О чем должен был говорить Янукович, а сказал Обама
Річницю власного президентства Віктор Янукович офіційно відзначив розрекламованим діалогом з народом. Така собі демонстрація відкритості у очевидно російському стилі.
Жодної несподіванки не сталося. Абсолютно все було скопійовано зі щорічних діалогів Володимира Путіна – починаючи від концепції програми, закінчуючи сценарним планом.
Ідея проекту лежить на поверхні: влада демонструє відкритість і близькість до простого народу, влада не боїться діалогу, готова відповідати на ті питання, які реально хвилюють людей, влада "ментально" з народом, спроможна на людські прояви емоцій.
Звідси за сценарієм пісні про "любімий город", та зауваження про "дєвушек" з автобази в Єнакієвому, які "стають гарнішими з кожним роком".
Фон також забезпечений. Молоді прихильники президента на Майдані Незалежності. Звісно, з власної ініціативи і не за гроші. На 9-ти градусному морозі. З прапорами.
В результаті виходить таке собі "явлєніє Царя народу" на базі сучасних ТБ-технологій. Все так як в Москві, тільки головний актор менш талановитий. Все це цілком очікувані та очевидні речі.
Проте, ефір виявив не лише цей легко прогнозований аспект. Він виявив більш глибоку річ: Януковичу реально не має що сказати українцям.
Повна пустота на рівні змісту – це головний висновок із п’ятничного ефіру.
Натяк на рішення щодо єдиної української мови до стратегічних месиджів точно не належить.
Мантра про необхідність реформ вже не несе жодного змісту, адже ніхто так і не спромігся пояснити, на який результат на макро та мікро рівнях розраховує влада, яким буде план реформування. Та й самі "реформатори", здається, не готові слідувати принципам цих реформ. Всі інші слова – від лукавого.
А от що робити далі, коли в руках у Януковича є всі владні інструменти, абсолютно не зрозуміло. "Діалог з країною" показав, що викликів, які звучали в питаннях людей, чимало, а відповідей немає. Як немає стратегічного, системного підходу в процесі урядування.
Це стосується викликів рівня країни, не кажучи вже про рівень глобальних викликів, які стають все більш загрозливим в сучасному світі.
В цьому сенсі варто згадати про послання лідера до народу, яке прозвучало в іншій країні, за океаном. Кілька тижнів тому Барак Обама в Конгресі окреслив рівень глобальних проблем, які стоять перед США та всім світом.
Обама не робив шоу у вигляді "діалогу", він звертався до народу через його представників в парламенті – еліту, яка покликана шукати відповіді на ці питання.
У нього так само не так багато відповідей, але в його промові були чіткі діагнози, та чітка фіксація проблем, які насправді мають глобальний характер. А отже, актуальні і для України.
Його теза номер один: країна має припинити жити в борг. Це цілком відповідає основним напрямкам економічної політики європейських держав: тотальна оптимізація витрат в ім’я скорочення дефіциту.
В цей час українська влада аж ніяк не ставить питання про відмову від кредитів МВФ та жорсткий контроль над головними статтями витрат.
За Обамою це звучить так: "Ми маємо визнати, що наш уряд витрачає більше, ніж заробляє. Це нежиттєздатно. Щодня родини жертвують чимось, аби жити відповідно до своїх доходів. Вони заслуговують на уряд, який чинитиме так само".
Тут доречно було б згадати про вертоліт Віктора Федоровича і статті видатків ДУСі: починаючи від VIP-залів в аеропортах до депутатських і міністерських санаторіїв, лікарень, тощо.
Рушійні сили нової економіки в уявленні Обами це навички та нові ідеї. В українському варіанті – це країна металургів, шахтарів та будівельників. Адже головні економічні надії тут на металургію та інфраструктурні проекти Євро…
Абревіатура GRIN, якою позначають нові перспективні економічні пріоритети – гено, робо, інфо, нано (технології) – в лексиконі українських політиків ще навіть не з’являлася.
Теза номер два: є речі, на яких економити не можна, бо вони закладають підвалини майбутнього зростання. Це освіта та наука: "Скорочення дефіциту шляхом скорочення наших інвестицій у сферу інновацій та освіти, це те ж саме, що зменшення ваги перевантаженого літака шляхом викидання його двигуна. Це може спочатку дати відчуття легкості польоту, але падіння не уникнути".
Обама закликає американські школи не боятися експериментів, розробляти та запроваджувати інноваційні методи освіти в кожній школі. Для цього навіть розроблена державна програма – "Гонка до вершин".
Він пропонує зробити якісну освіту та науку модними, акцентуючи на тому, що "протягом наступних 10 років майже половина всіх нових робочих місць буде вимагати освіти, яка виходить за рамки середньої школи".
Вперше Обама оголосив курс на відкриття країни для талановитих студентів, які здобувають освіту в США, і "повертаються додому та стають нашими конкурентами". Це стратегічне бачення основного ресурсу майбутнього – людини.
І ще: він ставить завдання зробити модним і професію вчителя, апелюючи до американського патріотизму: "я звертаюсь до кожної молодої людини, яка обирає майбутню професію – якщо ви хочете змінити щось в житті нашого народу, якщо ви хочете змінити щось в житті вашої дитини – станьте вчителем. Ви дуже потрібні зараз своїй країні".
Натомість дискурс в освітній сфері України має зовсім інші акценти. Всім очевидно, що за кілька років в країні буде гострий дефіцит кваліфікованих вчителів. Та й методика викладання шляхом простої начитки інформації в світі Google та Вікіпедії не витримує жодної критики.
Очевидно, що технічне оснащення шкіл і вишів не має нічого спільного з сучасними технологіями.
Але при цьому міністр освіти надає перевагу дискусіям довкола кількості уроків російської літератури та розробляє законопроекти, мета яких – мінімізувати вплив найсучасніших навчальних закладів.
Від людей, які дуже мало вчилися, надаючи перевагу зовсім іншим видам діяльності, годі чекати уваги до освітньої сфери. Але бодай базовий інстинкт самозбереження мав би мотивувати українську владу почати дискусію про реальну реформу освіти, про нові методи викладання, про нові програми, які б дозволили українським студентам бути в загальносвітовому дискурсі, про технологізацію освітнього процесу.
Без цього країна не просто лишатиметься глибоко провінційною, вона втрачатиме бодай шанс на конкурентоспроможність. Без цього вона і далі стрімко втрачатиме свій головний ресурс – людський. Йдеться про талановиту молодь, яку радо приймають західні університети, але з яких вже мало хто повертається.
Теза номер три – швидке впровадження технологічних інновацій. В першу чергу в енергетиці. "У Каліфорнійському технологічному інституті розробляють спосіб перетворення сонячного світла і води на пальне для наших автомобілів.
У Національній лабораторії "Оук рідж" працюють над тим, як отримати набагато більше енергії з наших ядерних об'єктів. Поглиблюючи дослідження і стимулюючи їх, ми зможемо позбутися нашої залежності від нафти завдяки біопаливу і стати першою країною із мільйоном електромобілів на дорогах до 2015 року.
Так, прориви у дослідженні чистої енергетики переростуть у робочі місця в галузі чистої енергетики, якщо підприємства знатимуть, що існує ринок збуту для їхньої продукції. Тому сьогодні я закликаю вас приєднатися до мене у проголошенні нової мети: щоб до 2035 року 80% електроенергії Америки надходило з чистих джерел".
Далі – надшвидкісні залізниці, бездротовий зв’язок, Інтернет для 98% американців. "Всі ці інвестиції – в інновації, в освіту та в інфраструктуру – зроблять Америку кращим місцем для бізнесу та створення робочих місць", – каже американський лідер. Плюс – максимальна економічна свобода та зведення до мінімуму державного регулюванням бізнесу.
Про те, які відповіді дав новий податковий кодекс на питання зменшення регулювання в Україні – написано чимало. Про інфраструктурні проекти поки говоримо лише на рівні будівництва доріг та аеропортів, і здебільшого в контексті Євро.
Програма на кшталт "Тотальна інтернетизація Жмеринки та інших малих міст України" явно не є пріоритетом уряду. Там, схоже, не знають навіть з якого боку підійти до модернізації всього того комплексу радянської інфраструктури, яка нині просто тріщить по швах. Які там поїзди на магнітних подушках…
В енергетиці лише починаємо вести мову про видобуток власного газу у Чорному морі та сланцевого газу в Карпатах. Всі інші дискусії вельми традиційні – довкола ціни на російський газ.
І останнє. На завершення своєї промови Обама говорить про мрію, свою, американську мрію: "Ми можемо мати різні погляди, але ми всі віримо в те, що можна домогтися успіху, якщо його прагнути. У нас може бути різне походження, але ми всі віримо, що у цій країні можливо все".
Про що мріє Віктор Янукович? Яка вона, українська мрія? Влада навіть не починала працювати на онтологічному рівні, що дає відповідь на питання: хто ми, українці, і навіщо нам власна держава?
Комусь здається, що це лише слова, які не мають особливого змісту. Але це – базовий рівень. Без нього, тобто без мрії, без картинки майбутнього і без віри, що цю картинку можна втілити в життя, не можна побудувати країну.
Кожна країна, яка мала імпульс розвитку, спочатку мала ідею. Основний дискурс Діалогу Януковича з країною крутився довкола питання "як вижити?". І це точно не є мрією.
І це ще одна тема, над якою варто було б подумати. Хоча б сценаристам нового ТВ шоу типу "Діалогу"…
Вікторія Сюмар, для УП
