Пресса и спецслужбы

40 просмотров
Четверг, 10 июня 2010, 17:38
Богдан Кушнир
Львов, для УП
 

Преса і спецслужби

Повернувшись із тривалого закордонного відрядження, зайшов на рідний факультет і питаю:

- Чому ви майбутнім журналістам-міжнародникам не читаєте спецкурсу "Преса і спецслужби", щоб їх не використовували, немов сліпих кошенят?

- А хто такий спецкурс насмілиться прочитати?..

Справді, хто розповість журналістам про негласні методи роботи спеціальних служб - розвідки, контррозвідки. Хто скаже, що в міністерствах закордонних справ та в зарубіжних посольствах із журналістами спілкуються дипломати в погонах - кадрові офіцери спецслужб.

Така практика роботи під прикриттям панує у всьому світі. І кожен із нас, журналістів, це відкриття робить по-своєму.

Про стиль роботи "контори" ми найчастіше дізнаємось із зарубіжних детективів. У тому числі й про роботу під прикриттям. Методи скрізь однакові.

Частина з нас стиль роботи спецслужб вивчає на собі.

Найбільше мене дивувало, чому колеги ніколи не пробували навіть протестувати, щоб закриті відомства не використовували журналістів та ЗМІ у своїх цілях.

Спецслужбам подобаються такі ігри - хай собі граються в Шерлоків Холмсів. Мені якось ніякого усвідомлювати, що частина твоїх кроків і зустрічей фіксуються, що твій співрозмовник-дипломат насправді - кадровий офіцер спецслужби.

Запитайте будь-якого колишнього дипломата в погонах, скільки інформації його колеги черпали від журналістів та засобів масової інформації. Мабуть, відсотків 80.

Резидентури добросовісно перелопачують центральні, а особливо прискіпливо, регіональні видання. І знаходять масу повідомлень для телеграм у центр.

У Москві найдоступніше джерело таємниць для розвідок усього світу - газета "Московский комсомолец". Бойове видання - публікує навіть стенограми закритих засідань Держдуми.

Завдяки нашій журналістській роботі дипломати-офіцери ставали підполковниками, полковниками й навіть генералами.

Чимало інформації черпають від самих журналістів. Адже їхнє перебування в будь-якій установі не викликає жодних підозр.

Приїзд журналіста в країну перебування починається з акредитації в міністерстві закордонних справ.

У Росії ці функції покладені на департамент преси та інформації МЗС, який розташований на Зубовському бульварі, 4. Пригадуєте сумновідому прес-конференцію ГКЧП в 1990 році, коли в путчиста Янаєва тряслися руки? Вона проходила саме на Зубовському бульварі.

Там мене зустрів перший секретар департаменту. Випускник факультету журналістики Московського інституту міжнародних відносин.

Ми були майже однолітками. За чаркою запитую:

- Ти - підполковник?

-  Ні, майор, пізно почав.

Майор розказав про правили гри. Журналісти часто жаліються, коли не отримують акредитації на певні заходи. Які б ти скарги не писав, усі вони повернуться до мене.

У нас виявилося багато спільного. Він, як і я, здобуває інформацію.

Тільки в мене одна професія: журналіст. Завтра я передам своє повідомлення про московські події - його прочитає вся Україна. Під матеріалом буде моє прізвище.

У майора дві професії: дипломат і розвідник. Він кадровий офіцер Служби зовнішньої розвідки Росії. Його інформації лягають на стіл начальства, і в сейфи.

- Як ти дивишся, якщо Україна, Білорусія та Росія об'єднаються, і будуть мати одного президента? - запитує дипломат-майор.

- Я не людина крайніх поглядів. Але ніколи б не хотів жити в такій країні, - кажу відверто.

Наша розмова, звичайно, фіксується. І ще десятиліттями буде зберігатися в архівах Служби. Такі, кажуть, правила.

Тільки чому про ці правила я мушу дізнаватися сам, після чергової чарки випитої горілки?

В українському посольстві не менший інтерес до журналіста проявляє вже рідний дипломат-капітан. Чи майор? Мабуть, з управління контррозвідки департаменту розвідки.

Ми з ним теж п'ємо чарку. І кожен із нас здобуває свою інформацію. І робить свої відкриття.

На вулицях Москви на журналістах-міжнародниках, як правило, тренуються курсанти академії ФСБ. Вивчають інтереси журналіста, коло друзів, ведуть спостереження. За це їм виставляють оцінки.

На одному з ринків я знайшов дуже цікавий прохід. Два кіоски були розташовані під таким кутом, що переслідувач на якусь хвилину втрачав свого "підопічного". Ти його бачиш, а він - ні.  Дуже цікава картина, коли стикаєшся обличчям з "топтигіним", заскоченим зненацька. У молоді роки - дуже потішно. Тепер просто смішно.

У радянські часи робота офіцерів спецслужб під дахом газети чи інформаційного агентства була ледь не практикою. Екс-керівник Служби зовнішньої розвідки Росії академік Євгеній Примаков у молоді роки працював власкором "Правди" на Далекому Сході. Майор КДБ Колоссов - власкором "Известий" в Італії.

У США майже одночасно вийшли три книги: "Той, що йде вночі" Девіда Уайза, "Шпигун-вбивця" Пітера Мааса, і "Зрада", яку спільно написали три кореспонденти газети "Нью-Йорк таймс".

Автори художніми засобами й мовою конкретних фактів малюють широку панораму інтриг спецслужб двох країн. Серед реальних героїв - офіцер КДБ Моторін, який працював у Вашингтоні під прикриттям кореспондента АПН. Був завербований американцями й розстріляний у Москві в 1984 році.

"Холодні роки" минули. Часи змінилися.

Але журналісти далі залишаються піддослідними кроликами спецслужб. І кожен із нас це відкриття робить по-своєму.

Спілкуватися з воїнами плаща й кинджала, чи краще оминути стороною?

Коли молоді наші колеги думають, що можуть "контору" обіграти й здобути цікаву інформацію - вони глибоко помиляються. Їм протистоять люди, які пройшли спеціальну підготовку. Грати за їхніми правилами - значить програти.

Тим паче, ще жоден журналіст не зробив кар'єру з допомогою інформації спецслужб.

Це "жулікам", які займаються поборами, вигідно прикриватися дахом "контори". Журналістам такі прикриття, як правило, нічого доброго не принесуть. У них своя "свадьба", а в нас - своя.

І, як показує життєвий досвід, не варто плутати дві професії.

Богдан Кушнір, журналіст, спеціально для УП



powered by lun.ua
Кому достанутся функции Госгеокадастра
Новая власть объявила, что пятое по величине штата ведомство страны прекратит существование в нынешнем виде. Что дальше? (укр.)
Инспекция по строительству коррупции
Деятельность Государственной архитектурно-строительной инспекции - это история о неэффективности и коррупции, что порождает завышение стоимости жилья. Решить эти проблемы можно только радикально реформировав ГАСИ. (укр.)
"Мне у светофора остановитесь": что не так с нашим общественным транспортом
Система общественного транспорта в Украине требует изменений, и шанс приблизить ее к уровню развитых стран Евросоюза существует. Этому будет способствовать новый законопроект. (укр.)
Почему инновационная стратегия Украины не связана с экономическим ростом
Правительство Украины не может разработать и внедрить качественную научно-техническую политику из-за институциональной слабости. (укр.)
Президент Зеленский. Успехи, которые мы не видим, и ошибки, которые нам слепят глаза
Одноклассники и друзья на руководящих постах, проблемы с комунцикацией с народом и СМИ – принципиальные ошибки Владимира Зеленского и его команды. (укр.)
Торможение евроинтеграции: почему "Слуги народа" блокируют механизмы движения в ЕС?
Нужна ли Украине государственная политика в сфере евроинтеграции? В "Слуге народа" считают, что нет, поскольку механизм, делающий евроинтеграцию необратимой, требует дополнительных затрат из бюджета. (укр.)
Чем опасна идея Штайнмаера Украине, или Как деоккупировать и реинтегрировать временно оккупированные территории?
Установление власти на деокупированных территориях является краеугольным камнем переговорного процесса в Минске между Украиной и Россией. (укр.)