Путь Ющенко для Януковича

Напевно, Віктор Янукович на посаді президента хотів би бути схожим на Володимира Путіна або, принаймні, на Леоніда Кучму. Проте виходить у нього бути схожим лише на Віктора Ющенка.

І дедалі більше Янукович повторює політичний шлях президентської каденції свого попередника.

Почати можна хоча б із того, що обидва Віктора – і Янукович, і Ющенко – мали дуже великий кредит довіри від своїх виборців, який повністю витратили, не реалізувавши намічених завдань та не виправдавши надій, які покладали на них громадяни.

Тільки Ющенко не зумів лібералізувати й демократизувати державну систему, наблизивши її до європейських стандартів, і, по суті, провалив побудову "України без Кучми".

А Янукович фактично не зумів, побудувавши міцну вертикаль влади, спрямувати її на реалізацію заявлених реформ і модернізації. За великим рахунком, вертикаль Януковича служить лише для самовідтворення й підтримки його президентських позицій.

Так само Янукович повторює модель Ющенка в роботі з кадрами.

Свого часу Віктор Андрійович у кінцевому підсумку оточив себе найближчими до себе особисто людьми, з якими йому просто комфортно працювалося, посунувши натомість політиків і бізнесменів, які кували його перемогу на президентських виборах і "робили" Помаранчеву революцію.

Сьогодні Янукович теж дедалі більше оточує себе особисто близькими людьми, яких уже стало загальноприйнятим називати терміном "Сім'я". Натомість стовпів Партії регіонів, які фактично привели Януковича до влади два роки тому, президент потроху віддаляє, позбавляючи ресурсів і реального впливу. Не виключено, що скоро він почне позбавляти їх і посад.

Різниця лише в масштабах впливу. Ющенко міг "тасувати" на власний розсуд лише керівництво свого секретаріату й апарату РНБО. Янукович, за нинішніми президентськими повноваженнями й впливом, може змінювати кадри в усіх центральних органах виконавчої влади й в облдержадміністраціях.

Більше того, Янукович сьогодні починає повторювати шлях Ющенка у відносинах зі своєю партією і її парламентською фракцією.

Свого часу Віктору Андрійовичу вистачило трохи більше року, для того щоб пустити напризволяще "Нашу Україну" і повністю розсваритися з більшістю депутатів з її фракції, тим самим втративши будь-які важелі впливу на парламент.

Сьогодні Янукович, ставши президентом, одразу почав дистанціюватися від Партії регіонів, яку формально очолив Микола Азаров. Нещодавно ж стало відомо, що всередині парламентської фракції ПР зріє суттєве невдоволення нинішньою владою й впроваджуваною нею політикою.

Поки що свої претензії депутати-регіонали висловили своєму формальному лідеру Азарову, не наважуючись відкрито заявляти про невдоволення ситуацією Януковичу. Проте немає сумнівів, що "на споді серця" об'єктом претензій регіоналів є саме президент, який не виправдав їх очікувань. І якщо наразі фракція ПР залишається керованою з адміністрації президента, то після парламентських виборів ситуація цілком може змінитися в інших бік.

По-перше, рейтинг Партії регіонів, який поволі, але методично знижується, не дає підстав президентській політсилі очікувати райдужного майбутнього й сподіватися на високі результати 28 жовтня.

По-друге, після виборів до парламенту прийдуть 225 незалежних чи принаймні відносно самостійних і самодостатніх мажоритарників, яким уже не можна буде давати безапеляційні команди "до виконання", і які вже точно не будуть ходити строєм ані перед Єфремовим, ані перед Клюєвим, ані перед Льовочкіним.

Тож у наступному скликанні Янукович цілком може втратити той вплив на парламент, який він має зараз, ідучи до цього протоптаною Ющенком доріжкою.

Навіть у зовнішній політиці діяльність і її результати в Ющенка і Янукович є дуже схожими.

Так, обидва вони повністю провалили євроінтеграційний напрямок, прихильність до якого обидва декларували, а Віктор Федорович навіть включив його до офіційного документа – Засад внутрішньої й зовнішньої політики.

Тільки Ющенко "досягнув" таких результатів завдячуючи власній бездіяльності, а Янукович, навпаки, своїми активними діями, які викликали відразу й відторгнення на Заході. І посадка Тимошенко – лише один із пунктів, які призвели до неприйняття четвертого українського президента західним політикумом.

Російський напрямок також провалений у Януковича, як і в Ющенка.

Останнього не сприймали, вважаючи його націоналістом і ворогом російського імперіалізму. Першого ж не сприймають через незговірливість і сподівання Кремля на його цілковиту проросійськість. Принаймні, відчутних результатів на московському напрямку Янукович поки що не досяг, як не зміг цього свого часу зробити Ющенко.

Якщо проведені тут паралелі є вірними, то Віктор Федорович цілком може закінчити президентську каденцію так само, як закінчив її Віктор Андрійович – в оточенні лише найближчих соратників і тих людей, яким просто нікуди від нього податися.

А це прямий шлях до того, щоб повторити на президентських виборах ще й електоральний здобуток Ющенка – 5% без жодних шансів на переобрання. І без гідного місця в історії – через повну нереалізованість планів на каденцію й невиправдання надій та очікувань, що покладалися на нього під час обрання.

Утім, мабуть, такою є доля більшості українських лідерів – безславно закінчувати політичну кар'єру, яка, здавалося, починалася так блискуче.

Олексій Краснопьоров, політолог, консалтингова агенція Concept GRoup, спеціально для УП