Как уши машут гриппозной свиньей

Пятница, 20 ноября 2009, 17:07

Було дуже дивно, що про фільм "Хвіст махає собакою" (у російській версії він відомий також як "Плутовство") ніхто з продавців на столичній Петрівці не чув.

Це попри те, що там грали Дастін Хофманн та Роберт де Ніро, а Барі Левінсон отримав Оскара за режисуру. Переглянути фільм захотілося 31 жовтня – коли країна, геть забувши про кризу та "артемівський" скандал, раптово поринула в стихію паніки з приводу епідемії синячого грипу.

Сюжет перший. Американський

Сюжет фільму такий. Америка, президентська кампанія, до виборів – 11 днів. Чинного президента, який також кандидує, звинувачують у тому, що він кілька хвилин провів сама-на-сам з неповнолітньою дівчинкою-скаутом у своєму кабінеті.

Винайнятий розрулити ситуацію фахівець пропонує хід: аби на ці дні переключити увагу американців на іншу тему, імітувати ведення Сполученими Штатами бойових дій в одній із країн. Бойових дій, зрозуміло, немає, але в усіх ЗМІ є інформація про них. Кожен випуск телевістей починається новинами про "війну з албанськими терористами".

У належній послідовності з’являються: витік інформації про конфлікт; відеокадри з місця бойових дій; герой; стара платівка з піснею, писаною наче до цього випадку; символи переможної військової кампанії; навіть сувенірна продукція...

"Витік" ретельно спланований, відео змонтоване на голлівудських потужностях, "герой" – в’язень-придурок, пісня написана в авральному порядку та підкинута в архів, а над символами (це старий черевик, що уособлює "героя", залишеного в полоні, та подертий светр, дірки якого "насправді" є літерами азбуки Морзе) працювала ціла бригада – голлівудський продюсер, дизайнер та інші.

І ось через два дні від початку "кампанії" в газетах уже жодної згадки про ситуацію з дівчинкою-скаутом, лише про війну. Країна любить "героя" і поважає президента, який здобув для всього демократичного світу таку важливу перемогу.

Нічого не нагадує?

Схема маніпуляції проста: якщо в існуючій системі координат наш кандидат виглядає не переконливо, то треба змінити систему координат. На початку фільму було: "морально-аморально", де кандидат перебував у незаперечному мінусі. А потім стало – "тероризм-демократія", де кандидат на висоті.

Тобто американський дядько з ознаками педофілії у свідомості людей перетворився на президента наймогутнішої держави, який рятує світ.

Паралельна, підмінена система координат, в яку занурили суспільство, має свої страхи і перемоги, своїх "хороших" і "поганих" хлопців, свою моду, своїх зірок з групи підтримки... Це – нова реальність. Реальність віртуальна, яку побудували за всіма канонами створення кіно. Декорація. А за нею – щоденні заміри рейтингів.

Цікаво, що ніхто з опонентів навіть не сперечався: правий президент, оголошуючи війну, а потім припиняючи її, чи були ефективніші методи в тій ситуації.

Як сталося так, що в Україні буквально за два дні забули про головні теми останнього часу: економічну кризу та "артеківський" скандал? Що трапилося?

Сюжет другий. Український

А трапився свинячий грип. Якщо до нього точкою відліку була криза ("добробут-злидні") та події довкола дітей ("морально-аморально"), то свинячий грип перевів усе в іншу систему координат: "життя-смерть". Яка карта сильніша?

Що таке свинячий грип, достеменно не знає, мабуть, 90% з тих, хто піддався паніці (як за фільмом більшість американців не уявляла, чого можна чекати від Албанії). Чим менше людина знає про предмет загрози і чим більше вона налякана – тим простіше стати героєм у боротьбі з недугою.

Принаймні, розповідати про досягнення в подоланні загадкового грипу А/H1N1 – справа більш вдячна, ніж інформувати громадян про успіхи в боротьбі з кризою. Розповідаєш сам, які масштаби загрози, що треба робити, виконуєш власні ж настанови – і звітуєш.

Коли є така тема, поширювачами інформації добровільно (і безкоштовно, що важливо в період виборчої кампанії) стають майже всі, хіба що крім немовлят, – перші особи держави, депутати, міністри, генпрокурор, губернатори, кандидати в президенти, митці, і, звичайно, пересічні громадяни (вони ж – електорат), на попит яких і розрахований увесь цей спектакль.

ЗМІ охоче виносять інформацію про епідемію на перші шпальти газет та ставлять першою у випусках новин. У ток-шоу по кілька годин політики дискутують тему епідемії; у парламенті обговорюють законодавчі дії у зв’язку з цим; Генпрокуратура цікавиться посадовцями МОЗ, винними у зволіканні з проведенням тендеру на закупівлю діагностичного обладнання.

Митці біля Пінчукартцентру на вулиці виставляють свій твір на "грипозну" тему; у метро постійно нагадують про необхідність використовувати марлеві пов'язки, в яких народ ходить по вулицях… Тема семимильними кроками пішла в маси.

Подібність двох сюжетів (американського кіношного та українського реального) можна було б зарахувати до розряду випадковостей, якби не одна обставина. За всіх часів вважалося, що провокувати паніку – це не завдання влади. Аж ні. Саме влада розпочала і ретельно підтримує паніку довкола епідемії.

Чому? Є влучне контрольне запитання: "Кому це вигідно?".

Справді: якщо знайдеш відповідь, хто виграє від ситуації, то стане зрозуміло, хто може бути зацікавлений у її створенні або, принаймні, підживленні.

Постфактум відомо: суттєво зросли продажі ліків; утворився дефіцит, а відтак підскочили ціни на препарат, який представники влади з телевізора прямо називали як єдиний, що долає цю смертельну хворобу; постановою Кабміну від 30 жовтня на фінансування невідкладних антигрипозних заходів уже виділено 500 мільйонів гривень (з них левова частка – на закупівлю згаданого препарату).

Окрім того БЮТ домагається подолання президентського вето на закон про виділення ще 1 мільярду гривень на боротьбу з епідемією. МОЗ як про життєву необхідність говорить про закупівлю 15,3 мільйонів доз вакцини… Відсутність тендерів (час – на вагу життя) означає управління цими коштами в ручному режимі. Це – економічні наслідки "грипозної" інформаційної кампанії.

А політично ситуація вигідна тому, хто виконає партію першої скрипки у поліфонічному, багатоголосому творі "Свинячий грип в Україні". І, звичайно, переконає у власній ефективності у складних умовах (і чим вони "військовіші" – тим більш рішучою можна представити людину, яка в них діє).

Згадаймо, хто робив пряму заявку на роль "твердої руки", кілька разів згадавши у виступі з нагоди висування в президенти слово "диктатура"?

Сильна рука, за якою сумують українці? Ось же вона!

Щодо реакції інших учасників президентських перегонів. Дивно, але вони таки взялися грати в гру, правила якої встановили не вони, а конкуруюча сторона. Попри безперечно резонансний інформаційний привід, який ніби дає поле "показати себе", цей крок, очевидно, програшний для кожного з них – першу скрипку не зіграєш (зайнято), хіба що – підсилиш її звучання.

…Цікаво, що епідемія спіткала Україну в дні "артеківського" скандалу – так само, як у фільмі війна розпочалася після звинувачень президента у залицянні до дівчинки-скаута…

"А все решта – правда…"

Якщо інформаційна кампанія так швидко розгортається – значить, її хтось організував.

31 жовтня, щоб якось вивести своїх знайомих та родичів з панічного стану, я намагалася показати їм механізм, за яким – не виключено – запущено "свинячу" інформаційну кампанію. Вірили неохоче. Але коли надвечір дані змінювалися в напрямку, який я спрогнозувала вдень, прихильників мого бачення побільшало.

Є такий старий анекдот. У вірменського радіо запитують: чи правда, що пан Оганесян учора виграв у казино 10 тисяч доларів? Вірменське радіо відповідає: не пан – а пані, не Оганесян – а Саркісян, не вчора – а позавчора, не виграв – а програв, не в казино – а на скачках, не 10 тисяч – а 15, і не доларів – а євро. А все решта – правда".

Розвиток ситуації з епідемією дуже вже нагадував описану тут ситуацію: дані виникали і спростовувалися, посадовці видавали суперечливу інформацію. У сухому залишку на доказ про існування епідемії був лише переконливий глас прем’єрки, що "епідемія таки є".

А як же об’єктивні показники? Мої знайомі наводили різні – незаперечні! – аргументи. Перший – що порівняно з минулим роком кількість охоплених грипом збільшилася удвічі. Я запитала, який конкретний показник дав підстави для такого висновку – не відбитки ж пальців, поставлені грипуючими на якійсь умовній площині. Тоді що? – Очевидно, звернення до лікарів, які зафіксували у пацієнтів симптоми грипу.

Якщо я, наприклад, зацікавлена у тому, щоб збільшити кількість громадян, які звертаються до лікарів, що я маю зробити? – Правильно, налякати людей тим, що в разі, якщо вони невчасно звернуться до лікаря, то можуть померти. Тобто цей показник – регульований за допомогою інформаційних заходів.

Другий аргумент (це було у п’ятницю, 31 жовтня): але ж в Україні від свинячого грипу вже померло 11 осіб. Я запитала, звідки відомо, що саме від цього діагнозу – а це, мовляв, встановила "лондонська лабораторія". На вечір з’ясувалося, що не 11, а 4, а потім цифра впала до "переконливого" (як для епідемії) одного випадку.

А вже 9 листопада Академія медичних наук повідомила з посиланням на інформацію з Лондона, що насправді ніхто нічого подібного там не встановлював. Цікаво, що зі своєрідним протестом виступив МОЗ – мовляв, офіційні дані надають тільки Міністерству охорони здоров’я.

Перелік суперечностей можна продовжити.

Я також ставила й запитання: а куди подівся страшний пташиний грип, який свого часу суттєво вдарив по продажах курячого м’яса? Виявилося, про нього практично всі мої знайомі вже забули…

Якби сценарій писали на українському матеріалі

У старих радянських фільмах є цілі поклади цитат, які вже давно живуть самостійно, незалежно від стрічки та навіть героя, якому вони належали. "Хвіст махає собакою", як на мене, належить до цієї ж категорії. Як звучали б окремі фрази та діалоги, коли б сценарій фільму писався не на американському, а на сучасному українському матеріалі. Змодельоване – виділено.

"Як ви втримаєте рейтинг (чинного президента до дня голосування) протягом 11 днів? Для цього потрібна війна…", – каже голлівудський продюсер. "Як не втрати остаточно рейтинг до 17 січня? Для цього потрібна якась надзвичайна ситуація…").

"Війна з ким? – З Албанією. – А чому з Албанією? – А чому ні? Що ви про неї знаєте?".

"Надзвичайна ситуація з приводу чого? – З приводу свинячого грипу. – Чому? – А що ви про нього знаєте?"

"А якщо вони дізнаються? – Хто? – Американський народ. – А як? Що вони дізналися про війну у Перській затоці? Одна плівка – як бомба падає в трубу і будівля вибухає. Ну і що?.. Я був на студії, коли ми знімали цю фігню з допомогою комп’ютера. – Це правда? – А яка різниця?".

"А епідемія каліфорнійського грипу була в Україні насправді? – А яка різниця, головне, що зараз ніякої небезпеки немає".

Моніторинг преси наступного ранку після початку "бойових дій": "Війна. Війна. Війна… Уже ніхто не пише про дівчинку-світлячка!"

"Свинячий грип. Свинячий грип. Свинячий грип. Перші сюжети у випусках новин. Уже нікого не цікавить криза та "артеківський" скандал".

"Мені плювати, що дізнався сенатор Ніл (конкурент президента на перегонах). У нас – війна".

"Плювати, що кажуть лікарі. У нас – смертоносна епідемія грипу А/Н1N1".

"Як немає ніякої війни? Але ж я бачу її по телевізору".

"Як немає епідемії свинячого грипу? Але ж я бачу і чую щодня інформацію про нього, а люди на вилицях ходять у масках".

"Він (президент) щойно завершив війну. – Він не може завершити війну. Не він продюсер".

10 листопада ЗМІ повідомили, що епідемія відступає, але прем’єр спростувала саму себе і сказала, що епідемія тільки наступає. Потім вона попередила про другу хвилю – проте також сказала, що всі області по-різному виходять з епідемії, так що загальної картини по країні немає.

"Гарно виглядає", – резюмував продюсер, спостерігаючи з вікна картину: урочистий похорон "героя".

"Вона переможе. Вона – це Україна".

***

Найнебезпечніше у всій цій ситуації зі свинячим грипом – це загальноукраїнська паніка. Паніка – ворог логіки і зважених рішень. У такому стані людина може накоїти дурниць – наприклад, зробити щеплення дитині, якій щеплення протипоказані. Або купити через Інтернет підробний "Таміфлю".

Чи хочу я казати, що ніякої епідемії не було? Ні, я хочу лише знайти відповідь на запитання: чому була спровокована паніка. Чи хочу я сказати, що події розвивалися за тією ж схемою, що й у голлівудському фільмі? Ні, я хочу лише сказати, що за цією схемою вони могли розвиватися. А могли й не розвиватися.

Сьогодні зроблено, здається, все, щоб через страх перед загадковою хворобою українці втратили рівновагу, а, відтак, і здатність до критичного сприйняття вхідної інформації на цю тему.

Зануривши нас у стан паніки, нам (з телевізора) дали один напрямок для думок: страшний грип атакував Україну і косить всіх підряд. Тому написане вище – в першу чергу для того, щоб запропонувати інший хід думки. Як варіант, який варто "розрахувати".

 

Ірина Лукомська, для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде