5025 просмотров
Четверг, 19 июля 2018, 07:00

Матері українських політв’язнів давно втомилися від запитань про своїх дітей. Ковтаючи сльози, вони продовжують говорити. Бо розуміють: мовчатимуть вони – люди тим більше не заговорять.

Їхніх синів посадили за різними статтями, але з однієї причини – щоб показово залякати залишки активістів, які досі готові протистояти Кремлю.

"Українська правда" поговорила з матерями трьох українських політв’язнів. Лариса Кольченко, Наталія Балух і Тамара Клих розповіли, з чим щодня живуть їхні сім’ї, і звернулися до людей, які "втомилися" від цієї теми.

*Монологи записано мовою, якою спілкувалися матері.

Наталія Балух

Крим, Роздольненський район, селище Серебрянка

У січні 2018 року Володимира Балуха засудили до 3 років і 5 місяців. Офіційно – за зберігання боєприпасів, неофіційно – за те, що він відмовився прибрати прапор України з подвір’я власного будинку. Нещодавно термін продовжили до 5 років через нібито побиття начальника ізолятору.

Я бачила сина тіко один раз. Моє здоров’я не дозволяє. Мені вже 76-й рік. А то так – хіба по телевізору показують, як суд іде.

 
Я вже ні в шо не вірю. Усі багато говорять, але нічого не робиться
Фото: Громадське телебачення

Син знає, що в мене здоров’я немає, і я їздити не можу. Мені як їхати – треба наймати машину, бо ноги хворі. Тільки біля дому ледве повзаю.

Йому вже краще, бо був довго в одиночці, а зараз потрапив у загальну камеру. Йому дають на тренажерах займатися, щоб він потрохи розробляв мускули. І є людина, яка робить йому масаж. Бо сину було дуже плохо – під лопаткою боліло, спина сильно… Після масажа трохи краще стало.

Він голодує, кисельки п’є, трави якісь і сухарі ржані. Сказав, не зупиниться. Ми його в тому не підтримуємо, просимо, щоб не голодував. Але він сказав: "Я не перестану".

Коли прийшли з обшуком, бо флаг був на хаті український, Вова (Володимир Балух – УП) не підчинився тому поліцейському, чи хто він там – чорт їх знає. І йому дали 10 суток. А син такий, що не змовчить – скаже все в очі. Які вони… А кому ото подобається?

І вони стали шукати причину, щоб його посадить. Підкинули патрони. А він ніколи не стріляв. Зброї в нього ніколи не було. В армії був водієм.

Червоний з чорним прапор у нас на тракторі висів, а блакитно-жовтий на хаті. Так вони їх зірвали! І табличку з назвою (на стіні Володимир Балух повісив табличку "Вулиця Героїв Небесної сотні" – УП) вирвали! Всьо забрали!

Коли Вова був у СІЗО, начальник колонії обзивав його всяко і мене обзивав. Вибачте за вираженіє... "Яка блядь тебе родила, такого ублюдка". Син не витримав і вдарив його. А той не видержав і здачі дав. То йому за це ще два года дали.

Не можу сказати, що нам не допомагають. Україна адвокатів наймає.

Чи сусіди підтримують? (Нервово сміється). Усі українці стали рускими!

Тут зараз знаєте як… Якщо людину не знаєш – не можна йому душу откривати. Всі один одного бояться. Таке життя в нас склалося, що ми живемо в окупації.

Є, що підтримують – чужі люди приїжджають до мене, з Сімферополя, з Євпаторії, з Алушти.

Друзі сина повиїжджали, тільки кримські татари осталися. Вони от допомагають! Якщо треба щось підвезти, занести чи ще щось…

Раніше я ще корову Зорьку держала, а зараз продала її – сил немає з нею. Колись ми й свиней тримали, і бугай був...

Син був єдиним годувальником – він мені всьо допомагав. Постоянно! Був каждий день у мене! Всю роботу він робив!

Я б попросила людей, щоб підтримали мого сина. Що я можу ще людям сказати, як вони не інтересуються?

Путіну передавати щось – Боже упасі! Ні-ні! Перед ним я і слова не хочу… Доброго слова він не стоїть. Вся надія на нашу владу, на людей.

За Сенцова от акції всякі проводять, він видна фігура, а мій син… Хто мій син, а хто Сенцов?

Я вже ні в шо не вірю. Усі багато говорять, але нічого не робиться. Якщо він там буде 5 років – я вже його не побачу.

Лариса Кольченко

Крим, місто Сімферополь

Українського режисера Олега Сенцова й активіста Олександра Кольченка затримали в Криму 10 травня 2014 року. Їх звинуватили в підготовці терактів, засудивши Кольченка до 10, а Сенцова – до 20 років позбавлення волі. Вислухавши вирок, вони заспівали Гімн України.

 
Когда я узнала, что Олег объявил голодовку, я про себя сразу подумала, что Саша его обязательно поддержит, хоть и не одобрял таких радикальных методов
фото: dv

У нас будет свидание с сыном в конце июля. Из-за Сашиной голодовкой нам его пришлось на месяц перенести. Это свидание долгожданное – я сына не видела почти восемь месяцев. Прошлое было в октябре 2017 года.

Нам уже подписали заявление, и я уже взяла билеты. Собираюсь полным ходом, закупаю то, что Саша просил, и готовлюсь к поездке.

Хочется ему каких-то крымских продуктов отвезти, фруктов. Все это, конечно, невозможно довезти до Челябинска. Но что-то вкусное повезу – хочется его чем-то побаловать.

С деньгами на переезд помогают волонтеры, уже собрана нужная сумма. Я всем, конечно, очень благодарна. Одна бы не справилась.

Читайте также
Украинские политзаключенные в России и оккупированном Крыму: в каких условиях держат узников Кремля
"Засыпаешь – все равно пища снится". Что чувствует голодающий в одиночной камере
В Челябинск я лечу уже четвертый раз. Последний раз мы виделись еще до голодовки.

Саша прервал ее из-за дефицита веса. Он с этим диагнозом уже два раза попадал в больницу, потому что при росте 190 сантиметров весил 64 килограмма, а сейчас потерял еще 10 килограмм. Вообще он выглядел таким изможденным, истощенным. Я просто не знаю...

После голодовки его начали отпаивать бульонами, жидкой пищей, еще какое-то время он находился в санчасти. Сразу его не переводили на твердую пищу, постепенно выводили из этого состояния. Он начал набирать вес, пошел на поправку, уже чувствует себя нормально.

Насколько я знаю, ему сейчас не дают никаких препаратов. Когда он плохо себя чувствовал – ему вливали витамины, глюкозу.

Во время голодовки он был изолирован, находился в санчасти. Потом его уже перевели в общую палату, появилось какое-то общение. В последнее время, насколько я знаю, ему разрешили выходить из санчасти в отряд, на прогулки.

Периодически к нему приходят сотрудники ФСБ, вызывают его на беседу, рассказывают, как плохо в Украине и как хорошо в России. Шантажируют тем, что у него родители, родственники в Крыму остались. После этого ему предлагают подписать российский паспорт. Видимо, у него он уже изготовлен. Наверное, так легче удержать его в России уже на законных основаниях.  

Я думаю про переезд. Но пока с Сашей вопрос не решен, пока он находится в России – не собираюсь. Потому что так легче с ним общаться, посылать передачи и ездить к нему. Раньше в Ростов я добиралась на поезде, а сейчас – самолетом.

Я понимаю, что в Крым Саша уже не вернется, поэтому со временем придется нам перебираться на материковую Украину. Я к этому уже готова.

Думаю, в такой ватный Крым он уже не захочет возвращаться. Да и это небезопасно. Хотя он очень любит Крым, очень интересуется, что тут происходит. Но в Крыму у него нет будущего. Все мы это прекрасно понимаем.

Он сказал, что не хочет терять времени зря, занимается самообразованием. Начал изучать английский язык, очень много читает. Увлекся психологией и педагогикой, прочитал Макаренко, Сухомлинского.

Очень сожалеет, что нельзя читать украиноязычную литературу – там это все запрещено. Мы пытались передать ему книги на украинском языке – нам не разрешили. Не пропустила цензура.

Еще в Симферополе ему ребята передали трехтомник Франко. Вот до сих пор он его везде с собой возит. Но сейчас книга хранится на складе и ее не выдают, потому что украиноязычная литература под запретом.

Саша – обычный парень, студент, был гражданским активистом. Он учился в Таврическом национальном университете. Активно участвовал в экологических и разных студенческих акциях. Он в жизни такой правдоискатель. Юный максималист.

Но в политике не был так активен до аннексии Крыма. А после аннексии начал активно участвовать во всех мероприятиях, собраниях, митингах. Вот, видимо, поэтому попал в поле зрения ФСБ.

После задержания, конечно, ребята не предполагали, что они получат такие сроки. Думали, что все это скоро закончится. Сначала Саше вменяли массовые беспорядки, потом это все нарастало как снежный ком и вылилось в статью "терроризм". Для нас всех это было неожиданностью. (Вздыхает).

Саша неохотно рассказывал о пытках. Но он сказал, что били всех. И что Олегу Сенцову больше всех досталось, конечно. Поэтому Саша не посчитал уже нужным заявлять о себе.

Когда я узнала, что Олег объявил голодовку, я про себя сразу подумала, что Саша его обязательно поддержит, хоть и не одобрял таких радикальных методов. Так и случилось.

Тем самым они проявили свою позицию и на них обратили внимание, заговорили. Им это удалось. Потому что все это время было такое затишье...

Сейчас сыну много писем пишут. Даже мне, когда я была в Киеве, передали письма. Писали дети – ученики из Львовских школ. Это очень трогательно. Я это все отослала Саше. Надеюсь, он получит.

К сожалению, тех, кто нас поддерживает тут, в Крыму, немного. В основном Сашины друзья. Они часто приходят, мне есть с кем поговорить, с кем поделиться.

Я, конечно, очень надеюсь на обмен. Надеюсь и верю. Саша тоже не теряет надежду. Он очень надеется на Украину. Что ребят не бросят.

У меня один стимул в жизни. Это сын. Это дает силы для дальнейшей борьбы.

К Путину я бы не обращалась. И Саша бы моего обращения не одобрил. Он сказал, что никогда не будет просить о помиловании.

А к нашей власти я уже не единожды обращалась, но хотелось бы повториться. Чтобы наше правительство, наш президент сделали все для освобождения политзаключенных. Чтобы наши ребята не разочаровались – ни в своей стране, ни в своем президенте.

Тамара Клих

Місто Київ

У 2016 році українців Миколу Карпюка і Станіслава Клиха засудили до 22,5 і 20 років ув'язнення відповідно. За версією російського слідства, вони були членами організації УНА-УНСО і в 1994-1995 роках воювали в складі бандформувань у Чечні. Втім, Клих заявив, що ніколи не був у Чечні. Пізніше стало відомо, що він збожеволів через тортури у в’язниці.

 
Зараз із сином взагалі не спілкуємося. Тільки через адвоката
Фото: glavcom.ua

"Син зараз перебуває в лікарні (Обласній психіатричній тюремній лікарні в Магнітогорську – УП). Я мала поїхати до нього, але його саме туди забрали. Якби мені було годів 50 чи 60, я б сіла і поїхала. Може, пустили б, добилася б. А мені 75 років.

Зараз із сином взагалі не спілкуємося. Тільки через адвоката. Каже, начебто нічого так – його накололи сильно ліками, то він був спокійний.

Я два раза бачила сина в Грозному і один – у Верхньоуральську. Три раза. За чотири роки.

Ми ж перший рік взагалі не знали, де він перебуває. Шукали. Він до цього тільки встиг одне смс написати "Мамо, мене доправляють до Чечні". Знаєте, це вже зараз батьки і консули більш опитні. А тоді дуже тяжко було. З однієї інстанції в другу турляли всіх.

Від нового року син не пише листів. Заболів, не може… Весь час згадує дитинство, може говорити незв’язно...

Коли адвокат була в нього, запитала, як йому ставлять діагноз, які препарати колять. Вони сказали, шо лише при виписці скажуть. А у виписці що їм вигодно, то і напишуть.

Це все ще з Грозного триває – вони ж навіть діагноз (психічнохворий – УП) не встановлюють. Лише якісь "легкі порушення", щоб його тримати. Психолог до нього з адвокатом їздили, кажуть – явно видно, що людина хвора. Та й я сама бачила…

Він не давав згоду на переведення в психлікарню. Коли Стасу було погано, йому дали які-то бумажки підписать. А це була підписка, що він дає згоду. Він не знав, що підписує.

Я питала в адвоката, чи він зараз голодує, вона сказала – по-різному. З виду наче нічого. У жовтні 2017-го він гораздо худіший був.

Ми з ним 7 червня розмовляли, він наче нормально говорив. До того двічі був нехороший стан. Він і обурювався, і кричав, і розказував не те, шо треба. А 7-го він попросив батька до телефону. Зазвичай, я коло телефону. Батько хворів дуже і так... менше по телефону розмовляє. Я інтерв'ю багато даю, а він менше в цьому участвує. Звичайно, в житті участвує, а в цих справах менше...

Це дуже складно. Раніше я крепша була, а цей рік дуже хворію. Все пересказуєш, а змін немає, розумієте? Одне й те саме. Воно, може, постороннього бере за душу, але тебе тим більше.

Тоді, у розмові 7-го червня, Стас сказав, що Кольченко і Сенцов голодують, то він теж на підтримку хлопців буде голодувати із завтрашнього дня. І зразу перервали разговор. Він тільки сказав це слово, і більше вже нічого не було.

Він взагалі часто голодав. Його ж у 2017 році забрали в лікарню, бо він три неділі не їв. А в нього вже і почки болять, і серце болить.

У Верхньоуральську він находиться один у камері. Раньше більша була камера, а зараз маленька, і воздуха немає. Мало виводять на вулицю. Від того болять очі.

Зимою дуже великі морози, а одежа яка? Каже, там 10 мінут не можна побути на вулиці в тому одязі, бо примерзає до тіла. Одежа штучна. Даже майки не дають. Коли я приїхала, на ньому була синтетична страшна рубашка і все.

Може, тому в нього рани на тілі не гоїлися. Але хіба вони будуть зв'язувати з цим? Там такі самі лікарі, як і вартові. Всі такі, як Путін. Всі однакові. Хто ж там скаже, що то таке від одягу? Катування сильні рани позалишали на тілі. І на психіці відобразилися...

Мама з хвилину плаче і не може говорити.

Я так наче і хочу говорити, і чоловік мене весь час лає – потім хворію.

Сказать, шо нам особливо допомагають – ні.

Минулого року хворів чоловік, то Ірина Геращенко допомогла положити в лікарню і бесплатно пролікувати. Потім через два місяці мене туди поклала.

Якийсь бізнесмен помагає п'ятьом чи шістьом політв'язням матеріально, нам теж. Якби не він, то не знаєм, як би вижили. Каждий місяць які-то дві жінки перечисляють по 100 гривень – вони для мене просто Оля і Аня, всьо.

Від государства нічого не получаєм, нічого. Тільки адвоката МЗС оплачує. Все. А раньше ми оплачували. Вже б, певно, і хату продали.

Дуже прошу, напишіть про консула Данила Запівало. Консули дуже багато роблять. Тільки поїхать, добитися, щоби пустили – це дуже проблемно. У Стаса з нервами не дуже, а вони знаходять спільну мову. Тяжко домовлятися, коли людина психічно нездорова.

Ізначально друзі Стаса телефонували. А так, знаєте, время ж людину лічить, так само і їх. Не можуть вони весь час дзвонити. Зараз рідко хто телефонує. Питають, чим допомогти. А чим нам допомогти? Я знаю...

Це ж історія не Карпюка і Клиха, це історія Яценюка. Сина коли катували, хотіли, щоб він папірець підписав, що бачив Яценюка й Тягнибока в Чечні.

Мені дали телефон секретаріату Яценюка. Я думала, шо він допоможе. Но вони даже перестали дзвонити. Не то шо допомогти, а перестали дзвонити! Він їздить за кордон, кругом, міг десь слово сказати…

Зараз ми щомісяця висилаємо Стасу 2-3 тисячі гривень. Пенсія в нас 5 тисяч. Моя сестра в Москві більше не зв'язується з нами. Вона спочатку ходила на суди, була в сина, так до неї прийшла ФСБ. А в неї сім'я, діти.

Оце зараз дуже багато говорять про звільнення. Одно время ж замовкли, ніхто нічого не говорив. Але я не знаю, яке буде післяслов'я. Конкретних прогнозів ніхто взагалі не дає. Як сказав Стас, тільки на Бога надіяться і більш ні на кого.

Я була в Порошенка. Наче він гарно розмовляє, на каждому саміті говорить. Але як мама я незадоволена, що так довго мій син там находиться. Уже треба піти на якісь уступки і забрати тих дітей, щоб вони не голодали, щоб вони не мучились. Це ж вони мучаться не тільки за себе. За всіх. Бо ними торгуються – "Північний поток" треба одкрити, санкції зняти.

Хоча розмовляють усі гарно. Утішають, заспокоюють, "будемо робити все, що можемо". Але все вони матері не розкажуть.

Зараз люди своїм зайняті. Багаті думають, як на Мальдіви поїхати. Бідні – що поїсти, таке все дороге. Але як не буду я говорити – то люди тим більше.

Стас у мене був домашнім, мав колекцію метеликів. Пам’ятаю, на першому курсі університету голодував на граніті. А я ходила, носила їм їсти на Майдан. Принесла їм банку меду, трьохлітрову, бо в нас тоді тато цим займався. Вони такі вдячні були, називали мене "Пані Тамаро". Мені так було приємно. А тепер ні... Яка я нещасна зараз "Пані".

powered by lun.ua
Сфера влияния
Оторвана бирка: понять и воспроизвести во Львове эпоху викингов
Как создать бизнес с нуля. Памятка для начинающих
Холодный экспорт: может ли украинское мороженое стать популярным в ЕС
Все публикации