Эта изнасилованная, преданная, уничтоженная нами свобода!

23 просмотра
Четверг, 10 мая 2012, 10:00
Игорь Лубкивский
психолог, аналитик, коуч, город Тернополь

"Суспільство, яке ставить рівність в розумінні рівності результатів, вище свободи, в кінцевому результаті прийде до того, що не буде ні свободи, ні рівності".
Мілтон Фрідман

Хто знає, коли ми втратили свободу? І не в тому біда, що в нас недостатньо свободи слова чи інформації. Мова про те, що ця втрата торкнулася самих підвалин нашого життя.

Так, звичайно, в усьому винна радянська влада. Тоталітарна держава розпоряджалася нашим правом навіть на саме життя, що вже там казати про більше?

От тільки парадокс – щоб забезпечувати існування тоталітарного устрою, вона просто змушеною була визнавати основні права громадянина – на житло, їжу і дітей.

А тому, не маючи свободи вибирати де саме і заради чого жити, громадяни тоді все ж мали можливість облаштовувати своє життя у відведених їм рамках – доти, доки держава їм це дозволяла.

Усього цього зараз немає – громадяни повністю віддані на відкуп самим собі. Звичайно, це добре – бо повертає їм свободу.

Але погано, бо маємо хіба що свободу вмирати і не народжувати. Та й то на ці наші права вже замахнулися "аппазиціонери" від "Їхньої України" і не-нашої "Батьківщини".

Проте навіть така примарна свобода ще й дотепер дорожча для нас від усіх принад життя у ярмі – навіть зараз, втративши майже усі свої колишні здобутки, ми в більшості своїй готові відстоювати ідею незалежності, не хочемо повертатися у радянське минуле.

Це не випадково. Любов до свободи завжди вирізняла українців з-поміж сусідів. Так часто буває – добро і зло не завжди є антагоністами, частіше вони проявляються одночасно.

Тому найбільш вільнолюбний народ нерідко буває поневоленим. Тому на родючих ґрунтах України панував колись чи не найстрашніший голод в світі.

Свобод, хаос, розруха?

Ми не часто задумуємося над тим, що свобода, хаос і розруха – це по-суті слова-синоніми. Саме тому свободу так легко затаврувати.

Саме тому так хочеться поплакати за тоталітарним минулим, позбавленим усіх неприємностей відповідальності і вибору, породжених нею.

Але цікаво, що дальшим продовженням цього ж синонімічного ряду буде іще одне глобальне поняття, визначальне для нашої світобудови – поняття ентропії, міри безладдя.

А ось з нею вже не все так просто, вона є віддзеркаленням самого життя, вона його породжує і сама стає його наслідком. Там, де немає ентропії – там немає життя.

Живі організми можуть існувати лише в хаотичному світі, покращуючи і вдосконалюючи свою внутрішню структуру за рахунок використання отриманих з нього матеріалів і енергії.

Тобто впорядковуючи свою внутрішню структуру і зменшуючи рівень ентропії всередині себе за рахунок її збільшення ззовні, навколо себе.

Тому там, де існує життя, завжди виникає невпорядкованість. Хоча надмірний хаос йому теж не сприяє. Парадокс – збільшуючи внаслідок свого існування ентропію навколо себе, живі організми самі погіршують умови свого існування.

І саме тому їхній подальший розвиток, їхня еволюція, пов’язані з вмінням протистояти ентропії. Уникаючи її наростання, всіляко намагаючись продовжити своє існування, вони просто змушені вдосконалюватися.

Подібне, напевно, стосується і рівня суспільної свободи, все так же залежної від ентропії, зумовленої діяльністю живих організмів – людей.

От тільки не все так просто...

Еволюція проти ентропії

Не в тому суть, щоб математично описати необхідний нам рівень свободи для повноцінного розвитку нашого життя – більший від нуля і менший нескінченності.

А в тому, що живі організми можуть розвиватися і вдосконалюватися лише тоді, коли матимуть змогу передбачати і прогнозувати свою діяльність.

І якщо для найпростіших ця здатність зводиться лише до пошуку більш безпечного й поживного для себе середовища (хоча й вони, насправді, не такі вже й прості), то для складніших видів тварин, та й для самої людини, вона проявляється в наявності розуму.

А тому річ не тільки в рівні свободи, як в тому:

- як саме вона організована;

- наскільки впорядкована законами людського розуму;

- чи відповідають ці закони розвитку життя і тим цілям, які це життя переслідує, а чи навпаки – всіляко його знищують.

Рівність можливостей чи результатів?

Насправді суспільні закони вторинні. Первинними є ті уявлення, які їх створюють. Але коли ми вірили в свободу?

Так, козаки були вільними – але чи сильно вони поважали свободу інших? Тих, хто козаками не були? Отож їхнє власне поневолення стало лише питанням часу.

І тоталітарна спадкоємниця царату стала іще одним тому підтвердженням. Так, звичайно, якийсь прорив стався після її розпаду. Далі – на Майдані. А після нього? Навчилися жити по-новому?

Хто пам’ятає ініціативи тепер вже засудженого Луценка, покликані закабалити рядових автомобілістів? Навіть за те, щоб взнати чи виписаний на тебе штраф – і то доводилося платити! Чим не злочин проти свободи?

Хто зможе згадати аналогічну спробу, здійснену віце-прем’єром Турчиновим в розпал епідемії 2009-го року? Ну щоб продавати ліки лише за рецептом?

Хоча стан нашої медицини давно вже такий, що виживають громадяни лише завдяки самолікуванню. Лікарям давно вже не вірять. Тут як в міліції – не дай Бог хоч раз їм в руки потрапити!

Цікаво, пан Турчинов сам бував в державній поліклініці? Бачив багатогодинні черги під кабінетами? Уявляє собі, яких зусиль вимагає цей рецепт?

Але не треба винити одних лише політиків – подібних прикладів повно на кожному кроці.

Ось, наприклад, вільний журналіст. Він не пропонує боротися за свободу – ні! Замість того він пропонує заборонити писати іншому. Є в нас борці за заборону, є! Немає борців за волю!

Або ось це – звичайний напис у відділенні одного з комерційних банків – Заходити не більше двох!".

Хіба ж повинен клієнт відповідати за проблеми в організації роботи банку – адже той і так живе з його грошей? Така вся наша держава – наші гроші для неї лише привід нас же зневажити.

А ми цього навіть не помічаємо. Ось один лише епізод з попереднього суду над Тимошенко. Пам’ятаєте волання прокуратури – "Підсудна затягує розгляд справи!".

А це ж природне право будь-якого підсудного, який би злочин він не вчинив, – захищатися усіма можливими способами. Навіть – затягуванням справи.

Бо ж підсудний – це ще не засуджений. А які умови їх утримання маємо?

Але віримо, що колись таки прийде глобальна справедливість, у всіх відберуть незаконно награбоване ними майно і поділять його порівну, по справедливості.

Що означатиме, що в результаті всі отримаємо одне й те ж. От і виходить, що віримо в рівність результатів, але не власних можливостей.

Так, світ рівних можливостей звучить для нас надто пафосно. Здається в ньому навіть західна цивілізація – й то розчарувалася.

Але ми його ніколи й не знали. В нас ніколи не було рівних можливостей, нам би спочатку хоча б трошки відчути, що це таке.

Інакше – буде так, як в епіграфі.

Де вихід?

Це зрозуміло – змінити уявлення. Починаючи з власних і закінчуючи колективними. От тільки хочемо, щоб зробив це хтось інший, наділений владою і повноваженнями.

Так легше – нічого не робити самому. Але не виходить в нас так. Виходить по-іншому.

Політики, одержимі жадобою влади, не на себе посилаються, на нас. "Ми – кажуть, – лише даємо народу те, що він хоче!". І по-своєму праві. Хтось же їх обирав, правда? А хтось і далі готовий за них голосувати.

Хтось же повторює лозунги, породжені злобою, комусь же потрібна ненависть? Хтось же радіє з приводу нищення всього українського?

Сліпо віримо, що демократія – це влада більшості, і як тільки "наша" більшість переможе – так зразу ж все стане добре!

Хоча насправді починалася вона з законодавчого закріплення прав меншості. У США Білль про права передусім захищав права кожного громадянина. А у нас? Хто їх готовий відстоювати?

Ну, наприклад, право людини заробляти собі на життя? Може, мінімальний неоподаткований мінімум мав би бути не 17, як зараз, а як мінімум – 800-900 гривень?

І право людей займатися нескладною діяльністю – здавати приміщення в оренду, вести домашнє господарство, надавати дрібні послуги чи послуги з консультування, займатися репетиторством чи зеленим туризмом – ніяк не мало б обмежуватися?

Або оподатковуватися постфактум, без ніякої реєстрації підприємницької діяльності, простим поданням декларації.

Ось в цьому і має полягати справжня свобода – працювати і заробляти, поважати чужу гідність і мати право на захист своєї.

Ігор Лубківський, для УП

powered by lun.ua
Капитолий. Начало реванша Трампа
Дональд Трамп не сдастся сейчас, поскольку намерен баллотироваться на следующих президентских выборах. (укр.)
Заработать на смертях: как нас лишили мировой вакцины в 5 раз дешевле
Три доллара заплатила Всемирная организация здравоохранения за вакцину, закупку которой в ручном режиме сорвал министр здравоохранения Максим Степанов. (укр.)
Настоящая цена меха норок: история одного расследователя
В конце сентября 2020 польский Сейм (нижняя палата парламента) провел историческое совещание по вопросам правовой защиты животных в Польше. (укр.)
Изменил ли Национальный банк свою политику на валютном рынке
По какому принципу НБУ будет выходить на рынок с валютными интервенциями и как будет влиять на курс. Что изменилось в новой стратегии? (укр.)
Торговый фокус с лесом: друзьям — все, а обществу — ничего?
Почему торговля необработанной древесиной происходит на закрытых "аукционах" и без конкуренции. (укр.)
Дело генерала Назарова - сигнал, который нельзя игнорировать
Дело Назарова как потенциальный прецедент для военного судопроизводства Украины и свидетельство неурегулированности ключевых вопросов военной юстиции. (укр.)
Демократия и некомпетентность
Почему Аристотель не доверял демократии как форме правления, в чем заключаются недостатки последней и что это значит для современной Украины. (укр.)