Эта изнасилованная, преданная, уничтоженная нами свобода!

22 просмотра
Четверг, 10 мая 2012, 10:00
Игорь Лубкивский
психолог, аналитик, коуч, город Тернополь

"Суспільство, яке ставить рівність в розумінні рівності результатів, вище свободи, в кінцевому результаті прийде до того, що не буде ні свободи, ні рівності".
Мілтон Фрідман

Хто знає, коли ми втратили свободу? І не в тому біда, що в нас недостатньо свободи слова чи інформації. Мова про те, що ця втрата торкнулася самих підвалин нашого життя.

Так, звичайно, в усьому винна радянська влада. Тоталітарна держава розпоряджалася нашим правом навіть на саме життя, що вже там казати про більше?

От тільки парадокс – щоб забезпечувати існування тоталітарного устрою, вона просто змушеною була визнавати основні права громадянина – на житло, їжу і дітей.

А тому, не маючи свободи вибирати де саме і заради чого жити, громадяни тоді все ж мали можливість облаштовувати своє життя у відведених їм рамках – доти, доки держава їм це дозволяла.

Усього цього зараз немає – громадяни повністю віддані на відкуп самим собі. Звичайно, це добре – бо повертає їм свободу.

Але погано, бо маємо хіба що свободу вмирати і не народжувати. Та й то на ці наші права вже замахнулися "аппазиціонери" від "Їхньої України" і не-нашої "Батьківщини".

Проте навіть така примарна свобода ще й дотепер дорожча для нас від усіх принад життя у ярмі – навіть зараз, втративши майже усі свої колишні здобутки, ми в більшості своїй готові відстоювати ідею незалежності, не хочемо повертатися у радянське минуле.

Це не випадково. Любов до свободи завжди вирізняла українців з-поміж сусідів. Так часто буває – добро і зло не завжди є антагоністами, частіше вони проявляються одночасно.

Тому найбільш вільнолюбний народ нерідко буває поневоленим. Тому на родючих ґрунтах України панував колись чи не найстрашніший голод в світі.

Свобод, хаос, розруха?

Ми не часто задумуємося над тим, що свобода, хаос і розруха – це по-суті слова-синоніми. Саме тому свободу так легко затаврувати.

Саме тому так хочеться поплакати за тоталітарним минулим, позбавленим усіх неприємностей відповідальності і вибору, породжених нею.

Але цікаво, що дальшим продовженням цього ж синонімічного ряду буде іще одне глобальне поняття, визначальне для нашої світобудови – поняття ентропії, міри безладдя.

А ось з нею вже не все так просто, вона є віддзеркаленням самого життя, вона його породжує і сама стає його наслідком. Там, де немає ентропії – там немає життя.

Живі організми можуть існувати лише в хаотичному світі, покращуючи і вдосконалюючи свою внутрішню структуру за рахунок використання отриманих з нього матеріалів і енергії.

Тобто впорядковуючи свою внутрішню структуру і зменшуючи рівень ентропії всередині себе за рахунок її збільшення ззовні, навколо себе.

Тому там, де існує життя, завжди виникає невпорядкованість. Хоча надмірний хаос йому теж не сприяє. Парадокс – збільшуючи внаслідок свого існування ентропію навколо себе, живі організми самі погіршують умови свого існування.

І саме тому їхній подальший розвиток, їхня еволюція, пов’язані з вмінням протистояти ентропії. Уникаючи її наростання, всіляко намагаючись продовжити своє існування, вони просто змушені вдосконалюватися.

Подібне, напевно, стосується і рівня суспільної свободи, все так же залежної від ентропії, зумовленої діяльністю живих організмів – людей.

От тільки не все так просто...

Еволюція проти ентропії

Не в тому суть, щоб математично описати необхідний нам рівень свободи для повноцінного розвитку нашого життя – більший від нуля і менший нескінченності.

А в тому, що живі організми можуть розвиватися і вдосконалюватися лише тоді, коли матимуть змогу передбачати і прогнозувати свою діяльність.

І якщо для найпростіших ця здатність зводиться лише до пошуку більш безпечного й поживного для себе середовища (хоча й вони, насправді, не такі вже й прості), то для складніших видів тварин, та й для самої людини, вона проявляється в наявності розуму.

А тому річ не тільки в рівні свободи, як в тому:

- як саме вона організована;

- наскільки впорядкована законами людського розуму;

- чи відповідають ці закони розвитку життя і тим цілям, які це життя переслідує, а чи навпаки – всіляко його знищують.

Рівність можливостей чи результатів?

Насправді суспільні закони вторинні. Первинними є ті уявлення, які їх створюють. Але коли ми вірили в свободу?

Так, козаки були вільними – але чи сильно вони поважали свободу інших? Тих, хто козаками не були? Отож їхнє власне поневолення стало лише питанням часу.

І тоталітарна спадкоємниця царату стала іще одним тому підтвердженням. Так, звичайно, якийсь прорив стався після її розпаду. Далі – на Майдані. А після нього? Навчилися жити по-новому?

Хто пам’ятає ініціативи тепер вже засудженого Луценка, покликані закабалити рядових автомобілістів? Навіть за те, щоб взнати чи виписаний на тебе штраф – і то доводилося платити! Чим не злочин проти свободи?

Хто зможе згадати аналогічну спробу, здійснену віце-прем’єром Турчиновим в розпал епідемії 2009-го року? Ну щоб продавати ліки лише за рецептом?

Хоча стан нашої медицини давно вже такий, що виживають громадяни лише завдяки самолікуванню. Лікарям давно вже не вірять. Тут як в міліції – не дай Бог хоч раз їм в руки потрапити!

Цікаво, пан Турчинов сам бував в державній поліклініці? Бачив багатогодинні черги під кабінетами? Уявляє собі, яких зусиль вимагає цей рецепт?

Але не треба винити одних лише політиків – подібних прикладів повно на кожному кроці.

Ось, наприклад, вільний журналіст. Він не пропонує боротися за свободу – ні! Замість того він пропонує заборонити писати іншому. Є в нас борці за заборону, є! Немає борців за волю!

Або ось це – звичайний напис у відділенні одного з комерційних банків – Заходити не більше двох!".

Хіба ж повинен клієнт відповідати за проблеми в організації роботи банку – адже той і так живе з його грошей? Така вся наша держава – наші гроші для неї лише привід нас же зневажити.

А ми цього навіть не помічаємо. Ось один лише епізод з попереднього суду над Тимошенко. Пам’ятаєте волання прокуратури – "Підсудна затягує розгляд справи!".

А це ж природне право будь-якого підсудного, який би злочин він не вчинив, – захищатися усіма можливими способами. Навіть – затягуванням справи.

Бо ж підсудний – це ще не засуджений. А які умови їх утримання маємо?

Але віримо, що колись таки прийде глобальна справедливість, у всіх відберуть незаконно награбоване ними майно і поділять його порівну, по справедливості.

Що означатиме, що в результаті всі отримаємо одне й те ж. От і виходить, що віримо в рівність результатів, але не власних можливостей.

Так, світ рівних можливостей звучить для нас надто пафосно. Здається в ньому навіть західна цивілізація – й то розчарувалася.

Але ми його ніколи й не знали. В нас ніколи не було рівних можливостей, нам би спочатку хоча б трошки відчути, що це таке.

Інакше – буде так, як в епіграфі.

Де вихід?

Це зрозуміло – змінити уявлення. Починаючи з власних і закінчуючи колективними. От тільки хочемо, щоб зробив це хтось інший, наділений владою і повноваженнями.

Так легше – нічого не робити самому. Але не виходить в нас так. Виходить по-іншому.

Політики, одержимі жадобою влади, не на себе посилаються, на нас. "Ми – кажуть, – лише даємо народу те, що він хоче!". І по-своєму праві. Хтось же їх обирав, правда? А хтось і далі готовий за них голосувати.

Хтось же повторює лозунги, породжені злобою, комусь же потрібна ненависть? Хтось же радіє з приводу нищення всього українського?

Сліпо віримо, що демократія – це влада більшості, і як тільки "наша" більшість переможе – так зразу ж все стане добре!

Хоча насправді починалася вона з законодавчого закріплення прав меншості. У США Білль про права передусім захищав права кожного громадянина. А у нас? Хто їх готовий відстоювати?

Ну, наприклад, право людини заробляти собі на життя? Може, мінімальний неоподаткований мінімум мав би бути не 17, як зараз, а як мінімум – 800-900 гривень?

І право людей займатися нескладною діяльністю – здавати приміщення в оренду, вести домашнє господарство, надавати дрібні послуги чи послуги з консультування, займатися репетиторством чи зеленим туризмом – ніяк не мало б обмежуватися?

Або оподатковуватися постфактум, без ніякої реєстрації підприємницької діяльності, простим поданням декларації.

Ось в цьому і має полягати справжня свобода – працювати і заробляти, поважати чужу гідність і мати право на захист своєї.

Ігор Лубківський, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Координированная атака на Нафтогаз? А если копнуть глубже...
Что не так с реформой корпоративного управления, которое подается как большое достижение руководства "Нафтогаза". (укр.)
Лидерство или откат: что делать в здравоохранении после 2020 года
Как нашей медицине продолжить путь изменений и сделать так, чтобы их почувствовали медики и пациенты по всей стране? (укр.)
Окружной Конституционный суд Украины. Кто и почему уничтожает антикоррупционную реформу?
Попытки подорвать легитимность антикоррупционных органов стали системными. (укр.)
Как альтернативная энергетика убивает экономику
"Укрэнерго" повышает тариф, чтобы покрыть расходы на "зеленую" энергетику. В результате растут цены на товары и услуги, а платят за это потребители. (укр.)
Как получить информацию об аукционе по аренде госимущества
Инструкция для потенциального арендатора государственного имущества. (укр.)
На огороде бузина, а в Киеве дядька: что не так с вакциной от ковида
Когда лекарство превращается в оружие. (укр.)
Как покупать в Китае и продавать в Украине, сидя на диване
Что такое фулфилмент и как он помогает в электронной коммерции во время кризиса. (укр.)