Кто кому стрелял в спину?

66 просмотров
Воскресенье, 13 февраля 2011, 12:38
Юрий Сидоренко
для УП

"Проблема українців в тім, що двадцять років тому їм була нав'язана "концепція Грушевського": "помилкова, заснована не на історії, не на фактах, а на міфах про існування якогось окремого українського народу зі своєю державністю", – заявив якось російський історик Олександр Колпакіді.

На початку 90-тих років у Верховній Раді йшли гарячі дискусії, відверте протистояння між депутатами від Народної Ради і комуністичною групою 239 з приводу того, якими мають бути символи української держави.

Комуністи і ще радянськомислячі депутати ніяк не могли сприйняти український національний синьо-жовтий прапор, герб тризуб та гімн "Ще не вмерла Україна", називаючи ті символи не інакше як "бандерівські".

Тож було проведено українськими істориками в ЗМІ роз’яснення про те, що синьо-жовтий прапор українці використовували ще далеко до бандерівців, тризуб був знаком Київської держави ще за часів Володимира Великого, а гімн "Ще не вмерла" має велике об’єднавче значення, бо написаний двома українцями зі Заходу і Сходу...

В результаті певних компромісів всі ці державні символи були узаконені Конституцією.

Тепер ні в кого в Україні не виникає сумнівів, заперечень чи протестів щодо українських символів, завдяки яким нас впізнають у всьому світі.

Тобто, українське суспільство сприйняло символи, які є правдивими з точки зору історичної правди. І хоча нам далеко ще до інформаційного суспільства, поінформованість людей є чи не найважливішим у прийнятті рішень українцями на ту чи іншу користь політичної ідеології.

Вже певний час Україну лихоманить від так званого "Руского міра". На боці тих, хто пропагує даний утопічний проект є все: великі гроші, головні телевізійні канали, переважна більшість друкованої продукції, ФМ радіостанції, проросійська "сліпа" влада, добре підготовлені провокатори і професійні пропагандисти російської ідеї, без яких не обходиться ні один прямий ефір в політичних ток-шоу.

Цей натиск російської ідеї в Україні такий сильний, що якби такий "шторм" пронісся Європою, якоюсь з її країн, то залишив бо по собі одне каміння. А українська нація, українська держава витримують, і не тільки витримають, а й переможуть у тій боротьбі.

Підстави так вважати є, бо подібні "шторми" носилися Україною не один раз, і кожного разу, як би не було важко, українці давали собі раду та добивалися свого. Інколи показували чудеса відваги і мужності.

"Костянтин Цмоць ("Модест"), діючи підпільно під час німецької окупації виконував найвідповідальніші завдання Головного Проводу ОУН як член головної референтури Служби безпеки.

Про його дивовижну холоднокровність, витримку й обережність розповідають легенди. Він мав вроджений талант конспіратора… Костянтину Цмоцю в грудні 1942 доручили небезпечну операцію – звільнити з німецької катівні видатних діячів ОУН – Грицая ("Перебийноса") та Ярослава Старука ("Стяга").

Роман Шухевич розробив план, який Цмоць із групою оунівців, перевдягнених у німецьку форму СД, провів блискуче. Подібну вдалу акцію він повторив у квітні 1943 року, вирвавши із Дрогобицької в’язниці видатного військового діяча ОУН Олексу Гасина ("Лицаря"), згодом начальника головного штабу УПА.

Ця операція виявилася хрестоматійною: "німецький офіцер" – Костянтин Цмоць з кількома військовими, пред’явивши начальникові в’язниці "відповідні документи" жадав передати вищевказану особу для невідкладного перевезення до Берліна. "Злочинця" під конвоєм посадили в автомобіль – і пам’ятай як звали", – розповіла про свого родича Марія Герета.

А ось розповідь українського повстанця пана Броцка з села Липівки Львівської області: "…одного разу потрібно було передати повстанцям дуже важливу інформацію про дислокацію енкавидистів. Біля лісу у формі воїна УПА стояв зі "шмайсером" чоловік, з яким я привітався – "Слава Україні!". Відповідь була – "Героям Слава!". Але коли я підійшов ближче, то почув як енкавидист, який сидів у кущах, мовив "таваріщ камандір".

Броцко зрозумів, що попав у халепу і почав тікати, за ним вискочив енкавидист і взявся стріляти в спину. З опаленим від куль волоссям Броцку вдалося втекти.

За звичкою комуністи і сьогодні полюбляють вигукувати нібито бандерівці стріляли їм в спини. Як бачимо, усе було навпаки.

Стара радянська ("єдіний совєцкій народ") і сьогоднішня московська ("рускій народ – "Рускій мір") пропаганда має підґрунтя в Україні тому, що поки немає можливостей в достатній мірі поінформувати українців про боротьбу українського народу за свою свободу і незалежність.

Російський історик Олександр Колпакіді, мабуть, є послідовником ще одного руського історика Погодіна, який вважав, що коли монголо-татари напали на Русь, то всі русичі-українці повтікали в ті місця, де є зараз Москва.

Та саме Михайло Грушевський заперечив таку монополію на давньоруську спадщину, правонаступником якої, за його визначенням, стала "українсько-руська народність". Адже саме вона створила у свій час Київську державу.

Михайло Грушевський заперечував також, що держава є вищим щаблем розвитку етносу. Історію народу він пропонував вивчати як первісну щодо історії держави, оскільки розвиток останньої зумовлений економічними, культурними і національними чинниками.

Михайло Грушевський вважав очевидним той факт, що Київська держава, її право, побут, культура були творінням передусім українського народу.

Він вказував, що Погодін перебільшував наслідки татаро-монгольської навали на Київську Русь. Вона, звичайно, завдала величезних збитків, але до повного запустіння не призвела.

Подібних і навіть спустошливіших набігів місцеве населення зазнавало й раніше. Проте, як тільки загроза минала, воно поверталося зі своїх сховищ і життя продовжувалось.

Олександр Колпакіді кривить душею, коли резюмує, що ідея державності є ідеєю передовсім Грушевського. Той був радше народником, вважаючи, що саме люди творять державу, а не навпаки, як це прийнято в Росії.

А взагалі то, ідея державності у наших українських предків виникнула дуже давно – набагато раніше за появу Москви.

Одне слово "Рускій мір" в Україні зазнає поразки, навіть при поганій інформованості про переваги вступу України в НАТО і ЄС, про правдиву історичну правду, генетично, на свідомому і на підсвідомому рівні, українці нізащо не позбудуться української ідеї бути вільними серед вільних, бути єдиним українським народом і мати свою українську державу.

Слава Україні!

Юрій Сидоренко, для УП 



powered by lun.ua
Айда в художественный музей на Мирослава Ягоду
Искусство Ягоды выпадает из конвенционных рамок. Его произведения не просто преисполнены эсхатологических образов и христианской символики – они имеют характер визионерских прозрений. (укр.)
Как дела с реформой прокуратуры? (FAQ)
Генеральная прокуратура vs Офис генерального прокурора: аттестация прокуроров, судьба тех, "кто не прошел", и еще некоторые нюансы в контексте реформы прокуратуры. (укр.)
Увольнение, трудовые споры, профсоюзы: что предлагает новый Трудовой кодекс
Как будут увольнять и решать трудовые споры в случае принятия нового Трудового кодекса? (укр.)
Эпидемия и коррупция – взрывоопасная смесь!
Летом 1829 в Севастополе был установлен карантин против чумы, которому были подвергнуты все его жители без разбора. Вследствие карантина наступил голод, пышно расцвели спекуляция, злоупотребления флотских интендантов и коррупция в среде чиновников. (укр.)
Финуслуги в смартфоне. Какие платежные новации подготовил Нацбанк
В конце января Национальный банк обнародовал проект закона о платежных услугах. Какие возможности он предоставит украинцам? (укр.)
Ликвидация Верховного Суда Украины неконституционна: что теперь будет с судебной системой?
Разбираемся с Верховным Судом Украины, новым Верховным Судом и решением Конституционного Суда Украины. (укр.)
Почему последние успехи СБУ – неуместный пиар?
Сочетание СБУ функций контрразведки и следствия создает условия для злоупотреблений и влияет на эффективность. (укр.)
Какой может быть профильная школа: опыт Европы и перспективы Украины
Министерство образования и науки годами разрабатывает современные альтернативы, но неизменно сталкивается с сопротивлением политических популистов и самых педагогов, которые боятся изменений – во многом под влиянием тех же популистов. (укр.)