Волки на тачках

Леонід Кучма не нахвалиться Вікторем Януковичем. Зі здачею Севастополя навіки, за словами "русявого" екс-президента, все було зроблено "сміливо і своєчасно". А вже 20 травня творець попереднього режиму, проти якого 2004 року піднявся замало не весь український рід, зухвало вигукнув: "Янукович продовжує мій курс!".

Що це саме так - видно уже неозброєним оком. Основні командні висоти в державі зайняли вчорашні кучмисти. Зголоднілі за вимушений п'ятилітній прогул, а тому ще більш злі, жорстокі і немилосердні. Такі, що за "зелені" і рідної матері не пошкодують...

Я ж особисто відношуся до когорти тих людей, які вважають, що насправді ніякого як такого курсу Януковича в Україні не існує. Є лише чітка і конкретна реалізація певного авантюристичного плану Х, який розроблений в одній із зарубіжних держав.

Змодельований експериментальним КБ проект під конкретні дійові особи (табачники, семиноженки, колісниченки, єфремови, чечетови, кисельови). Відтак, учорашні кучмисти, підсилені новою українофобською поросллю.

Проект, розписаний по годинах, днях, тижнях. У ньому, мабуть, передбачено як кому діяти, що й коли сказати, який законопроект внести на розгляд вищого законодавчого органу, з якою ініціативою виступити з парламентської трибуни, яку постанову прийняти Кабінету Міністрів. Яку статтю бюджету підсилити, а яку послабити.

Яскравим прикладом цього може слугувати те, що в державному бюджеті на 2010 рік, приміром, і згадки немає про підтримку української мови та української культури, натомість, розписані заходи, що стосуються підтримки мов національних меншин.

А законопроект про повне орусачення судової гілки влади, а замах на випуск колегіальних із Росією підручників з "нашої спільної" (?) історії, наступ на українську мову на телебаченні, в кіномистецтві?

А ганебні кроки з планомірної здачі економічних засад держави, які є вагомими складовими економічної безпеки України?

Що це, як уже навіть неприхована передача віжок управління процесами, ні не "державо-" а "федералотворення", із центром, зрозуміло, не в Северодонецьку, навіть не у Донецьку, а ще ген-ген далі.

Я навіть помітив таку разючу деталь. Телеканал ТРК "Україна", який вважається вотчиною донбасПееРівських політичних сил, буквально кожного дня демонструє судові шоу-засідання під промовистою назвою "Федеральний суддя". Настирливо, монотонно, уперто.

Невже це робиться задля того, щоб його глядачі вивчали судову практику сусідньої держави? Водночас телеканальне начальство "України" (який страхітливий парадокс!) не нахвалиться рекордним долями і рейтингом російського споту. Що, як на мене, піддається великому сумніву.

Чи ж можна, скажіть, все таки повірити в те, що цей бліцкриг (німецькою - вlitzkrieg, від вlitz - блискавка і krieg - війна) придумано, виношено, немовби по нотах розписано, нарешті блискуче втілюється в життя, нехай би і найдостойнішим із лепських учнів Леоніда Даниловича? Професором, академіком, великим Лідером Віктором Федоровичем Януковичем.

Чи могла таку авантюрну програму вибудувати нехай і найзапекліша українофобська бригада однієї української політичної сили?

Даруйте, ніколи не повірю. З огляду на провінційний глузд більшості її політичних "стовпів", які в спічах із парламентської трибуни, перед телекамерами доволі часто демонструють дрімучу свою невиразність і посередність. Якщо не сказати, почасти навіть і примітивність.

Гадаю, що на розробку подібного драконівського сценарію суспільного перевороту в одній окремо взятій молодій державі необхідно затратити сили, як мінімум, цілого інституту. А, можливо, й не одного.

Чи не є все це відповіддю на цвітасті революції, які п'ять років тому начебто були запущені з штатівських розвідувальних центрів? Тепер, виходить, прийшла пора полярного торнадо.

Відтак стало однозначно зрозуміло, що український народ став лише піддослідним плацдармом для відпрацювання маніпулятивних розвідницьких технологій двох світових гегемоній.

А ми нетямущі гадаємо, що щасливо живемо, про щось там мріємо... Кудись поспішаємо... Будуємо плани на майбутнє...

І зовсім не помічаємо, що для рекогнистіровки на місцевості вже прилітають інші вожді... Щоб "збудувати" нам новий суспільний "талан".

У цій ситуації мене, не байдужого українця, нині уже цікавить навіть не те, чий дикунський проект зі знищення суверенітету, незалежності нашої молодої держави насправді реалізується, як та вельми важлива обставина, чи є у нашому суспільстві політична сила, котра б могла виступити потужним громовідводом? Яка б запропонувала свою версію захисту від "бліцкригу".

Пошук відповіді на це питання привів мене якось під стіни Верховної Ради, на мітинг опозиції. Найбільшим відкриттям цього публічного дійства було те, що стало зрозумілою одна важлива обставина. Заявивши про очищення своїх політичних рядів від "неблагонадійних", так званий лідер опозиції Юлія Тимошенко, схоже, за свою нову праву руку обрала не кого іншого, як народного депутата Олега Ляшка.

Знаючи його, що називається, із близька, переконаний: тепер потрібно не стільки боятися влади, як того, що її повалити може опозиція під проводом леді Ю та сера О. Позаяк тоді всі вожді однозначно пересядуть на "Мейбахи". За наш із вами, зрозуміло, рахунок. Це, як мінімум.

А максимум?

Виявляється бліцкриг - це не лише блискавична атака в мистецтві війни. А таку назву носить і комп'ютерна гра. Не так давно з'явилася нова її версія під промовистою назвою "Вовки на тачках".

Ідеологічним образом цього "бліцкригу" стали ось ці слова: "Одинокий блюз иссохшей и проржавевшей губной гармошки плакал о потерянных днях.

Ноты взвывали и ревели, дребезжали и клокотали. Рядом потрескивали остатки костра, выбрасывая в чистое ночное небо одинокие искры. Между кактусов пел сверчок, а человек все играл, пытаясь забыться. Он сидел привалившись к своему мотоциклу и сочинял нехитрую мелодию.

Если бы мы заглянули под козырек его шляпы, то увидели бы выцветшие глаза и грязную бороду, горы морщин и шрам, что остался от схватки со смертокогтом. Но человек не подымал головы, пряча под рваным фетром свои мысли и движения глаз.

Совсем рядом с ним валялся дробовик. Он резко контрастировал с гармоникой - начищенная сталь вместо ржавого корпуса, чистое полированное дерево вместо трещин и заноз...".

Прочитавши цю білу рифму, я подумав про те, що це є не що інше, як доконаний образ нашої потріпаної в минулих президентських перегонах опозиції.

Чи зможе ж вона змінити поржавілу свою губну гармошку на закличну мідну трубу? Щоб підняти народ проти здійснення навального і добре кимсь відредагованого "бліцкригу"?

Переконаний, що ні. Її доля - плакати про втрачені дні для "вовків на тачках".

Тому Україні нині конче потрібен новий умілий трубач.

Олександр Горобець, спеціально для УП