Модернизация по-украински: страна-современник с лопатой в руках

Четверг, 28 апреля 2011, 10:03

Одним із найбільших здобутків влади, яким вона невпинно хизується, порівнюючи себе з попередниками – є наведення порядку, забезпечення єдності та стабільності у владних ешелонах, перетворення влади на монолітну команду. Команду, що крок за кроком працює над покращенням нашого з вами життя.

Мовляв, характерна для "помаранчевих" байка про лебедя, щуку та рака, які так і не змогли зрушити з місця хур – більше не актуальна.

За рік діяльності на посаді президента Віктор Янукович перетворився на чи не єдиного домінантного гравця. А Банкова для багатотисячної армії чиновників стала уособленням Ґрааля, який не лише "прощає гріхи", але й "дарує життя".

Янукович зумів вибудувати чітку вертикаль, повернути втрачені повноваження, змінити форму правління на президентсько-парламентську, у якій роль інших гілок влади практично повністю знівельована на користь адміністрації президента. Остання ж трансформувалася в центр зосередження влади в країні.

Здавалося б, ідеальна для Віктора Януковича модель! Президент видає укази та директиви, а всі решта їх слухняно та безапеляційно виконують.

Однак, як засвідчують останні події, уникнути численних інтриг, як і досягнути одностайності в позиції влади стосовно ключових для держави орієнтирів та шляхів розвитку – не вдалося.

Напередодні візиту Путіна окремі, однак далеко не останні в країні чиновники озвучили ласі "братньому вуху" тези стосовно можливості й доцільності входження України в Митний союз. У розпал переговорів з ЄС такі недалекоглядні висловлювання довелося "гасити" у швидкому порядку заспокійливими пігулками стосовно визначеності та незворотності руху України в європейське співтовариство й входження в зону вільної торгівлі.

Європейських партнерів із запізненням намагалися переконати, що співпраця з Митним союзом можлива лише у форматі 3+1, і є природнім прагненням країни забезпечити реалізацію власних національних інтересів, а не докорінною зміною зовнішнього курсу країни.

Власне, схожого змісту месиджами зовнішня політика України характеризувалася наприкінці ХХ століття. Однак те, що це сталося в монолітній команді професіоналів, які окупували владний олімп, є свідченням того, що визначеності в цих питаннях і надалі немає.

Закулісні ігри нікуди не зникли. Влада й далі продовжує маневрувати між Заходом та Сходом. Свідченням цього є як те, що відповідні чиновники не були звільнені, так і непряма відповідь Януковича Володимиру Путіну під час останнього візиту в Київ російського прем'єра.

Немає єдиної позиції й у внутрішніх питаннях, стратегічному баченні подальшого розвитку України. Такий висновок напрошується, судячи з останніх висловлювань президента та прем'єра.

7 квітня, виступаючи перед народними депутатами, Віктор Янукович у своєму щорічному посланні до Верховної Ради зауважив, що зміни, яких потребує наше суспільство, вимагають концентрації зусиль, довіри й терпіння. "Україна сьогодні потребує якісну нову модель економіки, в основі якої – висока продуктивність праці та ефективність виробництв, активні інвестиції у впровадження технологічних інновацій, сприятливий діловий клімат для підприємницької діяльності громадян", – зазначив президент.

Після цього він наголосив, що його позиція залишається незмінною й модернізація країни є незворотною. "Наші дії по модернізації країни будуть мати успіх лише за умови, якщо кожен крок буде підпорядкований завданням гуманістичного розвитку суспільства, зміцнення та розкриття потенціалу нашого людського капіталу. …

Відтак, першочерговим пріоритетом для України в середньостроковій перспективі є прискорення інноваційного розвитку, технічне та технологічне оновлення виробничих потужностей, розвиток виробництв 5-го та 6-го технологічних укладів", – резюмував президент.

Саме таким чином, на переконання Віктора Януковича, можна витягнути Україну з історичної ями перехідного періоду.

Однак голова уряду Микола Азаров вочевидь із цього питання має власне бачення.

Як справжній господарник, Микола Янович, реагуючи на галопуючі ціни на продовольчі продукти, які, на думку влади, є нічим іншим як спекуляцією, зауважив, що слід перестати скиглити, треба брати лопату і годувати свою сім'ю.

Ось вам і гуманістичний розвиток суспільства.

Ось вам зміцнення та розкриття потенціалу людського капіталу.

Ось воно – прискорення інноваційного розвитку, технічне та технологічне оновлення виробничих потужностей. Лопата як інструмент, прогодування сім'ї як завдання сучасного українця ХХІ століття.

Звичайно, слова прем'єра можна кваліфікувати як такі, що були сказані в контексті, є метафорою чи ще чимось іншим і представляють собою реакцію Миколи Азарова на надокучливі питання про загальний стан справ.

Однак, чи має право на такого роду висловлювання друга за значущістю посадова особа в державі? Суспільство звикло вірити своїм лідерам. Чи не є такі заклики прямим запереченням модернізації?

Чи це і є модернізація по-українськи?!

Хоча, це, можливо, усього-но прояв безсилля влади перед численними загрозами, перед негараздами в економічній сфері, які подолати за рік так і не вдалося.

Можливо, уряд настільки засліплений власними "досягненнями" та "успіхами", які так ретельно виписані в брошурах, присвячених першій річниці своєї діяльності, що не помічає, як у окремих регіонах України окремі громадяни вже почали грабувати магазини, виносячи не побутову техніку, а продукти харчування?

Віктор Янукович поставив завдання довести, що Україна – країна-лідер, країна-сучасник ХХІ століття, а не периферія й ресурс для розвитку інших.

Звичайно, кожна країна має відповідно до своїх можливостей, ресурсів, потенціалу – зайняти й нести власну нішу. Необхідно цю нішу лише ретельно й правильно визначити.

Коли ж президент веде мову про новітні технології, а прем'єр закликає брати в руки лопату, то така ситуація й надалі нагадує всім відому байку Леоніда Глібова:

У товаристві лад – усяк тому радіє;
дурне безладдя лихо діє,
і діло, як на гріх,
не діло – тільки сміх.

Ігор Дебенко, політолог, спеціально для УП

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде