Либертарианский взгляд: почему социальное государство – самое большое зло для Украины

2428 просмотров
Четверг, 25 октября 2018, 13:30
Валентин Хохлов
член правления ОО "Украинская альтернатива"

У попередній статті я висловив тезу, що неспроможність України провести вкрай необхідні економічні та політичні реформи обумовлена патерналістським світоглядом українців.

Через це політики, навіть якщо вони розуміють необхідність реформ, не проявляють політичної волі до їхнього впровадження, оскільки такі реформи не принесуть зростання рейтингу та голоси виборців.

На жаль, наразі питання стоїть, як перед важко хворим пацієнтом – або болючі та неприємні процедури, або прогресування хвороби з можливим летальним наслідком.

Україна останні 27 років обирала другий шлях, називаючи його "поміркованим", і дійшла майже до втрати державності. Так далі жити не можна!

У попередній статті я писав, що українцям потрібно змінювати світогляд, відмовлятись від патерналізму, сподівання отримати все від держави та готовності віддати державі тягар прийняття рішень.

Або ми змінимо цей світогляд, або Україна вмре.

Ключове, що я хочу сказати: наш головний ворог – не Росія, не Путін, навіть не рептілоїди, наш головний ворог – соціальна держава, ця позашлюбна дитина Отто фон Бісмарка та Рози Люксембург.

Соціальна держава – це держава, що грабує власних громадян через великі податки, стримує економічний розвиток через надмірне регулювання, стимулює популізм та безвідповідальність політиків через обіцянки надання соціальних благ.

Щоб наглядно проілюструвати механізм соціальної держави, пропоную читачам згадати казку про двох ведмежат, які не могли поділити головки сиру та запросили лисицю.

Ось ведмежата – то ми з вами, а лисиця – то держава. Коли ми не можемо самі вирішити, як облаштувати соціальну сферу, то держава пропонує всі клопоти взяти на себе, але, звісно, за наш рахунок.

Так, вона щось там зробить, але наші ресурси витратить досить неефективно, левову частку забере собі (в умовах України її розкрадуть посадовці).

Ми віддали державі соціальну сферу, у результаті посадовці в нас їздять на автомобілях бізнес-класу, а вчителі – на метро, та й ремонт у будівлях органів державної влади набагато кращий за ремонт у лікарнях.

Мораль цієї казки треба лише дещо змінити – якби ми не віддавали державі соціальну сферу, то мали б кращу якість послуг у неї.

Пенсійна система та соціальне страхування

Перший приклад неефективності держави – пенсійна система. Ми живемо досі за моделлю Бісмарка. Держава забирає в нас кошти під обіцянки колись нас підтримувати на старості.

Вона не формує жодних активів з цих коштів, проїдаючи їх відразу, тому ці обіцянки нічим не забезпечені.

Вона не говорить, скільки саме ми отримуємо від наших відрахувань – ті, хто сплачував більше, не завжди отримують більшу пенсію (бо рахується насамперед стаж, а не загальний розмір внесків).

Вона змінює правила гри та сама приймає за громадян рішення — скільки грошей у них забирати, у якому віці починати пенсійні виплати тощо.

Де в світі найбільш успішні пенсійні системи? Там, де не було цієї солідарної моделі. У США.

Там дуже здорова пенсійна система, а ось проблеми почалися в іншій сфері, медичному страхуванні, варто лише було в ній запровадити компоненти солідарності та державного втручання (системи Medicare/Medicaid/Obamacare).

Україні потрібно вчитися на досвіді інших. Пенсійна система має бути 100% накопичувальною, але всі зобов’язання перед вкладниками поточної солідарної системи держава має виконати, виходячи з тих сум, які люди сплачували. Детальніше – у мої статті на тему демонтажу солідарної пенсійної системи.

Соціальне страхування не має жодного сенсу. Всі ці "лікарняні листи" та інші дурниці лише завантажують бухгалтерів. Компаніям часто простіше ігнорувати державне страхування на випадок тимчасової непрацездатності та сплачувати зарплатню так, якби співробітник працював весь час.

Таке страхування, а також страхування від нещасних випадків на виробництві, краще передати недержавним компаніям, а розмір страхового покриття регулювати індивідуальним трудовим контрактом.

Повірте мені, коли я в 2006-2009 роках працював у великій IT-компанії GlobalLogic, то це було ефективніше, ніж державна система.

Охорона здоров’я

Різницю між поточною державною системою охорони здоров’я та системою зі 100% приватними закладами можна проілюструвати порівнянням пострадянського пансіонату в Криму та якогось готелю в Туреччині.

Навіть загальна вартість буде приблизно такою самою. Різниця виникає через конкурентне середовище, яке є в Туреччині, але якого за 23 роки так і не утворилось у Криму.

Цей радянський, "совковий" менталітет і поєднує Крим та наші державні лікарні чи поліклініки. Чи у вас інші враження від відвідування останніх?

Тому система охорони здоров’я не має бути державною. Це не значить, що всі медичні заклади мають стати 100% прибутковими організаціями.

У розвинених країнах існують як прибуткові, так і неприбуткові недержавні лікарні. До речі, у США немає суттєвої різниці ані в якості, ані в рівні операційних витрат цих обох типів лікарень.

До того ж, ніхто не забороняє органам місцевого самоврядування створювати заклади для надання медичних послуг, оскільки ці органи не входять у систему державної влади.

Головне, чого ми маємо позбутися – це системи державної охорони здоров’я.

Існуючі наразі медичні заклади не потрібно всі приватизувати. Найбільш важливі та успішні можна перетворити на неприбуткові недержавні, заснувавши там спостережні ради, які будуть наймати професійний менеджмент, а ціни будуть встановлюватись на такому рівні, щоб забезпечити беззбитковість.

Освіта та наука

Ще більш показовим щодо хибності державного втручання є сфера освіти та науки. Де у світі найкращі університети? Дивимось рейтинг QS – у США та Сполученому Королівстві, далі йдуть Швейцарія та Сінгапур.

Найкращий університет Франції – 50 місце, Німеччини – 62 місце. Це ганебний програш континентальної системи освіти, яка ґрунтується на значному впливі держави.

В англо-американській моделі навіть так звані public universities (суспільні університети) – це неприбуткові недержавні заклади, а не державні університети в нашому розумінні.

Заклади освіти не мають регулюватися якимось міністерством, не має бути жодних "державних" дипломів. Диплом Гарварду не є державним, але його цінують у 500 разів вище, ніж українські "державні" дипломи.

Часто задають питання – як студенти будуть сплачувати за освіту? Практика показала життєздатність двох систем – кредитів та стипендій (грантів).

Стипендії даються тим, хто довів свою перевагу чи досягнення, тобто конкуренція йде між здобувачами. Як кредити, так і стипендії не даються студентам у вигляді грошей, а йдуть напряму університетам.

Отримання чергового траншу може бути прив’язано до академічної успішності, що стимулює дійсно навчатися. А потреба повернути кредит буде стимулювати до пошуку роботи.

Щодо науки, то пропоную порівняти кількість Нобелівських лауреатів у різних країнах світу з типом фінансування науки – де вона сидить на державному бюджеті, а де вчені конкурують за гранти.

Наука в нас у ганебному стані, бо наші вчені конкурують не за дійсні результати, а за розподіл держбюджетних тем, а оцінюються не за проривними публікаціями, а за тоннами макулатури так званих "звітів", що не мають жодної наукової чи практичної цінності.

Наука не має фінансуватися з державного бюджету, тобто коштами платників податків. Ті, хто бажає вкладати свої гроші в науку, мають робити це добровільно, шляхом утворення фондів, які фінансуватимуть наукові дослідження.

Так це працює в США, і гранти з цих недержавних фондів розподіляються не по знайомству чи за тонни псевдонауковових "звітів", а за дійсні результати та репутацію дослідника.

Я також не виключаю того, що окремі громади будуть утворювати та фінансувати навчальні заклади коштом місцевих бюджетів. Це може бути основним форматом для шкіл і дитячих садків.

Аналогічним чином треба позбутися державного втручання в спорт, культуру та мистецтво, за винятком, мабуть, охорони об’єктів національної культурної спадщини.

Що менший вплив держави, то сильнішим буде наше суспільство!

Валентин Хохлов, спеціально для УП



powered by lun.ua
Психологический анализ публичных заявлений Зеленского о США: страх или стратегия? 
Зеленский старается угодить всем – и США, и ЕС, поэтому использует ряд манипулятивных приемов и хорошо продуманную стратегию.
Что общего у Тома Круза и Валерия Хорошковского?
Если Хорошковский сотрудничает с Банковой и Зеленским как разработчик или консультант - это тревожный сигнал. (укр.)
5 книг, которые помогут вам настроить свои информационные фильтры
С переходом к цифровой эпохе поток информации, который мы ежедневно перевариваем, вырос в разы. (укр.)
Марафон Зеленского как Зе!технология
14-часовым марафоном 10-го октября Зеленский и Ко достигли основной цели - рейтинг не просядет до весны. А там - местные выборы, и заберут всю власть. (укр.)
Формула Артаферна. Дипломатическая ошибка, которая изменила ход греческой истории
В Древней Греции тоже был восточный сосед. Большой и вооруженный до зубов. С которым легко было договориться о поддержке. Но какой ценой? (укр.)
Пресс-марафон от Зе: показуха или необходимость?
Зе!команда успела сформировать определенное отношение к неудобным вопросам. И это совсем не эффективна тенденция, которая, разумеется, не добавляет плюсов к образу президента Зеленского как уверенной и открытой персоны. (укр.)
Российская мертвая петля с крутым пике в энергетике Украины
Верховная Рада открыла импорт электроэнергии из России. Это разрушительное решение для энергетической безопасности Украины. (укр.)