Среда, 13 августа 2014, 13:39

Це вже не раз бувало в історії – будь-який диктаторський режим рано чи пізно починає вірити в ті уявлення, які сам нав’язує своїм громадянам. А тому рано чи пізно втрачає зв’язок з реальністю. Тому й гине.

Сумно, але сказане чотири роки тому, що основні небезпеки для росіян полягають у невідповідності їхніх уявлень реальному стану справ, повністю справдилися. Як справдилася й інша частина того ж передбачення – щодо тієї загрози, яку несе для Росії її старіюче керівництво.

Це спіткало і російську владу – повіривши в те, що вона нав’язує своїм громадянам, її представники зовсім втратили зв’язок з реальністю. Тому така ж доля – занепаду, деградації і розпаду, яка раніше знищувала усі, без винятку, диктаторські режими – неодмінно чекає тепер і на Росію.

От тільки не думалося чотири роки тому, що всі ці російські загрози можуть зашкодити не тільки їй самій, але й нам. Не хотілося думати. Хотілося вірити в те, що в нас є вибір і наше майбутнє більше залежить від нас самих, ніж від росіян.

Не судилося.

Війну нам нав’язали, не питаючи нашої на те згоди. Але хоч трохи впливати на свою долю за цей час ми все-таки навчилися. Тож тепер з усіх сил намагаємося врятуватися від тих шизоїдних фантасмагоричних уявлень, що, здається, назавжди окупували розум російських лідерів.

Хвороба Путіна?

Для звичайної людини, не обтяженої пошуками доказів світової змови англосаксів проти "руського міра", те, що продукує російська пропаганда, іноді й справді стоїть на межі психічної реальності.

Або й поза нею. У російських блогерів можна прочитати про те, як НЛО обстрілюють українські блокпости і навіть побачити деякі ще більш дивні речі – про масонів, анунаків, друге пришестя Христа і що завгодно ще.

Все це подається під різними, іноді навіть псевдонауковими, соусами, як у професора Рєшєтнікова – на любий смак! Основне – щоб давало готові відповіді на всі можливі запитання. І особливо, на найважливіше з них – "хто винен"? І десь саме тут й ховається розгадка того, що відбувається зараз між Україною і Росію.

Адже легше всього було б списати усі ці напівшизоїдні, в прямому сенсі цього слова, фантазії на можливу хворобу лідера Росії. Шизофренія – порушення мислення, а не інтелекту. Логіка там є, але мислення (асоціації) більш ніж дивне.

Нам так теж легше – бо своє нерозуміння того, що відбувається, ми теж прагнемо розв’язати якнайпростішим чином.

Однак не все так просто.

Тому що психопатії в більшості випадків все-одно ніяк не діагностуються. До того ж фантазії Путіна дуже часто можна пояснити цілком звичайною поведінкою середньостатистичної людини.

Правда такої, що застрягла у своєму підлітковому віці – звідси і його нарцисизм – прагнення до самолюбування, ілюзія невразливості та негативізм, що полягає в бажанні постійно робити все наперекір комусь.

Таке часто стається з людьми, яким здається, що вони досягнули в житті більшого, ніж могли. От тільки біда в тому, що суспільство само обирає собі такого правителя, якого заслуговує.

І якщо в демократичному суспільстві, коли хворіє його лідер – хворіє тільки він, то в тоталітарному – хворіє вся країна. Тож якщо вся Росія так радісно відгукнулася на цю "можливість похворіти", то слід так припустити, що готовою до цього вона була давно…

…чи проблеми інфантилізму?

Власне кажучи, кожен з нас не раз стикався з подібним у своєму житті – з цим бажанням похворіти, щоб тільки нічого не вирішувати. Щоб хоч трохи побути слабким і безвідповідальним. Так ми часто робимо у дитинстві.

Тоді це й справді вирішує наші проблеми – не треба йти до школи, можна попросити дорослих зробити щось замість тебе. Адже відповідальність – це завжди важко. І коли з’являється хоча б найменша можливість скинути її на когось іншого, ми завжди радісно користуємося цією нагодою.

А якщо невиконання чогось тягне за собою ще й відчуття вини – тоді ми тим більше намагаємося хоч якось скинути її на когось іншого, оголосивши його винним у всіх наших проблемах.

Характерно це зазвичай для людей не дуже зрілих – тих, які ще так фактично і не стали дорослими, незалежно від їхнього реального віку. Або – тих, які внаслідок якихось життєвих криз втратили свою попередню ідентичність, через що й "регреснули" тепер назад – у підлітковий вік, або й навіть у дитинство.

Щось подібне сталося з нами всіма після розпаду СРСР.

Але якщо Україна після того змогла знайти собі нову ідентичність, що полягала хай навіть в такому недолугому, яким воно було за Кравчука-Кучми, творенні нової нації, то росіяни нової ідентичності для себе віднайти так і не змогли.

В цьому сенсі доля пострадянської Росії схожа на долю веймарівської Німеччини, яка так само болісно переживала свою поразку в Першій світовій війні. Чим це закінчилося, відомо – на хвилі національної образи до влади цілком легітимно, в результаті чергових демократичних виборів, прийшли нацисти.

Так і росіяни тепер наскільки заглибилися в подібне почуття образи і меншовартості, що задля того, щоб їх позбутися, теж готові пропагувати цілком нацистські ідеї. І навіть – реально воювати!

Це теж давно вже відомо, ще з часів Альфреда Адлера – коли замість того, щоб якось продуктивно позбутися власного комплексу неповноцінності, ми натомість нарощуємо на ньому додаткові комплекси у вигляді зверхності над іншими.

Щось подібне за ці роки сталося заледве чи не з усім російським народом. Не знайшовши в собі сил пережити поразку в "холодній війні", значна частина росіян скотилася все до того ж відчуття власної зверхності, яке переживала в свій час Німеччина.

Тільки якщо німецька нація на той час мала свою філософську традицію, що, можливо, й допомогло їй, навіть ще раз програвши в світовій війні, все-таки зберегти власний народ, то Росія не має тепер навіть цього.

Через що "молода нація, що не має власної філософської традиції" – за визначенням Альбера Камю – реально ризикує відкотитися подалі від усього цивілізованого світу, в далеке-далеке минуле.

Що чекає Росію?

Навіть і без введення останнього етапу санкцій перспективи Росії виглядали далеко не кращими. Війна – це перш за все економіка, вона вимагає грошей на переміщення військ, на пальне і харчування, на виробництво нових боєприпасів і ремонт пошкодженої ворогом техніки.

А в разі перемоги – і на утримання окупаційних військ та місцевих адміністрацій. Або в разі програшу чи міжнародної ізоляції – на самостійне створення всього необхідного тобі продукту.

Колись могутній СРСР самостійно забезпечував себе усім необхідним. Було своє взуття, одяг, молоко і м’ясо. Невисокої якості, в недостатній кількості – але було. Сучасна ж Росія нічого цього не має.

А в міф про те, що все це з’явиться, як тільки в тому виникне необхідність, може повірити тільки цілковитий ідіот – бо нові риболовні судна за один день не будуються і нові корови за один день не виростають. На все це потрібно, як мінімум, 2-3 роки, якщо не більше.

А на додачу – Росія порушила ще й основний принцип сучасного устрою, що полягає в недоторканості приватної власності. Бо "приватизувавши" Крим, росіяни анексували і чужу власність, до якої не мали ні найменшого відношення – українські профспілкові санаторії і оздоровчі табори, банківські відділення і обладнання мобільних операторів.

Тож для кожного нормального бізнесмена в усьому цивілізованому світі одного тільки прикладу Криму вже цілком достатньо для того, щоб відмовитися від бажання хоч щось інвестувати в Росію.

А з врахуванням дії усіх можливих санкцій і обмежень, в найближчі роки Росію може чекати лише занепад і деградація – і економічна, і політична. Що, правда, свідчить і про те, що Путін навряд чи зупиниться, бо іншого виходу, як йти далі, до власної загибелі, в нього тепер вже просто немає.

Тож вся ця ментальна маячня, що окупувала тепер Росію, вочевидь й надалі буде тільки наростати. Слід так припустити – аж до того моменту, поки не почне викликати стійке відчуття відрази у самих росіян.

А ось коли саме це станеться і в що саме виллється – побачимо.

Але навряд чи чекати доведеться надто вже довго…

Ігор Лубківський, для УП

powered by lun.ua

Как украинским лидерам прийти к согласию в переосмыслении национальной идентичности

Самоорганизация – наше все: как оригинально провести образовательное событие

50 млрд грн убытков — цена управления предприятий государством

Последний аргумент для изменений: какие последствия будет иметь скандал вокруг Doing Business

Когда водородные авто станут обыденностью украинских дорог?

Государственный экологический контроль: на пороге перезагрузки