Крах великого комбинатора

Пятница, 22 мая 2009, 15:19

"Відійшов" у публічну політику Віктор Балога, так званий найефективніший антикризовий та політичний менеджер у команді президента Ющенка.

У таких випадках говорять: великому кораблю – велике плавання.

"Сірий кардинал", "президентський сантехнік", "реплікація Медведчука" "alter ego Ющенка" – як тільки не називали голову Секретаріату президента Віктора Івановича Балогу.

Але всі погоджувалися з тим, що саме він служив тим каркасом, який тримав на собі усю химерну конструкцію президентства Ющенка.

Чим запам’яталася каденція Балоги на високому державному посту?

Перше, що приходить на пам'ять, – наміри прихопити за безцінь приміщення замку "Паланок" у Мукачеві.

І екс-голову Секретаріату по-людські можна зрозуміти. Ну кому б не хотілося втілити у життя дитячі мрії та бодай на якийсь час відчути себе благородним рицарем – українським Айвенго, – щоб проявити ратну доблесть у подвигах і авантюрах. Адже замок був колись спадкоємною власністю давнього роду трансільванських князів Ракочіїв.

А можливо Балозі не давали спокою лаври володара Волощини Влада Дракули, який також віддалено пов'язаний із мукачівським замком. І шукав він у Паланку таємницю сили і безсмертя легендарного графа-вампіра.

Незабутні й гучні "літакові справи" та пов'язаний з ними збройовий скандал.

Відразу спливає у пам’яті той факт, що "білий птах" полюбляв літати державним коштом, не рахуючи грошей у власній кишені. Потім якимось дивним чином літаки Балоги, торгівля зброєю, сухогруз "Фаїна", захоплений сомалійськими піратими, виявилися зав’язаними в єдиний політико-кримінальний вузол.

Ще згадуються звинувачення хитромудрого русина в опікуванні сепаратистським рухом на Закарпатті та якісь його підкилимні шашні з попом Сидором.

На пам’яті також одночасно і містична, і детективна історія з пожежою на швейцарському курорті Гштаад (напередодні Нового року), під час якої підсмажений головний президентський адміністратор лякав своїм негліже сполоханих місцевих жителів.

Що ще можна згадати?

Появу на українській політичній арені потужної закарпатської фінансово-політичної групи, точніше клану, представники якого – друзі, куми, родичі і близькі Віктора Івановича, були розіпхані на різні посади по всій владній вертикалі.

Звичайно, не можна оминути увагою новаторські знахідки Балоги в царині політичної полеміки. Йдеться про "вікно ненависті" на офіційному веб-порталі президента, через яке він спілкувся з Тимошенко, урядом, парламентом та "маленькими" українцями.

Чи не щодня там з’являлися чудернацькі опуси, в яких дивним чином міксувалися різні жанри: нарис, репортаж, памфлет, фельєтон, та містилися виключно негативні посили.

Ще Віктор Іванович запам’ятався тим, що наслідував "кращі" традиції творення політики свого незабутнього тезки Медведчука.

Хоча на початку своєї кар’єри на печерських пагорбах він бадьоро заявляв: "єдине, що нас уподібнює з Медведчуком, – це ім’я. Решта – відмінне. Різний світогляд, різні уявлення про інтереси країни, закон і мораль… різні мотиваційні амплітуди".

Сьогодні кумедно звучать ці слововиверження, чи не так?

Балога також твердо обіцяв, що поки перебуватиме в кабінеті з видом на "Будинок із химерами", президент залишатиметься на вістрі головних, визначальних процесів у державі.

І обіцянки своєї він дотримався. Рука Балоги-Ющенка, не надто розбірлива в засобах, відчувалася практично за всім, що ворушилося у вітчизняному політичному тераріумі за останній час.

Безперечно, Балозі не можна відмовити в невичерпній енергії, працездатності, особливій креативності, звірячому азарті. Але оцінювати діяльність державного мужа можна лише за реальними результатами.

А реальних справ, як кажуть, з гулькін ніс.

З таким пафосом та розмахом запущений процес конституційної реформи благополучно відійшов у небуття.

Заявлене системне реформування судової та правоохоронної систем вилилося протиправним втручанням у здійснення правосуддя, втягуванням суддів у політичну боротьбу. У підсумку –  провал.

Розтиражовані соціальні ініціативи президента, зокрема, програма будівництва доступного житла –  канули у лету.

Скандали, корупція супроводжували гуманітарні проекти на кшталт ініціативи: "дамо нове життя "Мистецькому Арсеналу".

Балога конфліктував з усіма: з іншими гілками влади, із політичними силами, з бізнес-структурами.

Вже наступного дня після призначення Тимошенко на посаду глави уряду розпочалося глухе протистояння, а часом і відкрита конфронтація, Секретаріату президента з Кабміном.

Не вагаючись було розпалено вогонь конфлікту між старою "Нашою Україною" і новим політичним проектом "Єдиний центр".

Від прискіпливої уваги Банкової на межі розвалу увесь час балансувала багатостраждальна парламентська коаліція.

Балога, неперевершений у плетенні інтриг, самозабутньо втілював у життя сценарії із дестабілізації політичної та соціальної ситуації в Україні на тлі економічної кризи та подальшої узурпації влади президентом.   Країні постійно нав’язувалися то позачергові вибори до парламенту, то одночасні дочасні вибори Верхоної Ради та президента.  

Судячи з усього, Балога в основу управління державними справами поклав методу "керованого хаосу".

Як наслідок, йому успішно вдалося створити суціальний хаос в країні. А от із керуванням якось не склалося. Ба більше, країна здається чи не остаточно втратила будь-яку керованість та стрімко несеться у прірву.

Зараз в політикумі побутує міф про Балогу як "ефективного менеджера".

У зв’язку з цим відразу виникає низка питань.

Чи можуть вважатися ефективними дії політика або адміністратора, спрямовані на суцільну руйнацію та деструктив у суспільстві?

  Чи не Віктор Іванович має нести відповідальність за остаточне знищення рейтингу президента в Україні та за кордоном?  

Про яку ефективність роботи може йтися, якщо не виконано жодної політичної обіцянки, провалені всі починання та справи?

Тим часом, як прогнозують експерти, Балога з великої політики нікуди не зникне. Після відставки він має намір сконцентруватися на партійному будівництві.

І знову хочеться запитати.

Чи потрібен Україні менеджер-невдаха? Чи потрібне Україні світле політичне майбутнє такої одіозної фігури?

Впевнений, що переважна частина "тверезих" українців воліла б почути від Віктора Івановича, як зрештою і від інших великих комбінаторів від політики, яких більшість, приблизно таку відповідь на ці запитання:

"Не треба овацій! Слуги народу із мене не вийшло. Доведеться перекваліфіковуватися в управ доми".

Ігор Радзієвський, кандидат наук з державного управління, спеціально для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде