Почему Молдова и Грузия обгоняют Украину на пути в Европу?

Про те, що Грузії, на відміну від України, вдалися окремі реформи – в Україні знають. Час від часу в ЗМІ з’являлися публікації про успіхи подолання корупції у Грузії чи про створення сприятливого бізнес-клімату.

Те ж саме стосується Молдови. Після приходу до влади проєвропейської коаліції у 2009 році часто можна було почути від колег з ЄС про те, що Україна перестала бути фаворитом Брюсселя, оскільки Молдова демонструє реальну політичну волю до здійснення реформ.

Успіхи Молдови та Грузії набули навіть певних міфічних обрисів в Україні. Чого варті лише розповіді (і небезпідставні!) про грузинських інспекторів дорожнього руху, котрі не беруть хабарів.

А один колега у Facebook якось написав про те, що у Молдові у парках є безпровідний Інтернет і розетки для ноутбуків. Іншими словами, відчуття того, що Україна починає "пасти задніх", з’явилося вже деякий час тому.

На офіційному рівні в Україні, тим не менше, досі панує переконання, що вона залишається лідером серед східних сусідів ЄС, до яких належать також Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан та Білорусь.

Неодноразово лунали коментарі з боку представників вітчизняного МЗС про те, що Україна не може бути "в одній шерензі" з іншими країнами Східного партнерства і що потенціали України та інших країн регіону є "непорівнянними".

Сьогодні можна стверджувати: міфи і чутки про втрату лідерства України таки небезпідставні. Це підтверджують дані Індексу європейської інтеграції – дослідження, яке ініціював Міжнародний фонд "Відродження" у співпраці з Фундаціями Відкритого Суспільства (Open Society Foundations).

До роботи було залучено понад тридцять експертів з ЄС та, власне, країн Східного партнерства. Результати свідчать – Україна таки відстає від Молдови та Грузії у багатьох аспектах європейської інтеграції.

Експерти порівняли три виміри європейської інтеграції у країнах Східного партнерства. По-перше – розвиток зв’язків з ЄС, починаючи від політичного діалогу, взаємної торгівлі і завершуючи контактами між людьми.

Другий вимір – наближення до стандартів ЄС: демократії, верховенства права, якості урядування, політики і законодавства у різних сферах. Насамкінець ішлося про управління європейською інтеграцією (координація політики, система адаптації законодавства тощо).

Результати дослідження можуть, на перший погляд, викликати подив і неприйняття. Адже Україна ще зовсім недавно вважалася флагманською країною Європейської політики сусідства і Східного партнерства.

Україні завжди першій пропонували ті чи інші інструменти, які пізніше було поширено й на інші країни. Передусім йдеться про Угоду про асоціацію, більш ніж чотирирічні переговори щодо якої мають бути завершені найближчим часом, і її особливу складову – глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі. Це також угоди про спрощення оформлення віз і плани дій щодо лібералізації візового режиму.

Але справжня суть європейської інтеграції полягає у здійсненні внутрішніх перетворень, які наближають країну до європейських стандартів. Саме тут, як показало дослідження, Україні забракло реформ.

Найбільшою проблемою реформ, що розробляються і затверджуються в Україні, є те, що вони не враховують зобов’язання, які Україна взяла на себе в рамках двосторонніх відносин з ЄС. У результаті європейська інтеграція і внутрішній порядок денний реформ – це ніби дві паралельні реальності, які не перетинаються.

Вражає той факт, що незважаючи на високий рівень взаємної торгівлі з ЄС, Україна знаходиться на передостанній сходинці щодо розвитку ринкової економіки та бізнес-клімату. Їй поступається лише Білорусь.

За якістю урядування (професійність державної служби, боротьба з корупцією та інші фактори) та незалежністю судочинства Україна опинилася позаду не лише Молдови та Грузії, але й Вірменії.

Вірменія має високий показних наближення до стандартів ЄС у сфері транспорту та енергетики (регуляторне середовище, адаптація законодавства, енергоефективність). Хоча географічно ця країна достатньо віддалена від ЄС і не залучена до співпраці з Євросоюзом у цих сферах так глибоко, як Україна та інші країни.

У сфері навколишнього середовища (йдеться як про стан навколишнього середовища, так і про відповідну політику), Україна посіла передостанню сходинку, обігнавши лише Азербайджан.

І ще один красномовний факт. Україна досі не завершила переговори щодо приєднання до спільного авіаційного простору з ЄС, результатом чого було б збільшення конкуренції на ринку авіаперевезень та здешевлення тарифів. Хоча переговори Україна розпочала ще у 2007 році.

Натомість, Грузія вже підписала відповідну угоду, а Молдова, яка розпочала переговори лише влітку цього року, вже їх завершила. Програє у результаті пересічний український громадянин.

Усі ці факти свідчать передусім про брак політичної волі. Останнє підтверджують і невисокі показники України щодо управління європейською інтеграцією.

Це не дивно, зважаючи на фактичну відсутність сьогодні в Україні координаційного механізму європейської інтеграції – інституції, яка б координувала здійснення реформ, що наближують Україну до ЄС. Також відсутня ефективна система адаптації законодавства і координації зовнішньої допомоги.

Ці невтішні висновки дослідження, з одного боку, можуть викликати розчарування. З іншого, такі результати мали би спонукати представників влади і експертної спільноти в Україні замислитися над тим, як підкріпити євроінтеграційні декларації реальними реформами.

Той факт, що українці поступаються Молдові і Грузії, з якими нещодавно не хотіли бути "в одній шерензі", повинен викликати здорове бажання наздогнати і надолужити втрачене.

Інакше Україні доведеться стати свідком того, як Молдова, а згодом і Грузія та інші країни підпишуть Угоди про асоціацію з ЄС. Тоді як для українців асоціація з ЄС усе ще залишатиметься недосяжною мрією.

Ірина Солоненко, директор Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження", для УП