Ю-ЩЕН-КО!

Четверг, 14 января 2010, 10:18

"Перший закон історії - боятися будь-якої неправди, а потім - не боятися будь-якої правди".
Марк Туллій Цицерон

Він незрозумілий. Дивний. Вирізняється з усіх у вищому владному ареалі. Його дії, саме як президента, часто виглядають чудернацькими. Так, він запровадив "клонування" глав обладміністрацій, генпрокурорів, коли по дві людини одночасно були на одній посаді.

У нього нема належних команди, політичної сили (партії, громадського об`єднання). Вони, складається враження, йому й не потрібні. Як і ЗМІ.

Він, будучи президентом України, водночас наче мешканець Марсу. В цьому дещо схожий на Кучму. Час від часу він звідти прилітає і знаходить, що, наприклад, МВС України - це корупційне міністерство, що воно не бореться з корупцією, потім інформує про своє "відкриття" суспільство, яке про це давно знає, чи робить "відкриття" про Лозінського - і повертається на Марс.

Відгородженість від грішного українського сьогодення і його проблем чомусь особливо йому притаманна. Він щось робить корисне і масштабне для України, але що? "Хто його знає", - чухає потилицю учасник Майдану.

Хто він?

Як колишній кандидат у президенти і як президент, Віктор Ющенко у своїй діяльності спирається на декілька основних постулатів державотворення:

Україна - це незалежна, самостійна, соборна держава.

Голодомор - велика трагедія Українського народу і людства, яку українці зобов'язані осмислити і усвідомити. І людство - так само.

Мазепа, Петлюра,Бандера, УНР, ОУН і УПА... - позитивні суб'єкти української історії.

Для України життєво важливі українська мова, національна культура, традиції, історія.

В Україні має бути створена Помісна Православна Церква...

Це прості, основоположні речі. Але в Україні їх послідовно і чітко дотримується, серед очільників держави, лише один Ющенко. Дотримується не президентським ділом, а президентським словом.

Чому не ділом?

У зовнішній політиці він прийняв як догми, на віру, без критичного осмислення низку стереотипів вчорашньої доби:

Російська імперія, в тому числі у радянській її формі і сьогоднішній - ворог української державності та ідентичності.

ЄС і США є друзі України та її держави.

Україні треба відірватися від Росії і з'єднатися з ЄС.

Вступ до СОТ, НАТО на будь-яких умовах - є благом для України.

Лібералізм, демократія та іноземні інвестиції зроблять Україну успішною державою...

Він послідовно всі роки президентства в тій чи іншій формі педалює ці постулати і стереотипи. Причому його зовсім не хвилює, як це педалювання відбивається на сьогоднішніх українських реаліях.

Свою функцію, схоже, він бачить у тому, щоб ці теми озвучувати у країні та за її межами. А що від того мовлення в дійсності відбувається - не його сфера відповідальності.

Тому, слухаючи правильні слова про українську культуру, освіту, виховання молоді, в реаліях маємо практичну відсутність української книги і книгарні, кіно, розпад системи освіти, розтління молоді.

Він "підняв" планку української культури, визначивши в якості її "взірців" "народних артистів України" Михайла Поплавського і Вєрку Сердючку, присвоївши їм ці звання. Чому правильна риторика не перетворюється у правильну дію?

Для чого це демонстративне його відмежування від того, що відбувається в реальному сьогоденні українського народу? Сьогоднішнє життя - це не його тема? Не тема президента країни?

Ми чуємо правильні слова про героїв УПА, які досі не мають статусу ветеранів визвольної боротьби. Про тих, що були репресовані комуністами і досі належним чином не пошановані державою... Це мусить здійснити хтось, але не Ющенко. Його функція - про це сказати? І все? Чому?

Вбивство через голодну смерть мільйонів українців, Христова Церква в Україні - торкання цих тем вимагає іншого, духовного рівня розгляду, тому в цьому політичному есеї їх не торкатимуся.

Складається враження, що названі зовнішньополітичні стереотипи для Віктора Андрійовича є, як кам`яна стіна. Він інтелектуально заховався за неї від проблем країни і світу. І знову ж активно ці стереотипи педалює. Хоча всі вони сьогодні потребують глибокого критичного осмислення. Всі, крім першого: Російська імперія і її залишок - вороги української ідентичності і державності.

Це історичний факт. Є ще один факт - головний наш ворог сидить не поза нами, а у нас самих. І сила подолати його теж знаходиться у нас. І сила створити тотожну собі Україну теж в нас, а не в ЄС, США чи РФ. Ці очевидні висновки Ющенка не обходять. Ця тема не його. Президент Ющенко у зв`язках з зовнішніми політичними реаліями і силами. Він там.

Метою цієї статті не є аналіз цих стереотипів. Її мета - спробувати зрозуміти місію Ющенка-президента. ЇЇ наявність у мене не викликає сумніву. І це при тому, що він не запропонував країні мети, не дав суспільству ідеї національного об'єднавчого масштабу.

Метою української нації не може бути вступ до ЄС і НАТО. Це може бути, у кращому випадку, засобом досягнення мети. Хоча це в нову добу навіть не засіб для України. Як, до речі, і повернення в орбіту впливу Росії, до чого кличуть його опоненти.

Не маючи адекватної сьогоденним реаліям візії майбутнього країни, він - не лідер народу, нації і держави. А хто?

Не пропонуючи країні мети, Ющенко внаслідок цього, не створив політичної партії, на яку міг би спиратися. Не міг створити він і відповідного рівня незалежного гурту однодумців . Такий гурт, або, як нині кажуть "команда", створюється під справу просування до суспільної мети.

Оскільки її не було визначено, то замість команди у нього прилипали до його владної постаті з власною примітивною метою: використати владу для особистого чи кланового збагачення. Або зі спецслужб інших держав. Або і те, і інше. А країна залишається без власної путі. Залишається безпутною.

Звідси висновок: Ющенко - не лідер нації, держави.

А чи може бути лідер того, чого немає? Української повнофункціональної нації ще немає. Вона включає в себе національну творчу меншину, як функціональну єдність, як провід для народу, як суб'єкт самоусвідомлення і прояснення місії українства на своїй землі і у світі.

Нація включає в себе і свою владу. До такої нації Україна тільки просувається. Разом з цим будуть поставати і лідери, і творча верства, і українська влада.

Ми хотіли, щоб Ющенко все це робив сам? Признаймося, думали, що таке чудо може бути?

Віктор Ющенко йшов у президенти з гаслом про моральну політику. Гасло згасло. Політика стала ще більш аморальною, хоча Ющенко не зрадив названим вище своїм постулатам і стереотипам. Але не виконав своїх політичних обіцянок виборцям. Бо поганий політик? А чи політик?

Ще одне гасло його минулої виборчої кампанії: "Не словом, а ділом!". Сьогодні воно звучить як абсурд, як знущання. Ківалов - орденоносець... Де обіцяні робочі місця? Слово було. А де діло? Чому нема?

То що ж робив і робить Ющенко?

Місія Ющенка

Мені відомо - Ющенко йти у владу, взагалі у політику, не хотів. Вона не була для нього жадана і, судячи з всього, не є такою зараз. Днями в ефірі одного з ТВ каналів на запитання, чи залишиться він у політиці після президентства, він ясно сказав: "Ні". І щиро додав: "Я ненавиджу політику".

Влада його внутрішньо мало змінила. Зате фізично і морально дуже побила. Тож йому є за що її ненавидіти, принаймні за це.

Президент країни, політик ненавидить політику?! Якщо бджоляр ненавидить бджолярство, якщо актор ненавидить сцену, якщо вчитель ненавидить викладацьку роботу, то бідні ті бджоли, глядачі, учні. А бджолярі, актори, вчителі - погані.

А політик? Теж поганий. Ющенко геть поганий політик у такій політиці, яку справді варто ненавидіти. ЇЇ треба замінити. Але на те треба бути покликаним. І все ж, а чи є поганим поганий політик у поганій політиці? Як людина, він може мати навіть високі чесноти.

Очевидно, що українську політику, яку ненавидить не тільки Ющенко, але й ми, треба ліквідувати. Трансформувати її в хорошу неможливо. Треба творити нову політику.

Для чого ж усе таки Віктор Ющенко йшов у велику політику? З якою власною місією? Не для власного ж збагачення! Він не став центром української корупції, не став олігархом. Він не хапав чужу власність, хоча близькі йому, мабуть, таки приймали від прилипал.

Мова про те, що ті самі статки, а може й більші, він міг би мати, продовжуючи банківську діяльність. Очевидним є те, що не гроші і не сама влада були його метою у владі. Тоді що?

Не було його місією змінити на краще сьогоднішнє життя українців. Для цього треба бути дуже хорошим політиком нового часу, точніше - державним діячем світового масштабу. Він ним не є.

Людина на такій посаді проходить страшне випробування. І посада дається людині не випадково. На посаді вона має самореалізуватися. Не виключаю, що чужа воля пхала його на цю посаду. Але особистість, а Ющенко - особистість - не могла не мати хай глибинно схованої власної мети національного масштабу.

Ризикувати життям без такої цілі - безум, щось вкрай нереалістичне. А Ющенко - банкір, а не фантазер.

Він, як президент країни, очевидно, не має матеріалізованих позитивних результатів національного масштабу ні у внутрішній, ні у зовнішній політиці. Отже, як такий, не реалізувався. А чи мав намір?

Спроби симпатиків Ющенка піднести до рівня національних успіхів педалювання ним правильних тем є констатацією факту педалювання. Але чи цього не замало для посади такого рівня?

Разом з тим Віктор Ющенко, знизивши дивною політичною іншістю свій рейтинг до 4%, почувається абсолютно нормально. Ці катастрофічні для політика реалії його не бентежать. Він спокійний. Він впевнений. У нього є гідність. Хоча політично він все "продув" - і не тільки рейтинг, але й партію, фракцію.

Але не особистісну "партію".

На чому його спокій тримається? - Він вірить у Бога і знає, що Україна матиме щасливу долю. У ньому є щось таке, що показує: він виконує і успішно (!) свою місію. Він її знає. Він знає свою відповідальність. Більше того, він упевнений в тому, що успішно звершить свою місію. Яку?

Ющенко не є поганий політик. Він не політик. Він, образно кажучи, не бик, він - риба. Велика. Українці хотіли, щоб він орав і сіяв, а він плаває. А орати риба не може, і не буде. І смішні надії на це. Та й чи є де орати і сіяти?

Він відганяв хижих риб, щоб вони не з'їли ембріон майбутнього українського суспільства і влади, той прото-український провід, потенційні члени якого, хай роз'єднані, але зростають в час його президентства.

Ющенко не дозволив Януковичу в 2004 році бути президентом країни і заплатив за це власним здоров'ям. За нашої, народної, підтримки і нашого бажання змінити владу.

Він не дозволив Тимошенко узурпувати владу в 2005 році і те саме Януковичу в 2007. Вже без нашої допомоги. Сам. Оце і є його діло. Справа національного масштабу!

Він дозволив українському "ембріону" зростати, хай в цій каламутній, але свободі. Нічого, лотос білий, хоча виростає з чорного мулу.

Ющенко в моменти небезпеки для національного "зародку" демонстрував силу. Не політичну, а особистісну. Він не новий український політик. Він предтеча нової української політики, яка є справою народу і його проводу.

Його поведінка на посаді президента країни схожа на поведінку бабки-повитухи під час пологів, схваток. Всі навкруги стурбовані, хвилюються: і породілля, і майбутній батько, і родичі. А повитуха спокійна: "В Україні пологи пройдуть нормально" - показує Ющенко своєю поведінкою.

Він це знає. "Ззовні не зашкодять пологам, бо я є, - говорить своєю поведінкою Ющенко. - А що там в утробі - турбота інших, але теж знаю, що все в порядку"....

Наближаються чергові "схватки", вони ж чергові "вибори". Україна вагітна новою владою. "Народження" Януковича, Тимошенко в якості "нової" української влади є патологією. Це не плід. Це чужі зозулині "пташенята" в українському гнізді.

Чужі за духом.

Ющенко теж не є кандидат у президенти. І не був. І не лише через рейтинг, а через іншу свою суспільну функцію. Серед кандидатів у президенти уособлення нової української влади ще не засвітилися. То навіщо Україні і українцям вибори зараз - черговий раз міняти зло на лихо?

Вони потрібні персонам, які особисто прагнуть влади для себе. Влади, яка в їх руках може стати інструментом нищення майбутнього країни. Україні за таких умов потрібно збереження статус-кво.

Прихід до влади популістів (чи Януковича, чи Тимошенко) - це гостра політ-економічна деструкція в умовах глибокого економічного колапсу в країні і вкрай низькому рівні довіри до них у суспільстві.

В цих умовах висока інфляція стає неминучою. А вона - найкращий інструмент для перерозподілу власності. Але не тільки. І влади. Через хаос і бунт, що є бідою для країни. В умовах всеосяжної кризи суспільства, при слабкості влади, за практично повної відсутності довіри до неї, спроба "всістися на багнети" виглядає, м'яко кажучи, легковажністю.

Такий розвиток подій - це, образно кажучи, пологи за умов зараження крові, чи сепсису. Загроза для всіх в Україні. Це правда. Для Януковича та Тимошенко - теж. І олігархів. Але найбільша загроза - для найбідніших

В цих умовах Ющенко має знову багато клопоту, приступаючи до виконання своїх основних обов'язків повитухи: не допустити задушення плоду в утробі, не допустити узурпації влади тимошенко-януковичами. І я щиро бажаю йому в цьому успіху.

А моральним, тверезо мислячим громадянам, творчій верстві пора в добро-дії наближувати справжні вибори, вибори добра, а не лиха - собі, родині, країні. А ці зупинити.

Сьогодні вже з Божою допомогою прояснюється та ідеальна Україна, її ідея - вимога, яка спонукає країну ставати на свою Путь за нової, альтернативної влади, що згодом замінить ту, яка всім нам так остогидла. Спокійно. Впевнено. Природно. Мирно. Через Майдан. Бо не в ньому люди розчарувалися, а в людях на його трибуні.

Олександр Сугоняко, народний депутат України XII скликання, для УП

powered by lun.ua

50 млрд грн убытков — цена управления предприятий государством

Последний аргумент для изменений: какие последствия будет иметь скандал вокруг Doing Business

Когда водородные авто станут обыденностью украинских дорог?

Государственный экологический контроль: на пороге перезагрузки

Как изменение поведения украинцев может сделать страну богаче

Строительные услуги онлайн на Дії: больше прозрачности — меньше коррупции