Кто кому стрелял в спину?

62 просмотра
Воскресенье, 13 февраля 2011, 12:38
Юрий Сидоренко
для УП

"Проблема українців в тім, що двадцять років тому їм була нав'язана "концепція Грушевського": "помилкова, заснована не на історії, не на фактах, а на міфах про існування якогось окремого українського народу зі своєю державністю", – заявив якось російський історик Олександр Колпакіді.

На початку 90-тих років у Верховній Раді йшли гарячі дискусії, відверте протистояння між депутатами від Народної Ради і комуністичною групою 239 з приводу того, якими мають бути символи української держави.

Комуністи і ще радянськомислячі депутати ніяк не могли сприйняти український національний синьо-жовтий прапор, герб тризуб та гімн "Ще не вмерла Україна", називаючи ті символи не інакше як "бандерівські".

Тож було проведено українськими істориками в ЗМІ роз’яснення про те, що синьо-жовтий прапор українці використовували ще далеко до бандерівців, тризуб був знаком Київської держави ще за часів Володимира Великого, а гімн "Ще не вмерла" має велике об’єднавче значення, бо написаний двома українцями зі Заходу і Сходу...

В результаті певних компромісів всі ці державні символи були узаконені Конституцією.

Тепер ні в кого в Україні не виникає сумнівів, заперечень чи протестів щодо українських символів, завдяки яким нас впізнають у всьому світі.

Тобто, українське суспільство сприйняло символи, які є правдивими з точки зору історичної правди. І хоча нам далеко ще до інформаційного суспільства, поінформованість людей є чи не найважливішим у прийнятті рішень українцями на ту чи іншу користь політичної ідеології.

Вже певний час Україну лихоманить від так званого "Руского міра". На боці тих, хто пропагує даний утопічний проект є все: великі гроші, головні телевізійні канали, переважна більшість друкованої продукції, ФМ радіостанції, проросійська "сліпа" влада, добре підготовлені провокатори і професійні пропагандисти російської ідеї, без яких не обходиться ні один прямий ефір в політичних ток-шоу.

Цей натиск російської ідеї в Україні такий сильний, що якби такий "шторм" пронісся Європою, якоюсь з її країн, то залишив бо по собі одне каміння. А українська нація, українська держава витримують, і не тільки витримають, а й переможуть у тій боротьбі.

Підстави так вважати є, бо подібні "шторми" носилися Україною не один раз, і кожного разу, як би не було важко, українці давали собі раду та добивалися свого. Інколи показували чудеса відваги і мужності.

"Костянтин Цмоць ("Модест"), діючи підпільно під час німецької окупації виконував найвідповідальніші завдання Головного Проводу ОУН як член головної референтури Служби безпеки.

Про його дивовижну холоднокровність, витримку й обережність розповідають легенди. Він мав вроджений талант конспіратора… Костянтину Цмоцю в грудні 1942 доручили небезпечну операцію – звільнити з німецької катівні видатних діячів ОУН – Грицая ("Перебийноса") та Ярослава Старука ("Стяга").

Роман Шухевич розробив план, який Цмоць із групою оунівців, перевдягнених у німецьку форму СД, провів блискуче. Подібну вдалу акцію він повторив у квітні 1943 року, вирвавши із Дрогобицької в’язниці видатного військового діяча ОУН Олексу Гасина ("Лицаря"), згодом начальника головного штабу УПА.

Ця операція виявилася хрестоматійною: "німецький офіцер" – Костянтин Цмоць з кількома військовими, пред’явивши начальникові в’язниці "відповідні документи" жадав передати вищевказану особу для невідкладного перевезення до Берліна. "Злочинця" під конвоєм посадили в автомобіль – і пам’ятай як звали", – розповіла про свого родича Марія Герета.

А ось розповідь українського повстанця пана Броцка з села Липівки Львівської області: "…одного разу потрібно було передати повстанцям дуже важливу інформацію про дислокацію енкавидистів. Біля лісу у формі воїна УПА стояв зі "шмайсером" чоловік, з яким я привітався – "Слава Україні!". Відповідь була – "Героям Слава!". Але коли я підійшов ближче, то почув як енкавидист, який сидів у кущах, мовив "таваріщ камандір".

Броцко зрозумів, що попав у халепу і почав тікати, за ним вискочив енкавидист і взявся стріляти в спину. З опаленим від куль волоссям Броцку вдалося втекти.

За звичкою комуністи і сьогодні полюбляють вигукувати нібито бандерівці стріляли їм в спини. Як бачимо, усе було навпаки.

Стара радянська ("єдіний совєцкій народ") і сьогоднішня московська ("рускій народ – "Рускій мір") пропаганда має підґрунтя в Україні тому, що поки немає можливостей в достатній мірі поінформувати українців про боротьбу українського народу за свою свободу і незалежність.

Російський історик Олександр Колпакіді, мабуть, є послідовником ще одного руського історика Погодіна, який вважав, що коли монголо-татари напали на Русь, то всі русичі-українці повтікали в ті місця, де є зараз Москва.

Та саме Михайло Грушевський заперечив таку монополію на давньоруську спадщину, правонаступником якої, за його визначенням, стала "українсько-руська народність". Адже саме вона створила у свій час Київську державу.

Михайло Грушевський заперечував також, що держава є вищим щаблем розвитку етносу. Історію народу він пропонував вивчати як первісну щодо історії держави, оскільки розвиток останньої зумовлений економічними, культурними і національними чинниками.

Михайло Грушевський вважав очевидним той факт, що Київська держава, її право, побут, культура були творінням передусім українського народу.

Він вказував, що Погодін перебільшував наслідки татаро-монгольської навали на Київську Русь. Вона, звичайно, завдала величезних збитків, але до повного запустіння не призвела.

Подібних і навіть спустошливіших набігів місцеве населення зазнавало й раніше. Проте, як тільки загроза минала, воно поверталося зі своїх сховищ і життя продовжувалось.

Олександр Колпакіді кривить душею, коли резюмує, що ідея державності є ідеєю передовсім Грушевського. Той був радше народником, вважаючи, що саме люди творять державу, а не навпаки, як це прийнято в Росії.

А взагалі то, ідея державності у наших українських предків виникнула дуже давно – набагато раніше за появу Москви.

Одне слово "Рускій мір" в Україні зазнає поразки, навіть при поганій інформованості про переваги вступу України в НАТО і ЄС, про правдиву історичну правду, генетично, на свідомому і на підсвідомому рівні, українці нізащо не позбудуться української ідеї бути вільними серед вільних, бути єдиним українським народом і мати свою українську державу.

Слава Україні!

Юрій Сидоренко, для УП 



powered by lun.ua
Тотальная "цнапизация" или государство в смартфоне?
Сервисное государство должно заботиться о надлежащем предоставлении услуг через различные каналы, беспокоиться обо всех группах граждан и бизнеса, не допуская дискриминации. (укр.)
Как подготовиться к сезону гриппа: 5 простых рекомендаций
Желающие имеют шанс иммунизироваться и избежать заболевания или на 60% уменьшить вероятность осложнений от него. (укр.)
Прикосновение генпрокурора, или Как снять неприкосновенность, чтобы ее оставить
Прикосновенными "слуги" согласны быть только для своего – назначенного президентом Зеленским – генерального прокурора. (укр.)
Есть ли коллизия между правительственными расследованиями на рынке удобрений
За соблюдением правил торговли в стране следят Антимонопольный комитет и Минэкономики. Есть ли между ними взаимодействие, покажет дело против группы Ostchem. (укр.)
Стратегия Украины по интегрированному управлению границами: настоящим мерилом успеха будет эффективная реализация
Укрепление торгово-транспортных коридоров в Европейский Союз является чрезвычайно важным для нынешних и будущих отношений между Украиной и ЕС. (укр.)
В чем логика "земельного Зазеркалья" в отношении иностранцев
Запрет иностранцам покупать землю в Украине не будет. Найдется ряд механизмов и структур в Украине и за ее пределами, чтобы это обойти. Для кого же иностранцы составляют риск? (укр.)
Почему всем нам стоит посмотреть "Поет Ивано-Франковсктеплокоммунэнерго"
В Украине мы не пользуемся инфраструктурой как чем удобным и полезным, не задумываясь – наоборот, мы, сами того не замечая, тратим огромное количество энергии, чтобы компенсировать ее разруху. (укр.)