Лишний народ

Українці - найбагатша нація на землі. Бо у нас дуже багато усього зайвого:

Тисячолітньої історії. Кожен князьок, гетьман, президент, щойно вхопив булаву - так і заходився фальшувати "Слово", літописи, перефарбовувати мемуари, переписувати підручники.

Цноти і гідності. Бо наші найгарніші дівчата самовіддано працюють у борделях усієї Європи, Малої Азії та Євразії.

Героїв, бо скільки б їх не піддавали анафемам, а потім не возвеличували, а потім знову не нагороджували званням Героя України - вони залишаються Героями.

Мови. Бо скільки її б не забороняли, "розвивали", "зближували", "правописно виправляли", розводили "двуязичієм", "грамотно" титрували, а вона ну ніяк не хоче переходити до "компанії" книжних і зовсім забутих.

Волі. Бо після всіх імперій, союзів, союзних референдумів тут допоможе хіба що ідея "нової інтеграції", - її придумали після того як обпеклися із "Союзным государством России и Белоруссии", і яку в світлі блискавичної серії останніх російсько-українських перемовин та їхніх результатів, можна ближчим часом чекати на порядку денному.

Хазяйновитості й роботящих людей. Як не викорінювали їх колгоспами і голодоморами, п'ятирічками, семирічками та агромістами, а вони знов і знов з'являються в такій неочікуваній іпостасі, що жодні нові податкові удавки та кодекси не можуть вкоротити їм віку. А якщо вже зовсім нетерпець - то вже гайда.

Одні кажуть їх 1,6 мільйона, інші - сім. Але хто там насправді знає, скільки їх, наших рук, будують, прибирають, доглядають по італіях і португаліях, німеччинах та іспаніях...

Свободи слова. Її теж забагато зайвої. Бо коли після валуєвських циркулярів та "емських" указів, соловків та сандармохів, головлітів і маланчуків, відрізаної голови журналіста та темників, побитих біля парламенту чи викинутих з Українського дому репортерів, вона знову сміє піднімати голову, тут уже без передачі новому шефу "охранного отделения" УТ-1 та обласних телеканалів, шефства над нацрадою та держкомтелерадіо, без закриття "5-ти копійок", "Я так думаю", "Шустер-лайф" (скоро буде), без продажу 5-го каналу та СТБ (чекайте), без причісування всіх без винятку новин (в тому числі на "плюсах" та "зірці телебачення"), і взагалі без тотального і "творчого" копіювання путінської моделі "взаємного кохання" ЗМІ і влади, - аж ніяк не обійтись.

Патріотів. Їх справді надто багато зайвих, бо скільки б їх не розтягували кіньми, скільки б не бенкетували на їхніх черепах, скільки не гноїли по мордовіях, ми замість них на чорних радах чи "чесних, вільних та транспарентних" виборах раз-по-раз вибираємо таких доморощених унікумів, які, приміром, переяславськими угодами, недоречними НАТОвськими "прожектами" чи міфічними газовими консорціумами умудряються зробити для сусідів більше, ніж усі їхні правителі разом узяті.

А ще колись у нас було забагато зайвої ядерної зброї, бо так бездарно, як ми її здали, могла б собі дозволити хіба дуже заможна і мудра нація.

А ще донедавна - збагаченого урану, бо лише якимись кількома кілограмами вдалося утнути справді фантастичний всесвітній піар нової української влади.

А ще забагато авіаційної промисловості (літаки виробляють лише 5 країн світу), тому й конче потрібно віддати контрольний пакет "Антонова".

Та й енергоресурсів забагато, бо то під шантажем хабарницької кримінальної справи; то досьє, начебто родичів-поліцаїв (мовляв, обіцяли "засвітити" десь на День Перемоги), кожне владне чмо (достойник чи достойниця) то підписують "чудові" газові угоди, то переписують їх на ще кращі.

Безпеки, суверенітету і просто землі, адже за 1,6 мільярда доларів на рік (здається, система асенізації споживає більше) можна "здати" не лише Крим, усякі там маяки й "еРеЛеСи" по всьому узбережжю від Керчі до Миколаївщини, Херсонщини й Одеси, а й уже зовсім зайві майже двадцятилітні напрацювання української дипломатії.

А ще ж у нас залишилися газогін та нафтогін. Газові та нафтові сховища. АЕС і Дніпровський каскад. Ласі підприємства, порти, ріки, угіддя. Потенційні призовники і дуже багато дітей, придатних для трансплантології. І ще дуже-дуже багато усього зовсім зайвого.

Історія, причому не лише недавня киргизька, вчить: там, де, як колись сказала Юлія Мостова, держава існує окремо від країни, а значить, держава і її влада теж зайві, зовсім зайвим себе починає відчувати НАРОД, - там і тоді відбуваються вже не революції, а повстання...

Олександр Чекмишев, член Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі (вже, слава Богу, не при президенті України), для УП