Колхоз имени Тараса Бандеры: кое-что об убогости украинства

401 просмотр
Вторник, 22 марта 2011, 14:28
Павел Зубюк
для УП

"Ти, брате, любиш Русь, Я ж не люблю, сарака! Ти, брате, патріот, А я собі собака. Ти, брате, любиш Русь, Як хліб і кусень сала, — Я ж гавкаю раз в раз, Щоби вона не спала", – з цих прекрасних Франкових слів і хотілося б розпочати чергове гавкання на тему того, через що українці постійно опиняються при розбитім кориті.

Як пам’ятає дехто з читачів, перший ювілей Помаранчевої революції був людний, як і сама революція: сніг, натовп, сцена – і ще не до кінця втрачений ентузіазм перемоги. Натомість другий ювілей зібрав сотню-півтори "гусівників".

І от, серед цієї "тусівки" з’явилися кілька хіпуватого виду молодих людей з плакатами "я зрадив Майдан".

Не знаю, як хто – а я зразу зрозумів, що це перформенс, що висміює гасло НСНУшної передвиборчої кампанії "Не зрадь Майдан". Однак "тусівка" розцінила це інакше і загрозливо оточила молодих людей.

"Як можна, – кричала тусівка, – зраджувати Майдан?! Вияв Святого Духу Української Нації, пронесений з часів Великих Оріїв та Трипільців, загартований Мужніми Лицарями-Козаками та Героями-Повстанцями виплеканий?!!"

Ну, можливо сформульовано все було не так послідовно і красиво, але щось таке. Якби не міліція – "тусівка" б охоче порвала на шмаття цих "зрадників" і втішилась би Великою Перемогою над Ворогами Неньки.

Головна проблема більшості з тих, хто називає себе "націоналістами" в Україні – це їхня совкова убогість. Їхня "національна ідея" – це відкрутити голову пам’ятнику Леніну і прикрутити туди голову Бандери або Шевченка, залежно від ступеня радикалізму.

В їхніх мріях всі повинні поводитись так само, як в Радянському Союзі, тільки замість червоних галстуків мають бути вишиванки, замість наукового комунізму – науковий націоналізм, замість віршів про Леніна та міць Червоної Армії – вірші про Бандеру та міць УПА.

Саме тому будь-яку критику на свою адресу чи іронію на адресу своїх цінностей ця "тусівка" сприймає досить гостро, як і належить типовим "радянським людям". Одразу ж з’являються звинувачення у "зраді", погрози "натовкти пику" або "закатати в асфальт" – типово більшовицька реакція на будь-які прояви інакодумства.

Убогість української "націоналістичної" думки є ключовою відмінністю між націоналізмом українським та, скажімо, литовським чи естонським.

Коли наприкінці 1980-тих балтійські народи боролися за Незалежність – в них позаду був принаймні досвід 20-річної державності, вони усвідомлювали всі складнощі існування себе як державних націй. У нас же панувало переконання, що у всьому винен хтось зовнішній, тож якщо цього зовнішнього прибрати – все влаштується саме собою.

Як з’ясувалось – все значно складніше. Держава – це не лише "комуняку на гілляку", це відповідальність перед народом. А от відповідальності брати на себе ніхто не хотів і не вмів, тому влада залишилась за номенклатурними пристосуванцями, а "свідоме українство" залишилось "за бортом", далеке від сфери прийняття рішень.

Помаранчева революція стала сигналом: суспільство готове об’єднуватись заради майбутнього своєї держави. Однак "свідоме українство" цього героїчно не помітило, продовжуючи варитися у власній "тусівці" і даючи суспільству відповіді на питання, яких воно не потребувало.

Наприклад, одна "націоналістична" партія йшла на вибори до Київради з листівками, в яких довго й ретельно розповідала про те, що "націоналізм" і "нацизм" – різні речі, а Степан Бандера сидів у гітлерівському концтаборі.

Не знаю, як кому – а мені для вибору значно важливіше, яким чином міська влада вирішить проблему засміченості, незаконних забудов та поганої якості доріг. Про Бандеру та УПА я можу прочитати на численних історичних сайтах, в книжках, або ж дізнатися з бесід із ветеранами-повстанцями. Не дивно, що ця партія на виборах пролетіла.

Зараз "свідоме українство" марґіналізується просто ударними темпами. З одного боку, розумніша його частина гостро переживає нинішню суспільно-політичну ситуацію, а тому нічого не робить.

Цим вона якісно відрізняється від польських, чеських чи балтійських побратимів, які в найскладніші моменти вміли організуватись і діяти ефективно. Менш розумна частина – в кращому разі героїчно бореться з пам’ятниками давно померлим диктаторам, в гіршому – знаходить "воріженьків" за кольором шкіри чи сексуальною орієнтацією.

Дивлячись на другу частину – перша зневірюється ще більше і ще міцніше утверджується у тому, що в цій країні нічого зробити не можна. Такі собі "націонал-емо", котрі постійно скаржаться і нічого не роблять.

Майже всі "акції на захист", "акції протесту", "відзначення річниць відбуваються в неймовірному убогому совково-колгоспному стилі. В цьому стилі друкують листівки та макетують наліпки, проводять "перформенси", пишуть промови.

Власне тому, що вітчизняний "націоналізм" не є альтернативою совку, лише частковим його проявом – він і не може перемогти совок російсько-радянський, котрий символьно та матеріально є значно сильнішим.

Висловлю припущення, що націоналізм естонців лежав у зовсім інакшій площині ніж тамтешній совок – а отже совок і не зміг нічого йому протиставити. "Мені тяжко уявити собі естонців, які принижено сплять по московських вокзалах", – сказав про це Юрій Андрухович у "Московіаді".

Я переконаний, що народження нової України буде можливим лише тоді, коли в "націоналістичному" чи то "свідомому" дискурсі найактивнішим буде той, хто вміє правильно визначити наше нинішнє місцезнаходження і кінцеву точку призначення. Той, хто чітко визначатиме перешкоди, які стоять на цьому шляху та засоби подолання цих перешкод. Той, хто боротиметься проти причин проблем, а не проти їхніх наслідків.

Це означатиме, що в України з’явилась національна еліта, повноцінна альтернатива совковим мародерам.

І така альтернатива цілком матиме шанс прийти до влади, відродити нашу мову і культуру, збудувати рівні дороги, обмежити корупцію та дати українцям впевненість у завтрашньому дні.

Тоді пам’ятники злочинним тиранам зникнуть з наших вулиць цілком закономірно і без жодних заперечень з боку суспільства, шляхом офіційного демонтажу, а не нічного довбання молотком чи різання автогеном. Дуже сподіваюсь це побачити.

Павло Зуб’юк, для УП



powered by lun.ua
Капитолий. Начало реванша Трампа
Дональд Трамп не сдастся сейчас, поскольку намерен баллотироваться на следующих президентских выборах. (укр.)
Заработать на смертях: как нас лишили мировой вакцины в 5 раз дешевле
Три доллара заплатила Всемирная организация здравоохранения за вакцину, закупку которой в ручном режиме сорвал министр здравоохранения Максим Степанов. (укр.)
Настоящая цена меха норок: история одного расследователя
В конце сентября 2020 польский Сейм (нижняя палата парламента) провел историческое совещание по вопросам правовой защиты животных в Польше. (укр.)
Изменил ли Национальный банк свою политику на валютном рынке
По какому принципу НБУ будет выходить на рынок с валютными интервенциями и как будет влиять на курс. Что изменилось в новой стратегии? (укр.)
Торговый фокус с лесом: друзьям — все, а обществу — ничего?
Почему торговля необработанной древесиной происходит на закрытых "аукционах" и без конкуренции. (укр.)
Дело генерала Назарова - сигнал, который нельзя игнорировать
Дело Назарова как потенциальный прецедент для военного судопроизводства Украины и свидетельство неурегулированности ключевых вопросов военной юстиции. (укр.)
Демократия и некомпетентность
Почему Аристотель не доверял демократии как форме правления, в чем заключаются недостатки последней и что это значит для современной Украины. (укр.)