Ответ "иванам"

Пройшло вже чимало часу після виборів, а все ще не стихають істеричні звинувачення з боку тих, хто потерпів поразку. Знайшли винуватця у своєму програші – тих, хто "не підтримав жодного".

Особливо дістається Віктору Ющенку і його прихильникам. Бичування і шельмування продовжуються.

Не хотілося відповідати, скочуватися до рівня нахабних вискочок, "кайдаших" з вусами, чи "іванів, які б’ють не туди".

Та все ж рішилася. Від імені, принаймі, однієї частини з того мільону ста тринадцяти тисяч п’ятидесяти одного громадянина, які знайшли у собі мужність не підтримати жодного.

Тієї частини, яка не здалася. Навіть тоді, коли агітаційні крапки у команді теперішнього президента ставили відверті україноненависники.

Саме завдяки цим українофобам переможці недорахувалися декількох відсотків. Бо, почувши і уявивши їх у владі, звичайно, що треба було мати мужність не проголосувати за "менше зло".

Технологія по додачі голосів конкурентці – спрацювала бездоганно.

В нагороду за відібрані у себе ж голоси, українофоби отримали посади. Серед яких – одне з найчільніших крісел в області ідеології. Де буде вправлятися у своїй нелюбові людина, чиє прізвище стало узагальненим в розумінні неприйняття усього українського.

Ось такі чудасії. Але це вже проблема переможців.

Та вернемося до наших "баранів".

На 19-му році незалежності ми вже можемо позволити собі розкіш подивитися на політику крізь моральну призму. Це на початку перебудови можна було почути у середовищі нацпатріотів – мовляв, хай би вже були ті комуністи, аби говорили українською.

Я стояла на Майдані серед щасливих людей, дратуючи близьких своєю тривогою. Позаду були синьо-жовті майдани. З неменшим щастям. І з неминучим розчаруванням. Яке чекало і цих щасливих у своєму громадянському пориві людей. Занадто великими були їх очікування. І занадто великими були апетити тих, хто стояв поруч Ющенка.

Головний приз дістала головна соратниця.

Бути глибоким знавцем газових дерибанів, мати ораторські здібності і талант акторки – цього явно замало для керування економікою такої великої, розхристаної держави.

Вона постаралася убезпечити себе від несподіванок. Неспроста ще на інавгурації були розставлені групки, які скандували її ім’я. Бо вже тоді грала свою гру. Без правил. Думається, що колись народ прочитає всю хроніку підлостей щодо президента. Порядність, як правило, програє у протистоянні з непорядністю. До часу.

І зчудується своїй довірливості і всепрощенню.

Як трактувати її таємні переговори з такою ненависною, на словах, опозицією, щоб згодом поділити владу на двох? Це не був дзвіночок. Це вже був набат.

Як трактувати недопущення її фракцією виступу президента у парламенті? І таких питань безліч. Чи тотальна критика президента саме її силою, до якої вправно долучилися і "незалежні" експерти. А згодом виявилось, що за ними стирчать вуха БЮТу.

Було соромно і сумно спостерігати за урядом без чільних міністрів на показових засіданнях. Під її хіхікання відійшли під опіку Росії Промінвестбанк, ІСД. Набрано кредитів, держава без бюджету.

Зате всюди була вона із своїм незмінним популізмом і несмаком у вигляді сердечок, білих шат, рицарських обладунків, тигрюлями, епатажною косою тощо. Не уявляю, при яких умовах могли б погодитися на таке себепредставлення  європейські жінки-політики.

У разі обрання її президентом все питомо українське набрало б таких же фальшивих і кітчевих форм. Ми боролися б за право існування українського середовища за допомогою вже легалізованої брехні, кидків, нещирості. Під її догідливе хіхікання відійшли б під опіку Росії інші українські знакові підприємства.

У кожного своя шкала цінностей.

Для тих нацпатріотів, хто не підтримав жодного – очевидно, на першому місці стояли моральні приписи. Які, зокрема, говорять, що нічого путнього не вийде, якщо рушієм справи буде брехня, нечесність, нещирість.

Що особливо важливо у такій тонкій матерії, як патріотизм.

Данута Костура, для УП