Граждане против олигархов, или кто будет платить госслужащим

Вторник, 31 мая 2016, 18:01

Збігає місць, відколи новий закон "Про державну службу" набрав чинності. Цей надважливий документ усе ще має шанси стати справжньою революцією на тлі реформ, які постійно буксують.

Проте, наріжний камінь імплементації закону "Про держлужбу" – це відсутність нормального фінансування реформи.

Згідно із документом, починаючи з 1 травня 2016 року заробітні плати державних службовців повинні збільшитися. Цей процес відбуватиметься в декілька етапів впродовж цього й наступного років.

Проте досі наша країна живе в реаліях, що їх побудовано архітекторами державної системи пострадянської олігархії.

Те, що чиновники, особливо найвищого рангу, не живуть на заробітну плату держслужбовця – ні для кого не секрет. Щоб у цьому переконатися, варто лише переглянути їхні декларації й статки, нажиті за час перебування на посадах. Авто, годинники, костюми й краватки, навіть заклади, де вони харчуються, – усе свідчить про те, що вони живуть на "понаднормові" кошти, які отримують завдяки своїй посаді.

Саме тому вони так міцно тримаються за крісло.

На держслужбі їх вабить не офіційна зарплата – а виключно ті можливості, які допомагають їм безбідно жити. Посадовці нижчих рангів, які отримують дві-три тисячі гривень, готові прилаштовуватися і заплющувати очі на корупційні дії керівництва.

Так і працює державний механізм кругової поруки.

Система, побудована за таким принципом, не пропускає на керівні посади гідних людей. Високооплачуваним професіоналам в держсектор ходу немає: усе "зайнято" тими, хто добре розуміється на корупційних схемах та відкатах, здирництві та поборах. Дехто з міністрів попереднього складу уряду прямо вказував на низькі зарплати, і свої, і підлеглих, як на одну з причин їх нетривалої урядової праці.

Розуміючи це, мусимо вибирати: або висококласним професіоналам платитиме гроші олігарх, і вони працюватимуть в його інтересах – або держава почне платити достойно, щоб такі ж професіонали діяли в інтересах громадян.

Звісно, все вирішують не лише зарплати. Проте матеріальне забезпечення посадовців – ключова зміна в реформі держслужби. Водночас, ми не маємо права забувати про боротьбу з корупцією, контроль статків службовців, їх професійність при виконані обов'язків.

На цю тему популісти часто спекулюють, мовляв, у бюджеті немає коштів на збільшення зарплат держслужбовцям. Але чи так це насправді?

Яскравий приклад корупційного дна – Фіскальна служба під керівництвом Романа Насірова.

За словами генпрокурора Юрія Луценка, лише на одній корупційній схемі із заниження вартості товару на Київській митниці щомісяця державний бюджет втрачає один мільярд гривень! Якщо врахувати, що Київська митниця – це 15% товарообігу, то легко підрахувати: тільки на одній схемі в одному органі щороку ми втрачаємо 80 мільярдів гривень.

Чи це багато? Порівняємо цю суму з витратами Міністерства охорони здоров'я – близько 50 мільярдів гривень, Міноборони – 60 мільярдів гривень.

Тобто, гроші в нас є. Точніше – могли б бути. Але їх крадуть чиновники з маленьким зарплатами та великими апетитами.

Відповідальні посади зайняли люди зразка Насірова. Таким чиновникам і їх покровителям геть невигідно злізати з корупційної голки і допускати до керівних посад професіоналів, які працювали б чесно. А їхні підлеглі живуть не на зарплату держслужбовця, а за рахунок рентного відсотку від своїх посад, схем та відкатів. І вони отримують лише відсоток. Левова ж частка потрапляє до політичних спонсорів, що "відбивають інвестиції у владі".

Оце й є – справжні гроші, кров корумпованої системи.

Що ж робити?

Вихід один: відповідні структури притягують до відповідальності Романа Насірова і його поплічників – а на їхні посади за конкурсом обирають професіоналів, за витратами яких встановлюється жорсткий контроль. Результат: держбюджет отримує надходження, яких з надлишком вистачить на заробітні плати держслужбовцям.

Майже півтора роки тому Дмитро Шимків, заступник глави Адміністрації президента, озвучив тезу про створення фонду заробітної плати для держслужбовців. Бізнес таку пропозицію підтримав. Успішні компанії заговорили про те, що їм було б простіше й дешевше наповнювати фонд оплати доброчесних держслужбовців, аніж вгамовувати апетити тих, хто годується з посад.

Компанії заговорили – натомість політичне керівництво країни поставило ініціативу на гальма.

Прикладом професійності підбору кадрового складу держслужбовців було Міністерство економічного розвитку й торгівлі. Екс-міністр Айварас Абромавичус зібрав потужну команду молодих реформаторів-волонтерів, які показали хороші результати.

Макс Нефьодов, заступник міністра, один із співзасновників електронної системи державних закупівель ProZorro, не дав розкрасти на державних тендерах мільйони гривень, зламав корупційні схеми й відкрив поле для нових гравців. Такі люди заслуговують високих зарплат. Проте досі їх не отримують.

Способів прорахувати, скільки треба платити, щоби на зміну насіровим прийшли нефьодови, – чимало. Але всі вони покажуть цифри, значно вищі за 12 держсекретарських тисяч.

Наприклад, початкова заробітна платня держслужбовця, який за законом повинен мати вищу освіту, тепер складає 1.723 гривні. За законом, різниця між найменшою і найбільшою заробітною платнею на держслужбі сягає сім разів. Працюючи у приватній структурі, молода людина з вищою освітою на початку професійного кар'єрного шляху отримує 8-10 тисяч гривень. Помножити на сім – це вже 70 тисяч гривень для найвищих посадовців. А не 12 тисяч, як передбачено законом.

Або ще один розрахунок: за офіційними даними, в Україні середня зарплата складає трохи більше п'яти тисяч гривень. У розвинених країнах світу, співвідношення середньої до найвищої зарплати чиновника – 1:6. От і рахуємо: 5 тисяч гривень множимо на шість – вже 30 тисяч, а не 12!

У цих підрахунках величезну роль грає те, що ми живемо в країні з тіньовою економікою. Реальна середня зарплата принаймні вдвічі вища за офіційну. До того ж, маємо кадровий голод на найвищих посадах. Якщо в Європі заробітна плата робочого і керівника розраховуються у співвідношенні 1:5, то у нас – 1:30. Просте множення виведе нас на зарплату у розмірі близька ста тисяч.

Тепер трохи не математики, а логіки.

Припустимо, ми хочемо, щоб в Україні на посаді держсекретаря Міністерства фінансів працювала людина з досвідом роботи фінансового директора українського представництва світової компанії, головного юриста компанії чи керівника проектного офісу. Зарплата такого рівня професіоналів стартує від 150 тисяч гривень.

Якщо ми хочемо залучити саме цих людей, то маємо запропонувати їм хоча би близькі до цих сум кошти.

Коли мені державні фінансисти говорять, що "у нас немає грошей на високі зарплати держслужбовцям", – я, разом з експертами Реанімаційного Пакету Реформ, легко підказую, де їх варто пошукати.

Справа в бажанні та політичній  волі, якої, на жаль, все ще немає.

Вище керівництво держави не хоче, щоб високі посади обіймали професіонали, які готові працювати чесно й на благо суспільства. І якщо грошей найближчим часом так і не знайдуть – реформу держслужби буде провалено.

Як наслідок, на ключових посадах і далі вирішувати все будуть люди конкретного олігарха, який платить і замовляє музику.

Денис Бродський, експерт з питань реформи державної служби Реанімаційного Пакету Реформ, спеціально для УП



powered by lun.ua

Ролевые игры: Байден как психоаналитик для Украины

Дия City – шанс для украинской IT-индустрии

Что не так с новым концептом процедуры банкротства?

Как громадам зарабатывать на земле?

Сладкий запрет: потеряет ли украинский мед рынки США и ЕС

Тюрьмам – свободу! Для чего приватизировать исправительные учреждения?