Украинский-Украинский диалог

Вторник, 20 мая 2014, 10:10

Говорили – балакали, розійшлися – заплакали

Якщо не знаєш, що робити – збирай Національний круглий стіл! Складається, враження, що саме цю пораду використовує українська влада незалежно від свого політичного забарвлення та ситуації в країні.

Коли в 2006 році перед президентом Віктором Ющенком постала проблема парламентської кризи, він зібрав Загальнонаціональний круглий стіл – тоді його ще писали з великої літери! – що мав на меті консолідацію державних інституцій, політичних сил та громадських діячів довкола національних пріоритетів. З усіма його учасниками був укладений сумнозвісний Універсал національної єдності, положення якого згодом успішно та демонстративно ігнорувалися політичними силами, що його підписали.

Це була перша обкатка технології, що пізніше ввійде в українську політичну культуру під назвою "развелі, как катят".

Пізніше, у 2013 році, саме в той момент, коли здавалося, що ситуація навколо Майдану ввійшла в ступор, Віктор Янукович скористався рецептом попередника та зібрав свій загальнонаціональний круглий стілвже з маленької літери! – на який покликав трьох президентів: Кравчука, Кучму та Ющенка.

Припускаємо, що автор кругло-стольної ідеї – Віктор Ющенко – мав щирі наміри щодо проведення діалогу з політичними силами для вирішення ситуації.

Але Віктор Федорович апріорі ні з ким не збирався домовлятися.

Йому круглий стіл був потрібен для імітації хоч якогось діалогу для пошуку шляхів виходу із кризи – тому й запросив він політичних пенсіонерів, які на ситуацію ніяк вплинути не могли. Більше того, не могли підказати якихось конструктивних рішень, бо протягом багатьох років кожен по-своєму чимало докладалися до провокування кризової ситуації, що склалася.

Якщо попередні круглі столи відбувалися в мирний час, то останній подібний захід, який пройшов 14 та 17 травня з метою пошуку шляхів вирішення кризи на Сході країни, проводився буквально під пострілами автоматів, що вперто роздирають країну на частини.

Тому до його організаторів виникає ще більше запитань: яку мету вони перед собою ставили?

Проімітувати пошук консенсусу всередині країни на вимогу міжнародних акторів? Створити черговий піар-майданчик для деяких політичних сил? Якщо так, то для цього цілком підходить "Шустер Live".

Сумно констатувати, що черговий круглий стіл національної єдності знову став імітацією бурхливої діяльності, яка не має нічого спільного з діалогом, що так потрібен для об'єднання країни. Складається враження, що при появі найменшого шансу затухання конфлікту, цей урядовий проект просто відкладуть у довгу шухляду, і виконавець відзвітує "Виконано. Зняти з контролю".

Сумно констатувати, що навіть у такій надважливій справі імітація процесів бере верх над логікою й необхідністю. Українська влада нічого не зрозуміла й нічому не навчилася, а термін "загальнонаціональний круглий стіл" вже став в українській політиці брендом, який викликає поблажливу посмішку та не рекомендований до вживання у пристойному товаристві.

Державна політика м'якої сили vs силові методи

Давно настав час визнати вголос, що Україна складається з різних регіонів, жителі яких у силу історичних причин мають значні ментальні відмінності, їм притаманні різні соціальні стереотипи, вони по-різному сприймають минуле країни. А найголовніше – у них відсутнє спільне бачення майбутнього Української держави.

Тому однозначно, що для продовження свого існування країна потребує загальнонаціонального діалогу.

Існуюча ситуація виникла через те, що протягом усього часу незалежності країни ця суспільна потреба відверто ігнорувалася. Кожна влада, навіть ті її представники, які хоч трохи усвідомлювали проблему, надавала перевагу сховати голову в пісок та зробити вигляд, що її не існує.

Більше того, численні політики протягом багатьох років активно використовували існуючі відмінності між регіонами у своїх вузько партійних чи приватних інтересах для отримання симпатій серед виборців у регіонах, до яких належала їхня електоральна база.

І це ще не кінець: деякі регіональні еліти та олігархи й у ці хвилини продовжують використовувати відмінності між різними частинами України для підняття ставок у переговорах із центральною владою щодо збереження своїх позицій, активів та впливу.

Це й веде до подальшої ескалації та радикалізації конфлікту.

Ситуація, коли країна складається з різних по своїй суті регіонів, не є чимось незвичним у світі. Але успішніші країни, де при владі знаходяться справжні державники, спромоглися вирішити цю проблему та об'єднати різних громадян своєї країни в єдину політичну націю. В Україні ж протягом двадцяти з гаком років були відсутні спроби вирішити це питання на державному рівні: не було розроблено політики національної єдності, не реалізовано жодної національної програми, покликаної скріпити жителів України в єдину політичну націю.

А тому, виявившись неспроможною досягнути цілі об'єднання країни методами "м'якої сили", українська влада зараз вимушена використовувати силові методи для локалізації найбільших конфліктних точок.

Робота над помилками

Формат останнього загальнонаціонального діалогу, вибраний владою, підходить хіба що для спроби тимчасової деескалації конфлікту. Це нагадує гасіння пожежі, що розпалили неслухняні діти, граючись сірниками.

Для розробки ж правил пожежної безпеки, якою є державна політика національної єдності, потрібен зовсім інший процес.

Відбір учасників круглого столу відбувався абсолютно не прозоро. За добу до початку заходу будь-які спроби журналістів та громадських організацій отримати списки запрошених наштовхувалися на глуху стіну таємничості. Залишилося абсолютно не зрозумілим, хто здійснював відбір учасників та за якими критеріями, хто надавав легітимність цим учасникам представляти різні зацікавлені сторони?

Водночас, мусимо однозначно погодитися з організаторами круглого столу: жодні перемовини із терористами, на яких наразі перетворилися так звані лідери самопроголошених республік, та місцевим криміналітетом, який фінансується Сім'єю Віктора Януковича – неможливі.

По-перше, терористів в усьому світі знищують, а кримінальних елементів судять та саджають до в'язниць.

По-друге, ці особи у своїх діях керуються ззовні, а тому логічно, що діалог треба вести напряму з їхніми ляльководами – а це вже завдання для зовнішньополітичного відомства. Разом із тим, це не означає виключення представників Луганщини та Донеччини з переліку учасників діалогу, але це мають бути так звані системні еліти, які не мають у руках зброї та не скоїли кримінальних злочинів.

Головним критерієм відбору учасників діалогу має бути їхня налаштованість на розбудову проекту "Україна", а не ДНР, ЛНР, Новоросії чи будь-якого іншого псевдо утворення.

Учасники перегорів мають бути непохитні в тому, що вони бажають жити в Українському домі й збираються разом для того, щоб погодити його архітектурний проект, який би влаштовував усі 25 сімей.

Так, мова йде саме про 25 регіонів. Бо хіба ми вже змирилися з анексією Криму або забули про українців Криму та кримських татар, які прагнуть також жити у нашому спільному синьо-жовтому будинку? Натомість, склалася ситуація, коли не тільки Крим не був представлений, а й від багатьох інших регіонів не було учасників.

Безумовно, необхідно позитивно відзначити владу та політиків за підтримку ідеї круглого столу, оскільки будь-які переговори завжди кращі за військові дії. Водночас, коренем проблеми є те, що нинішня влада не сприймається в низці регіонів, а тому їхнє населення не довіряє будь-якій ініціативі, що впроваджується владою.

Тому було б краще, якби влада лише ініціювала процес, підтримувала його та сприяла безпеці всіх його учасників у цей складний час, а не виступала модератором переговорів.

Зазвичай представником та виразником інтересів різних суспільних груп є парламент та місцеві ради. Але упродовж останніх місяців в українському суспільстві відбулися такі карколомні зміни, що існуючі представницькі органи абсолютно не відповідають запитам суспільства й тому в дійсності перестали бути виразником їхніх інтересів.

Відкладання ж діалогу до завершення нових парламентських виборів є ризикованим. Адже в існуючих умовах ми можемо залишитися взагалі без держави.

Тому діалог щодо майбутнього країни має зараз вестися на рівні громадянського суспільства, яке потім передасть владі узгоджений проект державної політики національної єдності для його імплементації.

Під софітами камер можуть відбуватися лише показові виступи на арені, а не конструктивна робота, якою є розробка державної політики національної єдності. Цей процес має відбуватися в робочій атмосфері й у деяких випадках за зачиненими дверима, доки з димаря над будинком не піде білий дим.

Справжній національний діалог не повинен відбуватися напередодні будь-яких виборів – бо тоді він автоматично перетворюється на піар-проект для багатьох учасників. Перед виборами має відбуватися лише інформаційна кампанія, покликана пояснити їхню важливість для подальшої долі країни.

Крім того, неможливо нашвидкуруч домовитися про майбутній розвиток країни, якщо цього не зробили за двадцять років. Для цього треба мати чітке бачення процесу, розроблену концепцію, розуміти мету та мати чіткий порядок денний переговорів, аби не перетворювати його у взаємні звинувачення та виступи учасників "про наболіле".

"Заграніца нам поможет"?

Багато хто в Україні покладає надії щодо врегулювання ситуації на закордонних акторів. Сепаратисти щиро сподіваються на допомогу Росії, прихильники національної ідеї – на засудження дій Росії міжнародними організаціями чи на запровадження економічних санкцій Європейським Союзом та США стосовно Росії, а найзатятіші – на війська НАТО.

Усім українським громадянам треба вже зрозуміти, що допоки ми самі не домовимося, як нам жити в країні, то ніяка "заграніца" нам не допоможе. Ми нарешті маємо навчитися брати відповідальність на самих себе за розвиток країни.

Тому надзвичайно безвідповідально звучали слова Юлії Тимошенко під час круглого столу про те, що саме Володимир Путін несе відповідальність за все те, що відбувається в Україні. З вуст політика, яка десятиліття перебувала при владі, і політична сила якої наразі керує країною – ця заява є просто аморальною.

І тут варто згадати про ще один проект національного діалогу, який декілька місяців тому анонсувався представництвом ОБСЄ в Україні. Він полягає в здійсненні моніторингу представниками ОБСЄ ситуації в регіонах та розробці ними рекомендацій для української влади щодо розбудови національного діалогу.

Ми маємо бути дуже вдячні за зусилля такої шанованої міжнародної організації допомогти нам у складній ситуації та готові скористатися її досвідом у врегулюванні різних конфліктів у світі. Але маємо розуміти, що без включення в процес усіх зацікавлених сторін, якими є різні політичні, бізнесові та громадські сили українського суспільства, імплементувати домовленості буде неможливо.

Натомість погоджуємося, що всі діалогові заходи мають відбуватися за участю представників провідних міжнародних організацій: ООН, ОБСЄ, ЄС тощо. Вони повинні брати участь у якості модераторів, спостерігачів та експертів.

Ми зобов'язані скористатися найкращими практиками, напрацьованими міжнародним співтовариством, щодо мирної трансформації збройних конфліктів усередині держав та зміцненню миру на основі всеосяжних та загальнонаціональних змін.

Але однозначним є те, що спочатку українцям необхідно домовитися між собою, як далі жити в країні під назвою "Україна". А потім про умови договору інформувати сусідів та увесь світ.

Багатосторонні Українсько-Українські переговори: чи маєте Ви план, містер Фікс?

Україна потребує загальнонаціонального діалогу для вироблення державної політики національної єдності. При цьому, щоб уникнути негативних асоціацій із невдалими попередніми загальнонаціональними круглими столами, а також щоб уникнути нав'язаної російською стороною імплікації щодо терміну "діалог", назвемо цей проект "Українсько-Українські переговори".

Як за допомогою цього інструменту можна досягнути національної єдності?

1. Спочатку слід визначити, які цінності об'єднують суспільство. Це мають бути реальні питання, які турбують пересічних громадян, а не надумані проблеми, які використовуються політиками у власних інтересах.

Українці, як на Сході країни, так і на Заході, мають спільні точки дотику: бажання жити в економічно розвинутій країні без корупції.

Це підтверджується даними соціологічного опитування, проведеного в березні 2014 року Міжнародним центром перспективним досліджень та соціологічною групою "Рейтинг", що по всій країні демонструють високий суспільний запит на реформи. Зокрема, 63% українців пріоритетною при цьому вважають боротьбу з корупцією та 61% українців – економічні реформи. Питання мови стоїть на 18 місці – воно хвилює лише шість відсотків населення!

Тому й боротьба з корупцією й економічні реформи можуть стати підґрунтям для розбудови нової держави.

2. Далі необхідно дослідити, які протилежні стереотипи штучно продукуються та які розбіжності в поглядах на минуле та майбутнє розвитку країни використовуються політиками в різних регіонах для підвищення ставок у переговорах про збереження свого впливу.

Продукування таких стереотипів відбувається на емоційному рівні. Тому вони є дуже стійкими та небезпечними, відключаючи не тільки логічне мислення, а й подеколи колективний інстинкт самозбереження, перетворюючи людей у фанатиків.

Важливо шукати, як ці розбіжності можна звузити й знайти точки дотику. Хтось, можливо, сумнівається, що вони існують, але це так.

Наприклад, мало хто навіть здогадується, що такі антагоністичні сили як "Правий сектор" та "Оплот" мають багато спільного у своїх поглядах. Обидві сили насправді не підтримують європейської інтеграції України, обидві мають абсолютно не толерантні погляди щодо сексуальних меншин, обидві бачать розвиток України як виключно православної держави. Багато хто буде здивований цими відкриттями.

Визначення розходжень та точок дотику в поглядах необхідно починати знизу, із регіонального рівня: розробити регіональні карти бачення минулого та майбутнього розвитку країни.

Далі кожен регіон має делегувати своїх кандидатів: скажімо, по три представника від області – по одному представнику від політичних кіл, бізнесу та інтелектуальної еліти, усього 75 представників – для участі в Українсько-Українських багатосторонніх переговорах, що матимуть декілька раундів. Завданням цього діалогу буде вироблення та узгодження проекту державної політики національної єдності та плану дій з її реалізації.

Якщо наша "Кайдашева сім'я" не сяде нарешті домовлятися про архітектуру, перепланування та правила життя в спільному синьо-жовтому будинку – то дерево нашої державності просто всохне, або його спиляють сусіди.

Олена Захарова, Міжнародний центр перспективних досліджень, спеціально для УП



powered by lun.ua

Может ли регулирования внутренних цен спасти украинский рынок нефтепродуктов?

Неуловимый Joe Biden, или Что происходит с петициями

Не веришь в изменения климата? Природа тебя убедит

Как быть счастливым – теория и наука счастья

От структуры финансирования компаний к элитным заемщикам — один олигархический шаг

В Украине заработали е-больничные. Что это значит?