Как побороть коррупцию

У перекладі з латинської корупція – corruptio – означає розбещування, підкуп. За Нікколо Мак’явеллі, корупція — це використання публічних можливостей з приватною метою.

Історія корупції сягає сивої давнини, часів Гомера. В "Іліаді" славетний історик описує суперечку між Одіссеєм і Аяксом за право успадкувати зброю Ахілла.

Одіссей підкуповує суддів, і ті присуджують зброю йому. Ще раніше три богині — Афіна, Гера й Афродіта пропонують, кожна зокрема, Парису, призначеному Зевсом суддею між ними, хабара за золоте яблуко, що має дістатися найпрекраснішій з них.

Про римського імператора Веспасіана розповідають, що коли до нього звернувся його близький друг із проханням улаштувати на прибуткову посаду свого родича, то Веспасіан, запідозривши, що друг братиме хабара, зустрів прохача і, узявши в нього гроші, дав йому посаду.

Через деякий час друг імператора запитав: як там справи в мого родича? На що Веспасіан відповів: не турбуйся, він уже мій родич.

Як бачимо, першими хабарниками були судді і носії влади…

Корупція і бюрократизм — різновиди суспільного паразитизму. Але якщо бюрократизм насамперед знижує ефективність функціонування суспільної системи, то корупція — це своєрідна ракова пухлина з численними метастазами, які можуть призвести до руйнації держави.

Чверть століття тому УРЕ визначала поняття корупції як підкупність і продажність державних, політичних, громадських діячів, урядовців і службовців, використання ними свого становища в корисливих цілях.

При цьому наголошувалось, що йдеться про буржуазні держави. Але. Жодному суспільству, жодній державі не вдавалося знищити корупцію. "Странє развітова соціалізма" також.

Саме корупція разом з бюрократією стали одними з головних могильників СССР.

У сучасній Українській державі корупція досягла критичного рівня у результаті злиття влади з організованою злочинністю і великим капіталом. Образно кажучи, народилося триголове чудовисько, знищення якого стало умовою виживання нації і держави.

Причин для корупції в Україні достатньо. Економічний фактор — один із найсуттєвиших. Хабар став запорукою отримання добре оплачуваної роботи. Інакше кажучи, економічні негаразди провокують до корупційних дій як посадових осіб, так і простих громадян.

Основна хвороба представницької влади — хвороба, якої не змогло уникнути жодне суспільство незалежно від політичного устрою — це корупція. Причому корупція представницької влади є першоджерелом корупції всього суспільства, починаючи від найвищих чиновників, суддів і закінчуючи автоінспекторами.

Будучи корумпованою, законодавча влада ніколи не прийматиме ефективних законів проти корупції. Навпаки, під виглядом боротьби з корупцією буде приймати закони, які полегшуватимуть корупцію, робитимуть її більш безпечним заняттям.

Існує помилкове судження, що висока оплата праці чиновників убезпечує суспільство від корупції і казнокрадства. Це найбільша помилка громадської думки, якщо не сказати найбільша нісенітниця.

Єдина гарантія від злодійства і хабарництва чиновників – це обґрунтований страх, що будь-яке зловживання коштуватиме йому, як мінімум, посади. І тільки вироблення суспільством саме такого механізму боязні втрати щонайменше може врятувати державу від корупції.

Тут слід враховувати і психологічний чинник. Порядна людина, якщо й прагне влади, то в надії принести користь суспільству, реалізувати свої ідеї.

Непорядна рветься до влади тільки заради тієї матеріальної вигоди, що вона їй може принести. Так що порівняно помірна оплата праці чиновників може зіграти роль своєрідного фільтра.

З корупції законодавчої влади випливає лобізм – так би мовити, цільовий підкуп і навіть підкуп авансом, коли купуються цілі політичні партії, котрі ще не прийшли до влади, але мають перспективу здобути депутатські мандати.

Чи існує хоча б один парламент у світі, в якому не відбувалися скандали з приводу хабарництва його членів? Корумпованість законодавчої влади робить державу безпомічною у боротьбі з організованою злочинністю, яка тепер проникає вже в саму владу і зростається з нею.

Перше, з чого треба починати, – це подолання безконтрольності влади в державі і знищення корупції чиновницького апарату. Суспільство має усвідомити, що знищення корупції є головною умовою його виживання.

Це перша умова переходу до системи безперервного народовладдя. У сиву давнину народні збори грецьких полісів, народне віче Новгорода у будь-який час могли відкликати обраних раніше осіб і обрати нових.

Великий Новгород не раз виганяв своїх князів, коли ті починали запускати руку в скарбницю.

Зі зростанням території держави народні збори з тими засобами зв’язку, які мало суспільство, не могли вже збиратися часто, і безпосереднє народовладдя було замінене представницькою владою з термінами обмеження повноважень.

Характерно, що вже тоді існувало побоювання, що представницька влада відбере владу в народних зборів, і, можливо, саме з цієї причини римляни обмежували виборну владу магістрату одним роком.

Безперервне народовладдя характеризується тим, що виборець має право і можливість багаторазово використовувати свій голос, тобто віддати його, забрати і знову віддати стільки разів, скільки вважає потрібним.

З розвитком комп’ютерних технологій процес багаторазового голосування можна зробити максимально дієвим – після виборів різного рівня народні обранці стежитимуть за своїм рейтингом на моніторі комп’ютера, до якого стікатиметься інформація від громадян про якість роботи голови сільради і міського голови, народного депутата і депутата районної ради тощо.

І коли ця оцінка упродовж, скажімо, трьох місяців не перевищуватиме 49%, то народний обранець йде у димісію. Є гарантія, що влада не зловживатиме правами, отриманими від народу, бо в такому разі рейтинг владних інституцій негайно спаде.

Саме визначення рейтингу представників влади налагоджує постійний зворотний зв’язок між владою і народом, дозволяє звіряти свої дії з волею народу та діяти швидко, рішуче, але мудро.

Вся історія держави засвідчує те, що будь-який державний чиновник може залишатися чесним і "не покладаючи рук" трудитися на користь батьківщини лише за постійної загрози втрати посади.

Виборець не має з’ясовувати, хто безпосередньо винен, що в місті регулярно не подається вода або взимку не увімкнуто опалення. Виборець має зробити все необхідне, щоб відправити міського голову у відставку.

Отже, мер сам буде зацікавлений, щоб підпорядковані йому чиновники працювали бездоганно. Якщо ж на якій-небудь ділянці владної структури буде помічена корупція, то поплатиться своїм місцем насамперед той, хто стоїть на вершині апарату управління.

За такої системи виборів влади чиновники, депутати, політичні партії стануть непідкупними, але не тому, що не захочуть продатися великому капіталові, а тому, що їх не вигідно буде купувати.

Зараз великий капітал фінансує політичні партії у надії, що після приходу до влади вони віддячать своїм благодійникам.

За безперервного народовладдя будь-яка партія, підкуплена великим капіталом, може відразу позбутися влади, і вкладені в неї гроші будуть втрачені.

Для суспільства найпершим наслідком прийняття системи безперервного народовладдя стане знищення корупції й організованої злочинності.

Річ у тім, що організована злочинність може існувати лише на корумпованості влади і чиновницького апарату. Влада, звільнена від корупції, легко вживе заходів, які знищать організовану злочинність.

Водночас, жодна боротьба з організованою злочинністю, зловживаннями влади і чиновників не матиме успіху, якщо в країні не створений реально незалежний механізм судочинства.

Найстрашніша для суспільства корупція – це корупція судів, оскільки суд є останньою інстанцією, куди громадяни можуть звернутися за справедливим рішенням.

Судова влада має бути незалежною і підпорядковуватись тільки закону. При цьому ступінь її відповідальності має бути вищим, ніж для інших владних структур і громадян.

Судова влада має бути обмежена судом присяжних. Розмови про те, що суд присяжних дорогий і "не по кишені" державі – блеф.

Держава і суспільство зазнають значно більших збитків через зловживання суддів, ухвали яких контролюються лише рішеннями вищих судових інстанцій, тобто тим же суддівським корпусом, що, як і нижчий, може бути корумпований.

Суд присяжних має призначатися у разі, коли підсудному загрожує обмеження його природного права на життя і свободу, а також на майно, якщо йдеться про конфіскацію всього майна, а не відшкодування заподіяних збитків, штраф.

Судові витрати відшкодовує сторона, яка програла. При виправдальному вироку держава в особі прокуратури має не тільки відшкодувати судові витрати, але й матеріальний та моральний збиток, завданий виправданому підсудному, а надто якщо запобіжний захід був пов’язаний із позбавленням волі.

Судді не можуть бути змінені виконавчою владою; утримання судів і суддів має бути визначене і закріплене Конституцією.

Ніхто не може змінити розмірів їхнього утримання, тобто виконавча влада позбавляється можливості управляти судами за допомогою додавання їм матеріальних благ або, навпаки, обмеження.

Змінити суддів або усунути їх від посад можуть тільки виборці, для чого має бути вироблений ефективний механізм. Для нагляду за діяльністю судів треба створити виборний орган, незалежний від інших структур влади.

ЗМІ мають донести до громадян цю ідею – конечну потребу створення реально функціонуючого незалежного механізму судочинства: судді обираються народом, тобто одержують судову владу безпосередньо з рук суверена.

В умовах свободи слова приховати факти корупції перед ЗМІ неможливо. В умовах безперервного народовладдя ЗМІ можуть дати ефективний захист самого суспільства в особі виборців, і найменші спроби придушити або підпорядкувати собі мас-медіа коштуватимуть чиновникам їхніх посад.

Інакше кажучи, крім юридичного і конституційного захисту, ЗМІ набувають дійового захисту всього народу. Виникає потужний синергетичний зворотний зв’язок між суспільством і ЗМІ, які захищають інтереси суспільства і кожної особистості, а суспільство ефективно захищає свободу ЗМІ.

Тому постійний контроль за владою і чиновниками за допомогою системи безперервного народовладдя життєво необхідний суспільству. І це, напевно, єдиний шанс уникнути руйнівного соціального вибуху, втрати державності і загибелі нації.

Олег Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук, для УП