Языковый вопрос в Украине в контексте прав человека и бюджетных расходов

Среда, 11 июля 2012, 11:33

Ескалація протистояння після "голосування" 3 липня за закон №9073 ще раз доводить: дурість чи шахрайство в питанні функціонування мов в Україні можуть коштувати надто дорого. І насамперед – не можновладним шахраям, а простим громадянам України.

Ми вирішили відійти від дифірамбів та прокльонів, що лунають на адресу авторів закону та кнопкодавів. Але, оскільки результати голосування самі по собі не розсмокчуться, проаналізуємо законопроект під кутом прав людини та в контексті майбутніх витрат бюджетів усіх рівнів.

Перед початком аналізу іще раз зазначимо: законопроект 9073 із суто процедурних підстав не може вважатися ухваленим легітимно.

Головуючий Мартинюк порушив усе, що можна порушити в законі "Про Регламент". Зокрема, не розглянули жодної правки, внесеної після першого читання; не розглянули й жодного альтернативного законопроекту. А головуючий навіть не оголосив, яка редакція ставиться на голосування – нечувана зухвалість навіть для недбалої в питаннях процедури та регламенту ВР!

Тому законопроект 9073 жодним чином не можна визнати легітимним.

Не лише витівки свободівки Іринки Фаріон чи юродство регіонала Мірошника на теми мовознавства доводять, що з мовним питанням в Україні не все гаразд.

Опитування свідчать: мовна ситуація – серед питань, що стабільно найбільше турбують українців. За даними Центру Разумкова, кожен четвертий громадянин України підтримує надання російській мові статусу офіційної в деяких регіонах України. Як показує дослідження соціологічної групи "Рейтинг", 46% опитаних українців виступають проти надання російській мові статусу державної, а ще 45% – "за".

Крім того, немає науково-достовірної методики, щоб визначити, яка ж мова в Україні на сьогодні є de facto мовою більшості: державна українська, чи мова найбільшої меншини – російська.

Відтак, необхідність у новому мовному законі є. Проте, закон №9073 не вирішує наявних проблем, а лише створює нові ризики для всього суспільства.

 І 

У законі "Про мови в УРСР" закріплено статус російської мови як однієї з мов "міжнаціонального спілкування в УРСР", 4-та стаття. Але це не відповідає реальному стану речей у державі – російською щоденно користується майже 50% усього населення України. Крім того, ніде в законі не визначено, як мають функціонувати мови меншин. Цей правовий вакуум прямо порушує міжнародні зобов'язання України, установлені Європейською хартією регіональних мов або мов меншин.

Недобросовісні критики законопроекту 9073 повторюють хибну тезу Віктора Ющенка про те, що Хартія приймалася насамперед для захисту мов, що зникають. А відтак, на російську мову в Україні її дія поширюватися не може. Таке твердження – цинічна неправда.

Ось, що написано в преамбулі Хартії: "Охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких знаходяться під загрозою відмирання, сприяє збереженню та розвитку культурного багатства й традицій Європи".

Як бачимо – мови меншин не обов'язково мають знаходитися під загрозою відмирання. Отже, на російську мову в Україні цілком легітимно має поширюватися захист, гарантований Європейською хартією.

Хоча 132-га стаття Конституції й згадує про таку структуру адміністративно-територіального поділу, як "регіон", – визначення такого поняття в Основному законі немає. Це поняття вперше з'являється в законопроекті №9073 у формулюванні:

"Регіон – окрема ... одиниця, що може складатися з АРК, області, району, міста, селища, села… Термін "територія, на якій використовується регіональна мова або мова меншини" означає географічну місцевість, де така мова є засобом спілкування певної кількості осіб".

У принципі, таке визначення регіону не суперечить Конституції й відповідає Хартії.

Якщо законопроект №9073 стане законом, право визначати свою територію/регіон зоною дії регіональної мови належатиме навіть найменшій територіальній громаді.

Не забуваймо, що в одному регіоні регіональних мов може бути кілька.

Цікаво, коли в 2003 році Україна приєдналася до Хартії, законом було визначено 13 мов, на які поширено дію Хартії, а саме: білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку та угорську. Законопроект №9073 додає ще 5 мов: вірменську, ромську, русинську, караїмську, кримчацьку.

При цьому, як в Оруела, одна мова – "рівніша за інші": Ківалов та Колесніченко поставили першою в переліку саме російську – а решту мов подано в алфавітному порядку.

 ІІ 

Теоретично, гарантії для регіональних мов – це добре. Проте, надання їх у спосіб, передбачений законопроектом №9073, призведе до порушень прав потенційно дуже широкого кола осіб.

Десята стаття мовного закону передбачає, що "у межах території, на якій поширена регіональна мова або мова/мови меншини, ... акти місцевих органів державної влади й місцевого самоврядування приймаються державною мовою або цією регіональною мовою або мовою/мовами меншини та офіційно публікуються на цих мовах".

Сполучник "або" чітко вказує: прийняття й публікація рішення органу місцевого самоврядування регіональною мовою може здійснюватися не одночасно, а замість прийняття й публікації державною мовою.

Уявімо: у регіоні проживає 15% носіїв угорської мови, і її визнано регіональною. Теоретично, місцева рада може публікувати будь-які рішення угорською мовою. Але ж рішення стосуються всіх жителів громади – і тих 85%, які можуть не розуміти угорської. За невиконання цих рішень може наставати юридична відповідальність.

Але як можна переслідувати людину, якщо вона не могла ознайомитися з рішенням та зрозуміти його зміст? Ситуація була б іншою, якби публікація рішення регіональною мовою супроводжувалася обов'язковою одночасною публікацією державною мовою. Але... Ківалов і Колесніченко чомусь про це забули.

Аналогічно – і щодо мови роботи, діловодства й документації органів держвлади та органів місцевого самоврядування,11-та стаття. В особи не буде права вимагати листування із владою в зоні дії регіональної мови – мовою державною, навіть якщо регіональною вона не володіє.

Закон №9073 дозволятиме проводити офіційні зібрання, конференції й збори, які проводять владні структури на територіях дії регіональних мов, цими мовами, передбачаючи переклад "у разі необхідності". Проте, на яку мову буде здійснюватися такий переклад, і хто визначатиме "необхідність" – не зазначено. Не кажучи вже про те, хто платитиме за переклад.

 ІІІ 

З паспортами – взагалі непорозуміння.

Відповідно до проекту, громадянин України обов'язково повинен обрати, якою мовою, крім української, у його паспорт внесуть дані про нього. На вибір – щонайменше 18 мов. Але що робити, якщо громадянин принципово не хоче альтернативного запису в паспорті? А як виконати запис у паспорт регіональною мовою технічно? Тримати про всяк випадок у кожному територіальному відділенні міграційної служби носіїв усіх 18-ти мов?!..

 ІV 

Можна лише вітати нововведення, відповідно до яких за згодою учасників судочинства на територіях, де діють регіональні мови, судочинство відбувається цими мовами. Проте на практиці це може заблокувати роботу судової системи.

На момент, коли визначається суддя, йому невідомо, чи бажатимуть сторони, аби він слухав їхню справу мовою меншини. Якщо вони заявлять про це в судовому засіданні, то нездатність судді вести провадження мовою меншини не означатиме підстави для його відводу, оскільки це не передбаченопроцесуальним законом...

Відтак – природне право перетворюватиметься на суцільну фікцію.

 V 

Незрозуміло – чому авторам проекту закортіло регулювати мову інформатики.

Програмісти використовують "мови програмування", які створені й використовуються не для спілкування людини з людиною, а для передачі логічних та математичних команд обчислювальному пристрою – комп'ютеру. Якщо Колесніченко й Ківалов у силу віку та обмеженого інтелекту просто не вивчали інформатику, то запопадливість кнопкодавів, які підтримали цю маячню – установити мовами інформатики українську, російську та англійську мови – вражає. От же ж – "воістину дебіли"!

*   *   *

Тож чи варто президенту застосувати вето, вимагаючи відхилення законопроекту №9073? Безумовно, адже в нинішньому вигляді він є небезпечним та антиконституційним. А ось щодо того, що робити "із мовами" далі – думки авторів цієї статті розходяться.

Позиція Дмитра Гройсмана: Президент міг би повернути законопроект до ВР зі своїми конструктивними пропозиціями. Зокрема, попри декларативну заборону обмежувати застосування державної мови, у законопроекті має бути чітко вказано обов'язковість її використання органами держвлади та місцевого самоврядування за першим бажанням будь-якої особи в її справі; необхідність публікації рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих регіональними мовами, також і державною мовою.

Запровадження норм Хартії потребуватиме й державного контролю, у зв'язку із чим доцільним було б наділити такими повноваженнями омбудсмена.

Позиція Тетяни Монтян: Для реалізації цього варіанта не вистачає "дріб'язку" – грошей. Гройсмана, як правозахисника, що бореться за абстрактну справедливість та права людини, це не дуже хвилює. Але ж я – адвокат, а значить – реаліст.

Очевидно, що реальне виконання законопроекту, альтернативного до №9073, вимагатиме від бюджетів усіх рівнів дуже великих грошей. Зокрема – і задля негайного запровадження інституту оплачуваних державою перекладачів, і для перевидання офіційної документації, і для перекладу всього масиву законодавства принаймні на 18 мов.

Переконана, що, оскільки в країні є безліч значно більш нагальних проблем, ніж "мовна" – то саме ці проблеми й слід вирішувати, відклавши "мовну" до кращих, заможніших часів.

Якби під час соцопитувань людям чесно казали, скільки коштує вирішення мовного питання, і питали, чи не бажають люди знайти цим грошам якесь інше застосування – упевнена, що цікавості до "мовного" питання значно поменшало б.

*   *   *

...Автори цієї статті мають великі сумніви щодо того, що "офіційні" автори та закулісні натхненники закону №9073 справді розраховували на те, що він буде виконуватися. Є підозра, усю цю клоунаду затіяли, по-перше, щоб справити враження на Путіна напередодні його візиту; по-друге – аби ще раз продемонструвати й так очевидне для всіх лузерство опозиції та спробувати "піднятись" завдяки цьому в очах "свого" електорату. Ну, і, по-третє – під акомпанемент "мовних протестів" вкотре попиляти бюджети та закрити інформацію про тендери, тощо.

Нешановні "мовні провокатори"!

Припиніть продукувати хаос! Увімкніть мозок і подумайте про можливу загибель людей у безглуздих "мовних" конфліктах і, як наслідок – прихід до влади біснуватих ксенофобів. Яких, на жаль, удосталь, аби знищити нашу прекрасну, спільну для представників усіх народів, носіїв усіх мов – країну Україну.

Пам'ятайте, що саме вас можуть повішати під час "мовних" заворушень за задню ногу на найближчому стовпі!

Дмитро Гройсман, координатор Вінницької правозахисної групи, Тетяна Монтян, адвокат, спеціально для УП



powered by lun.ua