Выборы "по умолчанию", или Невыученные уроки 2014-го

Вторник, 19 сентября 2017, 08:30

Уявіть: ви заходите на виборчу дільницю. Підходите до столів, за якими сидять члени комісії. Один із них перевіряє ваш паспорт, знаходить ваше ім’я у списку виборців і, якщо все гаразд, видає вам бюлетень. У кабінці для голосування ви ставите галочку навпроти бажаного кандидата і опускаєте бюлетень у прозору урну.

На цьому вашу місію виконано.

Виходячи з виборчої дільниці, ви навряд чи замислитесь, скільки членів виборчої комісії там працювало, звідки взялися всі ці люди та як виглядали би вибори, якби цих людей не було? І це цілком природно.

Адже робота членів виборчої комісії на дільницях сприймається за замовчуванням, як-от чистота й охайність міста, у якому комунальні служби якісно роблять свою роботу. Але варто їм знехтувати своїми обов’язками лише на кілька днів, як обурені містяни почнуть нарікати на бруд.

Так само і з членами виборчих комісій: важливість їхньої роботи усвідомлюється, коли цю роботу не виконано належним чином. А оцінити значення їхньої присутності можна лише тоді, коли вони відсутні.

Тож наскільки виправдано сприймати присутність членів виборчих комісій на дільницях як належне?

До останніх президентських виборів це питання видавалося дивним і безпідставним, адже до 2014 року не лише не було нестачі членів виборчих комісій – їх було забагато. Однак три роки тому виникла реальна загроза зриву виборчого процесу через брак членів дільничних виборчих комісій (ДВК). Більше того, ця загроза зберігається і може актуалізуватись перед наступними виборами президента.

У 2014 році кожен з кандидатів у президенти міг делегувати по одній людині в кожну комісію. Там, де людей бракувало, необхідну кількість додавали окружні виборчі комісії (ОВК).

На тих виборах балотувався 21 кандидат. Якби кожен із них подав по одній людині до кожної ДВК, то всі комісії складались би з 21 члена, за мінімально необхідних 12-ти. Однак лише деякі кандидати подали своїх людей до кожної комісії. Були й такі, хто не зробив жодного подання. Більшість кандидатів заповнили свої квоти частково.

На 30 тисяч виборчих дільниць загалом було подано 350 тисяч членів комісій. Це в середньому – по 11,79 людей на кожну ДВК. Проте це – "середня температура по палаті", яка не є показовою. До деяких ДВК усі кандидати подали загалом від 13 до 18 членів комісій. До інших комісій було подано від 1 до 11 членів. Як наслідок, до більш ніж 4 тисяч виборчкомів було подано менше людей, ніж передбачав закон. Відповідно, виникла загроза того, що 14% виборчих комісій можуть не розпочати роботу.

З усіх поданих членів ДВК 38 тисяч – понад 10% від їх загальної кількості – подали окружні комісії. Чому це важливо? Бо без цих подань недоукомплектованими залишились би ще майже 16 тисяч виборчих комісій. А це – ще 52,5% від загальної кількості ДВК, до попередніх 14%.

Тобто повноцінно кандидати спромоглись забезпечити кадрами лише третину ДВК.

У 2014 році у форс-мажорну ситуацію втрутився парламент, змінивши закон у частині вимог до формування ДВК. Депутати зменшили мінімально необхідну кількість членів комісій для формування ДВК з 12-ти до 9-ти осіб. У пояснювальній записці до законопроекту вказувалося, що "суб’єкти виборчого процесу або не в змозі знайти кандидатури" для включення до складу окремих ДВК або просто не роблять відповідні подання, що спричинює "недобір".

То "не можуть" чи "не хочуть"? І чому "могли" або "хотіли"на попередніх виборах?

У 2010 році до 33 тисяч комісій 18 кандидатів подали майже 750 тисяч членів ДВК. У середньому – це по 22 особи до кожної комісії, за необхідних 12-ти. При цьому ОВК сумарно подали менше, ніж 600 членів комісій у всі ДВК. У відсотках – менше 0,01%.

Відчуваєте різницю?

У середньому 22 людини на кожну ДВК у 2010 році – проти менш ніж 12 людей у 2014-му; внесення менш ніж 600 подань (0,01%) на членів ДВК від ОВК у 2010 році – проти більше 38 тисяч подань (10%) у 2014-му; штатна організація виборів у 2010 році – проти реальної загрози зриву голосування у 2014-му.

Таку різницю можна пояснити трьома обставинами – технічними змінами виборчого законодавства щодо формування ДВК, грішми та війною.

У березні 2014 року ВРУ підтримала зменшення кількості подань на членів ДВК від кандидатів у президенти. Якщо у 2010 році кожен кандидат міг подавати по два члени в кожну комісію, то у 2014 році – лише по одному. У результаті, кандидати, які мали бажання подати більше людей у комісії, не могли цього зробити.

Таке пояснення не враховує феномену "технічних кандидатів". Це коли у процесі формування виборчих комісій "основні" кандидати використовують "другорядних" для наповнення комісій "своїми" людьми . "Технічні кандидати" грають роль певного "камуфляжу", який приховує гравців чужої команди. Зазвичай наявність таких "додаткових" членів у комісії, особливо у керівному складі, позитивно впливає на результат основного кандидата.

Тож, якщо би хтось із основних кандидатів у 2014 році захотів подати в комісії додаткових людей, то це можна було б зробити за допомогою "технічних кандидатів". Тому зміни до закону – формальне зменшення кількості подань від кандидатів – не є переконливим поясненням нестачі членів комісій.

У 2014 році кандидати не володіли достатнім фінансовим ресурсом. Це пояснення, яке доводилось часто чути після виборів, ґрунтується не на аналізі показників фінансової спроможності кандидатів, а на факті відсутності витрат. Однак це може свідчити як про фінансову неспроможність, так і про небажання здійснювати витрату. Адже, якщо ви не купуєте чогось, це не обов’язково означає брак грошей.

Оцінити справжню глибину кишень кандидатів у цьому випадку неможливо. Усі виплати членам комісій – суцільна "тінь", офіційного обліку не існує. І доки його не існуватиме, доти пояснення браку членів ДВК відсутністю грошей у кандидатів залишатиметься незадовільним.

Є ще одна обставина. Люди відмовлялись працювати в ДВК через загрози їхній безпеці з огляду на військові дії на сході країни та страх перед можливими терактами.

Аби визначити задовільність такого пояснення, я проаналізував територіальний розподіл нестачі членів ДВК.

Якби людей демотивував страх, то очікуваною була би така тенденція: що ближче до зони бойових дій, то важче мобілізувати людей до роботи в ДВК. Однак результати аналізу продемонстрували відсутність вказаної тенденції.

Чи існують кращі пояснення проблеми браку членів ДВК на виборах 2014 року? Думаю, так. Вони стосуються рівня конкуренції на виборах.

Результати соціологічних досліджень, які проводились під час виборчого процесу, демонстрували постійно зростаючу різницю у підтримці між кандидатами Петром Порошенком і Юлією Тимошенко. На момент внесення подань на членів ДВК підтримка Порошенка була втричі більшою за рейтинг Тимошенко – 34% проти 11%.

Для порівняння: у 2010 році боротьба між кандидатами була більш конкурентною. На момент формування ДВК кандидатуру Віктора Януковича підтримувало 40%, Юлії Тимошенко – 24% виборців. Більше того, тоді про "однотуровість" не йшлося.

Основні кандидати розуміли, що між турами може відбутися масштабна зміна у преференціях виборців за рахунок стратегічного голосування. Невизначеність результату стимулювала кандидатів до боротьби на всіх фронтах. У тому числі, і на фронті виборчої адміністрації.

Успіх такої боротьби визначався багато в чому кількістю "своїх" людей в комісіях, наявність яких могла би мати визначальний вплив на те, хто переможе. Тому всі ДВК були повністю укомплектовані кадрами, а кількість членів комісій майже в два рази перевищувала мінімально необхідну.

У 2014 році ситуація була зворотною: відсутність конкуренції демотивувала найбільш рейтингових кандидатів до мобілізації додаткових членів ДВК. Адже нічого, окрім додаткових витрат, така мобілізація кандидатам не дала би.

Уявіть себе на місці кандидата Порошенка. Ви ухвалюєте рішення, скількох людей хотіли би мати в кожній ДВК. На це рішення впливає, у першу чергу, те, наскільки кожен додатковий член комісії буде корисним для вашої перемоги. Для цього ви дивитеся на рейтинги підтримки і оцінюєте різницю між вами та іншими кандидатами. Ви розумієте, що така різниця не долається маніпуляціями на ДВК. Якщо так, то навіщо вам витрачати ресурси на залучення додаткових людей?

Тепер уявіть себе кандидатом Юлією Тимошенко. Ви здійснюєте ідентичний аналіз і робите такий самий висновок тільки з іншого кінця – додаткові члени ДВК не вплинуть на ваші шанси перемогти. Тож навіщо витрачати ресурси на те, що вам не допоможе?

Тож чи варто звинувачувати когось із кандидатів у тому, що могло статись? Ні, оскільки їхні рішення були раціональними, з огляду на інформацію, яка була їм доступною на той момент.

Система формування виборчих комісій на президентських виборах є чутливою до контексту. У цьому випадку – до рівня конкуренції між кандидатами. За відсутності конкуренції кандидати втрачають мотивацію витрачати ресурси на виборчу адміністрацію у кількості, необхідній для її повноцінного функціонування. З огляду на механізм, який провокує цю загрозу, ми не застраховані від повторення подібної ситуації у майбутньому.

Як можна запобігти проблемі? Можна сподіватися, що наступні вибори президента будуть конкурентними, кандидати будуть мотивовані подавати більше людей до ДВК, а ОВК краще підготуються до можливого форс-мажору.

А можна не сподіватись – та змінити чинну систему і підходи до формування ДВК, які містять в собі не потенційні, а реальні загрози зриву виборів.

Назар Бойко, Моніторингово-аналітична група "ЦИФРА", спеціально для УП



powered by lun.ua

Ковид по-украински: "позитивная статистика", или добро пожаловать в ад

Опера "Чорнобильдорф" – археология будущего

С широко закрытыми глазами: что мешает Бундестагу признать Голодомор геноцидом

Может ли одно слово изменить судьбу страны? О Европейской Хартии региональных языков или языков меньшин

"Заграница" нам поможет. Если мы сумеем сами себе помочь

Украина и НАТО-2030: чего ждать Киеву от обновленной стратегии Альянса

Подпишитесь на наши уведомления!