Сепаратизм замедленного действия

220 просмотров
Среда, 24 сентября 2014, 12:19
Александр Салиженко
для УП

Росія завжди підтримувала створення сепаратистських рухів на пострадянському просторі: у Придністров'ї, Нагірному Карабасі, в Абхазії, Південній Осетії, – а тепер у Криму й на Донбасі.

І хоча це завжди подавалось під соусом "захисту" – чи то мови, чи то її носіїв – усі розуміли, що в Кремлі насправді не дуже турбуються мовно-культурними проблемами. Усе робиться для того, щоб за допомогою сепаратистів зберегти вплив на незалежні держави й мати ефективний засіб тиску на їх керівництво під час вирішення того чи іншого політичного питання.

Однак ця лицемірна зброя Кремля вже найближчим часом може обернутись проти самої Росії – і федерація впаде жертвою своєї ж улюбленої технології. Чергова спроба "збирання земель" завершиться повним розпадом та утворенням на території сучасної РФ низки незалежних держав.

"Аналітики" і "експерти" диванної сотні з Росії не стомлюються повторювати відому мантру про кардинальні відмінності в регіонах України – про "цивілізаційний розлам по Дніпру", про "лінію Субтельного" тощо – які, на їхню думку, є головними факторами для федералізації України. На що можна відповісти: "Чия б корова мичала, а ваша б мовчала".

Росіянам краще звернути увагу на кардинальні відмінності між народами, що проживають у РФ, над особливостями життям у своїй країні – ніж сусідньої держави. Адже проблем і ризиків за останні півроку в РФ значно побільшало й вони можуть стати фатальними для держави.

Очевидно, що розпад Радянського Союзу в 1991 році був неповноцінним: незалежність 15 республік, що входили до СРСР стала лише першим етапом – напіврозпадом "тюрми народів". Решта ж республік і досі перебувають під контролем спадкоємниці Союзу, з обмеженим адміністративно-правовим статусом. Однак їхня теперішня автономія – це тільки питання часу та готовності національних еліт до самоорганізації й боротьби за свою незалежність.

Якщо в Молдові, Україні та Грузії човен сепаратизму штучно розгойдувала й фінансувала Росія, то виникнення сепаратистського руху в самій РФ є органічним явищем. І це яскраво підтверджує адміністративна карта Російської Федерації.

Керівництву РФ, коли воно вимагає враховувати позицію російськомовних громад закордоном, варто частіше дивитись на цю карту й згадувати: що воно зробило для корінних народів автономних округів і республік? Те, що 21 республіка, 9 країв, 4 автономних округи й 1 автономна область весь цей час перебували в складі федерації, не значить, що так буде завжди. Кожен із цих суб'єктів Російської Федерації потенційно є незалежною державою, які за своїми показниками не поступаються, а в деяких випадках навіть перевищують аналогічні показники країн Європи.

Для прикладу, територія республіки Саха (Якутія) у п'ять разів більша, ніж територія Франції. От тільки республіка має найменшу густоту населення серед усіх суб'єктів федерації, а значна частина населення ніколи не була в столиці чи європейській частині країни.

Загалом для Далекого Сходу Росії характерною є тенденція, що місцеве населення ніколи не відвідувало Москву чи Пітер, однак бувало в Пекіні або Токіо.

Географічна віддаленість суттєво позначається на суспільно-політичному й економічному житті росіян Далекого Сходу. Нещодавні спроби провести марш за федералізацію Сибіру лише зайве цьому підтвердження. Власне, ідея незалежності Сибіру – це не данина моді чи виступ "агентів Заходу" – вона має свою традицію ще із середини ХІХ століття, коли зауральська інтелігенція вирішила боротись проти колоніального гніту Москви й започаткувала "Сибірське обласництво".

Суть проблеми сепаратизму в Російській Федерації навіть не в адміністративно-територіальному поділі, а в тому, що кожен її суб'єкт – це не штучно створена республіка, як, наприклад, – ПНР, ДНР чи ЛНР, – а окремий народ, який має свою національну історію, самобутню культуру, традиції, у більшості випадків також і свою релігію, пантеон національних героїв тощо.

Спроба російської влади сформувати штучного "росіянина", який буде представником політичної нації в багатонаціональній державі, зазнає краху. Адже етнічні росіяни у своїй державі не готові брататись з "росіянами" із Дагестану, Туви чи Бурятії.

Для етнічних росіян їх країна асоціюється не з федерацією, яка об'єднує рівноправних громадян різного віросповідання та походження, – для них вона постає виключно в імперському трактуванні: росіяни – еліта, основа держави, а представники інших народів – піддані. Саме таке уявлення нещодавно озвучив Володимир Жириновський на зустрічі зі членами думських фракцій у Ялті, яку очолював Путін і Медведєв. Він запропонував відродити імперію, як форму державного устрою, а посаду президента перейменувати в "верховного правителя". Ці пафосні пропозиції зала зустріла оваціями.

Над такою заявою можна довго сміятись й крутити пальця біля скроні, але, як це не абсурдно й парадоксально, саме Жириновський є ретранслятором загальноросійських думок і прагнень політичної номенклатури. Це вам не звернення до Буша в алкогольному угарі після Багдадської конференції в 2003 році – це офіційна зустріч російських парламентарів під головуванням президента, спікера й прем'єр-міністра.

Для того щоб повною мірою зрозуміти глибину політичної й ментальної кризи в Росії, варто щось подібне уявити в інших країнах, які претендують на провідну роль у світі – у США, Китаї, Німеччині чи Великобританії. Про адекватність, політичну культуру, чи навіть відставку – можна не згадувати – це не той випадок.

Для теперішніх російських реалій такі шизофренічні заяви заступника голови Держдуми проголошуються в руслі загальної політики й пропаганди.

Реальні кордони Росії досить яскраво демонструє карта густоти населення. Географія, як і статистика, говорить сама за себе. Жодних суб'єктивних суджень: варто лише уважно роздивитись карту – і все відразу стане очевидно.

Географія Російської Федерації найближчим часом кардинально зміниться.

Для когось це може видаватись фантастикою, з огляду на російський авторитарний режим із жорстким опертям на спецслужби, поліцію та військових, які будуть робити все, щоб утримати існування системи. Але згадайте історію – усі найжорсткіші тоталітарні й авторитарні системи рано чи пізно падали, коли наставав час Х. Історія Радянського союзу найбільш показова в цьому випадку.

Наприкінці 1980-х також мало хто вірив, що "імперія зла" зникне з мапи світу, а на її території з'являться вільні республіки. Однак це сталося.

Адже, як ідеться в одній класичній аксіомі: усе, що створено за допомогою насильства й утримується за його допомоги – рано чи пізно буде зруйновано.

Олександр Саліженко, спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)