Юлия Тимошенко протянула руку своему прошлому

Суббота, 26 сентября 2009, 21:13
Віктор Пінчук і Юлія Тимошенко – люди з двадцятирічною історією стосунків.

Вони познайомилися у 1991 в Москві, незадовго до розвалу Радянського Союзу. Потім вони були друзями і бізнес–партнерами, потім – найлютішими ворогами. Вона називала його корупціонером, він її – популісткою.

За останні двадцять років один з них втратив вплив на владу, але зміг зберегти свої мільярди, інша – навпаки: втративши мільярди, вхопила і зберегла владу.

Тривалий час ставлення Тимошенко до Пінчука було еталоном політичної ненависті. Завершилося все відставкою Тимошенко з поста прем’єр-міністра, коли вона надто сильно хотіла забрати в Пінчука Нікопольський завод феросплавів, придбаний ним за смішні гроші у часи Леоніда Кучми.

А за останній рік-півтора відбувся непомітний, але результативний процес примирення. І тепер Тимошенко приїхала до Пінчука в Ялту, де він щороку проводить конференцію YES.

Цього року щорічний Ялтинський самміт здобув найвище визнання – його включили в свої передвиборчі тури всі три фаворити президентських перегонів.

...Перед входом до Лівадійського палацу стояли Леонід Кучма та Віктор Черномирдін, до яких непомітно підкрався екс–президент Польщі Олександр Квасьневський

– Саша, ти коли прилетів? – здивований Кучма розцілував польського колегу.

– Вночі... – тихою російською мовою відповів Квасьневський.

– Не виспався? – запитав, позіхаючи, Кучма.

– Да сейчас поспишь, – запропонував йому Черномирдін покуняти у кріслі під час конференції.

– Ти що, я не можу, бо я – модератор! – замахав руками Квасьневський.

Побачивши групу політичних пенсіонерів, до них попрямував екс–прем’єр Валерій Пустовойтенко. Але зробити він це спробував непомітно – і його справді не помітив один з телеоператорів, який вдарив камерою колишнього керівника українського уряду.

Кучма тим часом, не повертаючи очей, протягнув руку до охоронця – і той миттєво протягував йому пачку цигарок. Закуривши, екс-президент сварив сучасну владу.

– Вся їхня політика побудована на обіцянках: „Зробимо завтра, завтра, завтра, закладемо в бюджет наступного року...” Я їх хочу запитати: „Слухайте, а що ж ви п’ять років робили?”

За словами Кучми, нинішні керівники його уникають – він лише на день народження зідзвонюється з Ющенком.

– Ні з Тимошенко, ні з Ющенком я не зустрічаюсь. І на яхті з Тимошенко я не катався, – пригадав Кучма звинувачення зразка літа 2008 року.

Про наближення 17 січня 2010 року нагадав президент Ізраїлю Шимон Перес, який захворів та не зміг приїхати до Ялти. Йому організували телеміст, і лауреат Нобелівської премії на відстані учив гостей Пінчука розрізняти „добре” від „поганого”.

– Я знаю, у вас скоро вибори, - говорив Перес на екрані телевізора. - Мої слова можуть вам не сподобатися – але я прошу політиків: не шукайте популярності. Це як парфуми, які гарно пахнуть, але які небезпечно ковтати. Думайте про майбутнє вашої країни.

Але гості думали про Юлію Тимошенко, яка підняла в повітря урядовий літак, щоб на декілька годин побувати в Криму і провести презентацію самої себе перед європейськими гостями Віктора Пінчука.

Пінчук разом з віце-прем’єром Григорієм Немирею вийшли на ганок Лівадійського палацу в очікуванні кортежу. За кілька секунд мала настати неминуча історична мить – публічне рукостискання колишніх ворогів.

Тимошенко вийшла з машини і протягнула свою руку Пінчуку, який буквально на декілька градусів схилився у реверансі. Виглядало все це стримано, якщо порівнювати з тим, як Тимошенко обійняла Квасьневського.

– Вы знаете этого парня? – жартома показав екс-президент Польщі на Немирю, притискаючи його за лікоть.

– Ой! Как же, – підіграла Тимошенко і кинула Немирі „привіт!” – У меня такое впечатление, что я живу с ним вместе.

Фото Українська правда

Тимошенко і кавалькада супроводу зайшли на італійське подвір’я Лівадійського палацу.

– Вставайте, вставайте! Іде прем’єр–міністр! – Квасьневський почав жартома піднімати гостей зі стільців.

Раптом Тимошенко відхилилася від курсу, який прокладав їй польський відставний президент.

– Юля, сюда! – гукнув Квасьневський. Але Тимошенко вже відволіклася на співрозмовника, якого було не розглядіти за натовпом супроводжуючих

– Юля, не туда! Иди сюда! – ще раз гукнув Квасьневський.

– Я лише підійшла привітатися! – винувато вибачилася Тимошенко. Крізь спини членів делегації було видно, як вона зімкнула обійми на шиї в Петра Порошенка.

Так само гаряче, але декілька днів тому, вона цілувалася з його батьком Олексієм Порошенком – під час виборчого туру до Вінницької області.

Така любов мала прагматичне підґрунтя. За інформацією джерел, партфункціонери „Нашої України”, на яких Петро Порошенко зберігає вплив, отримали вказівку на президентських виборах підтримувати Юлію Тимошенко.

Фото Сергія Ілліна, фонд Віктора Пінчука

Промова Тимошенко на ялтинській конференції була у форматі спецвипуску програми „Свобода слова з Андрієм Куліковим” на ICTV, який був показаний ввечері у відеозапису.

– Можете назвати три кроки виходу з кризи, які ви зробите в разі обрання президентом? – почав телеведучий для розігріву ток–шоу.

Замість відповіді Тимошенко з усмішкою почала залицяння з аудиторією.

– Мені дуже приємно бачити в залі майже всі знайомі обличчя..., – але тут її погляд зіштовхнувся з Леонідом Кучмою, який сидів у першому ряді. Напевно, ні він, ні вона років п'ять тому навіть у сні жахів не могли уявити такої мізансцени. Голос прем’єра втратив радісні інтонації, а щоб пояснити безрадісний стан сучасної України, Тимошенко перерахувала вади, які залишилися у спадок від Кучми.

– Нам залишилася пострадянська протекціоністська система, нашій команді треба було усувати масштабну корупцію, яка народилася після розпаду Радянського Союзу...

Але не тільки це заважало Тимошенко жити. Інша біда прем’єра – це політична реформа, яка стала прощальним „подарунком” Леоніда Кучми своїм наступникам.

– Проблема України – недієздатна система влади після внесення змін до Конституції, - проголосила прем’єр.

Екс-президент та його екс-в'язень. Фото Олександра Прокопенка

Тимошенко натякнула, що наближається час, коли вона буде переробляти Основний закон під себе.

– Щоб після виборів дійсно протистояти кризі, треба зробити перший крок – провести консолідацію влади, - оголосила вона.

Але під якою посадовою особою будуть „консолідовані” повноваження, Тимошенко не повідомила – бо сама не знає, ким буде після виборів: президентом чи прем’єром.

А поки Ялтинська конференція була нагодою для Тимошенко провести самопрезентацію в середовищі міжнародних експертів та бізнесменів, які приїхали в гості до Пінчука.

– Сьогодні ми займаємося створенням в Україні інвестиційного клімату, про який ви всі мріяли! – прем’єр обвела очима західних гостей. – Ми сьогодні створили велику раду інвесторів і раду підприємців поряд з урядом. І на кожному засіданні уряду розглядаємо 10–15 питань, які знімають корупцію!

Такий нюанс, що голова ради інвесторів Сергій Тігіпко звільнився три місяці тому, вона воліла обійти стороною.

Прем’єр продовжувала перераховувати досягнення свого уряду – дійшла черга до енергозбереження.

– Хочу назвати тільки одну цифру, яка має складову справжніх реформ, а не лише кризи. Якщо до початку кризи Україна споживала 53 мільярда кубометрів, то в кінці цього року вийде на 27 мільярдів, – повідомила Тимошенко.

– ...Практично вся теплова генерація у нас переведена на вугілля. При чому з застосуванням екологічно чистих технологій! – звітувала Тимошенко перед європейцями.

– Про яку країну вона це розповідає? – сказав Дмитро Видрін надто голосно для того, щоб ніхто це не почув.

Але Тимошенко вирішила не монополізувати лаври реформатора – вона їх розділила з Міжнародним валютним фондом.

– Я хочу подякувати всім країнам, які зробили внески до МВФ, подякувати місії МВФ і раді директорів МВФ, – повторювала Тимошенко так, як зазвичай це роблять при врученні „Оскара” продюсерам, що профінансували кінострічку.

Григорій Немиря, який зайняв місце в першому ряді, схвально захитав головою.

Фото Олександра Прокопенка

З особливою художньою яскравістю Тимошенко описала ситуацію навколо продажу Одеського припортового заводу, який має відбутися в понеділок, 29 вересня.

– Я переконана, що конкурс буде, і це буде красиво, – запевнила вона, порівнявши продаж ОПЗ з найбільшою приватизацією в історії України – „Криворіжсталі” в 2005 році.

Судові ухвали, якими Фонду держмайна заборонялося проводити аукціон, Юлія Тимошенко назвала такими, що „не можуть не викликати огиду”.

– Тіньові компанії, які звикли отримувати все безкоштовно, на основі указу президента пішли у суди…, – жалілася прем’єр. І в перший момент здалося, що вона ось–ось оголосить відкриту міжнародну війну Ігорю Коломойському і його партнеру Олександру Ярославському, які організували бойкот.

Але насту­­­­­­пні вислови прем’єра показали її майстром парадоксів.

– І сьогодні замість того, щоб займатись підтримкою бюджету в парламенті, я змушена зустрічатися з інвесторами і виступати як психотерапевт державного масштабу, – перейшла Тимошенко на підвищений тон. – І на конкурсі залишилися три учасники з особливо надійною психікою! Тому я переконана, ми мусимо красиво і надійно провести цю приватизацію!

Вона з щирим гнівом заглядала в загіпнотизовані очі іноземців. У залі не знайшлось нікого, хто б нагадав Юлії Тимошенко, що одним з трьох учасників конкурсу є компанія тих самим Коломийського та Ярославського, дії яких тільки що викликали в Тимошенко „огиду”. Втім, у стосунках Коломойського та Тимошенко завжди було нелегко знайти логіку.

Фото Сергія Ілліна, фонд Віктора Пінчука

Головним досягненням у газовій сфері Юлія Тимошенко назвала формулу, яка записана в її контрактах з Путіним.

– Політика звідти прибрана. Ціна змінюється щокварталу, але ніхто цього не відчуває, – нагадала прем’єр. – Тому вперше Україна і Росія відсвяткують Новий рік абсолютно спокійно, кожен у себе вдома, а не в аеропорту та не в Москві у „Газпромі”.

Але цього прем’єру здалося замало.

– Я хочу від імені Росії... – Тимошенко зрозуміла, що обмовилася, і тут же поправила сама себе, – Вибачте, від імені України – я хотіла би вибачитися перед країнами, які відчували дискомфорт минулої зими.

Цю помилку за вказівкою прес-служби уряду канал ICTV вирізав з відеоверсії промови Тимошенко, яку продемонстрували ввечері по телебаченню.

– Я є проєвропейським політиком, – продовжувала Тимошенко, – Я і вся моя команда зробила про європейську політику – не лише внутрішньою, а і зовнішньою...

Такий стиль спілкування з гостями мав своє пояснення, яке розтлумачив німецький експерт Александр Рар:

– Європейцям дуже лестить те, як Тимошенко намагається їм сподобатися.

– ...Нам треба підписати Угоди про асоціацію з ЄС до виборів президента, – продовжувала наступ Тимошенко. – Це буде потужним консолідуючим фактором для всіх проєвропейських сил в Україні. І, думаю, ми маємо такий шанс.

Присутній у залі посол Швеції, яка головує в Євросоюзі до 31 грудня 2009 року, зітхнув. Він як ніхто інший знав, що шансів підписати цю угоду до кінця року – нуль цілих нуль десятих.

Розмова підійшла до теми НАТО, де прем’єр запропонувала свою улюблену маніпуляцію.

– Україна не може залишатися сам на сам з викликами сучасного світу. І я з великою надією дивлюся, як набирає потужності Європейська система безпеки і оборони, – сказала Тимошенко. Адресу, за якою знаходиться штаб–квартира цієї міфічної системи, вона не назвала – бо її не існує в природі.

– Орієнтація на Європейську систему безпеки і оборони – це природно для України, де тільки 20% підтримують вступ до НАТО.

Зал, перехопивши дихання, слухав цю аргументацію.

– Але якщо Тимошенко підтримує тільки 20% виборців, то чому вона іде в президенти? – здивувався у розмові з автором цього репортажу політолог Олександр Сушко.

Фото Українська правда

Слово для запитання попросив Марек Сівец – депутат Європарламенту, а в минулому – права рука Квасьневського.

– Дуже рада вас бачити! – привіталася Тимошенко, щойно Сівець підвівся на ноги.

– Я хочу вас запитати про перший день після виборів президента, – попросив Сівець. – Як ви будете об’єднувати дві частини українського народу?

– Наша політична сила буде об’єднавчою для народу! – не розгубилася Тимошенко. – Під час виборів ми брали достойний результат у всіх областях, на відміну від інших політиків, які мають регіональну спрямованість.

Під оплески, які Тимошенко могла сприйняти як благословення на президентство, вона зійшла з трибуни та попрямувала до меморіального кабінету Вінстона Черчілля в Лівадійському палаці.

– Я не знаю, что из этого выйдет, – роздумував Леонід Кучма, проводжаючи поглядом Віктора Черномирдіна, який направився туди на зустріч тет–а–тет з Юлією Тимошенко. – Она же все закроет своей харизмой, словом... Что будет потом, я не знаю.

– Але ж ви самі дали їй цей квиток у велику політику, – звернувся до нього співрозмовник.

– Да. Но что мне оставалось делать?! – виправдовувався колишній президент за вчинки політичної молодості, – Ко мне пришел Виктор Андреевич и попросил за нее – что мне оставалось делать? Кстати, если бы не он, я не знаю, где бы она сейчас выступала с речами!..

– А вы себе представляете Тимошенко президентом?

– Мне сложно говорить. У нее есть неприемлемые качества, – Кучма задумався і раптом щось пригадавши, продовжив, – Хотя, я же говорил, говорил же, что она меняется, что первое премьерство ее чему–то научило! Она перестала заниматься вот этой вот ерундой, реприватизацией, ручным управлением... Но ведь все возвращается, понимаете? А этот талант говорить!

Затягуючись черговою цигаркою, Кучма зітхнув:

– Пускай уже как–то без меня с ней разбираются…

Фото Сергія Ілліна, фонд Віктора Пінчука

Тим часом в кімнаті Черчілля один на один з Тимошенко „розбирався” Черномирдін. З кімнати попросили вийти навіть Михайла Лівінського, який зазвичай записує в блокнот доручення, які виникають під час двосторонніх зустрічей прем’єра.

Після цього Тимошенко стисло переговорила з німцем Йошкою Фішером, а потім з кімнати знову всі вийшли, а туди зайшов... Віктор Пінчук. Делегація уряду, яка залишилася без справи, накопичилась під дверима.

– Знаєте, що спільного між Черчіллем і Юлією Володимирівною? – спробував розважити присутніх Григорій Немиря.

Поки всі перебирали в голові версії, мовчанку перервала перекладач прем’єра.

– Красномовство! – відповіла вона на вікторину від Немирі.

– Правильно! – зрадів він. – Тільки якщо Черчіллю для цього потрібен був алкоголь, то Юлія Володимирівна обходиться без нього.

Переговори між Тимошенко і Пінчуком затягувалися.

– Скільки вони вже там сидять? – підійшов до дверей Михайло Лівінський.

– Хвилин десять, – відповів Немиря.

Лівінський обережно, на декілька сантиметрів відкрив двері та зазирнув усередину. Прем’єр махнула рукою жест „закрий”. Пінчук і Тимошенко знову усамітнилися.

Нарешті вони вийшли назовні та пішли до автомобіля глави уряду. Пінчук протягнув їй руку і щось тихо сказав.

– Спасибо! – подякувала йому Тимошенко. Її обличчя осяяла усмішка. Ще пару секунд вони перекинулися фразами. Після чого вона вдруге усміхнулася, протягнула долонь до Пінчука і... ще раз потиснула його руку.

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде