Нужен ли фронт за линией окопов оппозиции?

10 просмотров
Понедельник, 16 января 2012, 13:18
Александр Горобец
журналист, писатель

Юлія Тимошенко, і сама того, можливо, не підозрюючи, своєю постійною підвищеною активністю, харизматичністю, власноруч сформованим авторитетом, поклала хрест на гендерній політиці в Україні.

Чоловіки, які завжди займають ключові посади й формують кадровий резерв, мимоволі спостерігаючи за тим, на що здатна сучасна самодостатня жінка, явно менше стали висовувати на командні висоти представників слабшої статі. Аби, мабуть, не породити у своєму колі подібних ЮВТ – перспективних революціонерок, могильників дешевих чоловічих авторитетів.

А коли вже без жінок на якомусь там напрямку взагалі не можна обійтися, пропонують таких висуванок, яким лише в кабінетах до пенсії сидіти й на люди не показуватись. Я вже не кажу про їхнє вміння гуртувати, організовувати людей.

Ось чому, здається, ні в уряді, ні на інших командних постах у державі зовсім не видно примітних панянок – толкових і розважливих, грамотних і кмітливих. Тих, кого іще у світі називають римськими матронами.

Як на мене, "синдром Тимошенко" мимоволі перетворив Україну в неофіційний патріархат. Можливо, верховні владні жерці бояться того, аби молода незалежна держава не перетворилася на подобу римського клану Медичі, чи російського "баб'єго вєка" в історії Росії.

І тому єдиним виходом у люди для самодостатніх жінок залишається безбережна, всеосяжна політика.

Де не пишуться накази для призначення на нові публічні посади. Де ніякого значення не має стаж державної чи фахової служби, зате якнайбільше затребувані персональна сміливість, відчайдушність, а іноді й зухвальство з нестримним бажанням якнайкраще прислужитися громаді, державі.

Тут, як то кажуть, самотужки доводиться заробляти собі бали.

Трапляється, потрібно ставати перед людьми, обличчям до обличчя, обов'язково ж за якоїсь нестандартної ситуації – і будь-що заволодіти їхньою увагою, добитися того, аби вони повірили. А коли не вийшло – підібравши... спідницю, щодуху належить утікати на всі чотири боки. Позаяк, це, мабуть, не вашої душі стезя – переконувати, вести за собою...

Іншими словами, для політика-жінки, окрім сердечності, душевної теплоти, гострого материнського бажання всіх розрадити, приголубити, ще й потрібно мати талан організатора, харизму поводиря, вдачу щирої, теплої людини.

Таких жінок в Україні небагато, хто, так би сказати, самі себе зробили політиками, стали особистостями.

Залишу без коментарів дивний плід "озимого покоління" Інну Богословську, яка буквально спаплюжила себе чварами в прямому телевізійному ефірі. Ви ж, сподіваюся, не скажете, що це зразок саме тієї "теплої", затишної жінки, про яку мовилося вище?

Змовчу й про притихлу останнім часом за спиною глави держави подеколи дошкульну Ганну Герман.

Сама себе звела, як особистість, потонувши в створенні приватного службово-домашнього затишку за державний кошт, Раїса Богатирьова.

Хіба ж кого з них непокоїть, пече, приміром, те, що держава, вельми схожа на патріархальну, яка бездарно побудована нинішніми чоловіками, з явно вираженою антигендерною політикою у своїй внутрішній суті – жорстоко й ганебно пригноблює свободу жінки, матері, лідера опозиції Юлії Тимошенко? Для всіх них вона – політичний, класовий ворог. Такий, який може в одну мить відібрати й благополуччя, і достаток.

Тому вся мовчазна позиція, либонь, зводиться до того, нехай, мовляв, краще трохи посидить. Поки ми на Печерських пагорбах похазяюємо...

Ця неповага до високого професійного рівня українських жінок, приниження їхньої ролі в справі розбудови нашої рідної держави котрогось разу вихлюпнулася в брутальну, мужикувату відвертість нинішнього глави уряду Миколи Азарова. Він буквально заявив, що "реформи – не жіноча справа".

Насправді, треба визнати, що в Україні немає ані реформ, ані найменшого успіху на поліпшення гендерної політики. Цей махровий сексизм – дискримінація за ознакою статі – не дає виходу на публічну, службову арену талантам тисяч і тисяч жінок. Скажімо, за кількістю жінок у парламенті Україна займає 110 місце серед 188 країн.

Чи не тому саме в нас зародився, як своєрідний протест проти всього цього безладу, а також проти утиску реалізації власних достоїнств, свободи вибору жінки, статевої рівності в органах влади, публічної сфери – і, на подив усієї приголомшеної Європи, буйно розцвів дещо схожий на цирк рух FEMEN?

Ці голі вибрики фарбованих і стрижених дівок, можливо, і є якраз певним балансом рівноваги між тим, як нині реалізуються суспільні потужності чоловіків і жінок. Неоперені наші дівчата змушені світити своїми таїнствами – насамперед заради того, щоб привернути увагу до безнадійного жіночого безправ'я.

До того ж, давайте не забувати, що в Україні існує вельми помітна гендерна диспропорція – жінок значно більше ніж чоловіків.

Як свідчила офіційна статистика, за станом на першу половину 2011 року представників слабої статті в нас аж 53,7 відсотка. Себто, на кожну тисячу жінок лише 856 чоловіків.

І все ж-таки вони в нас є, жінки лідери. Окрім, зрозуміло, ув'язненої Юлії Тимошенко. Я тут би назвав Наталку Королевську й Олександру Кужель.

Пані Олександра давно вже в політиці. Але на моє щире переконання, тільки тепер по-справжньому розкрився її щирий дар безкомпромісного борця за інтереси людей, істинного "правдоруба". Політик, який не піде на зговір із совістю, заради "теплого" місця поступиться принципами.

Думаю, що вона могла б спокійно, приміром, працювати, набирати персональні очки в безликій провладній партії "Сильна Україна", де їй не було рівних. Але пані Кужель, схоже, не може бути навіть царівною в болоті. Їй треба, щоб політична сила, якій вона служить, мала конкретні й високі цілі, а не виконувала бруднувату роль підчеревини провладної партії.

Тому й демонстративно вийшла з керівних лав аморфної "Сильної України". Доволі часто й влучно критикує владу, знає ціну свого слова.

Ззовні може здатися, що пані Королевська сформувалася під протекторатом Юлії Тимошенко, виросла начебто в її тіні, позаяк повсякчас знаходилася до арешту останньої в тісних контактах із лідером БЮТ-"Батьківщини".

Але водночас Наталя Юріївна завжди в команді Тимошенко була самостійним, самодостатнім гравцем. Можливо, тому що від самого початку знаходження в політичній силі займається конкретною справою – економікою. У БЮТі, і коли він був при владі, і в опозиції – відповідала, та й нині персонально відповідає за конкретний, депресивний регіон держави – Луганщину. Який, до речі, добре вивчила ще в часи, коли працювала депутатом облради, серйозно в тих краях займалася бізнесом.

Її бачили буквально на кожній шахті. Дочка колишнього директора копальні, вона складові гірничої професії й життя шахтарських мікрорайонів, проблеми сімей гірників знає, що називається, не з малюнків у книжці, а наяву.

Працюючи головою парламентського Комітету з питань промислової й регуляторної політики та підприємництва, Королевська практично взяла персонально на себе всю організаційну, фахову роботу щодо протидії тупому й бездарному наступу нинішньої влади на підприємництво, через впровадження недолугих і антигуманних законів, які фактично вели до знищення середнього класу. Останній, відомо, лише почав формуватися в Україні.

Наскільки професійним був цей захід – конкретніше покаже час. Але кипучого запалу, енергії пані Наталії лише можна позаздрити. Як і, до речі, авторитету в середовищі підприємців, бізнесменів, політиків.

Це, звичайно, випадковий збіг сліпих обставин, що Кужель і Королевська працюють практично на одному електоральному полі.

Адже Олександра Володимирівна свого часу в структурах виконавчої влади також відповідала за розвиток регуляторної політики й підприємництва. І чимало зробила для розвитку, насамперед, малого та середнього бізнесу в Україні.

Королевська фактично саме його зуміла професійно, на рівні парламенту, захисти від "некошерних" дій дивакуватої нинішньої влади, головну скрипку в якій грає, як не дивно, саме віце-прем'єр-міністр, лідер "Сильної України" Сергій Тігіпко. Учорашній шеф пані Кужель.

Думаю, що якраз на ґрунті розбіжностей поглядів саме на цю важливу проблему так діаметрально розійшлися два політики-жінки – Олександра Кужель і Наталія Королевська. Про що переконливо свідчить, зокрема, зла стаття пані Кужель в УП.

Сподіваюся, вище я переконав усіх у тому, що нам, як зіницю ока потрібно берегти наших жінок у політиці, так би сказати, рівня прем'єр-ліги. Тим паче, що обидві вони – представляють бойову, активну Фронду.

Нині, у добу підготовки до майбутніх парламентських виборів, украй важливо не допустити фронту за лінією опозиції. Тим паче, у такому рідкісному середовищі жінок.

Із цим логічним посиланням і хочеться достукатися до сердець цих двох гарних представниць чарівної статі.

Олександр Горобець, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
За ересь вокруг суррогатного материнства придет время извиниться
Представляется, что через определенный исторический промежуток Церкви также придется извиниться и за отрицание методов лечения бесплодия, которые стали доступными, благодаря медицинской науке. (укр.)
Разрешительная система в строительстве: Украина и лучшие мировые практики
Что из себя представляет украинская разрешительная система в строительстве и как это работает в экономически развитых странах. (укр.)
Как закрыть "черную дыру" нелегального зерна
Установка датчиков на каждый комбайн не позволит контролировать, сколько зерна собирают фермеры. Есть другой вариант. (укр.)
Пожар в колледже: как в Одессе нашли "стрелочника" в резонансной трагедии
4 декабря 2019 года в Одесском колледже экономики, права и отельного бизнеса произошел пожар. Погибло 16 человек. Виноватым назначили Андрея Хаецкого, который работал в колледже до 18 ноября 2019 года. То, что произошло с Андреем, – яркая иллюстрация следственно-судейского беспредела. (укр.)
Как НАПК теперь будет проверять декларации?
Новые правила проверки позволят достигать ощутимо лучших результатов у выявлении необоснованных состояний или незадекларированного имущества в декларациях чиновников, а общество наконец увидит, что декларации могут быть действенным инструментом обеспечения честного поведения госслужащих. (укр.)
Интервью Гиркина и Поклонской – источник доказательств международных преступлений?
Каким бы ни было личное отношение к Дмитрию Гордону, он фактически предоставил Украине дополнительный инструмент, который, если использовать его разумно, может быть очень эффективным и сыграть на пользу Украине в крайне важных процессах международного правосудия. (укр.)
Как ДТЭК планирует "сливать" очередное дело против него в АМКУ
Какие выводы можно сделать из внутреннего документа ДТЭК по работе с Антимонопольным комитетом? (укр.)