Крым, который мы должны поддержать

67 просмотров
Среда, 12 марта 2014, 16:12
Юлия Тищенко
руковолитель программ развития гражданского общества УНЦПИ

Суспільство й влада сьогодні проходять найдраматичніше і найскладніше випробування в новітній історії України. Йдеться про окупацію території України в Криму, інвазію України з боку РФ.

І незважаючи на єзуїтську казуїстику, що війська, які стоять в Криму не належать до ЗС Росії, жодних питань стосовно приналежності "зелених чоловічків" без шевронів не виникає.

До військових додалися ще й мілітарні формування самооборони і казаків.

Сценарії окупації Криму вважалися неймовірними, хоча подібні міркування існували протягом всього часу новітньої української історії й оцінок подій на півострові. Після болючого відходу від сепаратизму в середині 90-тих, особливо інтенсивними вони стали після російсько-грузинської війни 2008 року.

Тоді окремі європейські політики зазначали, що Крим може стати наступним у конфліктній черзі, а британське видання The Economist того року цілком серйозно вказувало на можливий конфлікт саме в цьому регіоні пострадянського простору.

Проте такий розвиток сценарію відкритого протистояння став неочікуваним і малопередбачуваним.

Інвазія Криму відбувається на тлі спроби включення Криму до складу РФ. Для цього проводиться "референдум", організований кримськими керманичами. Причому й сценарій і питання динамічно змінюються.

Так, 6 березня 2014 парламент Криму переніс з 30 на 16 березня загальнокримський референдум про статус автономії, до цього була взагалі інша дата – 25 травня.

На референдум виносяться два питання: "Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта?" і "Ви за відновлення Конституції Криму 1992 року, де Крим є частиною України, але фактично має повноваження окремої держави?".

Паралельно з цим у Держдумі РФ зареєстровано проект рішення про приєднання Криму.

Попри те, що в Конституції АРК повноваження щодо призначення і проведення республіканських (місцевих) референдумів з питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим, питання такого роду не корелюються з повноваженнями автономії.

Більше того, за умов відсутності українського законодавства та в умовах окупації, фактично під дулами автоматів, такий референдум виглядає більш ніж сумнівно і його не слід демонізувати.

Тим більше, відповідно до реакції країн ЄС, США, країн Азії й Африки його результати визнають тільки в РФ.

А у випадку визнання, можливого ухвалення рішення по приєднанню Криму, офіційний Кремль, незважаючи на спроби одномоментної політичної гри на протиріччях на різних політичних дошках з різними партнерами в країнах ЄС, ризикує залишитися у справжній міжнародній ізоляції, наповненій різними реальними і потенційними економічними санкціями.

Не випадково, що подібна ситуація загострення взаємин нагадує варіації холодної війни.

У Криму відбувається заміщення адептами сепаратного сценарію силових структур, структур управління, перепідпорядкування кримському уряду СБУ України в Криму, прокуратури, МВС, міліції.

Сьогодні тільки два райони з 14-ти на півострові – Бахчисарайський і Білогорський, де глава районної адміністрації та мер міста Білогорськ – кримські татари, заявили, що не сприятимуть референдуму, що за умов окупації є дуже сміливим кроком.

Тим не менше, реалізація референдумного сценарію загрожує погіршенню протистояння на півострові. Відбувається блокування українських військових частин.

Окрім цього, більш ніж складною виглядає ситуація в самому Криму. Регіон в разі розвитку сценарію приєднання до РФ порівнюють з низкою заморожених конфліктів на пострадянському просторі, яким вже більше 20 років.

Втім, в Криму живе майже 2 мільйони громадян України різної етнічної приналежності.

Етнічне, мовне, релігійне й культурне розмаїття Криму і складна багаторічна історія протистоянь потенційно роблять регіоном зоною з підвищеними можливостями для міжетнічних конфліктів.

Особливо, коли на півострові у великій кількості знаходяться люди зі зброєю, а Аксьонов і Константинов повною мірою не можуть контролювати різні самооборонні загони й агресію.

Крим – єдиний регіон у складі Україні, де етнічні росіяни становлять більшість населення – 60%, українці є меншиною в меншині, а кримські татари, корінний народ півострова складають 14% від загальної кількості населення.

При цьому кримські татари традиційно, ще з часів намагань кримського сепаратизму в середині 90-тих наголошували на єдності Криму з Україною й підтримували територіальну цілісність країни.

Сьогодні кримські татари порівнюють можливий розвиток подій ледь не з початком червоного терору 1918 року, коли вся кримськотатарська інтелігенція була знищена.

Сьогодні з боку сепаратистів політичному керівництву кримських татар роблять доволі щедрі обіцянки – ресурсів і сприятливого законодавства. До цього довіри немає.

Але й українська влада має усвідомити, наскільки вона мало зробила й у питаннях законодавства і розвитку культур, політиці ідентичності для кримських татар, української меншини.

Сьогодні міжнародні організації, зокрема ВКНМ ОБСЄ вказують, що в разі розіграшу такого страшного сценарію під загрозою опиняться українці, що мешкають в Криму і кримські татари.

Отже, у Криму напружена ситуація, яка дуже активно підтримується Росією, яка може інспірувати на півострові збройний міжетнічний конфлікт.

Міжнародним організаціям, країнам-гарантам територіальної цілісності України  потрібно втрутитися в конфлікт, щоб уникнути жертв і неконтрольованої ескалації насильства й гуманітарної кризи.

Паралельно з цим відповідні спроби інвазії з боку РФ можна очікувати і на Сході й Півдні України. І незважаючи на припинення навчання збройних сил РФ по східний бік українського кордону, рішення Ради Держдуми ніхто не скасував. Сценарій триває.

Без контролю над Півднем України, у разі бажання збереження Криму для РФ в якості території, залишаються більш ніж викликами питання ресурсів, комунікації, енергетики, адже Керченський міст ще не побудовано, а на Перекопі стоять російські установки "Град".

Це далеко не краща приваба для туристів.

Тому, всі, хто безперервно вказує, що потрібно здати Крим мають усвідомлювати, тільки цим нічого не закінчиться, адже це зона для політичної дестабілізації ситуації в Україні і без обережного вирішення цих питань можна поставити багато крапок на українських реформах і подекуди економічному розвитку.

Крим є четвертим регіоном України, який свого часу віддав свої глоси за Януковича на президентських виборах, як "проросійського кандидата". Втім доволі скоро тут розчарувалися в такому виборі, зокрема, через засилля на посадах в регіоні представників донецького регіону, відтиснення проросійських місцевих політиків від ресурсних і фінансових потоків.

Проте, він проводив мовну і культурну політику, яка, начебто більш схвально сприймалася на півострові і декорації підтримки залишалися.

Паралельно з цим певні кола у Криму давно і серйозно й до дір зачитувалися Дугіним і зараз відповідні події трактуються ледь як не намагання перетворення РФ.

Інші політичні сили рахували кредити і кошти.

Сьогодні також можна спостерігати, як деякі київські регіонали намагаються грати роль миротворців і комунікаторів. Та така реінкарнація більш ніж сумнівна і маніпулятивна, адже комунікація з нинішнім кримським урядом тільки може легітимізувати антиконституційні перетворення.

У розвитку ситуації ЄС вже фактично оголошує дату підписання політичної частини угоди про Асоціацію з Україною.

До початку кризи такі розмови велися про поствиборчий період. Але всебічний тиск на Україну з боку РФ, який теоретично мав би віддаляти країну від ЄС, тільки наближує її до європейського напряму. Хоча, реальні загрози, безумовно, є і вони напрочуд актуальні.

Питання тільки в тому, як далеко в категоричному несприйнятті анексії території України можуть зайти країни-гаранти відповідно до Будапештського меморандуму.

Але, судячи зі всього, дорогу здолає той, хто йде, й схоже рух розпочався, як і усвідомлення, що задобрювання агресора призводить тільки до зростання його апетитів.

Заморожування ситуації з Кримом означає світовий прецедент, який ставить хрест на нерозповсюдженні агресії й руйнує систему міжнародних і міждержавних угод, систему світової безпеки.

Україна поводить себе у конфлікті більш ніж обережно. Цілком ймовірно, що тактика і стратегія пасивної оборони була підказана з боку різних порадників.

Втім, на другому тижні конфлікту й оборона має носити наступальний, упереджувальний характер.

Варто також враховувати втомленість у протистоянні як українців так і російських солдат. Адже таке стоїчне протистояння вказує на небажання сторін, зокрема російської сторони на рівні виконавців, відверто застосовувати силу.

Цілком ймовірно, що саме цим і пояснюються можливі ротації російських військових.

Втім, це до першого серйозного зіткнення, адже потім ескалацію насильства і конфлікт буде не зупинити й розвиватиметься він за своєю страшною й жорсткою драматургією.

Офіційний Київ надає сьогодні занадто мало сигналів своїм громадянам у Криму, службовцям органів місцевого самоврядування. Загальні настрої тих, хто жахається сценаріїв такої кардинальної зміни життя, – шок, страх.

Люди можуть відчувати себе полишеними, такими, які перебувають в інформаційній блокаді, адже на півострові фактично припинили трансляцію українських каналів.

Суспільству в Україні, політикам також потрібно припинити розмови й натяки про те, що Крим втрачено, адже мова йде не про ресурси, політику, фінанси, а про долі реальних людей, багатьом з яких просто немає куди діватися та й бажання вони такого не мають.

Дійсно, треба ще раз подивитися на Конституцію АР Крим і визначити, які положення більш ніж бентежать. Ймовірно не стаття 10 про російську мову в автономії, яку не відміняли жодні недалекоглядні скасування мовного закону від Колісниченка.

Потрібно говорити й про реальне наповнення можливостей одноканального бюджету, здійснення податкових експериментів, вільних економічних зон, ухвалення законодавства про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою і статус кримськотатарського народу.

Потрібно переглянути засади виборів АР Крим.

Все це природно і можна робити, але за умов окупації така комунікація неможлива. Отже це час не стільки розмов, скільки консолідованих рішень і дій. Якщо ми собі не допоможемо, нам не допоможе ніхто.

Юлія Тищенко, голова Ради УНЦПД www.ucipr.org.ua, для УП



powered by lun.ua
"Как закалялась сталь": история становления Высшего антикоррупционного суда
11 апреля 2019 года судьи Высшего антикоррупционного суда (ВАКС) во время торжественных мероприятий принесли присугу судьи. Как же происходил процесс становления Суда? Какие основные результаты и достижения ВАКС как институции? Какие главные проблемы стоят перед Судом в обозримом будущем?(укр.)
Вирус абсурда: почему власть проваливает борьбу с распространением коронавируса
Выбранная властью стратегия борьбы с распространением коронавируса неэффективна и угрожает чередой негативных последствий. Нужно не ужесточать абсурдные запреты, нивелируя законы Украины и логики, а гибче подходить к карантину, проводить значительно больше тестов и осуществлять наконец качественную коммуникацию.(укр.)
Чи залишиться Україна без хліба
Росія і Казахстан ввели обмеження на експорт зернових. Чи варто Україні копіювати цей досвід і забороняти експорт продовольчої пшениці? (рос.)
Семьи с детьми во время карантина: самый большой удар – не от вируса
До завершения карантина в Украине еще далеко. Но уже сейчас нужно планировать следующий этап сдерживания коронакризиса, в котором детские сады и школы должны быть открыты.(укр.)
Почему после COVID-19 в Украине может вспыхнуть другая эпидемия
Именно сейчас ВИЧ-пациенты оказались перед угрозой прерывания лечения. Есть реальной угроза, что уже с октября 2020 антиретровирусных препаратов в государстве просто не будет! (укр.)
#ХроникиКороны. Взгляд из Израиля
Как Израиль переживает непростой период пандемии, почему между Украиной и Израилем много общего и какими могут быть уроки эпидемии для каждого. (укр.)
Чего ждать от возвращения трудовых мигрантов в Украину
Возвращение трудовых мигрантов домой ставит вызовы не только перед украинским бюджетом, но и перед властью. (укр.)