Подлая "мудрость" отрицающего опыта

12 просмотров
Понедельник, 30 января 2012, 11:55
Александр Горобец
журналист, писатель

Неодноразово подумки ставлю себе на місце наших вождів. Міркую над тим, чому вони вчиняють саме так, а не інакше. Чому повсякчас виходить, що лише начебто вдосконалюють підлу мудрість заперечного досвіду. Себто, було далеко не краще, стало ще гірше.

Одна справа, якби Україна народилася двадцять років тому на острові, що зненацька вигулькнув, витворився з океанської піни, ми з'їхалися всі звідусіль, заснували нову державу. А тут же ж така із глибини століть визирає віковічна історія. Зіткана з болів і страждань велетенського народу. Несе в собі дужий досвід мудрих поколінь. Тільки ж не лінися – нахиляйся, зачерпуй кмітливих навичок, життєвої школи. Для утвердження в суспільстві добра й родинної злагоди.

Еге ж, якраз так і виходить.

Узявся було правити один лихий та "русявий". Не прислухалися ми всі до поради нашого мудрого земляка Володимира Івановича Даля, літературний псевдонім – Козак Луганський, який давно записав: "Рыжый да красный человек опасный".

І чим усе скінчилося? Не витримав люд – пішов, поїхав на віче всенародне. Як укопаний став громадою на своєму: таким правителям ганьба. Не зійдемо із цього місця, аж поки не зникне з печерських пагорбів цинічний виплодок кучмізму – кривавий корумпований наріст замість державного мозку.

Відбувся тільки один поворот президентського лохотрону – і ми знову в дрімучих заростях волюнтаризму. Розквіту байства, родинного протекціонізму, сімейної клановості. Що загалом і зокрема підняло нову, досі небачену хвилю корумпованості, приниження базових прав і свобод людей в Україні.

І знову, як на початку нинішнього століття, немовби про найбільш омріяну справедливість, говоримо і молимось нині на Вольтерівську істину: "Свобода полягає у тому, щоб залежати тільки від законів."

А від чого залежимо ми нині?

Від ущербних, обмежених волюнтаристських уподобань людей, які відстоюють аж ніяк не проблеми української нації, а здебільшого нових поярмлювачів.

На засіданні начебто українського уряду вирішується проблема про часові пояси для держави. Один із представників донецького, нині правлячого клану, без остраху в оголошені його зрадником національних інтересів, відверто заявляє про те, що в Україні, мовляв, час має якнайкраще відповідати тому поясному параметру, котрий би найліпше влаштовував жителів сусідньої Росії, які повинні відвідувати наші краї. Щоб їм насамперед було комфортно: від самого Кремля аж до бухти Омега в Севастополі, чи до закарпатської Білої Церкви над Тисою, усе було одним циферблатним поясом.

А як це все для нас, українців? Чи на втіху, відраду, на користь така новація, чи на шкоду?

Та, звісно ж, абсолютно не вигідно те, що пропонує "русскоговорящий" чиновник.

Штучне, волюнтаристське вирівнювання України під часову стратегію центра Росії – це величезні втрати економічні, і що найважливіше – життєвого ресурсу здоров'я наших громадян. Люди мають жити за природним годинником, а не за путінометром, якому сліпо й безмежно поклоняються донецькі. До того ж, минулої осені все це вже було абсолютно доведено, що другий часовий пояс, у якому нині знаходиться Україна – найоптимальніша годинникова ніша для нас.

Програвши аргументам учених, медиків і економістів, непіддатливі українофоби й московські агенти впливу затято не здаються. Давай усе перевертати знову догори дриґот, починати нову безплідну дискусію.

Що вже тут приховувати: а чому необхідно тільки час підганяти на догоду росіянам? Мабуть же ж, і все українське законодавство перелицювати під імперське російське потрібно. Приміром, Донецька телевізійна компанія ТРК "Україна" вже не один рік буквально зо дня в день веде активне поширення знань російської юриспруденції. Там не сходять з екрану покази театральних судових засідань із сусідньої держави, з коментарями тамтешніх фахівців. Вмикаєш телеприймач, і ти начебто у Вологді, чи десь на Колимі.

Триває потворне топтання командою донецького урядового угрупування української мови й культури. Не дарма ж на черзі у Верховній Раді стоїть уже навіть на розгляд законопроект про впровадження російської мови в українських дитячих дошкільних закладах. Дивися, ось-ось у пологових будинках з'являться донецькі написи: "Породіллям дозволяється кричати лише з московським акцентом". Нововведення на мотив повісті Валентина Пікуля про непереможного Штірліца й радистку Кет…

Мабуть, на друге коло вже ближчим часом буде винесений почварний закон, який потрапив під вето глави держави, щодо скорочення відсоткового звучання українських пісень в ефірі. Хіба ж вони заспокояться, аж поки не вип'ють калинову кров із наших національних дум, балад, щедрівок, колядок, веснівок?

Там у них, либонь, є якийсь підпільний центр по знищенню українства, який доводить кожному українофобу план до двору: ти маєш це знищити, як Карфаген, інакше тобі не носити депутатського посвідчення, урядового капелюха, не називатися донецьким...

Найстрашніше, що все це робиться під гаслом благородного, лицарського наведення порядку, удосконалення законодавства й тому подібного. Насправді ж усе виходить за тією образною примовкою, що якби свині мали крила, то вже б до біса й усе українське небо зрили, перетоптали. А так лише ходять по землі, та вовтузяться в болоті.

Дохазяювалися до того, що вже вся Європа й світ на вухах стоять із приводу українських тюремних правопорядків. За неповних два роки урядування вийшли на рівень сьомого чи восьмого року президентства їхнього безпардонного кумира Леоніда Кучми.

Того, після акцій протесту під гаслом "Україна без Кучми!", начебто прокаженого боялися всі керівники держав. Не важко пригадати для ілюстрації цього прикладу події, здається, на саміті в Будапешті, де аби главу українську держави не садовити за круглий стіл поруч із президентом США, застосували розташування за французькою, замість звичної абетки. На подібний рівень взаємостосунків, коли всі оминають, стороняться, не бажають руки подати, на жаль, уже виходить і пан Янукович.

Яскравим свідченням цього став візит глави української держави до альпійського Давосу. Ще більш потужно прозвучала резолюція ПАРЕ по Україні, обговорена й прийнята минулого четверга, 26 січня, у Страсбурзі. Україну, в уніформі донецької влади, визнано за огидний тоталітарний режим із політичним в'язнями, до числа яких потрапили колишні члени уряду. До яких застосовуються тортури.

Відтак, злодійська стежка Кучми, яку вибрали для себе за стовпову дорогу в дивному державотворенні донецькі управителі, веде, на жаль, не до осяйних проспектів Європи, як на це чітко вказала резолюція ПАРЕ, а кудись до усурійськи тайги, чи навіть до вічної мерзлоти Якутії. Де за прокурора, відомо, є тамбовський вовк, а за головний закон – біта в руках куратора з наколками зека.

Найприкріше тут те, що оточення глави держави, яке, гадаю, ясно усвідомлює, куди воно насправді скотилося вже з активним застосуванням вибіркового судочинства, переведенням третьої гілки влади на короткий ошийник, але все одне запаморочливо аплодує й щосили горлопанить про якісь свої начебто величезні перемоги в ПАРЕ. Забиває баки главі держави, співаючи сонети собі ж.

Думаю, що саме на цій хвилі оманливого оптимізму з'явився наприкінці минулого тижня указ глави держави про присвоєння дипломатичних рангів надзвичайних і повноважних послів, повноважних посадників і тому подібних звань цілій низці канцеляристів адміністрації президента. Є небезпека того, що вже незабаром і прибиральниці з вулиці Банкової будуть величатися на дипломатичний манер – "перший секретар першого класу".

Якоюсь мірою подібно закінчували своє царювання в Україні Кучма і Ющенко. Перший – ні сіло, ні впало, одарив званням Героя України Володимира Литвина, підписавши цей указ буквально уже на валізах, по виходу з Банкової. А Віктор Ющенко – у такій же манері одягнув Золоту зірку дивному й бездарному пінкертону Григорію Омельченку.

Ну нехай уже буде, як є. Лиш би не склалося так, як в іспанського генерала й відомого державного діяча Рамона Нарваеса. На запитання сповідника, чи просить він прощення у своїх ворогів, той криво всміхнувся й відповів: "Мені нема в кого просити прощення. Всі мої вороги розстріляні..."

Олександр Горобець, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Проезд может подорожать вдвое. Готовы ли к этому украинцы?
Местная власть должна взять на себя всю ответственность за решение проблемы с повышением цен на проезд. (укр.)
Как поменять избирательный адрес на местных выборах-2020
Центральная избирательная комиссия 18 мая 2020 года утвердила порядок изменения избирательного адреса. Читайте о том, кому и для чего нужно менять избирательный адрес и каков порядок этого изменения. (укр.)
Потеряли работу на карантине? Выход есть
Какова ситуация на рынке труда в Украине и мире, и какую профессию можно быстро освоить дома. (укр.)
Работа в офисе больше не будет такой, как раньше
Как организовать безопасную работу офисных работников после выхода из карантина.
Как развитие медсестринства поможет сделать медуслуги доступными
Если правительство будет последовательно реализовывать реформу, медицинские услуги станут более доступными для пациентов и качественными. (укр.)
COVID-19 один, медиамиры, в которых живут украинцы, – разные
Информационные сообщения про ход пандемии и шаги власти уже создали отдельные медиамиры относительно коронавируса, находясь в которых украинцы могут почти не пересекаться. (укр.)
Шесть лет в "Нафтогазе": взгляд со стороны
Внутренняя кухня и коррупционные схемы в одной из крупнейших государственных компаний. (укр.)