План действий: люстрация и другие шаги

Атмосфера ейфорії наразі нагадує мені початок 2005 року. Але ми не маємо забувати, що великі сподівання перетворилися в не менш велике розчарування, через те що наша країна не пройшла через очищення від кучмістів.

Тоді спочатку Азаров з'явився на Майдані в помаранчевому шарфі. Потім Губський, Волков, Бродський, Балога, тощо – повернулися у владні структури. А скінчилося все найбільшою трагедією в історії сучасної України.

Свіжі заяви Єфремова та Кернеса показали, що історія повторюється.

Безкарність Януковича в 2005 році має наслідком великі людські жертви в 2014-му. Тому вкрай важливо зараз негайно вдатися до закладів, які не лише очистять владні структури від "яничар" і "кучмістів", а й унеможливлять їхнє повернення до влади в майбутньому.

Пропоную комплекс заходів, який можна назвати комплексом запобіжників як у короткостроковій, так і в довготерміновій перспективі.

Перші з них – це люстрація та покарання організаторів політичних репресій.

Другі – це громадський контроль над владними органами, вільне володіння зброєю, зменшення функцій держави та передача багатьох функції органам громадського суспільства.

Досвід цього Майдану показав, що держава-нянька нам більше не потрібна. Люди можуть вирішити багато питань самостійно, без будь-якого контролю чи цінних вказівок із боку можновладців.

Крок 1. Люстрація

Люстрація – механізм очищення влади від осіб, яким ми, народ України, більше не довіряємо. Це повинен бути досить широкий процес, але не потрібно боятися, що через люстрацію пройдуть сотні тисяч осіб.

Люстрація – це не кримінальне переслідування, а суспільна недовіра. Ті, хто був підданий люстрації, залишаються вільними, зберігають усе своє майно, можуть працювати в комерційних або недержавних структурах чи займатись підприємницькою діяльністю. Єдине обмеження – ми цих людей не допустимо до владних структур, бо ми їм не довіряємо.

Виникає питання – а судді хто? Хто буде вирішувати, кому народ довіряє, а кому – ні?

Пропоную декілька критеріїв.

До складу комісій із люстрації повинні входити особи, які не працюють на державу, тобто є незалежними від її впливу. Бажано, щоб вони ніколи не працювали на державній службі. Їхнє майно та спосіб життя повинен пояснюватися легальними доходами. Вони не повинні бути членами політичних партій або мати друзів у партійних структурах.

У нас є громадські активісти – наприклад, Богомолець, Дзиндзя, автомайданівці, Найем, Лещенко та інші незалежні журналісти, члени Демократичного альянсу, руху Чесно, тощо – якщо вони відповідають критеріям, то я пропоную саме ним проводити люстрацію.

Проект закону про люстрацію також потребує обговорення. Звісно, над формулюваннями мають ще попрацювати юристи, щоб їх коректно виписати, але зміст повинен бути таким. Важливо, що піддані люстрації особи повинні бути обмежені й у деяких конституційних правах – праві бути обраними на виборні посади.

Крок 2. Покарання організаторів політичних репресій

Політичні репресії мали місце в Україні як за часів Кучми, так і за часів Януковича. Наголошую, що останні стали можливими виключно через те, що провідники кучмівських репресій залишилися безкарними.

Ми не повинні повторювали помилки 2005 року. Покарання організаторів та учасників політичних репресій повинно бути швидким та жорстоким.

Карати потрібно не лише верхівку.

Карати треба суддів, які своїми неправосудними рішеннями сприяли узурпації влади та побудові диктатури. Карати треба депутатів, які вносили диктаторські закони, допускали неособисте голосування, перетворили законодавчий орган у "скажений принтер". Карати треба й керівників департаментів чи підрозділів, які отримували злочинні накази й ретранслювали їх підлеглим. Карати треба беркутівців, які били та катували громадян, прокурорів, які представляли вигадані звинувачення в суді, правоохоронців, які знущалися над громадянами в районних відділках, ДАІшників, які складали вигадані протоколи на власників автомобілів із національними прапорами України.

Якщо хтось скаже, що "часи були такими", що "вони люди підневільні", що "так робили всі" – не вірте.

Саме такі фрази були опорою режимів Сталіна, Гітлера, Януковича. Нічого не можна забути, нічого не можна пробачити, ніхто зі злодіїв не повинен піти безкарним!

Я пропоную такий проект закону про покарання організаторів та учасників політичних репресій. Доказом вини, наприклад, прокурору має бути факт того, що він був на посаді прокурора в той час, коли ця прокуратура вела слідство або представляла державне обвинувачування в справах проти політично репресованих осіб.

Крок 3. Право на вільне володіння та зберігання вогнепальної зброї

Я багато читав про батьків-засновників США. Це були надзвичайні люди, які побудували велику та вільну країну. Зараз США дещо відійшло від ідеалів тих часів, але друга поправка до Конституції залишається одним із наріжних каменів свободи.

Бенджамін Франклін казав: "People willing to trade their freedom for temporary security deserve neither and will lose both" – "Люди, які міняють свободу на тимчасову безпеку, не заслуговують ні того, ні іншого та втратять і те, і інше".

Томас Джеферсон казав: "The strongest reason for the people to retain the right to keep and bear arms is, as a last resort, to protect themselves against tyranny in government" –"Найсильніша причина для збереження права людей зберігати та володіти зброєю – це є їхній останній засіб для захисту себе від тиранії уряду".

У справедливості слів Джеферсона та його мудрості ми всі мали нагоду переконатися протягом останнього місяця. Жоден уряд, жоден "Беркут" не буде перевищувати владу й знущатися із громадян, якщо знатимуть, що громадяни озброєні та готові захищати свою свободу до кінця!

Щодо тези про те, що легалізація зброї призведе до зростання злочинності, то досвід нашого сусіда, Молдови, свідчить про протилежне. У 2000 році Молдова легалізувала вогнепальну зброю. З того року кількість злочинів неухильно, за виключенням 2010 року, зменшувалась.

Крок 4. Демілітаризація та децентралізація правоохоронних органів

Чи знаєте ви, що в США жоден поліцейський не підкоряється президентові США? Поліція в США децентралізована. Це жодним чином не заважає їй охороняти правопорядок. Централізація поліцейських функцій ніяк не покращує їх якість, натомість спрощує перетворення громадян на рабів.

Шлях України – децентралізація поліції. Це пропонуємо ми, Українська альтернатива. Це пропонує Демократичний альянс. Функції патрулювання, дорожньої поліції, охорони порядку та конвоювання затриманих може здійснювати муніципальна поліція, що контролюється місцевою владою.

Так, деякі функції треба централізувати – досвід інших країн показав, що кримінальна поліція має бути централізованою. Але це не заважає розділити поліцейські функції між декількома відомствами. Наприклад, кримінальна поліція – у міністерстві юстиції, а слідчі ізолятори та тюрми – у МВС.

Розділення повноважень значно ускладнить кругову поруку та зловживання службовим положенням.

Іншим "монстром" у правоохоронній сфері є прокуратура, всесильна держава в державі. Її потрібно вивести з-під контролю президента чи парламенту та перетворити на орган не держави, а громадянського суспільства. Який за цією самою державою буде наглядати.

Подумайте самі, якщо прокурор у нас підпорядкований, наприклад, президентові, хіба він буде перевіряти законність дій президента?

Крок 5. Зовнішній контроль над владними структурами

Одна з дуже суттєвих проблем України – фактична непідзвітність владних структур перед суспільством.

У сучасних корпораціях є аналогічні проблеми у взаємовідносинах менеджменту – влади, і акціонерів – народу. Для їх вирішення до складу рад директорів/наглядових рад залучають незалежних директорів. Для того щоб акції корпорації взяли до листингу Нью-Йоркської біржі, таких незалежних директорів у раді повинна бути більшість.

Ми можемо зробити деякий аналог наглядової ради держави Україна. В якості незалежних директорів можемо запросити поважних іноземних осіб, які мають досвід проведення реформ, на які потребуємо ми. Це можуть бути Саакашвілі, Бенукідзе, Бальцерович. Також декілька незалежних українців, які не мають відношення ані до державних органів, ані до політичних сил.

Функція цієї наглядової ради – розглядати проекти законів, постанов кабміну, тощо, на предмет їхньої відповідності інтересам народу та суспільства; проводили аудит процесу бюджетування та витрат коштів державними органами; доносити до народу свою точку зору на ефективність діяльності держави. Можливо, ще виступати суб'єктом законодавчої ініціативи.

Щодо повноважень такого органу, є різні варіанти.

Це може бути суто дорадчій орган, який доносить свою точку зору як до влади, так і до суспільства, але не має впливу на прийняття рішень. Це може бути й більш впливовий орган, наприклад, він може заблокувати законопроект чи рішення Кабміну, якщо вважає, що вони не відповідають інтересам суспільства.

Але важливо, що орган зовнішнього контролю над державою повинен бути.

Зменшення впливу держави та посилення інститутів громадського суспільства

Цей крок – найбільша мрія. Коли люди стають відповідальними, самостійними, коли вони можуть ефективно спілкуватися та налагоджувати горизонтальні зв'язки, то навіщо ним держава? Так, вона потрібна, але лише для виконання дуже вузького спектру функцій – національна оборона, правосуддя, забезпечення рівних правил гри.

Майдан довів, що українці вже дозріли до ефективних форм самоорганізації та самоврядування.

Майдан довів, що лікарям не потрібне міністерство охорони здоров'я, щоб лікувати та навіть рятували життя людей.

Викладачам не потрібне міністерство освіти, щоб ефективно вчити студентів.

Хіба не можуть транспортні компанії надавати послуги перевезення пасажирів чи вантажів без цінних вказівок міністерства інфраструктури?

Хіба операторам мобільного зв'язку потрібне керування з боку міністерства зв'язку, наразі теж міністерство інфраструктури, щоб ми могли спілкуватися одне з одним? Про інтернет я взагалі не згадую – там держава не лише не потрібна, а й вкрай шкідлива.

Ми з вами вже дійшли до такої стадії розвитку суспільства, коли держава нам не так уже й потрібна. Вона нагадує стару незручну валізу зразку XIX сторіччя – нести важко, кинути шкода.

Якщо шкода, то можна її залишити, але в тому обсязі повноважень, який є мінімально можливим. Усе, що може ефективно робити приватний сектор, треба віддати приватному сектору.

Чим менше в держави функцій, чим менше її посадовці можуть вирішувати, дозволяти чи забороняти – тим менше поле для корупції, для хабарів та відкатів, для утиску прав та свобод громадян. Те місце, яке вивільниться за рахунок зменшення впливу держави, займуть професійні та галузеві асоціації, громадські об'єднання, благодійні фонди, тощо.

Майдан довів, що громадяни здатні й без держави взаємодіяти, допомагати один одному, створювати об'єднання.

Те, що зробили на Майдані, зможемо зробити й в Україні!

Слава Україні!

Валентин Хохлов, громадське об'єднання "Українська альтернатива", спеціально для УП