Люстрация или репрессии?

0 просмотров
Пятница, 17 июня 2011, 15:57
Валерий СемиволосВалерій Семиволос
свободный журналист, село Губаривка, Харьковская область

У зв’язку із прийняттям парламентом Грузії "Хартії Свободи", котра, в тому числі, передбачає люстрацію колишніх співробітників спецслужб СССР, а також колишніх вищих посадових осіб компартії та комсомолу, українськими ЗМІ прокотилась легка дискусійна хвиля щодо доцільності проведення подібної процедури в Україні.

Розмаїття думок коливалось від шкідливості, недоцільності та несвоєчасності започаткування люстраційних процесів і до їх крайньої необхідності та нагальності.

Головним аргументом противників люстрації є теза про загрозу апокаліптичного розколу і без того надзвичайно нестабільного суспільства. При цьому якось забувається досвід нині демократичних країн, в котрих така болюча операція була здійснена.

Наприклад, не така вже й давня люстрація в країнах Східної Європи та Балтії, попри певні особисті потрясіння для окремих громадян, нічого іншого окрім очищення від сумнівної публіки органів влади і деяких суспільних інститутів та розуміння громадськістю "who is who" не викликала.

Апологети ж люстрації вважають її чи не єдиною панацеєю задля лікування усіх сутніх суспільно-державних болячок в Україні. При чому багато-хто із них страждають на грубий примітивізм – мовляв, "комуняку на гілляку і буде нам щастя".

При цьому знову ж таки забувається досвід інших, зовсім недемократичних країн, якими вони стали, в тому числі, і завдяки ось такій примітивній люстрації.

А найхитромудрішим в підходах до цього питання виявився Леонід Кравчук. В якомусь ефірі він висловився в сенсі, що люстрація була потрібна десь на початку 90-тих, але тоді її здійснити було неможливо (треба розуміти тому, що саме Леонід Макарович в той час президентствував?), а сьогодні вже запізно.

В принципі, погоджуючись із першою частиною кравчуківської тези, абсолютно не згоден про сьогоденну запізнілість і не нагальність цієї процедури, про що мова трохи нижче.

А ще дехто уїдливо так запитується, мовляв, а хто власне люструвати буде, хто до отих самих люстраційних комісій входитиме?

А ніхто, бо й самих комісій не повинно бути. А мусить бути прийнятий відповідний закон, котрий безумовно мусить виконуватись, а за його дотриманням мусять наглядати відповідні, передбачені чинною Конституцією органи.

А інколи виникає враження, що багато-хто просто не розуміє сучасної суті означення люстрація. Тому невеличка довідка.

Люстрація (від латинського Lustratio – очищення через жертвоприношення) – в сучасному трактуванні політична практика законодавчого обмеження прав деяких категорій осіб (за партійно-ідеологічними, професійно-посадовими, релігійними та іншими ознаками) на:

- заняття державних посад;

- професійну практику;

- недоторканність приватного життя (допускається публічне розповсюдження будь-якої інформації щодо походження, подробиці біографії тощо).

Метою люстрації є очищення держапарату та деяких важливих суспільних інституцій (ЗМІ, адвокатура, церква тощо) від осіб, що дискредитували себе належністю до певної політичної сили, соціальної верстви або ж таємною співпрацею із спецслужбами.

Взагалі-то люстрація вигадка не нова.

Після 1917 року протягом короткого часу практично усі старі кадри пройшли ротацію, яка тоді мала вигляд тривіального знищення. Інакше кажучи, старих кадрів просто повбивали. Нічого дивного у цьому нема – червоні притримувалися такої самої методи і згодом, скажімо, в тій же Камбоджі.

Дав лопатою по голові, рештки землею присипав – ось, власне й уся червона люстрація.

Та й нацисти від комуністів мало чим відрізнялись, люструючи в досить специфічний спосіб комуністів, пацифістів, євреїв та інших неарійців. Втім, опісля війни Німеччина пережила очищувальний процес зворотної люстрації – денацифікацію.

А там де червоних чи коричневих не було, також бувало по-всякому.

Довга боротьба за англійську корону, що отримала назву війни Алої та Білої троянд, врешті-решт одну "троянду" позбавила геть усього. Натомість "троянда", що перемогла, отримала усе. Чим вам не люстрація у чистому вигляді?

Надзвичайно суттєвий момент

Потреба в люстрації виникає і ця операція може дати необхідний ефект лише за умови проведення докорінних суспільно-політичних та економічних, революційних системних змін.

Коли руйнується стара система влади, а натомість починає будуватися нова, апріорі вважається, що неандерталець чи кроманьйонець не здатні зробити ракету або комп'ютер, якими б вони не були старанними учнями. Бо, коли курс міняється кардинально, треба інших людей.

Але якщо люстрація не супроводжується радикальними системними перетвореннями – то це не більше ніж шкідливі для самого ж існуючого режиму репресії. Безвідносно який той режим тоталітарний чи демократичний.

Згадайте хоча б скільки шкоди завдали: репресії 37-38 років самому ж сталінському режимові чи "культурна революція" в Китаї режиму Мао, або ж маккартизм у США чи "заборона на професії" у ФРН демократіям цих країн.

За всю історію незалежної України питання люстрації гостро поставало двічі.

Вперше, коли руйнувалася "страна совєтов" та компартія СРСР. Чи скоріше навпаки – компартія та її страна совєтов?

Чого ми бажали після здобуття Україною незалежності? Певна річ, крім високих і світлих цілей, ми ще дуже хотіли люстрації. Нас переповнювало гаряче бажання, щоби уся та комуняцька сволота, що паскудила наше життя, усі ті люди, яким вільна Україна була наче кістка в горлі, щоби усі вони залишили нас назавжди.

Щоби зникли та не відвідували нас навіть у спогадах.

На суто емоційному рівні хотілося лишити їх усього, заробленого неправедним шляхом, тобто шляхом приниження особистості та народу.

Здавалося, що треба було волею суверенного українства винести вердикт, згідно з яким екс-комуняки решту життя мусили прожити у брудній канаві під парканом.

А щасливі та вільні ми ходили би повз той паркан, зверхньо дивилися на бувших володарів світу казали б їм без особливої злості: "Тьху на тебе". Та не судилося.

З трьох причин. По-перше, ті ж таки комуністи в своїй більшості залишились при владі. А спробуй кого-небудь пролюструвати, коли він у більшості.

По-друге, самі опозиціонери переважно не дуже й то прагнули люстрації – їм здалося, що співпраця із екс-номенклатурою перспективніша. І найголовніше, отримання незалежності, за великим рахунком, не супроводжувалось кардинальними системними перетвореннями.

Вдруге потреба в люстрації виникла опісля Майдану. Коли здавалось, що ось-ось на руїні старої системи влади виникне потреба будувати щось нове, а старі кучмівські кадри можуть стати цьому на заваді.

І за великим рахунком певна люстрація – у вигляді широкомасштабної кадрової ротації тоді таки відбулась. Але не дивлячись на звільнення/мобілізацію десятків тисяч чиновників із цієї затії вийшов помаранчевий пшик імені Ющенка.

В першу чергу, через те, що очікуваних суспільством системних перетворень, хоча би паралельно із кадровими змінами, не трапилось.

Зараз такий же самий пшик очікує і однотулубного сіамського близнюка Ющенка – братана Януковича. І не в останню чергу через оту саму біло-блакитну "люстрацію" своїх попередників, яка не супроводжується системними перетвореннями.

А мо’ , ну її до трясці тую люстрацію, мо’ вона в Україні не потрібна буде?

Та ні, все ж таки потрібна і більш жорстка, глибинна і комплексна ніж, приміром, у Східній Європі.

Люструвати доведеться не лише екс-кагебістів із сексотами чи колишню комуністичну номенклатуру, але в першу чергу ту компрадорську панівну верству, що сформувалась в Україні за часи її незалежності. Бо цей умовно поділений на владу та опозицію прошарок владоможців апріорі ні в якому разі існуючий в Україні стан речей змінювати не хоче, і не буде.

Тому, якщо в Україні в решті-решт визріє в ендогенний спосіб чи сформується за допомогою екзогенних чинників суспільно-політична потуга, котра спроможеться започаткувати системні перетворення, то без люстрації їй не обійтись.

І під цю процедуру мусять потрапити не лише вже згадувані екс-номенклатурники чи кагебісти, але й:

- депутати усіх рівнів і усіх скликань за часи незалежної України, починаючи з міського та районного рівнів і до ВР України із забороною їм обіймати як мінімум на найближчі 10 років будь-яку державну посаду, а в першу чергу, виборну;

- держчиновники верхньої та середньої ланки за ознаками їх корумпованості та профпридатності;

- держслужбовці за ознакою їх належності до спецслужб іноземних держав.

Але ці заходи дадуть свій позитивний результат лише за умови, якщо люстрація буде однією із передумов та складовою радикальних системних суспільно-політичних та економічних перетворень. Як то, приміром, відбувається в Грузії.

В іншому випадку – це буде усього лише мстивими та безглуздими репресіями.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП

Внимание! Мы включили премодерацию. Комментарии появляются с задержкой.
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)