Осокорки в огне. Почему киевляне борются за клочок дикой природы на границе столицы
Олена Вакаренко мешкає на Позняках. Це житловий масив у Києві, щільно всіяний невеликими хмарочосами, в яких живуть люди.
До цього Олена мешкала на Теремках і звикла, що поруч – Голосіївський ліс. Цілий національний парк із віковими дубами просто посеред великого міста.
Біля її нового дому, як виявилося, теж є парк, але він більше нагадує алею.
Може, через цей дефіцит живої природи позаторік жінка влаштувала собі городик – ящичок за вікном, щоб вирощувати всяку всячину.
Чого вона не сподівалася побачити одного дня на своєму городику, то це пару невеликих соколів – боривітрів, звите ними гніздо та троє яєчок у ньому.
"Нас від Них відділяє лише скло, – написав навесні 2022-го року в фейсбуці чоловік Олени – Олег Мальченко. – Ми перетворилися на вуайєристів, бо тепер, витріщивши очі, ми слідкуємо за цими прекрасними птахами: як вони висиджують, оберігають, годуються, спілкуються з нами і між собою; як вона лається на чоловіка, а той, похнюпившись, мовчить, а потім щось буркотить і відправляється за поживною мишкою; як мокне під дощем і смішно куняє й засинає на сонечку".
Побачити боривітра в Києві – непросто. Для цього потрібно хоч трохи розбиратися в птахах і, звісно, мати непоганий зір. Але якщо ви запам'ятаєте голос цих птахів, то, можливо, одного дня зрозумієте, що вони ширяють і над вашим спальним районом. Десь на "бетонних скелях" вони будують гнізда. Але полювати на мишей, ящірок та великих комах літають кудись неподалік на природу, яку все ще не поглинуло місто.
Недалеко від Позняків така природа досі залишилася – останніми роками це місце відоме під назвою екопарк "Осокорки". Це проєкт, що існує в мріях та намірах активістів, які хочуть офіційно створити тут великий природоохоронний об'єкт, щоб захистити дику природу від забудовників.
Проблема екопарку "Осокорки" має багато граней. Тут і нескінченні суди навколо земельних ділянок. І проблема ошуканих покупців квартир, які зацікавлені в тому, щоб на місці дикої природи з'явилися будинки і вони нарешті могли отримати своє житло. І питання зі сфери урбаністики про те, яким має чи не має бути сучасне комфортне місто.
"Українська правда" цього разу розповідає про те, чому Київ не може дозволити собі втратити дику природу екопарку "Осокорки". А також про наслідки пожежі в ньому, яка кілька днів тому наробила багато галасу.
Заплава
На парковці великого будівельного гіпермаркету на південно-східній околиці Києва я зустрічаюся з Олександром Пилипенком та його колегами по ГО "Екопарк Осокорки" – Наталею Чернишовою та Юрієм Солобаєм. Олександр своїм позашляховиком везе нас показати, як виглядає природа екопарку і що з нею робить людина.
В один момент велике місто лишається позаду, а ми рухаємося через зарості лісу ґрунтовою дорогою вздовж озера Тягле.
Праворуч від нас – заборонена територія, яку приховує паркан. За однією з версій там не можна ходити, бо територію замінували для захисту міста від росіян. Навіть якщо і так, це не заважає Stolitsa Group просто зараз зводити там багатоповерхівки.
Stolitsa Group – українсько-литовська девелоперська компанія, співзасновницею якої є підприємиця Владислава Молчанова, пов'язана з партією "Батьківщина".
За даними відкритих джерел, станом на 2021-ий рік компанія була найбільшим забудовником житлової нерухомості в Києві.
Один із проєктів, які зараз реалізує компанія – ЖК Н2О, розташований поруч із озером Тягле, яке входить до складу однойменного ландшафтного заказника на південному сході Києва.
Передбачається, що частина коштів від продажу житла в ЖК Н2О піде на завершення будівництва колишніх об'єктів збанкрутілого банку "Аркада".
Проти проєкту виступають активісти, які вважають, що житловий комплекс завдасть непоправної шкоди природі та посилить навантаження на транспортну інфраструктуру міста.
Після лісу ми виїжджаємо на луку і зупиняємося перед калюжею, в яку навіть на позашляховику лізти не варто.
Всі низини навкруги заповнені весняними водами. Цього року води немало, хоча й менше, ніж торік, коли багато киян і мешканців передмістя раптом дізналися, що Дніпро та Десна навесні розливаються, незважаючи на те, зручно це людям, чи ні. Олександр каже, що вода на луках може стояти аж до червня.
Анонсована пожежа
В активістів, які захищають екопарк "Осокорки" чи принаймні "співчувають", є груповий чат у Telegram. Людей там багато, практично будь-хто може приєднатися. Тому час від часу там з'являються неадекватні повідомлення.
Наталя розповідає, що останніми тижнями кілька разів хтось із учасників чату повідомляв про пожежу в екопарку. І щоразу це була хибна тривога.
Але після цих дивних "анонсів" 5-го березня увечері луки справді загорілися. Разом із пожежниками підтягнулися й активісти, зокрема Олександр і Наталя. Кажуть, що в темноті було непросто зорієнтуватися, як правильно діяти, а дістатися до вогню можна було тільки вбрід.
На щастя, в Олександра були рибальські заброди, тобто водонепроникні штани з чоботами. А пожежники діставалися до вогню на "Богуні" – спеціальному автомобілі на величезних колесах.
Активісти принесли із собою відра, щоб заливати вогонь, а в Наталі був навіть вогнегасник. Пожежники гасили траву хлопавками (спеціальний інструмент, яким накривають невеликі ділянки вогню, щоб припинилося горіння), а там, де можна було під'їхати пожежними машинами, заливали з брандспойтів.
До півночі спільними зусиллями пожежу ліквідували.
Півники й орхідеї
На самому початку календарної весни навіть із поправкою на кліматичні зміни, природа екопарку не прокинулася і ще не готова вражати своєю красою. Посеред сухої трави стирчать непоказні тогорічні бадилини з коробочками на верхівках. Одну з них зриває Олександр зі словами: "То це ж і є півники сибірські".
Не мине й трьох місяців, як синьо-фіолетові квіти вкриють все навкруги. Тоді може навіть здатися, що вони потрапили до Червоної книги через якусь помилку чи дивну примху ботаніків.
Насправді ніякої помилки немає. Півників багато тільки там, де є луки.
Оскільки луки або перетворюються на поля, або на них виростають житлові комплекси, то й півників стає менше.
Саме тому охороняти потрібно не тільки і не стільки окремі види рослин та тварин, як екосистеми, в яких вони мешкають.
Інша червонокнижна рослина, яка в цих місцях цвіте у травні – орхідея пальчатокорінник м'ясо-червоний. Є також види, що офіційно вважаються рідкісними для території Києва.
Цікаво, що хоча тут і зустрічаються інвазійні види, такі як золотарник чи амброзія, але їх менше, ніж у середньому на заповідних територіях лісостепової зони. Можливо, як раз тому що достатньо добре збережені екосистеми опираються навалі чужинців.
Наслідки пожежі
В якийсь момент стає чути гудіння мотора. Воно долинає з дальнього від міста боку луків. Це червоно-жовтий "Богун" з написом "Оперативно-рятувальна" рухається калюжами просто до нас.
Виявляється, громадськість, тобто представників ГО "Екопарк Осокорки" запросив на виїзну нараду начальник Департаменту захисту довкілля КМДА Олександр Возний і відправив за ними транспорт.
"Богун" доставляє нас до місця наради, де можна побачити частину наслідків пожежі. Саме в цьому місці вигоріла суха трава. В даному випадку навряд чи природа зазнала великої шкоди. На щастя, пожежа сталася ще до того, як рослини почали розвиватися.
Ба більше, існує навіть ідея, про яку "Українська правда" розповідала раніше, що контрольовані пали можуть слугувати інструментом для порятунку луків. Вони знищують чагарники та дерева, які на луках взагалі недоречні. А також прибирають з екосистеми відмерлу траву – так само, як це роблять копитні тварини там, де вони є.
Очевидно, що такі пали мають робити професійні природоохоронці й при цьому строго дотримуватися термінів, коли подібні речі можна робити.
Проблема в тому, що 5-го березня горіла не тільки трава, але й плавні з сухим очеретом. Активісти кажуть, що в другому випадку видовище вражає і лякає. Вони впевнені, що для природи воно нічого доброго не несе.
"Будь-який бьордвотчер може підтвердити: птахів після такої пожежі там вже довго не буде", – запевняє Олександр Пилипенко.
Дім ста видів птахів
Щодо бьордвотчерів, то в цих місцях для них справжній рай. Причому розташований він просто в адміністративних межах найбільшого міста країни.
Микола Причепа, кандидат біологічних наук і науковий співробітник Інституту гідробіології НАН України проводив дослідження в Осокорківській заплаві кілька років поспіль. Зокрема він вивчав птахів.
Причепа розповідає, що через ці місця пролягає дніпровський міграційний коридор. Тут варто пояснити, що птахи прокладають свої маршрути на сотні й тисячі кілометрів не найкоротшим шляхом чи навмання, а враховуючи рельєф місцевості – гори, морські протоки, долини річок тощо. І це означає, що діяльність людини може заважати міграції птахів, наприклад, у випадку з проєктом будівництва вітроелектростанції на закарпатській полонині Боржава.
На території екопарку зустрічаються понад сто видів птахів, багато з яких охороняються Червоною книгою України та міжнародними угодами, зокрема Боннською та Бернською конвенціями.
Тут, наприклад, можна побачити такого рідкісного птаха, як грицик великий. З ним та іншими куликами ситуація така ж, як із сибірськими півниками: їм потрібні луки та болота, де є умови для їхнього життя. Коли людина знищує ці екосистеми, наприклад, забудовує їх, птахи також зникають.
Останніми роками на Осокорківській заплаві гніздує рідкісна качка – нерозень, яка також охороняється на національному та міжнародному рівнях. Крім того, тут можна побачити хижих птахів, таких, як змієїд, лунь польовий, шуліка чорний та інші.
Вода
Залиті водою навесні луки, з погляду природи, це не тільки нормально, але й дуже добре, тому що в таких місцях створюються умови для розмноження різних тварин. Наприклад, Микола Причепа розповідає, що таким рибам, як лящ та плоскирка, для нересту потрібна затоплена водою трава.
Ці місця також важливі для амфібій. На території екопарку "Осокорки" мешкає велика популяція кумки звичайної. Загалом ця тварина не рідкісна, але останнім часом її чисельність зменшується через осушення боліт, а також через те, що інвазійний вид риб ротань-головешка поїдає молодь кумки.
Якщо говорити про риб, то в озерах на території омріяного екопарку "Осокорки" серед інших мешкає карась звичайний, який охороняється Червоною книгою України. А такі риби, як щипавка звичайна, гірчак європейський і синець звичайний, охороняються Бернською конвенцією.
Вода в місцевих озерах, до речі, дуже чиста. Хоча адміністративно це Київ, але сама його околиця, тому антропогенний тиск, як кажуть екологи, відносно невеликий.
І сміття, принаймні там, де ми були з активістами, також практично немає. Воно й не дивно, бо випадкові люди з їхніми гастрономічними та культурними потребами зазвичай так далеко від асфальтованих доріг не відходять, а зупиняються десь ближче до "цивілізації". А фізкультурники, бьордвотчери та просто любителі дикої природи не дуже зацікавлені в тому, щоб смітити в улюблених місцях.
Заповідні території
Частині унікальної природи Осокорківської заплави пощастило. В 2019-му році Київрада створила ландшафтні заказники місцевого значення "Осокорківські луки" та "Озеро Тягле". Забудувати їх у законний спосіб неможливо. Хоча, як кажуть активісти, порушення природоохоронного режиму тут також не рідкість і не завжди зловмисників вдається впіймати за руку і притягнути до відповідальності.
Stolitsa Group вже зараз забудовує частину території – за планом має з'явитися кількадесят багатоповерхових будинків. За інші ділянки зараз тягнуться суди, а це означає, що залежно від їхнього рішення на них також можуть вирости житлові квартали.
Треба розуміти, що для будівництва на цих заплавних екосистемах спочатку потрібно підняти поверхню – насипати кількаметровий шар піску. Очевидно, що жодна рослина чи тварина, незалежно від того, занесена вона до природоохоронних списків чи ні, тут не виживе. Хіба що інвазійні види почуватимуться нарешті господарями поруч із будівельними майданчиками та пустирями.
Вода в озерах поруч із житловими кварталами вже точно не буде такою чистою, а видовий склад її мешканців точно збідніє. Птахи, яким потрібна заболочена місцевість та луки, також зникнуть.
Саме тому активісти й борються за те, щоб створити в цих місцях регіональний ландшафтний парк – той самий екопарк "Осокорки", який має включити в себе вже діючі заказники та нові території. Звісно, робиться це не тільки заради природи як такої, але й заради самої людини, яка від цієї природи залежить.
Страшніше за вогонь
Щодо наслідків нещодавньої пожежі, то думки активістів і науковців розділилися. Хтось каже, що це може піти навіть на користь природі. Інші наполягають, що нічого хорошого для природи вогонь не зробить.
Цілком можливо, що обидві сторони мають рацію. Тому що горіли різні екосистеми. І навіть той вогонь, який вважають корисним для трав'янистих екосистем, зрештою також когось вбиває заради "більшого блага".
Активісти, природно, припускають, що вогонь міг бути вигідний забудовникам, які зараз судяться за поки що незаймані ділянки природи. Адже якщо немає природи, то немає кого рятувати й охороняти. Отже, можна будувати. Звісно, що знайти винних мусять компетентні органи, щоб потім притягнути їх до відповідальності.
Зараз впевнено можна сказати наступне. Добре, що пожежа сталася в перші дні березня, а не пізніше. Вкрай сумнівно, щоб люди, які її влаштували, свідомо прагнули взяти на себе важливу екосистемну роль куланів чи великої рогатої худоби.
Рано чи пізно на тих десяти гектарах, які постраждали від вогню, природа обов'язково відновиться. І людина навряд чи якось може їй допомогти в цьому. Хоча зашкодити, безперечно, може – наприклад, закатати її в бетон.
* * *
"Тепер я точно розумію, що декілька тижнів тому ми з дружиною поселилися на 19-му поверсі біля винесеного городика-садочка, у якому звели собі гніздо боривітри. Й досі живемо тут з їхнього дозволу, – розповів в одному зі своїх наступних дописів Олег Мальченко. – Нам це подобається і виїжджати поки що не збираємось. Намагаємось бути непримітними, лишній раз не шуміти".
Скоро в гнізді з'явилося ще двоє яєчок, потім з них вилупилися пташенята. Люди спостерігали за життям сім'ї боривітрів, підгодовували малих м'ясом і під час повітряної тривоги думали: "Що буде з боривітрами, якщо квартиру рознесе вибухом?".
Через відкрите вікно боривітри звикли заходити до людської оселі та хазяйнувати, наче в себе вдома – перевертали горщики з квітами й висмикували нитки з декоративної подушки або гучно ділили впольовану в луках здобич.
Одного, найслабшого, боривітра довелося віддати до пташиного притулку, щоб врятувати йому життя. А ще один несподівано помер. Зрештою птахи полетіли жити своє життя.
"Ви скажете, смішно вважати своєю дитиною створіння, яке на швидкості 40 км/годину хапає з долоні шматок м'яса, і ти навіть не відчуваєш дотику! Дійсно, трохи смішно. Але в останні місяці було витрачено стільки душевних сил у спостереженні, спілкуванні, переживанні, оберіганні й спільному проживанні, що ми не можемо відмовитися від того, щоб вважати цих дивовижних боривітриків рідними".
Дмитро Сімонов, УП
