відстеження шляхів доставки бюлетенів з дільниць у територіальні комісії...

Головною тезою тодішньої опозиції і на виборах у Мукачеві, і на президентських виборах було твердження, що народ/електорат/громадянство зроблять вірний вибір, головне – не дати можливості режиму Леоніда Кучми викривити це волевиявлення, сфальсифікувати людські прагнення.

Відповідно до цього була побудована вся робота опозиційних партій. Вони мали реальні регіональні структури, чимале число активістів, які працювали не за гроші, а за ідею, активну підтримку з боку інтелектуальної спільноти.

Якими б не були недосконалими структури громадянського суспільства, але об'єктивно вони ставали союзниками опозиції в досягненні задекларованих нею головних цілей.

Ясна річ, "Наша Україна" та БЮТ і тоді прагнули влади - але на рівні не тільки декларацій, а й організаційних заходів вони показували, що демократія, примат правових цінностей, вільний розвиток суспільства для них на першому місці, а власні інтереси – вже на другому.

Згадаймо появу 5-го каналу, кількох номінально безпартійних і часом вельми вільнодумних газет, низки Інтернет-сайтів... А спонтанна студентська активність, далеко не тільки політична, яку захищала від утисків опозиція?

Згадаймо й те, в якому режимі діяли 2003-2004 року десятки найактивніших опозиційних парламентаріїв та сотні депутатів місцевих рад.

Власне, нічого екстраординарного у тому режимі не було: нормальна робота нормальних представників свого електорату. Але знов-таки, ця норма була чимось для України дивовижним, нестандартним і в політичному, і в людському сенсі.

Ну, а далі все це вилилося у те, що одні звуть помаранчевою революцією, інші – "заколотом оранжистів". Дискутувати з адептами останнього погляду – справа безнадійна, але все ж: у яких підземних лабораторіях ЦРУ були створені ті сотні дотепних анекдотів про проФФесора і не менша кількість карикатур та "фотожаб" на тему діяльності відповідної команди?

В результаті, здавалося, назавжди поставлена певна планка, нижче за яку політики не можуть опуститися, і створена певна система координат, в яких Україна отримала шанс не просто на формальне членство у всіх можливих європейських та євроатлантичних структурах, а й на шановане місце у них.

Розбиратися, чому так не сталося – це інша тема. Але за будь-яких пояснень деградаційно-інволюційних процесів у політиці та в соціуму факт є фактом: ніякого "нового Мукачева" сьогодні немає і бути не може.

Українська політика останні рік-півтора розвивається у системі принципово інших координат, ніж ті, що вибудовувалися перед тим. Ба більше: ці координати, схоже, влаштовують усіх основних учасників політичних процесів, тоді як сама можливість розвитку громадянського суспільства, вільних ЗМІ та ітнетектуальних спільнот, непідконтрольних нікому і нічому, крім здатності критичного судження, лякає як усі відгалуження влади, так і всіх гравців на опозиційному полі.

Про повагу до правових норм та здійсненого на ґрунті рівних можливостей волевиявлення громадян казати не будемо...

З'ясувати, хто був найбільший порушник і найбільший дурень 15 березня на Тернопільщині – справа безглузда. І непотрібна, зрештою.

Яка різниця для виборця між "братками" Партії регіонів та "Свободи", якщо в обох однотипне ставлення до права, моралі і, зрештою, до України - вона для них – лише полігон для реалізації шалених власних амбіцій?

А, скажете, другі розмовляють українською мовою? Ну, про щиро україномовну публіку певного ґатунку Леся Українка сказала все, що належить, ще наприкінці ХІХ століття, і якщо щось із того часу змінилося – то тільки показники інтелекту та моралі цих персонажів, і то в гірший бік...

І це стосується не лише тих, кого тішить або задовольняє практично повна відсутність усіх тих процедур, за впровадження яких точилася шалена боротьба 2003-2004 року, аби тільки мати вищий показник власної партії, здобутий усіма можливими засобами, а й начебто поважних структур, начебто покликаних контролювати процес голосування та підрахунок голосів.

Йдеться про Комітет виборців України та громадянську мережу "Опора", які, за повідомленнями ЗМІ, начебто не зафіксували серйозних порушень при голосуванні. Ага, о 15.00 у Тернополі проголосувало 11% виборців, а на 2000 ця цифра майже потроїлася. Та й у багатьох районах по обіді раптом сталося подвоєння числа виборців, які проголосували...

Що там говорив Станіславський у подібних випадках?

Та головне навіть не у тому. В Німеччині часів Адольфа Гітлера, коли проводилися вибори і плебісцити, порушень на виборчих дільницях не було, і ніхто не кидав за ґрати тих одинаків, що голосували "проти".

Якщо взяти тільки одну складову всієї виборчої кампанії, хай і наче кульмінаційну, то що матимемо на виході – торжество демократії чи знущання із неї?

"Один зі спостерігачів сказав, що ми бачили еталон української демократії. Мовляв, суспільна злагода важливіша за формальні процедури, - пише з місця подій журналіст Юрій Шеляженко, - ...Неважливо, що ВР відмінила ці вибори. Неважливо, що бюлетені виготовили за 2 дні до виборів, а не за 10 днів, як того вимагає законодавство. Неважливо, що останній тиждень агітацію вели тільки союзники Балоги і ВО "Свобода". Важливо, що правий той, хто сильний, у кого адмінресурс".

І головне - це влаштовує всіх і вся. Не лише політиків, а й виборців, які пристали на гру за цими "еталонами". А й справді, навіщо всі ті чужоземні демократичні тонкощі, якщо є злагода?

Отож точку неповернення пройдено, і тепер відновити шанс на інституційну ротацію еліт, що і лежить в основі власне демократії, в Україні об'єктивно можна хіба що позаінституційними засобами, подобається це комусь чи ні.

 

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде