"Не надо печалиться – Париж впереди"

74 просмотра
Четверг, 21 ноября 2013, 10:47
Роман РоманюкRoman Romaniuk
поэт, журналист, УП

Як каже мудрий український народ, Рібері на Рібері не приходиться.

Коли минуло перше відчуття приреченості й минула складна післяпарижна ніч, варто спробувати розібратися й із тим, що сталося, і зі своїми почуттями.

Я от особисто французів недолюблюю давно. Усі ці їхні комуни, революції, Реставрації, обезголовлені королі, занудливий класицизм і смішний Резистанс – відверто не для мене. Але самим французам подобається, вони тим усім навіть гордяться. І в цій, власне, гордості й криється секрет їхньої перемоги.

Коли після жеребкування плей-офф французькі футболісти наввипередки раділи, що їм випала Україна, то їх можна було зрозуміти. Я б теж радів, якби нам довелося грати з Румунією чи Ісландією.

Але їхня п'янка, аж ейфорійна, радість так само швидко вивітрилась, як і з'явилась. Київський матч дав дуже чітке розуміння, як каже Азаров, що з нами доведеться рахуватись.

Поразка в Києві була насправді не такою страшною, як її зробили французькі газети, в інтерпретації яких вона стала приниженням, зневагою й мало що не посяганням на згадану французьку гідність.

Перемогти Україну в Парижі було не просто необхідно, "щоб поїхати на черговий чемпіонат світу". Ні, виграти слід було для себе, для синів вітчизни й неї самої.

І вони виграли. Мусили.

У Києві Фоменко використав сповна фактор несподіванки, чи то пак – Зозулі. Він знав, що французи робитимуть, а вони не знали, що він знає. Після того матчу Дешам точно знав, що щось у його команді не так.

У Парижі він забрав третього форварда, додав одного гравця в центр і просто пресував Україну катком, який далі центру поля не відкочувався.

Фоменкові треба було небагато. Злагоджений захист, точні дії в центрі й трошки "зозульчиного щастя".

І навіть коли після першого тайму команди повернулись в ситуацію, яка була до київського матчу – усе спочатку – то була якась упевненість, що Михайлові Івановичу таки вдасться дотиснути свою лінію.

Але, як кажуть в Одесі, футбол – річ непередбачувана, особливо, коли грає Хачеріді...

Часом здається, що якби поставити цього хлопця перед дзеркалом, то він і в такій ситуації зміг би добалакатися до червоної картки. Гра в Кварцяного, видно, безслідно не минає нікому.

Ну й – сталося те, про що всі й так знають: прийшла безнадія, відчай, лють, а тоді глуха, затамована образа.

Але запитаймо себе, звідки вона? З якого, пробачте, місця вона тут взялася?

Якби мені після ганебних матчів із Чорногорією чи Молдовою, хтось насмілився сказати, що ми цю Чорногорію вже дуже скоро, разом із Польщею й Англією возитимемо по полю за всіма статтями, а тоді ще й заслужено зімнемо Францію 2:0 – то я б тоді про ту людину подумав, що вона, якщо й не брат, то принаймні вже дуже давно дружить із Вадіком Колесніченком. Ну бо ж так і було!

Коли мені сказали, що між усіх можливих курортних варіантів, там Румуній та Ісландій, нам перепало грати з Францією (!), я одразу зрадів, що у мене крім Батіної "Балкантаври" нічого спільного з Бразилією немає. Бо ж зрозуміло було, що ніхто нікуди не їде.

І от тепер, коли ми отримали той результат, до якого всі й так були готові – то звідки це відчуття, наче весь світ проти тебе?

У цю найтяжчу післяпарижну ніч я довго про це думав. І зрозумів, що воно породжене іншим почуттям, яке мені у своєму недовгому житті в країні процвітаючого Донбасу рідко доводилось переживати.

Відчуття власної сили й гідності.

Можливість не соромитися того, що відбувається на полі за участю твоєї команди. Розуміння, що оцей сивий, спокійний дядь Міша знає, що й для чого він робить. І головне – це працює!

Цей стрімкий забіг відбіркового турніру, коли Фоменко, вважай, з ями витяг мою збірну й зробив із неї команду, саме він і прищепив нам усім це відчуття самоповаги, через яке зараз так боляче.

Але хай болить, бо це значить – воно приживається.

Тим паче, що наступне Євро проходитиме у Франції, і на наступному Євро, я переконаний, ми всі сидітимемо вдячні Фоменку десь неподалік від Стад де Франс і ліниво питимемо їхню каву з їхніми круасанами.

Тож тепер, коли здається, що настав уже повний Рібері, я пропоную нам усім послухати класиків, які радили, щоб не впасти у відчай, будувати плани на майбутнє.

Плюс до всього, як бачиться, це вміння стане нам у пригоді вже дуже скоро – попереду ж Вільнюс.

Роман Романюк, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Спасибо! Четыре наблюдения после местных выборов
Что стоит учесть избирателям и кандидатам в следующий раз. (укр.)
Наука, заключенная в уста политиков, или как преодолеть коммуникационный барьер
Отсутствие налаженной коммуникации между учеными-эпидемиологами и врачами с одной стороны и политиками, разрабатывающими законодательные акты в сфере борьбы с пандемией, с другой — потенциально влияет на недостаточную эффективность решений МОЗ и возникновение многочисленных манипуляций со стороны недобросовестных СМИ.
Как спасти осенние каникулы
Чтобы упростить муки выбора и сэкономить ваше время, я поделюсь, как обычно проходят наши каникулы. (укр.)
Конкурентоспособность или новый порядок: почему Украине нужна политика CO₂
Международное сообщество движется к климатическим ограничениям и стимулам. Что это значит для Украины и почему регулирование этой сферы будет влиять на темпы экономического роста. (укр.)
Внимание на детали: как будущий президент США изменит отношения с Украиной
Насколько Трамп и Байден преданны украинскому суверенитету и высказываются в его поддержку? По этому показателю президент Трамп достиг чудовищных результатов. (укр.)
Конституционный Суд может упразднить Антикорсуд. Рассказываем, чем это угрожает
Депутаты от ОПЗЖ и приближенные к олигарху Игорю Коломойскому – вот те, кто стремится уничтожить антикоррупционные институты в Украине. (укр.)
Что делать, если увидели нарушение закона на избирательном участке
Хотя собственно выборы еще не начались, структурные подразделения Национальной полиции уже открыли 180 криминальных дел за подкуп избирателей и препятствование реализации избирательного права и еще 475 дел – из-за нарушений избирательного процесса. (укр.)