Комитеты спасения Украины или Почему оппозиция импотентна?

"Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори", - так нині можна назвати рух опору, який назріває до діючої влади. Опозиція та ще кілька політичних партій готують Віктору Федоровичу справжнісіньку "сталінградську битву", яка матиме щонайменше два фронти. Адже, як стверджують опоненти, президент Янукович своїми вчинками вкотре підтвердив російську приказку: "Запустили козла в город".

Але біда в тому, що громадяни, електорат зробили це свідомо, ще під час виборів.

Фронт "Свободи"

Всеукраїнське об'єднаня "Свобода" під проводом Олега Тягнибока налаштоване зірвати гаранту Конституції спокійний літній відпочинок.

В осередках Волинської, Харківської, Київської, Хмельницької, Чернівецької, Вінницької областях свободівці активізують "партизанські загони" в організацію із промовистою назвою: "Комітет порятунку нації і держави".

Наразі важко зрозуміти, чим конкретно займуться доморощені регіональні комітети. Єдине, що встигли зробити - засудили 50-денку президентства Януковича.

"За два місяці свого президентства Янукович продемонстрував цілком протилежне - фактичну здачу державного суверенітету, топтання Конституції, національну ганьбу перед світовим співтовариством.

Два місяці перебування при владі спричинили в представників донецького олігархічного клану стан безкарної ейфорії. Вони вважають, що їм усе дозволено: тотальна узурпація влади - законодавчої, виконавчої, судової, нехтування Конституцією й законом, освячення коаліції "тушок" і скасування місцевих виборів, наступ на національні та громадянські права, здача національних інтересів, розгортання повномасштабних репресій та українофобія як державна політика...

Самодурство і свавілля влади Януковича дійшло до такої межі, коли оптом здаються національні інтереси України.

Адміністрація президента стає ліквідаційною комісією з припинення діяльності української держави, за яку боролися багато поколінь українців, віддали життя мільйони кращих синів і дочок нашої нації.

 Незалежність України не є предметом купівлі-продажу. Це мають усвідомити всі, хто зазіхає на нашу Свободу і Батьківщину", - йдеться в заяві буковинських лідерів "Свободи".

Зі схожими текстівками виступили й колеги в інших областях.

Наскільки дієво спрацює цей "Комітет порятунку", залежатиме від масштабності акцій та залучення громадськості до спротиву владі.

Нещодавній досвід "Свободи" у "АнтиТабачних повстаннях", які обмежилися лише виступами лідерів "Свободи" та студентів Львова, Луцька, Тернополя про звільнення міністра освіти й науки Дмитра Табачника, за великим рахунком, не приніс бажаного результату. Одіозний міністр як працював на посаді, так і далі працює.

Натомість суспільство на певний проміжок часу отримало відволікання від інших, не менш важливих кроків уряду та президента.

Фронт письменників та Юлі

З іншого фронту наступають письменники та полум'яна опозиціонерка Юлія Тимошенко. Остання пристала на пропозицію письменницької еліти й нашвидкуруч організувала ще один комітет - "Комітет захисту України".

Красномовна назва організації вкотре підтверджує, що подібна громадська ініціатива створюється "під Юлю". І захистити Україну від Януковича і Ко зможе лише вона, Юлія Володимирівна.

Цей стереотип знову відкине справжні опозиційні сили до точки відліку.

Адже недарма в народі кажуть: "Гуртом і батька легше бити". Ось цим правилом мають керуватися істинні опозиціонери та всі, кому не байдуже майбутнє неньки-України.

Проте коли Тимошенко відхрещується, що "Ющенко їй не партнер", про сильну опозицію можна забути.

Трагедія українського опозиційного руху - у його невизначеності.

"Вожді" досі не знають, що запропонувати людям. А люди не втямлять, з якими претензіями виступати перед владою. Здавалося б, Янукович стільки впоров дурниць - а реальних важелів мирно скинути його з престолу поки немає.

Звозити людей під стіни Верховної Ради, Банкової чи Грушевського також не вихід.

Згадайте: у 2004 році українці самі їхали в столицю, щоб заявити вагоме слово проти режиму Кучми.

Тепер мирні акції Тимошенко й Тягнибока є лише фарсом, який закінчується для декого, у кращому разі, синцями, у гіршому - поясненнями в міліцейському відділку.

Ще один момент.

Зараз гаряче обговорюється питання журналістської свободи слова. Мовляв, телевізійникам каналів 1+1 та СТБ їхнє керівництво закриває роти на розголошення певних "дєлікатних" тем. Однак опозиція, крім голослівних заяв, нічого не робить.

Тож дієвість таких комітетів зійде на пси. Українці потребують сильної опозиції, нових харизматичних лідерів та нової дорожньої карти для європейської держави.

А поки чекаємо на цю манну з неба, Україну розривають, ділять, розкрадають. Або просто віддають, за безцінь, у чужі руки.

Віталій Тараненко, журналіст, Хмельницький, спеціально для УП