Что должно быть в учебнике истории

Понедельник, 14 июня 2010, 10:33

Нещодавно міністр освіти Табачник висловив свої міркування, яким повинен бути підручник української історії: "Підручник має наповнюватися фактами незаперечними (якщо, звичайно, керуватися позиціями цивілізованого європейця, а не представника "маленького, але гордого", загубленого в горах племені)".

Цитую далі: "Як весь цей матеріал буде якісно засвоєно учнем, у нього не буде ніяких проблем з ідентифікацією особистостей Сталіна й Бандери з Шухевичем.

...Сталіну не можна ставити пам'ятника, оскільки він безпосередній винуватець смерті багатьох ні в чому не винних людей. Але точно так само ми не можемо заперечувати роль Сталіна як Верховного головнокомандувача сили переможців і лідера країни, яка винесла основний тягар війни, у досягненні Великої Перемоги. А Бандера й Шухевич залишаться в історії як націоналісти й організатори масових убивств, але при цьому вони ще й будуть навічно заплямовані колабораціонізмом".

Висловлювання "полковника історії" Табачника нагадують радянську добу.

Коли подібні "історики" говорили що хотіли, адже альтернативи почути іншу думку не було. Приховували Голодомор-геноцид, на Запорізькій Січі в них були не козаки-воїни, а п'яниці й розбишаки, розстріли польських офіцерів у Катині списали на німців тощо.

Мабуть, азарівський урядовець забув у які часи живе.

На сьогодні будь хто, у тому числі учні й студенти, можуть отримати потрібну інформацію в архівах. Адже є інтернет, велика кількість літератури й публікацій у ЗМІ, де можна прочитати і про Бандеру, і про Шухевича, та зробити для себе висновки хто колабораціоніст, а хто герой нації. Ще є свобода слова

Тому школярі мають отримувати з підручників історії правдиву інформацію.

Зокрема, мають знати й про повстання в московських людиноненависницьких концтаборах ГУЛАГу.

Ось уривки зі спогадів Івана Гасюка про повстання в Норильську, записані Сергійом Савченком, головою Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка:

"Надворі в Норильську був травень 1953 року, настав полярний день, сонце світило цілодобово, але не гріло.

 Повстання почалось після страйку, коли в житловій зоні було розстріляно трьох політв'язнів: міністра Берзіньша, поручника Курляка, адвоката Ейдельштейна. Тоді в політтаборах більше половини були люди з вищою освітою...

Убитих три дні не видавали адміністрації.

Коли політв'язні прощались з побратимами, священики всіх конфесій відправляли панахиду рідними мовами. Виступали промовці, роз'яснювали, як комітет буде діяти в такій ситуації.

Було оприлюднено імена керівників страйку й повстання. Ними стали юрист Файнберг, колишній начальник канцелярії Леніна Нестор Коваленко - старшини Української Повстанської армії, майор Бразаускас, юрист Бобров, воїни УПА Свистун, Горошко й ще декілька прізвищ, яких уже не пригадую.

Коли почав працювати в медчастині 4-го табору, на зустрічах із братами Ткачуками, іншими авторитетними людьми табору, здогадувався, що дійсним керівником повстання був Іван Столяр, з яким чергував у стаціонарі.

... Політв'язні різних національностей були згуртовані єдиним бажанням боротись зі свавіллям і беззаконням адміністрації концтабору.

Уперше за всю історію існування комуністичних політичних таборів світ побачив, що свідомі українці, об'єднані ідеєю незалежності, згуртували біля себе інші нації, і разом виступили проти зловживання владою, проти варварського знущання над людьми, і примітивного гасла пролетарського інтернаціоналізму.

... Треба відзначити, що жорстокі, озвірілі кати, боягузи й шкурники надзвичайно цінують своє життя, хоч охоче віднімають його в інших.

... Після медичних процедур, як завжди, зайшли в ординаторську, щоб повідомити один одного про стан тяжкохворих і поранених, як раптово залунали кулеметні й автоматні черги. З усіх сторін стріляли в беззахисних, виснажених людей, прицільно, безпощадно. За кілька хвилин над табором стояла хмара порохового диму, а в калюжах крові лежали вбиті й поранені.

Було це о третій годині ночі в полярний день липня 1953 року за полярним колом у місті Норильськ.

Усі табірні медики кинулись допомагати пораненим, організовували доставку в стаціонар, надавши необхідну першу медичну допомогу, стали підбирати по всій зоні вбитих. Охоронці більше не стріляли, адміністрація табору, керманичі з Москви фотографували, і з інтересом дивились на свій кривавий злочин.

...Після варварського придушення Норильського повстання кремлівські вожді надіялись, що терор, брехня, страх та масові вбивства знову спрацюють, як у сталінські часи. Вони не могли второпати, тим більше змиритись, що за ґратами політв'язні під орудою українських націоналістів встали з колін, подолали страх, відчули п'янкий запах свободи й, навіть у таборах, вважали себе вільними людьми.

Норильське повстання стало каталізатором боротьби політв'язнів у політичних таборах Колими, Воркути, Казахстану, Далекого-Сходу, де не тільки в концтаборах, але й на спецпоселеннях, в'язні почали вимагати людського ставлення до себе як до людей".

Либонь "історик" Табачник таких спогадів не читає, бо думає що вже давно "схопив Бога за бороду", і всі його антиукраїнські поступки залишаться не поміченими, і забутими.

Чомусь Табачник не розуміє, що через пару років може трапитися так, що в підручнику історії України напишуть - яким не повинен бути міністр освіти України.

А взагалі: чи можна припустити щоб міністр освіти, наприклад, з націонал-демократичного табору висловлював такі непрофесійні перли? Куди дивиться Азаров і його команда "професіоналів"? Адже через Табачника, невдовзі, виборці будуть думати, що всі представники Партії регіонів - такі, як він.

Чи не краще звільнити цього ... навіть слова пристойного не можу підібрати?!

Чому було подано Азаровим на призначення міністром освіти Табачника - не відомо. А от те, що одразу після призначення почалися протести, відомо всім.

Відчуваючи неприязнь Табачника до всього українського, партія "За Україну" взялася збирати підписи за його відставку, поширювати наліпки "СТОП ТАБАЧНИК", пікетувати міносвіти разом зі студентами тощо. А В'ячеслав Кириленко зареєстрував у ВР проект постанови за № 6183 "Про звільнення міністра освіти і науки".

Скільки ще потрібно українофобських заяв Табачника, щоб депутати прислухалися до тих політичних сил, які вимагають відставки непрофесійного, антиукраїнського представника правлячої коаліції?

Чи ж у ПР не має кращої кандидатури? Хіба не можна призначити фахівця, який дбатиме про освітній процес, а не про вигукування мало не що дня якихось давно призабутих радянських штампів.

Невже потрібно підняти на ноги всіх українців у державі, щоб звільнити одного зарозумілого регіонала?!

Українська освіта очиститься. Слава Україні!

Юрій Сидоренко, спеціально для УП

powered by lun.ua

Законопроект №5600: как документ коснется банковского сообщества?

Как бизнесу наладить экспорт органической продукции в ЕС

Равенство в армии – это не только права, но и обязанности

Нетипичный фандрейзинг: как креативно и эффективно организовать фандрейзинговое событие?

Либерализация или репрессии: как вывести из тени 10 млн работников

Перспективы нового суда. Куда идем и не собьемся ли с пути?