36022 просмотра
Пятница, 13 сентября 2019, 06:00

На березі Каховського водосховища, за 150 кілометрів від Запоріжжя, розташований найбільший могильник степової України – Мамай-Гора. Пам'ятка світового значення і одне з найбільших середньовічних кладовищ у Європі

Могильник VI тисячоліття до нашої ери охоплює кілька періодів – від неоліту до бронзової доби. Саме тому археологи називають його "пирогом".

Вперше лопата археолога торкнулась могильника 66 років тому. З 1988 року рятувальні археологічні роботи тут проводить експедиція історичного факультету Запорізького національного університету. 

За всю історію розкопок знайдено близько тисячі поховань. Було досліджено близько 8 гектарів заповідника. Могильник досліджений лише на третину.

Основна проблема кургану – час і вода. Археологи та історики б'ють на сполох за останні 30 років Мамай-Гора сповзла у Дніпро майже на півкілометра. Водосховище щороку відкушує кілька метрів берегу, а разом з ним – недосліджені поховання. 

Про основні виклики, романтику професії, радості й печалі сучасних археологів – в репортажі "Української правди" із Запорізької області.

Шлях Харона Каховською Атлантидою

До Мамай-Гори можна дістатись кількома способами: маршруткою із Запоріжжя до селища Велика Знам'янка або морським експресом з Нікополя до Кам'янки-Дніпровської. Обираю друге. За 35 хвилин, долаючи двометрові хвилі, 20-місний човен з Нікополя причалює до берега.

Півгодини їду на таксі розбитою дорогою до Знам'янки. З потрісканої від степового сонця панелі "дивиться" кілька іконок.

Зачем, бл...ь, ввязался. Нада мне была эта Мамай-Гора? – бубонить водій, як тільки заїхали на поле. 

Запилючена чорна "дев'ятка" впирається у чагарники – далі дороги немає. Звернули не там. Вирішую йти пішки за гугл-картою. На горизонті виблискує Каховське водосховище.

 

Навколо Мамай-Гори більше легенд, ніж історичних фактів. За однією з них, колись тут стояло квітуче місто, яким правила красуня царівна Білозірка. До неї сватався сам хан Мамай, який був беклярбеком. Простіше кажучи – керівником області в часи Золотої Орди. 

Намагаючись домогтися її прихильності, він оточив місто і зажадав її згоди. Перелякана його домаганнями правителька вночі повантажила на човни скарби і жителів, спустилась вниз по Дніпру. Хан розлютився настільки, що земля стала дибки. Від тих часів і залишилися високі насипи, а сама місцевість отримала назву Мамай-Гора

всі фото: ельдар Сарахман

Табір знаходжу за звуками й голосами. На галявині, просто над урвищем, видніються перші намети. Степовий теплий вітер гойдає табличку "Лабораторія археології" з прив'язаною слухавкою радянського телефону.

– Розкопки тривають 3 місяці, – зустрічає один з керівників експедиції, доцент кафедри історії Запорізького університету, найстарший учасник, 67-річний Геннадій Тощев, – в радянський час студенти працювали і восени, бо не дуже хотіли працювати в колгоспах на уборці врожаю – овочів та фруктів. Всі тікали сюди.

 

Геннадій Тощев працює на Мамай-Горі 32 роки 

32 роки з півстолітньої роботи в археології Геннадій Тощев працює на Мамай-Горі. Розповідає, що до 1994-го була повна підтримка від держави. Зараз фінансово складніше.

– На гроші, які виділяли, можна було орендувати техніку і проводити великий обсяг робіт, – каже археолог, запаливши дешеві цигарки, – останні два роки завдяки сайту і соцмережам фінансово підтримують з закордону. Велику допомогу надають волонтери. В основному знаходять через Фейсбук. 

 

Спартанські умови в археологічному таборі. Кілька наметів стоять в чагарниках

Зауважує, що крім професійних істориків приїжджають любителі пригод.

– Волонтери-копачі в основному вириваються на вихідні, – продовжує Тощев, наливаючи каву в металеву кружку. – Часто люди приїжджають поспати на курганах. Колись пані з Москви завітала. Ходила тут зі своєю "чєлядью" і вгадувала: тут добрий лежить і багатий, тут поганий. Вона співставляла сузір'я і кургани. Я, зрозуміло, в такі речі не дуже вірю.

Loading...

За роки незалежності археологія перетворилася з науки на серйозне хобі ентузіастів. З початку 90-х держава припинила фінансування експедиційної діяльності археологів. 

Попри це, кількість експедицій збільшилася. Головним чином через три фактори: розкопки, які передують будівництву, студентська археологічна практика, спільні проекти за фінансування іноземців.

 

Земляна пічка у таборі, де готують їжу та напої археологи

Рятувати національну спадщину допомагають абсолютно різні люди – професійні археологи, волонтери, студенти і журналісти. Але навіть для таких "мастодонтів" археології як Тощев, кожна нова експедиція – цікава й пізнавальна.

– Відчуття першого разу, розумієте? Це наука пізнання. У школі залпом читав книги по історії. Це зараз діти крім айфонів не беруть нічого до рук. Прямо під нами руйнуються поховання, починаючи з неоліту і до бронзового часу. Епоха неоліту, катакомбна, ямна, бабинська, зрубна, білозерська, новочеркаська культура і скіфська культури. 

– По суті це рятувальна операція, – каже Тощев, коли питаю, яка роль археолога між світом мертвих і живих, – ми витягуємо цих "пасажирів" з небуття і даємо їм нове життя.

Аборигени Мамай-Гори

День на Мамай-Горі починається так, як і тисячі років тому – з вогню. Чергові по кухні розводять вогонь у земляній пічці.

– Та не знімай ти цей срач! – на польовій кухні шаманить 28-річна Каріна Фурса. У величезній каструлі булькотить вода. 

На сковорідці шкварчить цибуля з морквою. 

– Будуть на сніданок макарони, – прицмокує Каріна.

 

Їжа на розкопках смакує не так, як вдома. Продуктами археологів забезпечує місцева Кам'янська громада. Місцеві жителі привозять помідори, кавуни, воду 

Уперше Каріна потрапила на Мамай-Гору під час практики 11 років тому. За три тижні експедиції зрозуміла, що затягнуло.

– Жити у степу три тижні непросто. Але з першого разу це місце захопило мене і тепер воно моє. Тут пройшли мої студентські роки. Життя серед степу дає досвід життя в спільноті. Він сильніший, ніж у цивілізації. Сюди потрапляють невипадкові люди. Приїжджають і залишають себе та беруть щось своє.

 

28-річна Каріна Фурса в експедиціях на Мамай-Горі вже понад 10 років

Рік тому Каріна та колеги поставили собі амбітну ціль – прискорити дослідження пам'ятки, вперше за багато років залучивши до досліджень спеціальну техніку. Зайнялись збором коштів.

– Найбільша сума, яку зібрали, близько 130 тис грн. Кошти виключно йдуть на оренду бульдозера, гонорар трактористу і пальне, – викладає на обідній стіл металеві кружки, банку з виделками й ложками. – Побут облаштували власними силами. Спальники і намети просили у небайдужих людей, потримані, за нижчою ціною. Студенти ж прибувають.

 

Всього за історію розкопок на Мамай-Горі знайшли більше 700 поховань. З них майже 400 – скіфські. Поруч, ближче до Знам'янки, в могильнику Мамай-Сурка розкопали 1162 поховання доби Середньовіччя

Табір іде в поле за "звєрюгою"

О 8 ранку учасники йдуть кількасот метрів до місця розкопу в полі. Діляться на три групи. Кожна зникає у своїй траншеї-стометрівці. Одні досліджують кілька розкопаних ям, студенти копають нове місце.

 

Завдяки техніці робота просувається в рази швидше

Археологи працюють з трьома шарами землі. Верхній чорнозем, середній чорнозем із суглинком, із сумішшю піска та глини. Глибше метра материковий ґрунт. 

Без техніки роботи тривають повільно. Але другий рік експедиція використовує бульдозер, що полегшує роботу. Об'єм пошукових робіт завдяки техніці, на яку зібрали гроші, збільшився у 10-12 разів за сезон, зазначають археологи.

 

Серед найвідоміших скіфських курганів – Товста Могила у Нікопольському районі на Дніпропетровщині. Саме тут знайшли відому золоту пектораль. Курган Солоха біля с. Велика Знаменка на території Запорізької області, де знайшли золотий гребінь. Чортомлик – недалеко від Нікополя, Дніпропетровської області, тут знайшли зброю

Гусеничний бульдозер Т-170, як кріт вгризається у м'який ґрунт Мамай-Гори.

– Серега, вітається бульдозерист. 43-річний Сергій Кавун з Енергодару. Для меня это просто работа! Историей никогда не увлекался, но здесь интересно.

Завдання Сергія знімати бульдозером верхній шар ґрунту. Далі в роботу вступають лопати, а потім щіточки, ножі, скальпелі.

 

Участь в експедиції беруть професійні археологи, волонтери, студенти

4 тисячі гривень орієнтовний бюджет роботи з технікою на день. 

– Мда, надолго не хватает мне авантюризма, как у них,  вказує на копачів у ямах і йде до свого трактора

За підрахунками учасників експедиції, в день один працівник робить 10 кидків лопатою на хвилину. За сезон на всіх – понад 2 мільйони.

Читайте також: Український Гоґвортс, або Чому університет Чернівців – справжня спадщина ЮНЕСКО

Скіфи – мародери, варвари, воїни?

Працювати у степу навіть вранці дуже важко. На градуснику майже +30. Від сонця не допомагають і головні убори. Археологи рятуються пляшками води, які тут розкидані по траншеям, і єдиною парасолькою, під якою можна перепочити. 

 

Учасники розкопок працюють по кілька годин на день у спеку +30. Рятує вода і єдиний парасоль. У робочий день група з кількох осіб випиває по 10-15 літрів води 

Старші копачі працюють босоніж, студенти-волонтери – у кросівках. Найзручніше взуття – звичайні дешеві гумові тапочки. Працювати у взутті незручно – забивається землею, пітніють ноги.

Поховання поки невідоме. Лише коли розчистимо повністю, дістанемо і передамо експертам, стане відомо, як помер – загинув в бою чи хвороба, – розповідає волонтер історик-мистецтвознавець Віктор Філас.

 

Волонтер історик Віктор Філас їздить на розкопки зі студентських часів

Вперше Віктор тут опинився у студентські роки. Сьогодні він розчищає двометрову яму:

– Зарезал? – питає Філаса напарник ("зарезаться" – вийти за рамки заповнення поховання – УП). 

Біля ніг видніється скелет. Череп – під пластиковим відерцем, щоб не пошкодити. Кремезний Філас заспокоює, що все гаразд. За кілька хвилин міняються ролями. 

Кепочку ему сними! жартує Філас показуючи на відро.

 

Геродот описував, що за пограбунок могил існувала страта – в горло середньовічним мародерам заливали розплавлений свинець. В нинішній час – штраф або умовний строк

Філас довго і захопливо розповідає про минулі експедиції.

Тут комфортно. Телефон зламався, ніхто тебе не чіпає кілька днів. Коли бували паузи, навіть жінка каже: та їдь уже, вдома набрид. Романтика ще в тому, що раніше ми всі бігли наввипередки займати місце спати на кургані.

 

Предки мали здорові зуби. Майже кожна знайдена щелепа мала всі наявні зуби

За годину розчищає таз, показує, як лежить скелет, пояснює, що могила пограбована.

Ознака пограбування – змішані кістки і череп окремо. Коли "бомбили" (грабували – УП), переколошматили все.

Скіфи, як і інші племена, грабували могили своїх же людей. Випадки пограбувань відомі ще з часів неоліту, коли починався достаток. Звідси і нажива через грабування. 

Умирает человек, хоронят коллективно, описує обряд поховання доцентка ЗНУ Світлана Андрух

Разом з чоловіком Геннадієм понад 30 років вона їздить на Мамай-Гору. 

Через неделю, месяц, полгода, четко зная, где погребение (сами же хоронили), роют небольшую яму – место, где может что-то лежать ценное. Украшения были в основном на шее, груди и голове. Грабят только верх. Вот почему голова отделена от скелета. Подтягивали тело, земля просела.

 

Річки Конка, Лайок, Сириця разом з Дніпром створювали особливий візерунок у низовині – Кінські та Базавлуцькі плавні. Тут сплавлялись запряжені барки, завантажені ящиками з яблуками, грушами, виноградом. Козаки, вигнані з Січі, називали Луг "батьком". І саме на цьому Лузі востаннє на території в звичному середовищі бачили тура – легендарного українського бика

В античних містах-державах Північного Причорномор'я існували ювелірні майстерні, які виконували замовлення багатих скіфів. 

Чудові витвори ювелірного мистецтва накопичувалися в усипальнях знаті, які по своїх розмірах і багатству не мали рівних серед інших представників знаті Східної Європи.

Цікавлюсь, чи знаходили прикраси із золота. 

– Це перше питання завжди: ну, шо там, золота багато накопали? – сміється Каріна.

 

Військові походи – рушійна сила кочових племен. Основу скіфського війська складала легкоозброєна піхота. Але головною ударною силою були загони важкоозброєних вершників, захищених панцирями, шоломами і щитами. Скіфи були чудовими стрілками, майстерно володіли коротким мечем, луком, списом

Тощев каже, що найчастіше знаходять вироби із заліза, бронзи, міді, глини.

– Менше всього нас це цікавить. Археологи взагалі не вживають таких слів. Ми називаємо його "жовтим металом" і все. Це ви його називаєте золотом, коли проба стоїть. Це такий же матеріал, як алюміній, – сміється археолог.

Питаю, чи бачили чорних археологів на Мамай-Горі.

– Не буває чорних чи білих археологів. Є браконьєри, які займаються розкопом з метою збагачення. Кажуть, що ходили тут уздовж берега, але знаходили не скарби. 

Читайте також: Все перемелеться. Як працює один із найстаріших водяних млинів України

Скіфський спис, щелепа бойового коня і наконечники 

– Ребята, клинок! – перериває пекельну обідню сієсту голос Андрія Тощева. 

Поруч з правою скелетованою рукою з-під ґрунту видніється метал. Андрій майстерно розчищає скальпелем кожні десять сантиметрів ґрунту.

 

31-річний Андрій Тощев – один з найдосвідченіших археологів у таборі. Батьки Геннадій Тощев і Світлана Андрух брали хлопця на експедиції з 4 років

Андрій випереджає мою цікавість розчистити швидше.

– Спешка ни к чему. Все постепенно. Даже если грабленная могила. Надо очень осторожно, чтобы ничего не нарушить.

Кістки мають жовтувато глиняний колір, що свідчить про давній час поховання. Ті, що були зверху – нижня щелепа, ребра побіліли на сонці. 

Тощев акуратно розчищає кожен сантиметр землі.

– Хм, уходит глубже! Я млею. Это не акинак (дволезовий меч – зброя ближнього бою УП). Та хай йому грець! здивувався Андрій.

 

Бульдозер Т-170, який знімає верхній шар ґрунту. Учасники експедиції називають його "звєрюгою"

Виявлений металевий предмет за довжиною як тазова кістка. До ями сходяться всі учасники. Інтрига наростає. Незвично бачити метал, якому тисячі років.

– Не представлял ценности, вот и не забрали. Или спешили, – припускає Світлана Іванівна.

Скифы были варварами, но не в плохом значении, как сейчас. У других народов могло быть искаженное представление про скифов. Вот, например, амазонки – прижигали себе грудь, были, мол, неадекватными, убить мужика до свадьбы – это прям обязательно. Что такое женщина для греков – инкубатор. А тут греки видят полноценного воина, – пояснює Тощев.

Ага, морду може набити, – сміється Філас. 

Каже, що греки любили складати легенди про скіфів, а територія, де вони жили, вважалась темною і невивченою. 

Геродот згадує про скіфів як про недорозвинених, бо ті скачуть на конях і пошкоджують свої внутрішні органи. Багато їздять верхи і набивають яйця. А ще вони жирні, тому себе припалюють, щоб випалити воду, – сміється Філас.

А легенды о кентаврах? – додає Тощев. – Что видит европеец в степи? Лошадь и человек, который никогда не слезает с нее.

В іншій ямі хлопці знайшли розкидані кістки. Першими на поверхні ґрунту з'явилися наконечники стріл і намисто. 

Бронзовый трехгранный наконечник 4 века до нашей эры, – описує знахідку Світлана Іванівна.

 

Через спеку в степу організм втомлюється уже за годину роботи. Рятує невеликий другий сніданок – дівчата приносять бутерброди з салом та помідорами. В полі це смачніше, ніж вдома

Не стримую бажання долучитися до розкопу. Прошу дозволу розчистити металеву знахідку. Працюю зі щіткою і скальпелем. За 10 хвилин навприсядки втомлююсь під палючим сонцем. Визнаю, що поспішаю. 

 

Скіфський спис, якому понад 2 тисячі років. Використовувався в кінному і пішому бою

За півгодини з-під ґрунту з'являється спис. Не стримую захоплення. Скіфський спис, якому більше 2 тисяч років.

– Кроме фото в обязательном порядке делаем зарисовки. Иногда, камера схватывает не так, как человеческий глаз. Потом все кости передаются антропологам. Он уже изучает – мужчина или женщина, сколько было лет. Чем занимался – земледелец или пастух, был ли он лучником, мечником или работал топором. Это заметно по статуре. Изучают также кости животных, это важно. Вообще, таких экспертов в Украине очень мало, резюмує Тощев.

В цей же час в іншій траншеї студенти знаходять поховання коня – щелепу із зубами. 

 

Ознака пограбованої могили – череп, відділений від скелету

– Хтось же на ньому їздив, – сміється хлопець. 

– І хтось його з'їв, – жартує студентка Анна Андрухів. Всі регочуть.

 

Студенти під час розкопок свіжої траншеї натрапили на кістки коня

За перші два тижні експедиція дослідила 13 поховань доби пізнього Середньовіччя, 3 скіфські культові ями, пізніше вийшли на скіфській рів та катакомби. Знайшли амфору, пращевий камінь болас, деталі намиста, зернотерку. 

 

Після смерті, скіфи убивали своїх тварин і клали їхні тіла у яму навколо поховання господаря. В більш знатних – як то царів – убивали ще й прислугу. Все це для того, щоб вони пригодились на тому світі

На територію нинішньої України скіфи прийшли з району Алтаю і Казахстану. За 4 століття життя скіфи пережили великий розквіт і занепад. А загалом вони тут відомі аж до 3 століття нашої ери. 

Невеликі анклави так званих пізніх скіфів жили на території Криму, нижнього Подніпров'я та Бессарабії. Все, що залишилось від них – обряди поховання і згадки Геродота.

Почему задержались? Благодатные пастбища, хорошие соседи, которых можно без страха драть, – зазначає Світлана Іванівна.

 

Побут скіфів визначався кочовим способом життя. Жили в прямому сенсі на колесах. В кибитках на 4-х або 6-ти колесах, в яких переїжджали жінки і діти, зберігалося майно скіфів. Життя чоловіків з дитинства було пов'язане з конем. Одяг, оздоблений вишивкою, був зручно пристосований до верхової їзді

Питаю, чи взяли сучасні українці щось від скіфів.

Ни-че-го, мотає головою Світлана Іванівна.

Версій, чому зникли скіфи, є кілька. За однією – їх витіснили сармати або інші народи. Інша версія – виснаження землі.

Причина комплексная. Скифы разводили овец, которые, как известно, уничтожают растительность. Да и условия жизни, наверное, стали некомфортными.

Читайте також: Залізне серце України. Як видобувають руду в кар'єрах Кривбасу

Няшка, Машка, Хрюндєль і Фісташка

Для запорізьких студенток 18-річної Анни Андрухів та Тетяни Янковської це перша навчальна практика. За три дні дівчата освоюються у таборі. Сьогодні чергування на кухні, готують вечерю.

– Думала, буде гірше. Старшокурсники описували все інакше, але мені поки подобається, – каже Анна. 

Дівчина мріяла стати вчителькою. Археологія не дуже подобалась, але коли приїхала сюди і побачила все зсередини – затягнуло.

 

Студентки Анна Андрухів та Тетяна Янковська вперше на навчальній практиці. Сьогодні вони чергують на кухні, готують вечерю

Очі Анни загоряються ще більше, коли розповідає про перший досвід. 

– Дуже хвилювалася, коли чистила людські кістки. З кістками тварин не так.

 

На вечерю сьогодні суп і гречана каша з салатом. Учасники експедиції звідусіль сходяться до столу під шалашем

Табір наповнюється ароматами смаженої моркви і цибулі. На запах збігаються Нюська, Машка і Хрюндєль. Родина котів поселилась тут з людьми в цьому році.

 
Фактів про те, чи заводили скіфи котів, дуже мало. В осідлих народів кішки були невід'ємним членом домашнього побуту, у кочівників – це складніше через постійні пересування на довгі відстані. Єдиною згадкою є знайдена єдина кісточка в Кам'янському похованні, на місці древнього городища V-III століття до н.е. на місці теперішнього Нікополя. Саме в цьому акрополі і знайшли одну єдину кістку кота за всю історію пошуків

Поки коти їдять консерви, Хрюндєль, він же Прохіндєй, як справжній патріарх, справляється першим. З хащів, мабуть, з полювання, прибігає найбільш грайлива кішка з довгою мордою – Фісташка. 

Носільніки, потаскуни й дункани маклауди

Щоб помитися, 5 хвилин спускаюсь видовбаними в землі сходами до Дніпра. Прохолодна дніпровська вода одразу знімає втому.

Тут, з боку річки, добре видно, як сповзає у воду Мамай-Гора. Берег порізаний урвищами й зсувами. Ще живі дерева вмочили коріння у воді, сухі пеньки як скелети у поховальних ямах. 

До затоплення в кінці 50-х тут був живописний Великий Луг. 

 

Щороку Каховське море поглинає берег Мамай-Гори на кілька метрів. За 30 років обвалилося майже 400 метрів берега

Відчуття часу на Мамай-Горі атрофується. Стрічка Фейсбуку не оновлюється, живеш вчорашніми новинами, ніби застряг у минулому. Заводимо розмову за столом. Питаю про цікаві історії у професії і як сприймають археологів зараз.

– 98-й год. Бульдозера нет, ничего нет. Работаем на 3 объектах одновременно. В межкурганье, где землю нужно выносить вручную на носилках, крик утром: "Носильники, потаскуны! Бабс-команда, на раскоп!". Там работали 6 девочек, которые заменяли всех мужчин. Худенькие, маленькие девочки, которые делали все. Ну, и "суркины дети". Тогда копали курган Мамай-Сурка. А еще кричали "Мамайгорцы, дунканы маклауды!". В конечном итоге, когда долго не могли встать рано утром – "Дункины дети", згадує Світлана Іванівна. – Ой, как нас только не называли: геологи, гинекологи, архитекторы, кроты.

 

Стіл у шалаші, де учасники їдять, проводять розмови, ведуть роботу по експедиції

– Коли нас багато показували по телевізору, подзвонила якось мама: "Доця, чим ти там займаєшся? Приходила тьотя Валя і казала, що ти працюєш архітектором. Я чогось про тебе не знаю?" сміється Фурса. 

 

Кожен викопаний погріб у таборі виводив експедицію на нові поховання. Тут зберігають продукти та їжу

З появою людей на Мамай-Горі гостро постало питання зі сміттям. Найближчий смітник за кілька кілометрів у селі. Можливості вивозити щодня нема. Копають ями. Кожна з них виводила істориків на нове поховання. Така ж історія трапилась з погребами для продуктів.

– Почали копати, а Світлана Іванівна помітила, як змінюється ґрунт. На жовтому з'явилась темна пляма – ознака стародавнього поховання. Розкопали, описали, вийняли і зробили погріб, – каже Геннадій Тощев.

Нічна ватра, божі створіння, забобони

Захід сонця грає рожевими відтінками. Можна подумати, що ти десь у пустелі. Над урвищем спить бульдозер. В чагарниках гарчить дизельний генератор. 

 

Сонце, як яєчний жовток, лягає на сковорідку водосховища

Хлопці та дівчата ставлять на зарядку смартфони. Це єдиний тут засіб зв'язку зі світом.

– 4G здесь нет, даже не пытайся, это фальшивка, – каже Андрій, дивлячись на мережу в моєму смартфоні. – и 3G тоже!

З першими сутінками йдемо за кургани. Щовечора хлопці та дівчата влаштовують посиденьки біля вогню. Співають під гітару, знайомляться ближче. 

 

Голова котячого сімейства Хрюндєль, він же Прохіндєй 

Слідом за нами – кішка Машка, яка одразу ж зникла в траві, полюючи на комах.

Розпитую про містичні історії й забобони.

– Дуже символічно, коли над розритою траншеєю літають метелики, каже Каріна. – Все це, звісно ж, можна пояснити вологою землею, яка їх приваблює. Але ми ще з першого курсу для себе пояснювали: літають – значить, є поховання – душі людей.

 

З появою 4 котів у таборі стало непереливки гризунам

– Мы вообще живем здесь в полной гармонии с природой, каже Тощев.

– Але це не стосується наших котів, зауважує Каріна, – прокидаємось вранці, а навколо табору викладені мертві гризуни. Прямо як в ритуальному похованні скіфів.

 

У степу на кожному кроці чатують хижаки – павуки, гадюки, комахи. Але в таборі діє заборона на їх убивство

Сходити в туалет у степу – лабіринт жахів. Павуки плетуть свої сітки на шляхах людей на кожному кроці. Але вбивати комах або тварин – заборонено. Можуть і вигнати з табору. 

– Был у нас когда-то один, который змей убивал. Изгнали из лагеря, – каже Тощев. – Но, самое приятное, спускаешься в "Каховку" (Каховское водохранилище – УП)  море полно божьими коровками. Берешь женщину и на голову цепляешь всех этих коровок. Чтоб не утонули. Выходит женщина на берег, стряхивает. Коровки спасены. 

 

Щоночі, після денного розкопу, учасники збираються за курганами. Палять багаття, грають на гітарі

День на Мамай-Горі закінчується теж з вогнем. Між курганами сходить молодий місяць. Прогріта за день земля віддає тепло. У небі над "Каховкою" вигнулась до Чумацького шляху Велика Ведмедиця.

Звуки після згаслого багаття стають об'ємнішими. Відчуття, ніби час рухається у зворотній бік. 

 

Вночі Мамай-Гора виглядає містично. Особливо гарно в місячні ночі

Вночі тут все так, як тисячі років тому у кочівників. Якби не писк мишей, яких цілу ніч душать коти.



powered by lun.ua