"Ценности" против "системы", или система ценностей?

Останнім часом про найбільш націоналістичну парламентську партію в Україні знов гучно говорять.

По-перше, в навколо свободівському середовищі постійно підкреслюють, що в першому турі президентських виборів мають бути усі три наші опозиційні "богатирі". Себто Тягнибок мусить і має йти в президенти.

Це передбачає відверту конкурентну боротьбу – критику, чесне і нечесне протистояння із іншими "богатирями" – Кличком і Яценюком, а при фантастичних розкладах і з Тимошенко.

Негатив щодо цих конкурентів зіграє відповідним чином у другому турі.

По-друге, "Свобода" засвітилася у футбольному скандалі з використанням заборонених символів під час матчу Україна – Сан-Марино на львівському стадіоні. Її представники з’їздили в штаб-квартиру ФІФА і намагалися переконати неназваного представника цієї організації, що Україну карати нема за що.

Вони передали йому "англомовні книжки про УПА, статті з журналу "Український тиждень" про історію національно-визвольних змагань", хоч насправді згадок про червоно-чорний прапор в ухвалі про покарання України не було.

Також свободівці, попри неодноразові заклики не зустрічатися із маргінальними силами у Європі, це роблять. І цим чваняться, попри те, що самі ці європейські ультраправі навряд чи хотіли бачити Україну ближчою до ситих Австрії, Франції, тощо, не кажучи вже про правих в країнах-сусідках, із якими у "Свободи" не складається через історично-територіальні суперечки.

І ось будь-ласка: поїхали в гості до людини, котра слово "фашист" вважає за комплімент – Роберто Фіоре з партії "Форца нова".

Поїхали саме тоді, коли чимало людей, в тому числі автор цих рядків, намагаються переконати лоббістів України в Європі, що єдність опозиції саме в існуючому форматі це те, що потрібно для виграшу над Януковичем. Що націоналізм "Свободи" – це лише такий вид українського патріотизму.

Хіба розумно так підставити і опозицію, і свій електорат, і Україну загалом?

А слід зазначити, що євродепутат Марек Сівець не єдиний із тих, що обурюється фактом потискання рук Кличком та Яценюком "людині котра вважає євреїв головною загрозою європейської цивілізації".

17-го жовтня "Свобода" підкинула українцям новий сюрприз – представила тіньовий уряд – "уряд національної альтернативи".

Як на мене, це ще одне свідчення розкольницьких тенденцій "Свободи" всередині опозиції. Партія, що взяла 10% на парламентських виборах. має претензії до всіх урядових крісел, в тому числі, таких екзотичних як комітет люстрації.

Цікаво, чи не почне той комітет з того, що підлеглі Тягнибока вже пропонували в Раді – перерахувати всіх неукраїнців і…

Віце-прем’єр-міністром з питань соціальної та гуманітарної політики, міністром освіти і науки оголошено Юрія Михальчишина, котрий як не матюкається, факи показує, то кричить "смерть антифашистам"!

Якщо ми з вами ще можемо розуміти, кого міг мати на увазі Михальчишин, то ця ретрансльована без жодних пояснень до Європи репліка, де вже й так сахаються навіть спроб пояснити, що якась різниця поміж словами "Свобода" і "фашизм" існує, чітко маркуватиме "Свободу" в дуже некорисний для України спосіб.

Особисто мені відмовили в публікації статті на лондонському сайті OpenDemocracy, з яким я час від часу співпрацював, власне за таку спробу, а саме – донесення думок члена політради "Свободи" Юрія Ноєвого.

В результаті стаття була надрукована в англомовній версії сайту польського видання "Nowa Europa Wschodnia", – принаймні поляки вже звикли, що в чорно-білих тонах українську дійсність сприймати неможливо.

Натомість повертаючись до ідеології ВО "Свобода", то що не день то несподіванки. Вчергове зустрівшись з Юрієм Ноєвим, котрого за чимало що в його діяльності шаную, почув на прощання: "Ми за європейські цінності, але не за Євросоюз".

Ця заява просто шокувала. Тим більше я щойно повернувся з Брюсселя, де обговорювалися питання євроінтеграції України, перспективи інвестування в її економіку.

Аргументація Ноєвого – ЄС це система, котра нищить своє, самобутнє. Що в принципі не є правдою, оскільки після вступу в ЄС ті самі поляки і угорці так "знахабніли", що виступають в Європарламенті по-своєму і гнуть лінію незаперечного визнання за Україною права членства в ЄС.

Що таке для "Свободи" "європейські цінності", ми знаємо: це цінності християнські, традиційні, консервативні.

Сам Ноєвий в інтерв’ю для празького "Українського журналу" згадував, що ще в 16 років "розганяв збіговиська збоченців", себто представників секс-меншин.

Зараз європейською "гомо диктатурою" українців лякає Медведчук і Росія. Випадковий збіг "цінностей"? Але чомусь не уявляю Ноєвого в церкві УПЦ МП…

Дивним на цьому тлі виглядає заснування свого офісу "Свободою" у Брюсселі та заява Олега Тягнибока, що Україні необхідно підписувати Угоду про асоціацію з ЄС.

До слова, євродепутат від Польщі Павел Залевський вважає, що попри на 90% економічний характер Угоди, вона є передусім політичною.

Його колега Павел Коваль упевнений, що підписання Угоди – це перший і вирішальний крок до членства України в Євросоюзі.

І тепер виникає запитання до героїв цього тексту: з одного боку, "Свобода" позиціонує себе опозиційною, проєвропейською, а з іншого – проти ЄС?

Як підкреслюють знавці політичної кухні, після ймовірного підписання Угоди, більш актуальним буде питання – що далі?

Чи буде Україна виконувати ті умови, що були виставлені Євросоюзом?

Чи готова "Свобода" сприймати вимоги Євросоюзу щодо України в сенсі підтягування та, що основне, – виконання законодавства відповідно до європейського?

Бо спостерігаючи за зростанням амбіцій партії видається, що вона використовуватиме кожну нагоду, аби дати про себе знати черговим вставлянням як не своїх п’яти копійок, то палиці в колесо.

І в цьому бажанні можна цілком зіпсувати і свій образ, і образ цілої України, котра "обирає собі фашистів".

Європа та європейські цінності це щось більше, ніж голоси кількох продажних політиків, чи такі нелюбі Медведчуку, Колісниченку і "Свободі" "збіговиська збоченців".

Європа – це гарантія економічного, демократичного і правового розвитку України як держави. Де буде відсутня тоталітарність у будь-якому форматі. І без жодного "третього шляху".

Роман Кабачій, для УП