Украинская национальная мечта

57 просмотров
Пятница, 17 июня 2011, 10:16
Андрей Лозовой
народный депутат Украины (Радикальная партия Ляшко), секретарь Комитета по вопросам правой политики и правосудия

Колись одного мудрого керівника спитали: "А за які гроші Ви збираєтесь це будувати?" Він лаконічно відповів: "За крадені!" Присутні здивувались: "Це як?"

У відповідь почули щось на кшталт: "Ми збудуємо не за рік, як написано в проекті, а за півроку. Тоді в процесі будівництва вкрадуть удвічі менше – і нам вистачить ресурсів на все, чого ми хочемо".

Не знаю, як вам, а мені особисто дуже імпонує така логіка. Якщо задуматися: а може, в України насправді є все необхідне для постійного розвитку та високого рівня життя?

Певен, є! Однак ми цим не користаємось: вибираючи непотрібних можновладців, знищуючи потрібні для майбутнього природні ресурси, не розвиваючи сільське господарство й виробництво, байдуже ставлячись до низького рівня освіти й культури, зрештою, не підтримуючи один одного.

А найголовніше, ми не віримо в те, що все може бути інакше.

А це вже, без перебільшення – катастрофа громадянської свідомості. У порівнянні з якою дрібницями виглядають витрати на утримання безпорадної армії чиновників та депутатів, на ганебну бюрократію місцевих князьків, на силові структури, на розбазарювання державного майна та навіть на ЄВРО-2012.

Дешевше було б вирити на Хрещатику найбільший у світі котлован, нічого там не будувати – і проголосити його унікальною пам'яткою архітектури під протекторатом ЮНЕСКО. Туристів буде не менше, і гостюватимуть вони не впродовж місяця, а постійно. Це, до речі, Вам порада, пане міський голова, так Вас принаймні запам'ятають.

Усе це можна пережити. Зневіру – ні.

Тотальне розчарування наших людей у житті – це ймовірність втратити шанс підняти державу з колін, і зробити її сильною та багатою.

У кожного своя відповідь на питання: "Як жити? Що робити далі? Що буде з Україною?"

Публічно ми ж чуємо щось такого кшталту: "Коли мова суахілі стане четвертою державною, країна вступить в митний союз з Сомалі, День Захисту Тушканчика буде оголошено національним святом (бонус – тиждень вихідних), а міліція захищатиме буддизм у північних районах Закарпаття – от тоді все буде добре!"

Себто ми говоримо не про те, що об'єднує, а про те, що роз'єднує.

Відтак мислимо деструктивно, ідучи до історичного провалля.

А що може об'єднати всіх українців, згуртувати заради спільних зусиль і великої мети?

Коли ми це питаємо в політиків та громадських діячів, то часто чуємо, мовляв, потрібна національна ідея. Навіщо?!.. Хіба вона нам потрібна? Вона не розбудить нас на світанку, не накриє нам стіл, і не вилікує в нас алергію на щастя...

Вочевидь, Україну врятує не національна ідея, а національна мрія.

Кілька днів тому я їхав у тролейбусі №24, і в кращих шпигунських традиціях ситуативне підслуховував розмову двох жінок літнього віку на сусідньому сидінні. Перепрошую, але не робити цю нехорошу справу було неможливо, позаяк розмовляли вони так голосно, що, мабуть, їх було чутно навіть на вулиці.

Одна бабуся говорила російською, інша – українською із соковитим галицьким акцентом. О, яка палка то була бесіда!..

Вони дискутували крутіше депутатів Верховної Ради. Про мову, історію, літературу. Про Євросоюз, НАТО й Москву. Про те, хто кому імпонує з політиків… І весь час сперечались, заледве не посилаючи одна іншу у відповідному далекому напрямку.

Знаєте, коли вони дійшли спільної точки зору? – Коли стали говорити про пенсійну реформу, статус дітей війни, вартість та якість комунальних послуг. А понад усе про ціни на ліки та продукти харчування, бо вони обидві гадки не мають, як їм вижити, незалежно від особистих політичних поглядів.

Низько й мерзотно кепкувати, що люди, наприклад, не ходять у театр, хоча це теж проблема, коли вони голодні, хворі й злі.

Тому, як на мене, українська національна мрія – щоб усі наші співвітчизники були щасливі й заможні.

Певно, хтось дорікатиме: ковбаса – це не національна ідея, а тим паче, мрія. Однак, рівень життя більшості наших громадян провокує думку, що це її складова. Тільки хотілося б, аби це була не радянська ковбаса з туалетним папером, а принаймні салямі.

Бо, коли українці житимуть краще ніж мешканці Монако, Дубаю та Ніцци – у них не виникатиме бажання їхати на заробітки на чужину або ж, залишаючись на рідній землі, зневажати свою Вітчизну.

Адже все, що є на світі, спочатку було мрією...

Андрій Лозовий, спеціально для УП

powered by lun.ua
Как проголосовали милениалы?
Молодежь выбрала Зеленского – красивый миф, но не дружит с цифрами.
Инсайдерское кредитование: что нельзя забыть, что не стоит повторять
Проблема кредитования связанных лиц возникла недавно. Ранее создавалось впечатление, что финансовый сектор — образец прозрачности. Все изменилось в 2015 году. (укр.)
Кто сделал президента ответственным за тарифы?
Мы с огромным энтузиазмом ходим на выборы, как те болельщики на стадион, но совсем не понимаем, в какую игру играют и кто за что отвечает на поле политической игры. (укр.)
Правильно закрыть ФЛП и не попасть на крючок к фискалам
Многие предприниматели по тем или иным причинам решают уйти из бизнеса. Что следует учесть, чтобы налоговики в будущем не напомнили о себе? (укр.)
Чем Украине грозит двуязычие?
Сегодня русский язык ассоциируется не с литературой Бунина или Довлатова, а с российскими войсками. (укр.)
Как эффективно использовать современные технологии в образовании?
Основной вызов, который стоит перед образованием, вернуть молодому поколению интерес к учебе. (укр.)
Кто будет руководить медицинскими закупками в Украине?
Руководитель агентства, которое будет осуществлять медицинские закупки в Украине, должен быть не просто профессионалом, но и иметь безупречную репутацию, управленческий опыт и устранить любые конфликты интересов в таком важном деле. Изучаем кандидатов. (укр.)
Прописка (не) важна, или Как вытащить жребий на обучение в школе
Этого учебного года ожидается, что в Киеве к первому классу пойдет более 34 тысяч детей. (укр.)