Последняя победа президента

Пятница, 15 апреля 2016, 14:13

Новий український уряд – створено. За послужними списками він відрізняється від старого значно меншим рівнем компетентності й професіоналізму, але значно більшою залежністю від президента.

То в чому тут сенс для країни?

Лише місяць знадобився президенту Петру Порошенко, щоб відійти від ідеї створення уряду технократів. Він практично нічого не зробив, щоб переконати парламент і країну в необхідності саме такого розв'язку урядової кризи. Не побоявся й осуду західних спонсорів і партнерів.

То який же справді сенс у зміні облич в урядовій ложі, коли склад нового уряду значно поступається своїм професіоналізмом попередньому?

Невже лише в тому, щоб якомога більше сконцентрувати владу в одних руках і контролювати фінансові потоки при черговій приватизації і введені в ринковий оббіг сільськогосподарських угідь?

Чи є бодай якась надія на успіх кадрового пасьянсу, котрий практично одноосібно розклав президент, лише в деталях зробивши дрібні кадрові поступки своїм переможеним партнерам з "Фронту змін"?

Може, в Петра Олексійовича з'явилися великі ідеї, і він концентрує владу, щоб провести радикальні реформи?

Очевидно, його партнери з минулої більшості – "фронтовики", "Самопоміч" та "Батьківщина" – йому в цьому заважали? Тому він змушений розставити на всі ключові пости довірених осіб. А вже потім…

Але хто в це загалом логічне припущення сьогодні може повірити?!

У президента було чимало часу впродовж останніх двох років на успішне реформування, модернізацію і оздоровлення кількох надто важливих галузей, за які він одноосібно відповідає. Але він із цим не впорався.

Формуючи кадри не за професійними якостями, а за принципом особистої відданості, він загальмував реформування судової системи, прокуратури, Нацбанку, Міноборони. Як на диво, але скрізь запропоновані ним кадри виявилися дуже невдалими, і він змушений під тиском громадської думки їх змінювати. Не було на кого? Це дуже смішний аргумент.

І як не дивно, але слід визнати, що порівнюючи з зоною відповідальності президента Порошенка, уряд Арсенія Яценюка виглядає супер реформаторським.

Отож нині все очевиднішою стає проблема фатального українського голоду на національно відповідальних лідерів.

І це реальна загроза існуванню держави.

Якщо виходити зі світового досвіду, найглибші реформи вдавалося провести авторитарним лідерам залізною рукою і примірним послухом виконавців. Так було у Франції Де Голля, так було в Німеччині Конрада Аденауера, так було у Китаї Ден Сяопіна, так було у Сінгапурі Лі Кван Ю.

Однак в Україні уже були при владі кілька авторитарних лідерів – а реформ, глибоких трансформацій як не було, так і немає.

В чому справа? Невже в Україні справді відсутні люди, котрі здатні думати не тільки про своє персональне збагачення, а перш за все перейматися долею країни?

Гаразд, Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович – в тій чи іншій мірі породження радянської системи з усіма наслідками, котрі звідси витікають. Але Порошенко формувався за нової доби, не проходив комуністично-партійний гарт, має гарну університетську освіту, знає добре англійську, має управлінський досвід нового часу. Врешті, має розкішні фінансові статки, яких вистачить не тільки йому, а й дітям та онукам.

Здавалося б, кому, як не йому, задуматися над історичним спадком, котрий залишить. І попрацювати над створенням успішної країни, де його нащадкам буде зручно й тепло в проміннях батькової і дідової слави будівничого й модернізатора рідного краю...

Натомість, судячи з невтішних результатів своєї роботи, Петро Олексійович історичного значення своєї місії так досі не зрозумів. Схоже, вже й не зрозуміє.

Але чи є нині в українському політикумі той, хто здатен це зрозуміти?!

Наявні політики, котрі сформувалися в буремні 90-ті і нині є великими бізнесменами, цього вже ніколи не осягнуть. Леонід Данилович їм назавжди викрутив із мізків совість і мораль. Годилося б їм років на 10 законодавчому рівні заборонити політичну діяльність.

Можна одразу зробити деякі висновки. І пофантазувати над можливими варіантами виходу.

1. Уряд Гройсмана – явище надто тимчасове і загалом не дуже життєздатне в силу багатьох причин.

2. Заради об'єктивності скажемо, що й гіпотетичний уряд технократів Наталії Яресько нині просто неможливий із нинішнім парламентом, сформованим із випадкових людей, переважна більшість яких очікує фінансових дивідендів від свого перебування в Раді.

Отже, перед нами зачароване українське коло, яке розірвати можна лише перезаснуванням держави, її конституційного ладу.

3. Треба визнати, що спроба будівництва країни за парламентсько-президентською чи президентсько-парламентською формулою зайшла в глухий кут. Щоб уникнути постійного роздирання владної ковдри, потрібно залишити її на комусь одному.

Було б найкраще на президентові. Але як свідчить двадцятип'ятирічний гіркий досвід, Україна ще не має своїх Вашингтонів, Валенс, Гавелів – їх ще треба виховати.

І зробити це найшвидше може, як не дивно, парламент, якому не заважатиме президент. Тоді парламент зможе так швидко міняти прем'єрів і уряди, як цього потребуватимуть обставини. Досвід Італії тут може знадобитися, хоча б як показовий приклад.

4. Отже, країні потрібна чисто парламентська форма державного будівництва, де президент – англійська королева. Сьогодні це вже стає очевидним. Не зовсім зрозуміло, як це зробити. Ну не чекати ж, що чинний президент сам собі підпише остаточний вердикт!

Тому спершу громадські активісти за допомогою здорової частини політикуму мають переконати суспільство в необхідності такого кроку.

5. Парламентарі з багатьох причин зацікавлені саме в такому розвитку подій. Тому вони мають прийняти закон щодо створення Конституційної асамблеї, яка формуватиметься з людей далеких від політики – моральних і професіональних авторитетів, яких у свою чергу назве призначена парламентом комісія з представників авторитетних громадських організацій.

6. Конституційна асамблея, яка складатиметься з кількох десятків моральних авторитетів країни – основою можуть стати учасники "Ініціативи 1 грудня", які вже нині працюють на новим Основним Законом – за допомогою провідних юристів, філософів, соціологів, політологів, журналістів готує текст нової Конституції, де буде запропонована парламентська форма правління, детально прописані чіткі й однозначні правила прямої дії виборів парламенту на пропорційній основі із відкритими списками, судів, затвердження й повноваження членів уряду, затвердження органів прокуратури тощо.

7. Нова Конституція, підготовлена Конституційною асамблеєю, має бути винесена на всенародний референдум і ним затверджена без права змін впродовж 10 років.

8. Услід за цим проводиться повне кадрове перезавантаження всіх без винятку установ краю.

Мабуть, і це не ідеальна модель виходу країни з перманентної політичної кризи.

Але нинішня перемога президента Порошенка над парламентом повинна залишитись останньою – це вже не викликає сумнівів.

Україна не скористалася своїм шансом швидко провести модернізацію із президентом-автократом. Тому для неї лишається довший, але надійніший спосіб формування національної еліти на конкурентних засадах парламентаризму.

Врешті, це європейський шлях. То треба ним іти. Чи не так?

Віктор Мороз, політичний оглядач, публіцист, спеціально для УП

powered by lun.ua

Миллиард деревьев Зеленского: забота об окружающей среде или дешевый пиар вместе с уничтожением природы?

Открытое письмо ученых и общественности о фальсификациях в сфере исследования и распространения информации о Голодоморе–геноциде Украинского народа

Приходит великая пора

12-летние миллионеры – будущее, у которого нужно учиться

Кто и как будет строить атомные реакторы в Украине

Защищаешь животных и природу – террорист? Откуда взялись понятия эко- и зоотерроризма